Рішення № 103465306, 21.02.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2022 р. м. Київ

Справа № 911/3654/21

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком" до фізичної особи-підприємця Гапонюка Олександра Михайловича про стягнення 23 785,75грн, без виклику представників сторін,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (далі - ТОВ "Інвестком") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Гапонюка Олександра Михайловича (далі - ФОП Гапонюк О.М.) про стягнення 23 785,75грн, з яких: 17 759,28грн - основний борг; 2 230,50грн - втрати від інфляції, нараховані за період з вересня 2020 року по жовтень 2021 року; 671грн - 3% річних та 3124,97грн - пені, нараховані за період з 21.08.2020 по 23.11.2021.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №121218-012 від 12.12.2018 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.1-10).

Ухвалою від 17.12.2021 судом: відкрито провадження у справі за відповідним позовом; вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання заяв по суті учасниками (а.с.58-59).

Копія відповідної ухвали суду отримана позивачем 19.01.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103280867849 (а.с.61).

Поштове відправлення, у якому відповідачу направлено копія ухвали від 17.12.2021 за його адресою, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.12.2021 (а.с.57), повернута до суду з довідкою відділення поштового зв`язку, в якій причиною повернення відправлення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.62-66). Між тим адреса відповідача станом на момент повернення відповідного поштового відправлення не змінилась, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.01.2022 (а.с.66).

27.01.2022 суд повторно направив копію ухвали від 17.12.2021 відповідачу поштовим відправленням №0103281012049, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень (а.с.68-69).

Окрім того, ухвала суду від 17.12.2021 направлена судом 17.12.2021 до Єдиного державного реєстру судових рішень, зареєстрована у відповідному реєстрі 17.12.2021 №101969474 та оприлюднена 20.12.2021.

В силу ч.1 ст.251 ГПК України у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відзив на позов станом на 21.02.2022 до суду не надходив; з клопотання про поновлення такого строку, відповідач до суду не звертався.

У строк, встановлений ч.7 ст.252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

12.12.2018 між ТОВ "Інвестком" (постачальник) та ФОП Гапонюк О.М. (покупець) укладено договір поставки №121218-012 (а.с.13-18, далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передати (поставити) у зумовлені строки (строк) покупцю товари (товари), а покупець - прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією, яка укладається одночасно з укладенням вказаного договору і після укладення сторонами є невід`ємним додатком до такого договору.

Згідно п. 2.1 договору поставка товарів здійснюється на умовах EXW (Інкотермс 2000 року), місце поставки - склад постачальника, розташований в м. Києві.

В силу п.3.3 договору найменування, ціна за одиницю товару та кількість товару, що входить у партію поставки, визначаються у накладних на товар; дата, вказана у накладній про прийняття товару покупцем, є датою поставки товару постачальником та фактичним виконанням замовлення.

Право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника (перевізника) за накладною (транспортним документом) (п. 2.4 договору).

Як узгоджено сторонами у п. 6.3 договору, сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії вказаного договору.

У відповідності до п. 7.1 договору сторонами погоджено, що покупець повинен сплатити поставлений товар шляхом 100% попередньої оплати не пізніше 3 робочих днів з дати виписки рахунку-фактури постачальником.

За порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання, про що домовились сторони п.8.4 договору.

Вказаний договір вступає в дію з дати його укладення (підписання) та скріплення печатками і діє протягом одного року, а у частині не виконаних зобов`язань - до їх повного виконання.

Також 12.12.2018 сторони погодили додаток №1 (специфікацію), яким визначили попередній асортимент товару та встановили, що кількість товару, що постачається, дорівнює 1 000 000грн і є попередньою, у разі її збільшення сторони вносять зміни до специфікації (а.с.19).

Крім того, 15.01.2019 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до відповідного договору (а.с.20-21), якою, зокрема, змінено строк розрахунків. Так, відповідною додатковою угодою визначено, що покупець повинен оплатити поставлений товар не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару постачальником; оплата за згодою сторін може бути здійснена шляхом 100% попередньої оплати або часткової попередньої оплати.

Додатковою угодою №3 до відповідного договору сторони вирішили продовжити строк дії договору до 12.12.2020 (а.с.22).

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивачем у період з 21.05.2020 по 06.08.2020 поставлено відповідачу товар на загальну суму 24 720,65грн, що підтверджується накладними:

- №2105336 від 21.05.2020 на суму 1106,48грн;

- №2105489 від 21.05.2020 на суму 2 148,40грн;

- №0608533 від 06.08.2020 на суму 13 227,05грн;

- №0608546 від 06.08.2020 на суму 8 239грн (а.с.23-26).

15.09.2020 між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків (а.с.28), згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем на 01.09.2020 становила 20 759,27грн.

