Рішення № 103465292, 19.01.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2022 р. Справа № Б3/081-12/24 (911/2921/21)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інфініті", м. Київ

до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфініті Сервіс", Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина

2) Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі", Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфініті" арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича

про визнання недійсним договору та витребування майна

В межах провадження у справі № Б3/081-12/24 про банкрутство ТОВ "Інфініті"

за участю секретаря судового засідання Васянович І.О.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б3/081-12/24 за заявою ТОВ Виробничо-комерційна фірма Інвестгруп, яке є правонаступником ПАТ Банк перший, про банкрутство ТОВ Інфініті (код ЄДРПОУ 32619605), порушена ухвалою від 18.07.2012 р. (суддя Лопатін А.В.) за редакцією Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (також Закон про банкрутство), чинною до 19.01.2013 р.

Ухвалою підготовчого засідання від 14.08.2012 р. введено процедуру розпорядження майном ТОВ Інфініті.

Наразі триває процедура розпорядження майном боржника ТОВ Інфініті.

05.10.2021 р. через канцелярію суду ТОВ "Інфініті" подано позовну заяву до ТОВ "Інфініті Сервіс" та ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.07.2019 р. б/н, укладеного між ТОВ "Інфініті" та ТОВ "Інфініті Сервіс"; а також про витребування майна у ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" на користь ТОВ "Інфініті", а саме:

- Комірку № 10 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- Комірку № 13 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-І.

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-ІІ.

- Будівлю ОЗТП 2325.

- Електрообладнання ОЗТП - 10/0,4 № 2325.

Зазначена позовна заява, згідно її змісту, подана з посиланням на положення статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.10.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, в межах провадження у справі № Б3/081-12/24 про банкрутство ТОВ "Інфініті", підготовче засідання призначено на 03.11.2021 р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача розпорядника майна боржника ТОВ "Інфініті" арбітражного керуючого Стадника Т.Р.

26.10.2021 р. на поштову адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

29.10.2021 р. на поштову адресу суду від розпорядника майна ТОВ "Інфініті" надійшли письмові пояснення у справі.

02.11.2021 р. на поштову адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.11.2021 р. розгляд клопотання ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" про залишення позовної заяви без розгляду призначено, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 24.11.2021 р.

23.11.2021 р. через канцелярію суду розпорядником майна ТОВ Інфініті арбітражним керуючим Гусарем І.О. подано письмові пояснення.

23.11.2021 р. на офіційну електронну адресу суду та 24.11.2021 р. через канцелярію суду представником ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" подано заперечення на відповідь на відзив, а також аргументи проти заперечень на клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою господарського суду від 24.11.2021 р. клопотання ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" від 27.10.2021 р. б/н (вх. № 25303/21 від 02.11.2021 р.) про залишення позовної заяви без розгляду залишено без задоволення; клопотання позивача від 12.11.2021 р. б/н (вх. № 26227/21, 12.11.2021) про залучення третьої особи залишено без задоволення; закрито підготовче провадження; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 22.12.2021 р.

14.12.2021 р. через канцелярію суду представником відповідача-2 подано заперечення на пояснення третьої особи.

21.12.2021 р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення.

22.12.2021 р. в судовому засіданні оголошено перерву, про що учасниками справі підписано відповідну розписку.

14.01.2022 р. представником відповідача-2 подано додаткові письмові пояснення.

18.01.2022 р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи № Б3/081-12/24 (911/2921/21).

В судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши аргументи присутніх учасників у справі, суд

встановив:

29.07.2019 р. ТОВ "Інфініті" (продавець) та ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати: трансформаторну підстанцію № 2343 10/0,4/400 кВА; ОЗТП № 2325 (РУ-10кВ); комірки № 10 та № 13 в. РУ-10кВ в ПС "Юрівка"; дві кабельні лінії 10 кВ від ПС "Юрівка" до ОЗТП № 2325 (надалі іменується товар) в кількості та ціною, відповідно до специфікації (Додаток № 1) у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його відповідно до умов договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу від 29.07.2019 р. (Специфікація високовольтного електрообладнання та матеріалів) предметом продажу є: комірки № 10 й № 13 типу КРУН з влаштованими шафами серії КМТ та Засобами обліку (ПС "Юрівка") у кількості 2 шт; кабельні лінії Л-2325-І та Л-2325-ІІ 10 кВ (силовий кабель АПвЭгП 1*240/50) протяжністю 6300 метрів (від ПС "Юрівка" до ОЗТП 2325) у кількості 2 шт; трансформаторна підстанція № 2343 10кВ/0,4 кВ/400 кВА (с. Крюківщина) у кількості 1 шт; опорна закрита трансформаторна підстанція № 2325 (с. Крюківщина) у кількості 1 шт.

Згідно із п. 2.1. договору (відомості про товар) найменування: трансформаторна підстанція № 2343 10/0,4/400 кВА; ОТЗП № 2325 (РУ-10кВ); комірки № 10 та № 13 в. РУ-10 кВ в ПС "Юрівка"; дві кабельні лінії 10кВ від ПС "Юрівка" до ОЗТП № 2325 розташовані в с Крюківщина (надалі іменується товар).

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що вартість одиниці товару містить у собі ПДВ, ціну товару та складає: 343875,15 грн. (триста сорок три тисячі вісімсот сімдесят п`ять гривень 15 коп.) в тому числі ПДВ 20% - 57312,53 грн. (п`ятдесят сім тисяч триста дванадцять гривень 53 копійки).

Сторони договору погодили, що вартість товару має бути сплачена покупцем не пізніше 10.12.2019 р. Оплата за товар здійснюється покупцем в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Також допускається взаємозалік вимог (п.п. 4.2., 4.3. договору).

Вказаний договір підписано сторонами та скріплено відтисками печаток товариств.

Зазначене майно, на виконання наведеного договору, було передано ТОВ "Інфініті" (продавець) на користь ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець), що підтверджується актом приймання-передачі від 07.08.2019 р., підписаним сторонами і скріпленим відтисками печаток товариств.

