Рішення № 103475993, 22.02.2022, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/9479/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2022 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Залізничний районний суд м. Львова з позовом до Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він працює у ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» та займає посаду слюсаря з виготовлення та доведення деталей літальних апаратів у цеху № 7. Зазначає, що підпунктом 1. 40 наказу відповідача у справі від 08.12.2021 року № 215-к «Про відсторонення від роботи», його було відсторонено від роботи через відмову від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, та не надав відповідного документа що підтверджує таку вакцинацію чи довідки встановленого зразка щодо протипоказань до вакцинації, що зокрема вказано у п. 1 вказаного наказу. Позивач вважає такий наказ незаконним, оскільки він порушує право на працю, прийнятий з грубим порушенням норм законодавства, відтак просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.12.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 16).

11.02.2022 року від голови комісії з реорганізації підприємства, директора підприємства ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» - Матрунчик Д. М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у позовних вимогах у повному обсязі. Зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими та включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Також, вказує на те, що зокрема п. 6 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни №2153від 04.10.2021року встановлено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83. У зв`язку з наведеним, директором підприємства видано наказ № 102-од від 22.11.2021 року «Про виконання протиепідемічних заходів» (із змінами від 29.11.2021 року згідно наказу №105-од). Позивач був ознайомлений з вказаним наказом, однак відмовився від підпису про ознайомлення з ним, що підтверджується актом від 02.12.2021 року. Станом на 08.12.2021 року ОСОБА_1 не надав жодного документу, який підтверджував би проходження ним вакцинації, отримання однієї дози вакцини або наявність у нього протипоказань до щеплення, у зв`язку з чим наказом директора підприємства від 08.12.2021 року № 215-к «Про відсторонення від роботи» з 09.12.2021 року був відсторонений від роботи до надання власноруч засвідченої копії одного з зазначених вище документів. У випадку відсторонення позивача від роботи відсутнє порушення його права на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним, гуртувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом, має правові та фактичні підстави, відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людини. Окрім цього, позивач оспорюваним наказом не позбавлений права на працю у іншого роботодавця, який не має обов`язку відсторонювати від роботи працівників, які відмовились чи ухиляються від обов`язкового щеплення чи не надали доказів проведення такого, або документу про наявність протипоказань щеплення (а.с. 20-32).

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК Українисуд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст.247ЦПКУкраїни у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.

Зі змістуст.76-80ЦПК Українидоказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими,речовими іелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Статтями 12, 81ЦПК України визначено,що цивільнесудочинство здійснюєтьсяна засадахзмагальності сторін,кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,передбачених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зіст.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, встановлюючи фактичні обставини справи, зазначає, що згідно Довідки про заробітну плату та інші доходи ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» № 15-49/179 від 21.12.2021 року ОСОБА_1 працює на підприємстві ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» на посаді слюсаря з виготовлення та доведення деталей літальних апаратів (а.с. 11).

Наказом директора ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» «Про виконання протиепідемічних заходів» № 102-од від 22.11.2021 року (із змінами від 29.11.2021 року, згідно наказу № 105-од) стверджується, що повідомлено підлеглих працівників, які знаходяться на простої у зв`язку з введенням карантину та режиму надзвичайної ситуації, про припинення простою 09.12.2021 року та необхідність надання копій документів, а саме сертифікату про проходження вакцинації, довідки про отримання однієї дози вакцини, довідки про протипоказання щеплення або довідки про одужання від COVID-19 (а.с. 37-39, 42).

Зазначений наказ було доведено до відома усіх співробітників підприємства під підпис, що підтверджується списком працівників, які ознайомлені з Наказом № 102-од від 22.112021 року.

Згідно Акту ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» від 02.12.2021 року ОСОБА_1 від вакцинації, ненадавши копій відповідних документів, та від особистого підпису, щодо ознайомлення та попередження з вимогами наказу № 102-од від 22.112021 року відмовився (а.с. 49).

Відповідно до наказу директора ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Державного концерну «Укроборонпром» № 215-К від 08.12.2021 року «Про відсторонення від роботи» з 09.12.2021 року відсторонено від роботи ОСОБА_1 (п. 1.40) через відмову або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, або через не надання копій документів, що підтверджують вакцинацію або у яких закінчився термін чинності COVID-сертифікатів, що підтверджують вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини або не надання довідки встановленої форми, щодо протипоказань до вакцинації (а.с. 12-13).

Серед підстав винесення зазначеного наказу вказано: ст. 46 КЗпП України, ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанову КабінетуМіністрів Українивід 09.12.2020№ 1236 «Провстановлення карантинута запровадженняобмежувальних протиепідемічнихзаходів зметою запобіганняпоширенню натериторії Українигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2(зізмінами тадоповненнями),тавід 29.06.2021№ 677 «Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби», наказ МОЗ України від 04.102021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», наказ директора ДП «ЛДАРЗ» від 22.11.2021 № 102-од «Про виконання протиепідемічних заходів» (зі змінами) (а.с. 12-13).

Згідно ст. 8 Конституції Українивстановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістомст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цієюКонституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 та 2 ст. 24 Конституції Українивстановлюються норми конституційного права, згідно з якими громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Також, суд зазначає, що в силу ст.129Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Судом встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (МОЗ) від 04.10.2021 року № 2153, відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»,ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 8 Положення про МОЗ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 25.03.2015 року № 267 (у редакціїпостанови КМУ від 24.01.2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно цьогоПереліку донього увійшлипрацівники:центральних органіввиконавчої владита їхтериторіальних органів; місцевихдержавних адміністраційта їхструктурних підрозділів; закладіввищої,післядипломної,фахової передвищої,професійної (професійно-технічної),загальної середньої,у томучислі спеціальних,дошкільної,позашкільної освіти,закладів спеціалізованоїосвіти танаукових установнезалежно відтипу таформи власності; підприємств,установ таорганізацій,що належатьдо сфериуправління центральнихорганів виконавчоївлади; установі закладів,що надаютьсоціальні послуги,закладів соціальногозахисту длядітей,реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених доПереліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від04.03.2015року №83; органівмісцевого самоврядування; закладівохорони здоров`ядержавної такомунальної формивласності; комунальних підприємств, установ та організацій.

Згідно ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» обов`язковими профілактичними щепленнями в Україні є щеплення проти: дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і включені до Календаря профілактичних щеплень в Україні (Календар щеплень), затверджений наказом МОЗ 16.09.2011 року за № 595, у редакціїнаказу МОЗ від 11.08.2014 року за № 551, зареєстрований у Міністерстві юстиції України (МЮУ).

Календар щеплень встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. В той же час, календар щеплень серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідеміологічними показаннями, не передбачає щеплення проти ГРВІ COVID-19.

Отже, така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена в оспорюваному наказі,- є незаконною, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (ГРВІ COVID-19 не внесена в Календар щеплень, як хвороба проти якої обов`язково слід робити щеплення).

Крім того, обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). У той же час, оскаржуваний наказ № 215-к не містить мотивування, що діяльність відповідача та відповідно позивача відноситься до діяльності, яка може призвести до зараження інших осіб.

Згідност.7Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» підприємства, установи і організації зобов`язані (поміж іншого) усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Тобто, відповідачем не дотримано процедуру відсторонення позивача від роботи, так як відсторонення позивача від роботи, за наказом роботодавця, мало б бути оформлене на підставі саме подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про необхідність такого усунення (відсторонення). Однак, у матеріалах справи такого документу немає, відтак, суд робить висновок про відсутність наведеного подання та порушення процедури, а відтак і трудових прав позивача.

Статтею 46КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Під визначеними «передбачених законодавством» випадками слід розуміти: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови КМУ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

Тобто прийняті постанови, укази, накази, тощо, не повинні суперечити Конституції та законам України (рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12-рп/98, щодо офіційного тлумачення терміну «законодавство»). Якщо підзаконні нормативні акти суперечать актам вищої юридичної дії, застосуванню та виконанню підлягають останні.

Конституція Україниє законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідатиКонституції. Конституціяє законом прямої дії (ст. 8 Конституції України).

Таким чином, верховенство права забезпечується шляхом встановлення юридичної сили нормКонституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акта суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19Конституції України).

Відповідно до ст. 147 та п. 2 ст. 150 Конституції України, повноваження тлумачити змістКонституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України. Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави, крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України).

Заст.2-1КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Права, свободи людини та громадянина є природними та невід`ємними, надані їй від народження, визнаються найвищою цінністю і не мають вичерпного характеру.

Право на працю - це одне з фундаментальних прав людини, встановлене міжнародно-правовими актами й визнане міжнародним співтовариством. Воно належить до групи соціально-економічних прав і в загальному сенсі відбиває потребу людини створювати і здобувати джерела існування для себе та своєї сім`ї, реалізовувати власний творчий потенціал, виражати свою особистість.

Згідно ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ухвалений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2200А (ХХІ) від 16.12.1966 року, який набув чинності 03.01.1976 року, який Україна ратифікувала 12.11.1973 року, та який є частиною національного законодавства України, держави, що беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що охоплює право кожної людини на отримання можливості заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права.

Статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відсторонення від роботи - це певна санкція, застосовувана роботодавцем до працівника, за порушення ним трудової дисципліни, зумовлених певними (навмисними, свідомими) діями останнього. До того ж відсторонення від роботи не є обов`язковою мірою, а лише передбачає таку можливість.