У поданій позовній заяві позивач повідомив (а.с.3), що частина поставленого товару - на загальну суму 3961,65грн позивачем повернута 30.06.2020, що також відображено у акті звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2021 (а.с.33), який підписано лише позивачем. Доказів на підтвердження відповідних фактів суду не надано.

Також, як вбачається з виписки з рахунку позивача від 17.12.2020, відповідачем здійснено оплату товару на суму 3000грн (а.с.27).

29.09.2021 позивач направив відповідачу претензію №02-13/09-2021 від 13.09.2021 (а.с.30-31), в якій вимагав погасити борг за поставлений товар у розмірі 17 759,27грн. Направлення претензії підтверджується описом вкладення в цінний лист та поштовою накладною №0411203242115 (а.с.29).

Окрім того, як стверджує позивач у поданій позовній заяві, ним направлено відповідачу акт звірки станом на 02.11.2021 для підписання поштовим відправленням, яке повернуто з довідкою, у якій вказано: «за закінченням терміну зберігання». На підтвердження відповідної обставини, доказів позивач не надав, а копія конверту відправлення №0411203167970, яка ним надана на підтвердження відповідної обставини, не може бути прийнята судом в якості доказу, оскільки опису до такого відправлення не надано, а відповідне відправлення отримано відділенням зв`язку для вручення адресату ще у вересні 2021 року - до дати, на яку складено відповідний акт - 02.11.2021, отже, таким поштовим відправленням відповідний акт не міг бути направлений відповідачу.

Посилаючись на наявність боргу за поставлений товар у розмірі 17 759,28грн, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку оплатити отриманий від позивача товар, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за порушення взятих на себе грошових зобов`язань.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений між сторонами у даній справі договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Як визначено ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Майже аналогічне визначення відповідному виду договору надано ст. 712 ЦК України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами змінено відповідне правило щодо строку оплати товару, встановлене зазначеною нормою, оскільки узгоджено, що оплата товару має бути здійснена не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару постачальником.

Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не спростовано шляхом подання доказів оплати тверджень позивача, викладених у позові, щодо наявності боргу за поставлений товар у сумі 17 759,28грн, а строк його виконання прострочено, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення з відповідача 17 759,28грн основного боргу.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 230,50грн втрат від інфляції за період з вересня 2020 року по жовтень 2021 року та 671грн - 3% річних, нарахованих за період з 21.08.2020 по 23.11.2021.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений позивачем в позові розрахунок втрат від інфляції, суд зазначає, що такий розрахунок є арифметично вірними, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 2 230,50грн втрат від інфляції такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, здійснивши розрахунок 3% річних за період з 21.08.2020 по 23.11.2021, судом встановлено, що їх розмір складає 670,92грн, у зв`язку з чим відповідні вимоги підлягають задоволенню у відповідному розмірі; у задоволенні вимог про стягнення 0,08грн - 3% річних суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 124,97грн пені, нарахованої за період з 21.08.2020 по 23.11.2021.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

В силу зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже, враховуючи порушення зобов`язання з оплати та відповідальність у вигляді пені, яку сторони встановили за відповідне порушення п.8.4 договору, розмір якої не перевищує максимального розміру, встановленого вищенаведеними нормами, - подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочення, вимоги позивача у відповідній частині є мотивованими.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 8.8 договору сторони домовились про нарахування штрафних санкцій протягом 3 років, отже, змінили загальний строк, визначений ч.6 ст.232 ГК України. Також сторонами погоджено, що строк позовної давності щодо стягненню штрафних санкцій становить три роки.

Отже, нарахування позивачем пені понад 6 місяців з дня, коли зобов`язання мало бути виконано, є правомірним.

Однак, за розрахунком суду розмір пені за заявлений позивачем період становить 3124,64грн, у зв`язку з чим відповідні вимоги підлягають задоволенню у зазначеному розмірі; у задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 0,33грн суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по оплаті позову судовим збором підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 2 269,96грн (17759,28+2230,50+670,92+3124,64 =23785,34; 23785,34*2270/23785,75).

Крім того, позивачем у позові та окремій заяві (а.с.42-44) заявлено про відшкодування йому за рахунок відповідача витрат, понесених на оплату правничої допомоги у розмірі 9100грн.

З доданих до позовної заяви та заяви про компенсацію витрат на професійну правничу (правову) допомогу доказів вбачається наступне.

04.09.2021 між позивачем (клієнтом) та Адвокатським об`єднанням «СОЛ» (об`єднання, АО) укладено договір №1-146/04-08/21 про надання правничої (правової) допомоги (а.с.34-39), у відповідності до п. 1.1 якого клієнт за власним вибором доручає, а об`єднання зобов`язується надавати клієнту необхідну правничу (правову) допомогу.

Згідно п. 4.3 вказаного договору розмір, обчислення та строки сплати винагороди (гонорару) визначається за взаємною згодою сторін та оформлюється окремими додатковими угодами до вказаного договору.