Разом з тим, в подальшому, 06.12.2019 р. між ТОВ "Інфініті Сервіс" (сторона-1) та ПрАТ "Київобленерго" (сторона-2) укладено договір купівлі-продажу № 4600019035, відповідно до умов якого сторона-1 зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність (володіння, розпорядження та користування) майно, зазначене у додатку № 1 до цього договору, а сторона-2 зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором прийняти і оплатити його (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору найменування майна та його кількість, місцезнаходження зазначаються в специфікації до договору (додаток №1), яка є його невід`ємною частиною.

Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу від 06.12.2019 р. № 4600019035 (Специфікація) предметом продажу є: комірка № 10 на ПС 110/10 кВ Юрівка в кількості 1 шт; комірка № 13 на ПС 110/10 кВ Юрівка в кількості 1 шт; КЛ-10кВ від ПС-110/10 "Юріївка" до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-І в кількості 6,3 км; КЛ-10кВ від ПС-110/10 "Юріївка" до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-ІІ в кількості 6,3 км; будівля ОЗТП 10/0,4 кВ № 2325 в кількості 1 шт; електрообладнання ОЗТП 10/0,4 кВ № 2325 в кількості 1 компл. Всього вартість товару 120,00 грн. з ПДВ.

Вказане майно, на виконання наведеного договору, було передано ТОВ "Інфініті Сервіс" (продавець) на користь ПрАТ "Київобленерго" (покупець), що підтверджується актом приймання-передачі, підписаним сторонами і скріпленим відтисками печаток товариств.

Наявність у власності ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" (попередня назва: ПрАТ "Київобленерго") на період розгляду справи вищенаведеного спірного майна підтверджується, в тому числі довідкою останнього від 09.09.2021 р.

Поряд із наведеним, позивач, посилаючись на таке: спірне майно, за оспорюваним правочином було відчужено боржником (позивачем) на користь заінтересованої стосовно нього особи відповідача-1; продаж спірного майна за оспорюваним правочином вчинявся за заниженою від ринкової вартістю; покупцем за оспорюваним правочином не здійснено розрахунки за придбане майно; оспорюваний правочин укладено за наявності відкритого провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інфініті". Таким чином, як вказує позивач, в момент укладення договору купівлі-продажу у ТОВ "Інфініті" існували невиконані грошові зобов`язання перед кредиторами. Тому укладення у 2019 році договору купівлі-продажу, за яким було відчужено належне ТОВ "Інфініті" майно на користь заінтересованої юридичної особи, без отримання оплати за таке майно, дозволяє зробити висновок про укладення договору купівлі-продажу саме на шкоду кредиторам, адже внаслідок відчуження суттєво зменшилась і так низька можливість ТОВ "Інфініті" виконати свої зобов`язання перед кредиторами. Укладання правочину щодо відчуження істотного активу боржника на дочірню компанію, без отримання грошових коштів за таке майно під час процедури банкрутства, вказує на невідповідність такої поведінки ТОВ "Інфініті" критеріям розумності та економічної обґрунтованості, натомість вказує на використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню, а саме: використання правомочності розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредиторів. Тому, на переконання позивача, порушення засад добросовісності при вчиненні договору купівлі-продажу від 29.07.2019 р. є підставою для визнання такого правочину недійсними у зв`язку з його фіктивністю на підставі ст. 234 ЦК України, а також на підставі п. 6 ст. 3 та ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Крім того, позивач вказує на те, що ТОВ "Інфініті" вважає себе власником спірного майна, незважаючи на те, що станом на дату звернення з позовом майно перебуває у володінні у ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" та ТОВ "Інфініті Сервіс", а відтак, враховуючи недобросовісність ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" та ТОВ "Інфініті Сервіс" як набувачів спірного майна, а також враховуючи вибуття спірного майна з володіння ТОВ "Інфініті" не з його волі є підстави для витребування спірного майна у ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" навіть як у добросовісного набувача, так як, відповідачі, на переконання позивача, не мають титулу власника спірного майна, а залишаються лише його набувачами, тоді як титул власника спірного майна належить позивачу. Крім того, позивач наголошує, що титул власника ТОВ "Інфініті" наділяє останнього правом звертатися до суду із віндикаційною вимогою для відновлення порушеного права власності, що узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування ст. 387, 388 ЦК України, які викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 08.04.2021 у справі № 10/2180, від 28.07.2020 у справі № 916/1572/17 про те, що позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник; предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Виходячи із наведених обставин, позивач наполягає на тому, що ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" придбало спірне майно не у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Обставину придбання ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" спірного майна в особи, яка не мала права його відчужувати, додатково підтверджує недійсність договору купівлі-продажу, на підставі якого ТОВ "Інфініті Сервіс" придбало спірне майно. Як вказує позивач, ТОВ "Інфініті" у цьому позові заявило вимогу про недійсність договору купівлі-продажу, який був правовстановлюючим документом на майно для ТОВ "Інфініті Сервіс". На переконання позивача, договір купівлі-продажу не наділив ТОВ "Інфініті Сервіс" достатнім обсягом правомочностей, зокрема для подальшого відчуження майна, а тому наступний перехід частини майна від ТОВ "Інфініті" до ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" не відповідає правилу "Ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам". Також позивач наголошує, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України), тобто, недійсні угоди не можуть спричиняти ані передачу майна, ані виникнення будь-яких інших прав та обов`язків для сторін таких договорів або третіх осіб. Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Таким чином, на переконання позивача, ТОВ "Інфініті Сервіс" не має та ніколи не мало права передавати право власності на майно за будь-якими договорами будь-яким особам, а також вчиняти будь-які інші дії щодо розпорядження майном. Вибуття майна із законного володіння ТОВ "Інфініті" на підставі фраудаторного правочину до ТОВ "Інфініті Сервіс" свідчить про те, що останнє не набуло прав на розпорядження майном. З огляду на наведене, позивач зазначає, що подальше відчуження спірного майна від ТОВ "Інфініті Сервіс", як неправомочного володільця, до ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" означає, що останній володіє такою частиною майна без правових підстав, а відтак, на переконання позивача, на час подання цього позову майно знаходиться у незаконному володінні ТОВ "Інфініті Сервіс" та ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі".

Виходячи із наведених обставин, позивачем заявлено вимоги:

1.Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.07.2019 р. б/н, укладений між ТОВ "Інфініті" та ТОВ "Інфініті Сервіс";

2.Витребувати майно у ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" на користь ТОВ "Інфініті", а саме:

- Комірку № 10 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- Комірку № 13 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-І.

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-ІІ.

- Будівлю ОЗТП 2325.

- Електрообладнання ОЗТП - 10/0,4 № 2325.

Відповідачем-2, в свою чергу, подано відзив на позов в якому, відповідач вказує на те, що відповідно до умов оспорюваного договору купівлі-продажу № 4600019035 від 06 грудня 2019 року укладеного між відповідачами, ТОВ "Інфініті Сервіс" передало у власність (володіння, розпорядження та користування) майно, зазначене у додатку №1 до цього договору, а ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" в порядку та на умовах, визначених цим договором прийняло та оплатило його, що підтверджується актом приймання-передачі (додаток - 9) та оплачено по виставленому рахунку - фактури, підтверджено платіжним дорученням. Крім того, відповідач просить суд звернути увагу на те, що в п. 1.5 договору сторона 1 по договору - ТОВ "Інфініті Сервіс" підтвердила той факт, що спірне майно на момент передачі його новому власнику, належало на праві власності ТОВ "Інфініті Сервіс", не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, воно не заставлено, у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження щодо користування, треті особи не мають прав на майно. Таким чином, на переконання відповідача, враховуючи викладене, на підставі договору купівлі-продажу майна між позивачем та відповідачем-1, та відповідно з урахуванням листів позивача, відповідач-2 уклавши договір купівлі-продажу майна, щодо якого оспорюється факт власності, не мав сумнівів щодо законності володіння, користування та розпорядження майном попереднім власником. Поряд із цим, відповідач вказує на те, що заявляючи позов про визнання недійсним правочину, у даному випадку - договору купівлі-продажу № 4600019035 від 16.12.2019 р., позивач повинен довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, чого не було зроблено позивачем. Крім того, відповідач наполягає, що позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути не сторона (учасник) оспорюваного правочину лише у випадку, якщо відповідна особа доведе суду належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним правочином її прав та охоронюваних законом інтересів, суд в такому випадку перевіряє доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та заперечення про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, відповідач зазначає, що за твердженнями позивача Договір купівлі-продажу суперечить положенням ЦК України, зокрема статті 658 ЦК України, відповідно до якої право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Водночас, відповідач-2, не заперечує цього факту, більше того, вкотре наголошує на тому, що ним придбало майно у власника, яким на час його придбання було ТОВ "Інфініті Сервіс", що, в свою чергу, придбано це майно на підставі договору купівлі - продажу між ТОВ "Інфініті" та ТОВ "Інфіті Сервіс", який не визнавався судом недійсним. Крім того, як вбачається зі спірного договору, на переконання відповідача, він повністю відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та не суперечить чинному законодавству.

Відповідачем-1, також, подано до суду відзив на позов, в якому він вказує на те, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Інфініті Сервіс" від 03 червня 2021 року, що оформлене рішенням єдиного учасника № 03-06/21, керівником ТОВ "Інфініті Сервіс" призначено Кривулю Романа Володимировича, відомості про що було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У посадових осіб ТОВ "Інфініті Сервіс" відсутні докази, що підтверджують здійснення ТОВ "Інфініті Сервіс" оплати коштів на рахунок позивача за придбане за договором купівлі-продажу майно. Крім того, як вбачається з наданих до позову документів, договір купівлі-продажу було укладено після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інфініті", а ціна даного договору не є ринковою. Відтак, ТОВ "Інфініті Сервіс" дійшло до висновку, що зазначене підтверджує невідповідність поведінки посадових осіб ТОВ "Інфініті" та ТОВ "Інфініті Сервіс" критеріям розумності та економічної обґрунтованості та дозволяє стверджувати про те, що договір купівлі-продажу укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Таким чином, ТОВ "Інфініті Сервіс" погоджується з позицією позивача, що правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а тому, ТОВ "Інфініті", маючі невиконані грошові зобов`язання перед своїми кредиторами, зобов`язане було утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір його активів. Відповідач-1 наголошує, що відчуження ТОВ "Інфініті" істотного активу на дочірню компанію, без отримання грошових коштів за таке майно під час процедури банкрутства, вказує на спрямованість такої поведінки посадових осіб ТОВ "Інфініті" на завдання шкоди майновим інтересам ТОВ "Інфініті" та кредиторів останнього. Таким чином, дії посадових осіб ТОВ "Інфініті" та ТОВ "Інфініті Сервіс" на момент укладення оскаржуваного договору свідчать про неправомірну та недобросовісну поведінку, спрямовану на завдання шкоди майновим інтересам ТОВ "Інфініті" та його кредиторів шляхом унеможливлення задоволення їхніх вимог за рахунок відчуженого майна, а відтак, на переконання відповідача-1 наявні всі підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним. ТОВ "Інфініті Сервіс" також погоджується з наявністю всіх правових підстав для витребування спірного майна, оскільки саме позивач є законним власником такого майна.

Відповідачем-2 додатково подано відзив на позов в якому він наполягає на тому, що відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст договору купівлі-продажу, який позивач просить визнати не дійсним, не суперечать нормам ЦК, іншим актам цивільного законодавства інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК); підписаний відповідними особами, представниками, які мають право здійснювати правочини та з необхідним обсягом цивільної і дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК); волевиявлення учасників договору вільні і відповідають внутрішній волі, виразилося в бажані сторін укласти договір (ч. 3 ст. 203 ЦК). Договір укладений у формі, установленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК); договір направлений на реальне настання обумовлених ним наслідків (позивач передав у власність відповідачу-1 товар в кількості та за ціною відповідно до специфікації до договору купівлі-продажу, а відповідач прийняв товар та оплатив його відповідно до умов договору купівлі-пропажу. (ч. 5 ст. 203 ЦК). Також, відповідач вказує на те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), що укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення). Поряд із цим, на переконання відповідач, в супереч позиції позивача, спірний договір купівлі-продажу не містить ознак фраудаторного правочину, оскільки договір не суперечить ЦК, актам законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам (позивачем не доведено, що власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення позивача (боржника як учасника правочину) є правомірним, волевиявлення учасників договору вільні і відповідають внутрішній волі, що виразилося в бажанні сторін укласти договір); правочин є реальним з відповідною економічною метою щодо отримання коштів за товар, позивачем не доведено, що укладеним спірним договором, якимось чином було порушено права ТОВ "Інфініті" .

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача-2, в якій він, крім іншого, вказує на те, що твердження відповідача-2 про дійсність договору купівлі-продажу, як такого, що відповідає вимогам ГК України та ЦК України є необґрунтованими, оскільки, ТОВ "Інфініті" у позовній заяві вже було детально обґрунтовано, що договір купівлі-продажу був укладений не з правомірною, економічною доцільною метою, на шкоду інтересам ТОВ "Інфініті" та його кредиторів, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України), а також недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та, зокрема, ст. 234 ЦК України. Також, позивач заявляє про безпідставність тверджень відповідача-2: про відсутність підстав для визнання договору недійсним; щодо правомірності набуття відповідачем-2 права власності на спірне майно; щодо помилковості визначення позивачем способу захисту.

Відповідачем-2 подано заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач, крім іншого, відносно законності набуття ним права власності на майно та безпідставності вимоги позивача про витребування його з чужого незаконного володіння, вказує на те, що позивач був власником спірного майна, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, вул. Мальцева до моменту укладення договору купівлі-продажу від 29.07.2019 року між ТОВ "Інфініті" та ТОВ "Інфініті Сервіс". Відповідач-2, в свою чергу, згідно його тверджень, придбав спірне майно у володіючого власника відповідача-1, відповідно до договору купівлі-продажу від 06.12.2019 року за ціною обумовленою сторонами у договорі та станом на сьогодні володіє спірним майном на законних підставах і є законним власником майна, яке позивач просить повернути. Відповідач-2 наголошує, що відповідно до п. 3.2. зазначеного договору перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється актом прийому передачі, водночас, 07.08.2019 р., згідно акту приймання-передачі, ТОВ "Інфініті" передано, а ТОВ "Інфініті Сервіс" прийнято спірне майно. Крім цього, відповідач також зазначає, що наявність у боржника кредиторської заборгованості не свідчить про наявність у нього права на майно. Також, як стверджує відповідач-2, позивачем не доведено, що саме за рахунок проданого майна у позивача була б можливість задовольнити кредиторські вимоги кредиторів, крім того, цього факту не достатньо для того, щоб позивач міг би ставити під сумнів правомірність спірного правочину, оскільки позивачем жодним чином не обґрунтовано, що грошові кошти, які могли б надійти від реалізації майна, проданого за спірним правовиком, були б спрямовані саме на погашення вимог кредиторів, до того ж ТОВ "Інфініті" не вказало, зокрема, яких саме кредиторів.

В зазначених запереченнях, як висновок наведених в них обставин, відповідач вказує на те, що предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують наявність у позивача волі на відчуження майна, а також факт добросовісності набувача. Як вже зазначалось, на переконання відповідача, при придбанні майна покупець відповідач-2 добросовісно набув право власності на майно, попередньо перевіривши наявність права у ТОВ "Інфініті Сервіс" щодо передачі майна у власність за договором купівлі-продажу та не мав сумнівів у праві Відповідача-1 на відчуження спірного майна. Крім того, відповідач наполягає, що волевиявлення учасників правочину носить вільний характер і відповідає їх внутрішній волі, а відтак, договір купівлі-продажу спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, іншого на переконання відповідача, позивачем не доведено, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Третьою особою розпорядником майна боржника подано письмові пояснення, в яких вказано, що третя особа вважає позовну заяву обґрунтованою, оскільки, по-перше, належне позивачу майно було відчужене на користь ТОВ "Інфініті Сервіс" було та є ТОВ "Інфініті"; по-друге, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що ціна договору купівлі-продажу є значно нижчою від балансової вартості майна, що відчужувалось за таким договором; по-третє, ТОВ "Інфініті Сервіс" не здійснювало оплати коштів позивачу за договором купівлі-продажу; по-четверте, в провадженні господарського суду Київської області перебуває справа про банкрутство ТОВ "Інфініті", провадження в якій порушено ухвалою суду від 18.07.2012 р., а оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено 29.07.2019 р., тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство.

В запереченнях на пояснення третьої особи, відповідач-2 просив врахувати, що від КТП 2343 (ТОВ "Інфініті Сервіс") заживлений житловий масив: ОСББ "Паркова оселя 1", ОСББ "Паркова оселя 2", ОСББ "Паркова оселя 3", ОСББ "Паркова оселя 4" житловий масив "Місто Сонця", с. Крюківщина, Києво-Святошинського р-ну, Київської обл. Кінцевим споживачем, отримувачем електричної енергії являється населення, а відтак, суд, під час прийняття рішення повинен надати належну оцінку усім обставинам справи та оцінити усі ризики не лише для сторін процесу, але і для кінцевого споживача електричної енергії в разі витребування електричного обладнання із володіння відповідача-2. Неякісна та неналежна експлуатація, використання та можлива реалізація спірного майна не компетентним новим власником, без наявності відповідних знань, умінь та дозволів може створити резонанс, притягнути суспільний інтерес та призвести до не передбачуваних наслідків. Крім того, для електрифікації об`єктів інших замовників з метою їх приєднання до електричних «мереж - спірного майна Відповідача 2, ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" вже укладено договори про приєднання до електричних мереж з дев`ятьма замовниками, яким видано відповідно технічні умови. По зазначеним договорам будівельно-монтажні роботи частково вже виконані, замовниками здійснені 50 % оплати відповідно до умов договорів приєднання, розроблено лінійні схеми.