Крім того, жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч. 2ст. 28 Конституції).

Відповідно до п. 3 ст.281ЦК України медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.2021 року за № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим.

Відповідно дост. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та ст. 42, 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта.

Відтак, у розумінні ст. 3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.

Відповідно до ст.17Закону Українивід 23.02.2006року №3477-IV«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Право на оплачувану працю є елементом приватного життя, оскільки робота і заробіток забезпечує приватні життєві потреби позивача. Саме з цих міркувань, зазначене право захищається ст. 8 Конвенції, а тому втручання в нього з боку держави, повинно одночасно відповідати всім трьом критеріям ЄСПЛ: законності, законної (легітимної) мети і пропорційності (справедливого балансу). Таке втручання визнається ЄСПЛ неправомірним, якщо хоча б одного з критеріїв дотримано не було.

Згідно з встановленою прецедентною практикою, процес прийняття рішень, що веде до втручання, повинен бути справедливим та таким, що забезпечує належну повагу інтересів, гарантованих особі згідно зі ст. 8 (Buckley проти Сполученого Королівства, § 76).

Суд неодноразово стверджував, що будь-яке втручання державного органу у право особи на повагу до приватного життя та кореспонденції має здійснюватися у відповідності до закону. Цей вираз не лише вимагає дотримання внутрішнього законодавства, але також має відношення до якості цього закону, вимагаючи його сумісності з принципом верховенства права (Halford проти Сполученого Королівства, § 49).

У даному випадку суд констатує, що відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, відповідач фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не врегульовані нормативно-правовим актом у виді закону.

Окрім цього, суд вважає, що таке втручання у трудові права позивача є надмірним, не пропорційним, оскільки позбавило як самого позивача засобів існування, так і коштів на утримання його сім`ї.

Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.

Запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача у праві заробити собі на життя та на повагу до його приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом.

Відповідачем не надано суду доказів того, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом інших працівників або інших осіб установи.

Ураховуючи всі встановлені обставини, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання незаконним та скасування наказу ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром», якого було відсторонено від роботи.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.

Якщо буде встановлено, що на порушення ст.46КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України) (постанова Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 712/3841/17).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.07.2018 року у справі № 552/3404/17 та від 24.04.2020 року у справі № 815/5976/14, і яка згідно до ч. 4 ст.263ЦПК України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин: «...вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати...», «...виплата за вимушений прогул - є заробітною платою, ... вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію...».

За ч. 1 ст.94КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, судом було встановлено, що позивач починаючи з 09.12.2021 року був позбавлений можливості працювати, з підстав його незаконного відсторонення від роботи та відповідно отримувати заробітну плату.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, такий порядок застосовується, крім іншого, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 40 044 грн. 69 коп. за період з 09.12.2021 року по 22.02.2022 року, яка розрахована наступним чином:

- жовтень 2021 року складається з 20 робочих днів;

- листопад 2021 року складається з 22 робочих днів, всього 42 робочих дні за два місяці.

Як вбачається з наданої позивачем довідки про заробітну плату та інші доходи (а.с. 11), заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2021 року складає 18733 грн. 50 коп., за листопад 2021 року складає 14244 грн. 76 коп. (18733 грн. 50 коп. + 14244 грн. 76 коп. / 42 робочих дні = 785 грн. 19 коп. - середньоденна заробітна плата.

Розрахунок середнього заробітку за час відсторонення складає:

-грудень 2021 року - 16 робочих днів;

-січень 2022 року - 19 робочих днів;

-лютий 2022 року - 16 робочих днів, всього 51 робочий день.

785 грн. 19 коп. х 51 робочих днів = 40 044 грн. 69 коп.

Виплату середнього заробітку ОСОБА_1 за час відсторонення від роботи слід здійснити без урахування обов`язкових платежів та зборів.

Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, суд дійшов висновку, що такі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» № 215-к від 08.12.2021 року «Про відсторонення від роботи» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 слюсаря з виготовлення та доведення деталей літальних апаратів в цеху № 7.

Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» на користь ОСОБА_1 - 40044(сороктисяч сорокчотири)грн.69коп. середнього заробітку за час відсторонення від роботи (без урахування обов`язкових платежів та зборів).

Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» на користь ОСОБА_1 - 908(дев`ятсотвісім)грн.00коп.судового збору.

Рішення суду, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Державне підприємство «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод «Державного концерну «Укроборонпром» (ЄДРПОУ: 07684556, місцезнаходження: м. Львів, вул. Авіаційна, 3).

Текст рішення складено 22.02.2022 року.

Суддя/підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Н. М. Галайко