У відповідності до додаткової угоди №1 від 04.08.2021 до вищевказаного договору (а.с.40) клієнт доручає, а об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правничу (правову) допомогу, зокрема: здійснення аналізу матеріалів, наданих клієнтом, щодо можливості стягнення в судовому порядку на користь клієнта з ФОП Гопанюк О.М. грошових коштів за договором поставки №121218-012 від 12.02.2018; формування правової позиції захисту прав клієнта, збір доказів; складання та подання позовної заяви про стягнення з ФОП Гопанюк О.М. грошових коштів за договором поставки №121218-012 від 12.02.2018; представляти інтереси клієнта в Господарському суді Київської області під час розгляду справи про стягнення з ФОП Гопанюк О.М. грошових коштів.

Згідно п. 1.6 вказаної додаткової угоди її сторони дійшли згоди, що розмір винагороди (гонорару) за надання об`єднанням правничої (правової допомоги) становить 9100грн.

05.08.2021 грошові кошти у розмірі 9 100грн перераховані позивачем об`єднанню згідно платіжного доручення №55038 від 05.08.2021 (а.с.41).

На підставі відповідного договору АО «СОЛ» видано ордер серії АІ №1178061 від 29.11.2021 на надання правничої допомоги адвокатом об`єднання - Флінтом В.І. правничої (правової) допомоги ТОВ «Інвестком» (а.с.45,46).

Окрім того, у заяви про компенсацію (а.с.42-45) наведено розрахунок витраченого часу адвокатом та вчинених ним дій, відповідно до якого витрачено загалом 36 годин, а саме: здійснення правового аналізу наданих позивачем документів щодо підстав судового оскарження - 16 годин (2 робочих дні); складено претензію про сплату - 1 година; сформовано та узгоджено з директором позивача правову позицію захисту інтересів при підготовці позовної заяви - 8 годин (1 робочий день); складено позовну заяву з доданими до неї документами, відкопійовано та сформовано позовну заяву з додатками для відповідача - 8 годин (1 робочий день); складено заяву про компенсацію витрат за надання правничої допомоги - 3 години.

Розглядаючи вимоги щодо відшкодування відповідних витрат за рахунок відповідача, суд виходить з наступного.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як визначено ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що позивач з метою реалізації права на відшкодування відповідних витрат з першою заявою по суті подав заяву про компенсацію відповідних витрат, зазначивши у ній перелік робіт та наданих послуг, зазначив час, витрачений на відповідні роботи/послуги, а також надав докази фактичного понесення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як визначено ч. 5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18, додатковій постанові від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

У даній справі позивач не подавав заяв про зменшення відповідних витрат, посилаючись на їх неспівмірність.

Проте суд не вважає, що відповідні витрати, які поніс відповідач, повністю мають бути покладені на позивача з наступних підстав.

Так, положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19,20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В силу ч.9 ст.129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2021 у справі №910/11547/19 звернуто увагу на те, що ч.4 ст.129 ГПК України є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із ч.ч.5-7,9 ст. 129 ГПК України.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

У даній справі суд не погоджується з тим, що витрати на оплату правничої допомоги, понесені позивачем, мають повністю покладатись на відповідача, оскільки розмір таких витрат не є розумним, дійсно необхідним, неминучим та пропорційним предмету спору.

Так, розмір витрат лише на оплату правничої допомоги у даній справі, які поніс позивач, складає більше 38% від ціни позову, який не можна віднести до складного.

Крім того, справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, тому що є малозначною в силу ч.5 ст.12 ГПК України, отже, відповідно до ч.2 ст.58 ГПК України представляти позивача могла особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність (за винятком осіб, визначених ст. 59 ГПК України), а не лише адвокат. Розгляд справи здійснювався без проведення судового засідання.

Отже, з урахуванням предмета спору, ціни позову, поведінки сторін, необхідності та розумності відповідних витрат, враховуючи, що витрати у визначеному позивачем розмірі не є пропорційними до ціни позову, а також не є неминучими, враховуючи часткове задоволення позову у даній справі, суд вважає, що на позивача у даній справі підлягає покладенню лише частина витрат, які поніс відповідач на оплату професійної правничої допомоги, а саме 5000грн.

Витрати у розмірі 4100грн, які понесені позивачем, суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов`язання в силу договору, укладеного з АО, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини відповідача та адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця Гапонюка Олександра Михайловича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (ідентифікаційний код 31901655; 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48) 17 759,28грн основного боргу, 2230,50грн втрат від інфляції, 670,92грн - 3% річних, 3124,64грн пені, 2269,96грн в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором, а також 5 000грн в рахунок часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3. В частині стягнення 0,08грн - 3% річних, 0,33грн пені відмовити.

4. Витрати у розмірі 4100грн, понесені позивачем на оплату професійної правничої допомоги, покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається у строк, визначений ст.256 ГПК України, та відповідно до порядку, встановленого ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова