Рішення № 103465307, 21.02.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" лютого 2022 р. Справа № 911/3568/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора", 01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 11, офіс 2/9

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгробудсервіс", 08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Гагаріна, будинок 9/1

про стягнення 12 397,90 грн заборгованості за позадоговірними відносинами

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику сторін

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгробудсервіс" про стягнення 12 397,90 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 19.08.2020 по 07.09.2020 позивачем було відвантажено відповідачу товар, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, на загальну суму 109 477,90 грн, проте відповідач здійснив часткову оплату у розмірі 97 080,00 грн, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 12 397,90 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Враховуючи, що ціна даного позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, керуючись пунктом 1 частини п`ятої статті 12, частиною першою статті 247, частиною першою статті 250 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву із додержанням вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України та встановлено строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

З метою повідомлення відповідача про його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в позовній заяві та збігається з даними зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було направлено копію ухвали Господарського суду Київської області від 09.12.2021 про відкриття провадження у справі.

Разом з тим, конверт з ухвалою суду про відкриття провадження у справі був повернутий відділенням поштового зв`язку із зазначенням причин повернення: за закінченням терміну зберігання.

З огляду на це суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

Судом також враховано, що за приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позов та інших документів до суду не надав.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як передбачено частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

04 січня 2022 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про стягнення судових витрат, у якій заявник просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 239,79 грн.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Як зазначає позивач, протягом серпня вересня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" (Постачальник) було здійснено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгробудсервіс" (Покупець) поставки товару (щебінь, пісок, асфальт), які в свою чергу прийняті відповідачем без зауважень на загальну суму 109 477,90 грн, що підтверджується наступними документами:

-ТТН № КЛ001466 від 19.08.2020; видаткова накладна № 4245 від 19.08.2020 на суму 7 800,00 грн за поставку щебеню (фракція 20-40) у кількості 19,5 т;

-ТТН № КЛ003524 від 29.08.2020; видаткова накладна № 4601 від 29.08.2020 на суму 4 600,00 грн за поставку піску у кількості 20 т;

-ТТН № Л018738 та № КЛ004996 від 01.09.2020; видаткова накладна № 4687 від 01.09.2020 на суму 17 399,20 грн за поставку асфальтобетонної суміші (КЗ-10) у кількості 9,1 т;

-ТТН № КЛ003996 та № КЛ005947 від 07.09.2020; видаткова накладна № 4938 від 07.09.2020 на суму 79 678,70 грн за поставку асфальтобетонної суміші (В-10) у кількості 40,1 т.

Позивачем також виставлялись відповідачу рахунки-фактури для оплати товару, а саме: рахунок № 8800 від 18.08.2020 за щебінь; рахунок № 1002 від 10.08.2020 за асфальт В-10; рахунок № 1003 від 10.08.2020 за пісок (копії наявні в матеріалах справи).

За твердженнями позивача, ним було направлено на адресу відповідача видаткові накладні з рахунками та акт звірки взаєморозрахунків від 01.12.2020, однак відповідач не повернув підписані видаткові накладні.

Позивач посилається на те, що відповідачем за період поставки товару було здійснено частково його оплату на загальну суму 97 080,00 грн з посиланням в платіжних дорученнях на рахунки позивача та акт звірки розрахунків від 01.02.2020, що підтверджується банківськими виписками та актом звірки розрахунків від 30.10.2021.

Таким чином, як твердить позивач, заборгованість ТОВ "Украгробудсервіс" перед ТОВ "Компанія Лекора" по оплаті отриманого товару становить 12 397,90 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листом вих. № 01257 від 25.02.2021, у якому просив останнього сплатити існуючу заборгованість у розмірі 12 397,90 грн протягом 3-х робочих днів з моменту отримання даного листа.

З фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист вбачається, що вищевказаний лист був надісланий на адресу відповідача 25.02.2021, проте, за доводами позивача, станом на момент звернення з позовом до суду залишений без відповіді та задоволення.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Аналогічні приписи містить стаття 180 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною восьмою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини першої статті 208 Цивільного кодексу України для правочинів (за змістом частини другої статті 202 Цивільного кодексу України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак, згідно статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Так, за правилом, визначеним частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині першій цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частини друга статті 638 Цивільного кодексу України).

Згідно частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина друга статті 642 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач у період серпень - вересень 2020 року поставив відповідачу товар на загальну суму 109 477,90 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, а відповідач, в свою чергу, провів часткову оплату поставленого товару.

Таким чином, дії сторін (поставка товару та часткова оплата) вказують, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, та відповідно між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Такий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських, згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та у відповідності до приписів статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

В ході розгляду спору судом враховано, що додані до позову видаткові накладні: № 4245 від 19.08.2020, № 4601 від 29.08.2020, № 4687 від 01.09.2020, № 4938 від 07.09.2020 відповідачем не підписані, містять підпис та печатку лише з боку позивача.

Однак з цього приводу суд зауважує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

З огляду на викладене, судом було досліджено наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні: ТТН № КЛ001466 від 19.08.2020, ТТН № КЛ003524 від 29.08.2020, ТТН № Л018738 та № КЛ004996 від 01.09.2020, ТТН № КЛ003996 та № КЛ005947 від 07.09.2020, які оформлені належними чином та підтверджують факт перевезення вантажу.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Окрім того, судом встановлено, що відповідачем було частково здійснено оплату товару на загальну суму 97 080,00 грн, про що свідчать банківські виписки з рахунку позивача за 19.08.2020, 27.08.2020 та 15.12.2020. Із вказаних відповідачем призначень платежів вбачається проведення оплат із посиланням на рахунки-фактури, які позивач виставляв відповідачу для оплати товару.

Також, згідно банківської виписки по рахунку позивача за 15.12.2020 призначення платежу на проведену суму у розмірі 5 000,00 грн зазначено як "кредиторська заборгованість за матеріали згідно акта звірки станом 01.12.20р". Матеріалами справи підтверджується, що такий акт був складений позивачем, та як стверджувалось ним, направлявся на адресу відповідача, однак підписаний екземпляр повернуто не було.

Відповідачем твердження позивача не спростовано, доказів відсутності заборгованості не надано.

Суд зазначає, що принцип змагальності, як однин з основних принципів господарського судочинства, забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17).

Згідно із застиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, наявність зобов`язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, за поставлений йому товар розрахувався частково, внаслідок чого у відповідача виникла відповідна заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, факт заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений та документально підтверджений.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" у позовній заяві, яка є першою заявою по суті спору, визначено складову судових витрат: 2 270,00 грн судового збору та 9 000,00 грн витрат на правову допомогу.

04 січня 2022 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 239,79 грн. До заяви додано: договір про надання правової допомоги від 10.11.2021, звіт від 30.12.2021 про виконання доручення за Договором, видатковий касовий ордер від 30.12.2021 на суму 9000,00 грн.

Також матеріали справи містяться довіреність б/н від 10.11.2021, видану на ім`я адвоката Кобилецького В.В.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо витрат на правову допомогу судом встановлено, що позивач просив стягнути з відповідача витрати у розмірі 10 239,79 грн, сума яких складається із виконаних адвокатом робіт на суму 9 000,00 грн, що підтверджується звітом, та додаткового гонорару у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги (1 239,79 грн), передбаченого пунктом 8 договору про правову допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За умовами договору про надання правової допомоги від 10.11.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Кобилецьким В.В., адвокат приймає на себе обов`язки представляти права та інтереси клієнта, зокрема, в господарському суді, з приводу вирішення справ про стягнення боргу с ТОВ "Украгробудсервіс" в сумі 12 397,90 грн.

Відповідно до пункту 7 договору гонорар адвоката визначається з розрахунку 1 800 грн за годину роботи.

Пунктом 8 договору передбачено, що у випадку успішного виконання доручення клієнт сплачує на користь адвоката додатковий гонорар у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги.

Позивачем до позову подано звіт про виконання доручення за договором про надання правової допомоги, згідно якого адвокатом позивачу надані послуги з аналізу документів, що регулюють взаємовідносини сторін, збирання та систематизація доказів (1,5 год), підготовка позовної заяви та систематизація позовних матеріалів (3 год), підготовка та подання інших процесуальних документів (0,5 год). Відповідно до вказаного Звіту, всього виконано робіт об`ємом 5 годин на загальну вартість послуг 9 000,00 грн.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у справі від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/350/18 від 12.09.2019.

При цьому, суд враховує, що надані копії документів на підтвердження адвокатських послуг, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до означенного звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги, адвокатом виконані наступні роботи: аналізу документів, збирання та систематизація доказів, підготовка позовної заяви та підготовка і подання інших процесуальних документів.

Суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Така ж правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Однак, позивачем документально не обґрунтовано такий вид робіт, як: підготовка та подання інших процесуальних документів, на виконання якого виділено 0,5 години часу роботи адвоката.

Суд зазначає, що провадження у даній справі проводилось за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відповідачем відзиву чи будь-яких інших заперечень на позов не подавалось, відповідно відповіді на відзив (тощо), подання якого(их) є правом позивача, матеріали справи також не містять.

Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 161 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Подана позивачем заява про стягнення судових витрат б/н від 30.12.2021 не є заявою по суті справи в розумінні викладеної вище норми.

Враховуючи викладене, суд вважає недоведеними послуги правової допомоги, що заявлена за підготовку та подання інших процесуальних документів, а тому не підлягають відшкодуванню з відповідача.

Що стосується заявленої вимоги про стягнення з відповідача додаткового гонорару у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги (1 239,79 грн), передбаченого пунктом 8 договору про правову допомогу, суд зазначає наступне.

Визначений умовами договору гонорар за прийняття рішення на користь позивача є так званим "гонораром успіху", який фактично учасником судового процесу адвокатові не сплачувався, а передбачений як форма матеріального заохочення адвоката з метою посилення його зацікавленості у результаті справи.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд має оцінити розмір таких витрат зважаючи на їх необхідність (неминучість), критерій розумності їхнього розміру (обґрунтованості розміру) з урахуванням обставин справи та фінансового стану обох сторін, фактичного понесення.

У кожній конкретній справі суд оцінює розмір таких витрат у сукупності з іншими критеріями (зокрема, розумність, необхідність, чи були фактично понесені). Критерій розумності у спірному випадку стосується не суто розміру грошової суми від ціни позову, а оцінюється у співвідношенні із виконаною роботою, обставинами справи, тощо.

Суд вважає, що вимога позивача про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 1 239,79 грн не відповідає критерію розумності, а такі витрати не мають характеру необхідних, а також є не співрозмірні із виконаною роботою у господарському суді, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини справи № 911/3568/21 є недоцільними.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 910/7127/19.

Відтак, суд, ураховуючи наведені положення процесуального законодавства, дійшов висновку, що вартість дійсно наданої правової допомоги, що підтверджується належними та допустимими доказами складає 8 100,00 грн, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгробудсервіс" (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Гагаріна, будинок 9/1, код, 39940707) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 11, офіс 2/9, код 43317636) 12 397 (дванадцять тисяч триста дев`яносто сім) грн 90 коп., а також 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 8 100 (вісім тисяч сто) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись із змістом судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 21.02.2022