Позивачем надано письмові пояснення, в яких він вказує на те, що в даній справі, укладаючи оскаржуваний договір купівлі-продажу, розпорядник майна Сніжко О.Ю. (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого якого на день укладання договору купівлі-продажу було анульоване згідно з наказом Міністерства юстиції України №549/5 від 21 лютого 2019 року) не подбав про те, щоб юридично значимі вчинки при укладанні оскаржуваного договору купівлі-продажу були економічно обґрунтованими, не переслідував мету добросовісного виконання сторонами даного правочину усіх своїх зобов`язань. Так, обираючи варіант добросовісної поведінки, розпорядник майна ТОВ "Інфініті" Сніжко О.Ю. зобов`язаний був піклуватись про те, щоб всі правочини були економічно обґрунтованими, а також відповідали критеріям розумності, добросовісності. Матеріалами справи підтверджується, що арбітражним керуючим Сніжком О.Ю. було укладено Договір купівлі-продажу не з правомірною, економічно доцільною метою, а на шкоду інтересам ТОВ "Інфініті" та його кредиторів. Відтак, на переконання позивача, уповноважена особа ТОВ "Інфініті", формально маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, вийшла за межі дозволеної поведінки з наміром заподіяти шкоду як ТОВ "Інфініті", так і його кредиторам, шляхом відчуження майна на користь пов`язаної особи без здійснення оплати за таке майно.

Відповідачем-2, в свою чергу, також подано додаткові письмові пояснення, в яких відповідач, крім іншого, зазначає, що як неодноразово зазначалось ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі", у 2010 році для забезпечення електроенергією мікрорайону житлової забудови (який станом на сьогодні заживлений до спірної ОЗТП 2325, яку ТОВ "Інфініті" намагається "відібрати" у відповідача-2), між власником електричних мереж - ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" та замовником - позивачем ТОВ "Інфініті" було укладено договір про надання послуг з приєднання до електричних мереж № КОЕ-76 від 15.12.2010 року (далі - договір приєднання), невід`ємним додатком до якого є Технічні умови на приєднання електроустановок мікрорайону житлової забудови с. Крюківщина (далі - ТУ). Також, як стверджує відповідач, ще стадії проектування та будівництв спірних ліній електропередач та трансформаторної підстанції, все модернізоване, реконструйоване, новозбудоване майно (електромережі та/або електроустановки) мали перейти у власності власника - ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі", як частина електричних мереж чи комплексу електроустановок, що узгоджено було між сторонами в п. 3.1. договору. Таким чином, при проектуванні та будівництві спірного майна, позивач не планував володіти та утримувати спірне майно, а ще на стадії проектування та будівництва спірного майна, виявив бажання, яке знайшло своє відображення у Договорі приєднання, передати в майбутньому, новозбудоване майно у власність відповідачу-2, а відтак, сторони з самого початку договірних відносин домовились про те, що спірне майно переходить у власність ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі", а тому твердження позивача про те що, майно повинно повернутися у власність ТОВ "Інфініті" жодним чином не співпадають з початковою позицію, волею та метою позивача, що підтверджено договором приєднання, на виконання умов якого і відбулось проектування та будівництво спірного майна.

Проаналізувавши обставини та норми законодавства, на які посилаються позивач в обґрунтування позову та відповідачі в запереченнях щодо заявлених вимог, повно та всебічно здійснивши аналіз поданих ними доказів, а також, дослідивши пояснення надані третьою особою, суд зазначає таке:

За частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (див. висновок щодо застосування частини першої статті 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).

Статтею "Дія актів цивільного законодавства у часі" 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/ господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/ господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).

Водночас цивільне/ господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.

Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.

Вищенаведеного висновку дотримується Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16. Так, виходячи, в тому числі із вищенаведеного Верховний Суд в зазначеній постанові навів позицію щодо застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ. Так, згідно із висновком Верховного Суду, наведеним в зазначеній постанові, підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, а відтак, не підлягають застосуванню положення ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства до правовідносин, що виникли до введення в дію зазначеного Кодексу.

Зазначене правозастосування відповідає практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.

Наведене узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012 у справі "Scoppola v. Italy").

З огляду на вищенаведене, врахувавши наведену правову позицію Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16, як того вимагають положення частини четвертої статті 236 ГПК України, з огляду на те, що спірний правочин було вчинено 29.07.2019 р., тобто до введення в дію КУзПБ, суд дійшов висновку, що в даному випадку, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, на які посилається відповідач-2 в запереченнях.

Поряд із наведеним, відповідно до частини першої, пункту п`ятого частини другої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У цій справі правовими підставами заявлених вимог позивачем визначено положення статті 234 ЦК України, а також п. 6 ст. 6 та ч. 3ст. 13 ЦК України.

Пунктами 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (аналогічний висновок щодо обов`язку суду з надання правової кваліфікації відносин сторін викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі N 662/397/15-ц).

Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі N 487/10128/14-ц).

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі N 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі N 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 р. у справі N 916/556/19, від 22.10.2020 р. у справі N 910/18279/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021 р. у справі № 927/531/18).

Поряд із наведеним, врахувавши наведену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16 правову позицію, а також вищенаведені висновку також здійснені Верховним Судом, суд також вважає за необхідне зазначити, що положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, якою суд керувався під час розгляду справи про банкрутство ТОВ "Інфініті" на момент укладення оспорюваного договору (чинні до 19.01.2013 р.) не містять спеціальних підстав, на які посилається позивач в даному спорі, для визнання недійсним правочину.

Разом з тим, в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16 також наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/ господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 р. у справі N 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (див. висновки сформовані у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 р. у справі N 904/7905/16).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі N 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Дії боржника, зокрема але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі N 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі N 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі N 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі N 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі N 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі N 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі N 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Вищенаведена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021 р. у справі № 927/531/18.

Поряд із наведеним, в даному випадку судом встановлено, що оскаржуваний договір купівлі-продажу від 29.07.2019 р., укладений між ТОВ "Інфініті" (продавець) та ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець), за яким майно: комірки № 10 й № 13 типу КРУН з влаштованими шафами серії КМТ та Засобами обліку (ПС "Юрівка") у кількості 2 шт; кабельні лінії Л-2325-І та Л-2325-ІІ 10 кВ (силовий кабель АПвЭгП 1*240/50) протяжністю 6300 метрів (від ПС "Юрівка" до ОЗТП 2325) у кількості 2 шт; трансформаторна підстанція № 2343 10кВ/0,4 кВ/400 кВА (с. Крюківщина) у кількості 1 шт; опорна закрита трансформаторна підстанція № 2325 (с. Крюківщина) у кількості 1 шт., вибуло із володіння боржника (позивача) на користь ТОВ "Інфініті Сервіс" (відповідача-1) під час провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інфініті" (продавець), тобто у підозрілий період. В той час, як з урахуванням вищевказаного, у період, в тому числі після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права його кредиторів, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Київської області від 24.04.2014 р. у справі № Б3/081-12/24 про банкрутство ТОВ "Інфініті" визнано вимоги кредиторів до боржника в сумі 394 157 331, 81 грн. та затверджено реєстр вимог кредиторів боржника ТОВ Інфініті.

Крім того, ухвалою господарського суду Київської області від 03.11.2014 р. визнано грошові вимоги ОСОБА_1 у сумі 652 350,00 грн., які підлягають задоволенню в четверту чергу задоволення вимог кредиторів та судового збору у сумі 1 073,00 грн., які підлягають задоволенню в першу чергу задоволення вимог кредиторів, та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.

Таким чином, на дату укладення оспорюваного договору (29.07.2019 р.) у боржника були наявні невиконані (прострочені) грошові зобов`язання перед кредиторами у значному розмірі.

Поряд із наведеним, позивач вказує на те, що 29.07.2019 р. між ТОВ "Інфініті" (продавець) та ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна не за ринковою вартістю такого майна. Ціна договору 343875,15 грн. В обґрунтування даних обставин, позивач вказує на: по-перше, що матеріали справи не містять доказів визначення ринкової вартості предмету продажу за оспорюваним договором; по-друге, згідно акту виявленого майна ТОВ "Інфініті" від 11.02.2013 р. загальна балансова вартість майна 6948781,50 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, в якості доказів невідповідності вказаної ціни договору ринковій вартості спірного майна, позивачем надано копії договорів субпідряду, предметом яких є:

- виконання та передача боржнику, як замовнику будівництва кабельної лінії 10 кВ від ЗТП/РП до ТП № 2 на житловому масиві котеджної забудови "Місто Сонця", розташованому за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюковщина (п. 1.1. договору); ціна договору (вартість робіт) 139291,60 грн. (п. 2.2. договору) (договір будівельного субпідряду від 04.10.2010 р. № 04/10-Е);

- виконання та передача боржнику, як замовнику будівництва кабельної лінії 10 кВ для забезпечення електропостачання житлового масиву котеджної забудови "Місто Сонця", розташованому за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюковщина, монтажу ЗТП/РП 10 кВ/0,4 кВ (п. 1.1. договору); ціна договору (вартість робіт) 2344034,40 грн. (п. 2.3. договору) (договір будівельного субпідряду від 21.09.2010 р. № 21/09-Е).

Поряд із наведеним, суд вважає зазначені договори неналежними доказами того, що вартість спірного майна визначена сторонами в оспорюваному договорі не відповідає ринковій, так як зазначені договори, за відсутності доказів виконання їх сторонами, не можуть свідчити, що на будівництво спірного майна боржником здійснено витрати, зокрема в сумі загальної вартості робіт за вказаними договорами.

Крім того, не є належним доказом вартості предмету продажу за оспорюваним договором акт виявленого майна ТОВ "Інфініті" від 11.02.2013 р., відповідно до якого загальна балансова вартість майна 6948781,50 грн., оскільки даний документ є внутрішнім документом товариства, а відтак, у спірних правовідносинах не може підтверджувати відповідні обставини.

Що стосується поданого позивачем до суду, після закриття підготовчого провадження, у якості доказів невідповідності ціни оспорюваного договору ринковій вартості майна, що є предметом продажу за таким договором, висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельного дослідження № 12-10/21, відповідно до якого ринкова вартість переданих пристроїв у вигляді кабельних ліній електропередач, будівель трансформаторних підстанцій, що розташовані в с. Крюківщина, Святошинського району, Київська область станом на 29.07.2019 р. в складі:

-будівлі опорної закритої трансформаторної підстанції (ОЗТП) - 2325, комірки № 10 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка), комірки № 13 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка);

-кабельної лінії КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до 03ТП-2325 Л-ТП-2325-І;

-кабельної лінії КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до 03ТП-2325 Л-ТП-2325-ІІ;

-трансформаторної підстанції (комплектної) № 2343 10кв/0,4/2х400 кВА. становить: 10 638 806 грн. (десять мільйонів шістсот тридцять вісім тисяч вісімсот шість гривень 00 коп.). суд зазначає таке:

У клопотанні від 14.01.2022 р. б/н (вх. № 1062/22, 18.07.2022 р.) позивач просить суд: поновити строк на подання доказів у справі за позовом ТОВ "Інфініті" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння (справа № 911/2921/21, в межах провадження у справі № Б3/081-12/24); приєднати докази, що додані до цього клопотання, до матеріалів справи № Б3/081-12/24 (911/2921/21) та врахувати їх під час розгляду справи.

Частиною другою статті 80 ГПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно із положеннями частини четвертої статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина п`ята статті 80 ГПК України).

Відповідно до положень частини восьмої статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

В обґрунтування неможливості подання вказаного доказу в строк визначений положеннями ГПК України позивач посилається на те, що зазначений висновок експерта не існував на момент подання позову до суду.

Проаналізувавши наведене, судом встановлено, що зазначена обставина, на яку посилається позивач, як на об`єктивну неможливість подання доказу у встановлений процесуальним законодавством строк, не є поважною причиною пропуску відповідного строку, так як, позивач звертаючись до суду із позовом, з посиланням, в тому числі на невідповідність вартості майна визначеного сторонами оспорюваним правочином ринковій вартості такого майна не був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення судової оціночно-будівельної експертизи, з метою встановлення ринкової вартості майна, що є предметом продажу за оспорюваним договором на дату укладення такого договору, а відтак, з урахуванням наведених положень ст. 80 ГПК України та врахувавши усні заперечення присутнього представника відповідача-2, суд не приймає до уваги зазначений висновок експерта, як доказ у цій справі, у зв`язку із пропущенням строку, визначеного положеннями ГПК України, на його подання, за відсутності поважних причин пропуску такого строку.

Таким чином, виходячи із наведеного, позивачем належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, в розумінні положень ст. 76-79 ГПК України, поданими у строк, визначений ГПК України, не доведено, що визначена сторонами в договорі вартість майна, що є предметом продажу за оспорюваним договором в сумі 343875,15 грн. є нижчою від ринкової.

Поряд із наведеним, як вбачається із позовної заяви, позивач, крім зазначеного, в обґрунтування наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним також вказує на те, що покупцем за договором купівлі-продажу від 29.07.2019 р., а саме: ТОВ "Інфініті Сервіс" не здійснено розрахунки з ТОВ "Інфініті" (продавець) за придбане майно.

Здійснивши аналіз наявних в матеріалах справи документів, судом встановлено, що до суду не надано належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, в розумінні положень ст. 76-79 ГПК України здійснення сплати покупцем ТОВ "Інфініті Сервіс" на користь продавця ТОВ "Інфініті" ціни договору купівлі-продажу від 29.07.2019 р. 343875,15 грн., а відтак, не спростовано твердження позивача, що майно, що є предметом оспорюваного договору вибуло із володіння боржника ТОВ "Інфініті" на користь ТОВ "Інфініті Сервіс" безоплатно.

Окрім наведеного, судом встановлено, що ТОВ "Інфініті" (продавець) є та був на дату укладення оспорюваного договору єдиним засновником (учасником) ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець), а відтак, останній є, в розумінні положень, зокрема статті 1 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, якою суд керувався на дату укладення оспорюваного договору, а саме: що діяла до 19.01.2013 р., заінтересованою особою стосовно боржника ТОВ "Інфініті" (продавець).

Також, судом враховано, що від імені ТОВ "Інфініті" (продавець), згідно змісту оскаржуваного договору діяв "арбітражний керуючий Сніжко Олександр Юрійович", в той час, як його свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 22.07.2013 р. № 887 станом на дату укладення оспорюваного договору 29.07.2019 р. не діяло, у відповідності до наказу Міністерства юстиції України про припинення діяльності арбітражного керуючого від 21.02.2019 р. № 549/5.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на все вищенаведене, встановлене судом, врахувавши, що за оспорюваним договором купівлі-продажу від 29.07.2019 р., який укладено після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інфініті" (продавець), тобто у "підозрілий період", здійснено безоплатно відчуження майна на користь заінтересованої щодо боржника особи ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець), при цьому за наявності значних боргових зобов`язань перед кредиторами, що підтверджені ухвалами суду у справі про банкрутство ТОВ "Інфініті", судом встановлено, що оспорюваний правочин було вчинено з метою уникнення задоволення вимог кредиторів за рахунок майна, що є предметом продажу за таким договором, а відтак, боржник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам його кредиторів, в той час, як особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, а угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

З огляду на викладене, врахувавши, що відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Дії боржника, зокрема але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог кредиторів боржника.

Наведеного висновку також дотримується Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 24.11.2021 р. у справі № № 905/2030/19 (905/2445/19).

Суд, з урахуванням вищенаведених висновків, зокрема Великої Палати Верховного Суду, які у відповідності до положень частини четвертої ст. 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин під час розгляду спору, дійшов висновку, що в даному випадку, обставини відчуження майна боржника за оспорюваним договором, встановлені судом, свідчать про те, що позивач обґрунтовано звернувся до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу від 29.07.2019 р., укладеного між ТОВ "Інфініті" (продавець) та ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець) недійсним, як такого, що направлений на уникнення задоволення вимог кредиторів боржника у справі про банкрутство № Б3/081-12/24 за рахунок майна, що є предметом продажу за вказаним договором, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та з метою недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з посланням на положення статті 234 ЦК України.

Що стосується вимоги позивача про витребування майна у ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" на користь ТОВ "Інфініті", а саме:

- Комірку № 10 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- Комірку № 13 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-І.

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-ІІ.

- Будівлю ОЗТП 2325.

- Електрообладнання ОЗТП - 10/0,4 № 2325, суд зазначає таке:

Як встановлено судом, наразі майно перебуває у ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі", на підставі договору купівлі-продажу від 06.12.2019 р. № 4600019035, укладеного між ТОВ "Інфініті Сервіс" (сторона-1) та ПрАТ "Київобленерго" (сторона-2). Факт володіння ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" вищенаведеним майном на дату розгляду спору учасниками у справі не заперечується.

Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічне положення закріплено у статті 321 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі N 183/1617/16).

Також слід зазначити, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в зазначеній постанові, будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.

Право позивача на витребування майна, у разі доведення незаконності і безпідставності вибуття його із володіння позивача передбачене чинним законодавством України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Статтею 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Слід зазначити, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з`ясувати та перевірити, зокрема факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.

При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Для розкриття критерію «пропорційності» вагоме значення має визначення судами добросовісності/ недобросовісності набувача майна.

Так, Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) у постановах від 18.03.2020 р. у справі № 199/7375/16-ц та від 20.05.2020 р. у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною.

З`ясування питання добросовісності/ недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна.

Слід зазначити, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що ТОВ "Інфініті" (продавець) є та був на дату відчуження спірного майна єдиним засновником (учасником) ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець), а відтак, останній є, в розумінні положень, зокрема статті 1 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, якою суд керувався на дату укладення оспорюваного договору, а саме: що діяла до 19.01.2013 р., заінтересованою особою стосовно боржника ТОВ "Інфініті" (продавець).

У статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» міститься поняття контролю - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

З`ясування «заінтересованості», «контролю», «пов`язаності» набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) у межах справи про банкрутство безпосередньо пов`язане з визначенням критерію добросовісності/ недобросовісності набувача та, на переконання суддів, повинно досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами.

Вищенаведеного висновку дотримується Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2021 р. у справі № 14/5026/1020/2011.

Слід також врахувати, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, проявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2021 р. справа № 916/820/20).

Як вбачається із вищенаведеного, договір купівлі-продажу майна на підставі якого спірне майно вибуло із володіння ТОВ "Інфініті" (продавець) на користь ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець) в судовому порядку визнано недійсним, а відтак, з огляду на положення частини першої статті 216 ЦК України, вказаний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Дані обставини свідчать, що спірне майно вибуло із володіння власника ТОВ "Інфініті" поза його волею.

Крім того, судом враховано, що під час розгляду вимоги про визнання недійсним вищевказаного правочину судом було встановлено:

По-перше, що оспорюваний договір було укладено із заінтересованою стосовно боржника особою, тобто майно вибуло із володіння боржника на користь заінтересованої відносно нього особи.

По-друге, матеріали справи не містять документів, якими відповідно до законодавства мають бути підтверджені відповідні обставини, а саме: здійснення оплати покупцем придбаного майна за договором купівлі-продажу від 29.07.2019 р.

Згідно із п. 1.5. договору купівлі-продажу від 06.12.2019 р. № 4600019035, укладеного між ТОВ "Інфініті Сервіс" (сторона-1) та ПрАТ "Київобленерго" (сторона-2; наразі ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі") сторона-1, стверджує, що на момент укладення цього договору вказане майно належить стороні-1 на праві власності, не перебуває під арештом чи забороною щодо нього не ведуться судові спори, воно не заставлено, у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування; треті особи не мають прав на майно. Сторона-1 заявляє стороні-2 про відсутність будь-яких прав третіх осіб на майно, що продається.

З урахуванням наведеного, покупець спірного майна ПрАТ "Київобленерго" (наразі ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі") під час укладення договору купівлі-продажу мав здійснити перевірку тверджень ТОВ "Інфініті Сервіс" щодо набуття останнім у власність спірного майна та, відповідно, прав щодо розпорядження таким майном, підстав, на яких набуто та законність такого набуття.

Таким чином, ПрАТ "Київобленерго" (наразі ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі") не був позбавлений можливості вжити всіх можливих заходів, проявити обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження спірного майна та, відповідно, з`ясувати, що договір (на підставі якого ТОВ "Інфініті Сервіс" вважало себе, на дату відчуження майна, власником такого майна), укладено з попереднім його власником (ТОВ "Інфініті") під час провадження у справі про його банкрутство (тобто у "підозрілий період"), за наявності у такої особи значних зобов`язань перед кредиторами, безоплатно та, крім наведеного, на користь заінтересованої щодо боржника особи.

Також, ПрАТ "Київобленерго" (наразі ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі"), на дату придбання спірного майно, не було позбавлене можливості з`ясувати, що від імені ТОВ "Інфініті" (продавець), згідно змісту договору купівлі-продажу від 29.07.2019 р., укладеного з ТОВ "Інфініті Сервіс" (покупець) діяв "арбітражний керуючий Сніжко Олександр Юрійович", в той час, як дію його свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 22.07.2013 р. № 887, на дату укладення зазначеного договору, було припинено (наказ Міністерства юстиції України про припинення діяльності арбітражного керуючого від 21.02.2019 р. № 549/5).

Виходячи із наведених обставин, ПрАТ "Київобленерго" (наразі ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі") укладаючи договір купівлі-продажу з ТОВ "Інфініті Сервіс" могло і мало усвідомлювати ризики придбання у останнього спірного майна, що вибуло із володіння боржника в зазначений період і з урахуванням вказаних обставин.

За таких обставин, ПрАТ "Київобленерго" (наразі ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі") було чи могло бути обізнане про обставини укладення вказаного договору купівлі-продажу, на підставі якого ТОВ "Інфініті Сервіс" вважало, на дату відчуження спірного майна на користь ПрАТ "Київобленерго", себе законним власником, зокрема щодо укладення його між ТОВ "Інфініті" та заінтересованою щодо нього особою, більше того, між пов`язаними між собою особами за відсутності здійснення оплати придбаного майна (доказів протилежного матеріали справи не містять), а відтак, ПрАТ "Київобленерго" (наразі ПрАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі") в силу вимог чинного законодавства, з урахуванням позиції Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 08.02.2021 р. у справі № 14/5026/1020/2011 не є добросовісним набувачем спірного майна.

Судом, в даному випадку, враховано, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 22.03.2018 р. у справі №910/22788/15.

З огляду на все вище встановлене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування із чужого незаконного володіння відповідача-2, що, виходячи із наведеного, є недобросовісним набувачем на користь позивача майна:

- Комірку № 10 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- Комірку № 13 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-І.

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-ІІ.

- Будівлю ОЗТП 2325.

- Електрообладнання ОЗТП - 10/0,4 № 2325.

При цьому, при вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, з урахуванням встановлених судом обставин набуття у власність відповідачем-2 спірного майна, судом встановлено, що у даному випадку господарський суд не вбачає порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який переслідує як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції (далі Конвенція), а також прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди повинні застосовувати Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування та аналізу аргументів сторін, з урахуванням поданих на їх підтвердження документів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 231, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 29.07.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфініті" (код ЄДРПОУ 32619605) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфініті Сервіс" (код ЄДРПОУ 35518859).

3.Витребувати із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" (08132, Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 2Б; код ЄДРПОУ 23243188) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфініті" (04107, м. Київ, вул. Печенізька, буд. 8; код ЄДРПОУ 32619605) майно:

- Комірку № 10 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- Комірку № 13 (в складі силового обладнання напругою 110,10 кВ ПС Юрівка).

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-І.

- КЛ-10 кВ від ПС Юрівка до ОЗТП-2325 Л-ТП-2325-ІІ.

- Будівлю ОЗТП 2325.

- Електрообладнання ОЗТП - 10/0,4 № 2325.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфініті Сервіс" (08136, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Крюківщина, вул. Мічуріна, буд. 10/А; код ЄДРПОУ 35518859) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфініті" (04107, м. Київ, вул. Печенізька, буд. 8; код ЄДРПОУ 32619605) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок судового збору.

5.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" (08132, Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 2Б; код ЄДРПОУ 23243188) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфініті" (04107, м. Київ, вул. Печенізька, буд. 8; код ЄДРПОУ 32619605) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок судового збору.

6.Видати накази.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 21.02.2022 р.

Суддя А.В. Лопатін