Рішення № 103459400, 31.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року м. Київ № 826/7588/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРПАК» до Головного управління ДПС України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАРПАК» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДФС України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2018 №0002951401 та №0002961401.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 22.02.2018 №95/26-15-14-01-05/23512240 щодо встановлених в ході перевірки порушень ТОВ «ДАРПАК» вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час формування податкової звітності за результатами здійснення господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Профітван» (код 40916300).

Позивач зазначив, що господарські відносини із ТОВ «БК «Профітван» є реальними, підтверджені належними й достатніми первинними документами та пов`язані із господарською діяльністю позивача. При цьому, є помилковими та необґрунтованими доводи відповідача про неможливість здійснення таких операцій у зв`язку із відсутністю у ТОВ «БК «Профітван» ресурсів для здійснення задокументованої діяльності та відповідних товарів у ланцюгу постачання.

Щодо посилань відповідача на протокол допиту директора ТОВ «БК «Профітван» ОСОБА_1 , який повідомив про непричетність до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «БК «Профітван», позивач зазначив, що така інформація сама собі не може розглядатись як підстава недійсності правочинів ТОВ «ДАРПАК» із ТОВ «БК «Профітван».

Крім того, позивач звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання у податкових правовідносинах принципу індивідуальної відповідальності платника податку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018 відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «ДАРПАК» посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки від 22.02.2018 №95/26-15-14-01-05/23512240, згідно яких не підтверджено реальність господарських операцій ТОВ «ДАРПАК» з ТОВ «БК «Профітван» з огляду на:

- оформлення первинних документів ТОВ «ДАРПАК», пов`язаних із здійсненням господарських операцій з ТОВ «БК «Профітван» за період травень та червень 2017 року проведено без наміру здійснення господарської діяльності, реальною метою якої є надання фінансових послуг, безтоварних операцій;

- відсутність у базах даних контролюючого органу даних щодо наявності у ТОВ «БК «Профітван» ресурсів для здійснення господарської діяльності та одночасну наявність у таких базах відомостей про неподання ТОВ «БК «Профітван» податкової звітності;

- лист прокуратури м. Києва від 14.09.2017 №04/5-62-17, відповідно до якого прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42017100000000370, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України, у межах якого допитано керівника та головного бухгалтера ТОВ «БК «Профітван» ОСОБА_1 , який згідно протоколу допиту від 29.08.2017 повідомив про непричетність до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності товариства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2018, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 19.02.2021 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначено, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки посиланням податкового органу посилався на те, що ТОВ «БК «Профітван» є фігурантом кримінальних проваджень, а директор цього товариства ОСОБА_1 заперечує свою участь у реєстрації та фінансово-господарській діяльності цього товариства; наявність ознак фіктивності господарської діяльності безпосередньо впливає на спростування факту здійснення господарських операцій та можливість формування на підставі первинних документів фіктивного суб`єкта підприємництва податкової вигоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 дану справу прийнято до провадження суддею Чудак О.М., призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження. Запропоновано позивачу надати до суду пояснення, а відповідачу - відзив на позовну заяву, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 19.02.2021. Викликано в судове засідання свідка ОСОБА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2021 вирішено здійснити привід свідка ОСОБА_1 в Окружний адміністративний суд міста Києва у наступне судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2021 замінено відповідача у справі, а саме, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2021 вирішено здійснити привід свідка ОСОБА_1 в Окружний адміністративний суд міста Києва у наступне судове засідання, що відбудеться 09.12.2021 о 15:00 в залі судового засідання №2 Окружного адміністративного суду міста Києва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1.

І втретє, привід до свідка застосовано ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2021.

В судовому засіданні заслухано пояснення свідка, який

Представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, заявах по суті на наданих доказах.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

Суд, заслухав пояснення представників, дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві згідно з наказом від 07.02.2018 №1963 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ДАРПАК» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БК «Профітван» за травень, червень 2017 року.

У ході перевірки відповідач дійшов висновку про безпідставність формування ТОВ «ДАРПАК» податкового кредиту та необхідність включення до інших доходів вартості безоплатно отриманих товарів та послуг за наслідками задокументованих операцій з ТОВ «БК «Профітван», які фактично є безповоротною фінансовою допомогою, оскільки відповідно до інформації від слідчих органів та відомостей з баз даних контролюючих органів встановлені сумніви щодо практичних можливостей для здійснення задокументованих фінансово-господарських операцій.

За результатом перевірки складено акт від 22.02.2018 №95/26-15-14-01-05/23512240 у якому зафіксовано порушення позивачем вимог ТОВ «ДАРПАК»:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, у зв`язку із чим встановлено заниження податку на прибуток підприємства на 81 320 грн, а саме: за ІІ квартал 2017 року на 77 601 грн, за ІІІ квартал 2017 року - 3 719 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 ПК України, у зв`язку із чим встановлено заниження податку на додану вартість на 90 653 грн, в тому числі за: травень 2017 року на 20 653 грн, червень 2017 року на 70 000 грн.

13.03.2018 на підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0002951401, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «ДАРПАК» з податку на додану вартість на 113 316,25 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 90 653 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 22 663,25 грн;

- №0002961401, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «ДАРПАК» з податку на прибуток підприємств на 101 650 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 81 320 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 20 330 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 13.03.2018 №0002951401 та №0002961401, вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 Податкового кодексу України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Згідно пункту 5 Положення бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2010 №20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Відповідно до пункту 6 Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно підпункту 140.5.10 пункту 140.5 статті 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення підпункту 140.5.9 цього пункту.

Підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 06.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону №996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Судом встановлено, що між ТОВ «ДАРПАК» (Покупець) та ТОВ «БК «Профітван» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу від 29.05.2017 згідно якого ТОВ «БК «Профітван» зобов`язалося передати у власність ТОВ «ДАРПАК», а позивач зобов`язався прийняти та оплатити товар - гофрокартон. Загальна суму Договору складає 123 916,20 грн.

На виконання вказаного Договору купівлі-продажу від 29.05.2017 ТОВ «БК «Профітван» поставлено ТОВ «ДАРПАК» товар за видатковою накладною від 30.05.2017 №30-05 на загальну суму 123 916,2 грн, у тому числі ПДВ - 20 652,7 грн, а саме: листи гофрокартону №1800х300/300Рт-22Е, бурого без друку у кількості 8950 штук, вартістю без ПДВ 3,25 грн/шт, та гофрокартон №850 двошаровий бурий ДЕ без друку у кількості 11 590 кв.м., вартістю 6,40 грн/кв.м. без ПДВ.

Оплата вказаного товару проведена ТОВ «ДАРПАК» у повному обсязі згідно платіжного доручення від 30.05.2017 №4139.

За фактом здійснення вказаної операції ТОВ «БК «Профітван» складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 30.05.2017 №91. ПДВ у сумі 20 652,70 грн включено позивачем до складу податкового кредиту за травень 2017 року.

Придбаний гофрокартон використано ТОВ «ДАРПАК» у операціях з пакування продукції протягом травня - листопада 2017 року, про що позивачем складено акти списання від 31.05.2017 №29, від 30.06.2017 №30, від 31.07.2017 №39, від 31.08.2017 №40, від 30.09.2017 №54; від 31.10.2017 №58, від 30.11.2017 №59.

Також між ТОВ «ДАРПАК» (Замовник) та ТОВ «БК «Профітван» (Виконавець) укладено Договір на розміщення реклами від 03.04.2017 згідно якого Виконавець за дорученням Замовника за плату зобов`язується розробити рекламні кампанії в інтересах замовника на рекламних площинах, визначених у додатках до договору.

У Додатку №1 до Договору на розміщення реклами від 03.04.2017 сторони вказаного Договору узгодили вид надання рекламних послуг (виготовлення та розміщення реклами на металевих конструкціях (білборди)), період розміщення рекламної кампанії (03.04.2017 - 30.06.2017), сюжет, дату передачі матеріалів, вартість робіт (420 000 грн), графік оплати (90 днів з початку проведення рекламної кампанії, але не пізніше 30.06.2017), графік надання фотозвітів (щоквартально), адреси розміщення реклами.

30.06.2017 ТОВ «ДАРПАК» та ТОВ «БК «Профітван» підписали акт надання послуг №2, у якому зафіксовано, що ТОВ «БК «Профітван» на умовах Договору на розміщення реклами від 03.04.2017 надано ТОВ «ДАРПАК» послуги «Розміщення реклами 05.04.2017 по 30.06.2017» загальною вартістю 420 000 грн, у тому числі ПДВ - 70 000 грн.

Також ТОВ «БК «Профітван» складено фотозвіт до Договору на розміщення реклами від 03.04.2017 у якому відображено фактичне проведення вказаної рекламної кампанії, а саме зображення білбордів наповнення та розміщення яких відповідає Додатку №1 до Договору на розміщення реклами від 03.04.2017.

Оплата вказаних послуг проведена ТОВ «ДАРПАК» платіжними дорученнями від 29.08.2017 №4583 на суму 100 000 грн, від 30.08.2017 №4589 на суму 100 000 грн, від 13.09.2017 №115 на суму 100 000 грн та від 14.09.2017 №116 на суму 120 000 грн.

За фактом підписання акту надання послуг від 30.06.2017 №2 ТОВ «БК «Профітван» складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 30.06.2017 №151. ПДВ у сумі 70 000 грн включено позивачем до складу податкового кредиту за червень 2017 року.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд зауважив, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Суд зазначає, що матеріали справи мітять копії первинних документів, обсяг та зміст яких підтверджує реальність вказаних господарських відносин.

В обґрунтування нереальності вказаних господарських операцій ТОВ «ДАРПАК» з ТОВ «БК «Профітван» відповідач зазначає про те, що в ході перевірки не підтверджено реальність таких господарських операцій з огляду на:

- оформлення первинних документів ТОВ «ДАРПАК», пов`язаних із здійсненням господарських операцій з ТОВ «БК «Профітван» за період травень та червень 2017 року проведено без наміру здійснення господарської діяльності, реальною метою якої є надання фінансових послуг, безтоварних операцій;

- відсутність у базах даних контролюючого органу даних щодо наявності у ТОВ «БК «Профітван» ресурсів для здійснення господарської діяльності та одночасну наявність у таких базах відомостей про неподання ТОВ «БК «Профітван» податкової звітності;

- лист прокуратури м. Києва від 14.09.2017 №04/5-62-17, відповідно до якого прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42017100000000370, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України, у межах якого допитано керівника та головного бухгалтера ТОВ «БК «Профітван» ОСОБА_1 , який згідно протоколу допиту від 29.08.2017 повідомив про непричетність до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності товариства.

Щодо доводів відповідача про відсутність наміру у ТОВ «ДАРПАК» здійснення реальної господарської діяльності з ТОВ «БК «Профітван», реальною метою якої є надання фінансових послуг, безтоварних операцій, суд зазначає наступне.

Згідно сталої практики Верховного Суду (постанови від 23.04.2019 у справі №804/6788/14, від 28.05.2020 у справі №826/21979/15, від 19.06.2020 у справі №160/1446/19, від 17.12.2020 у справі №817/2197/13-а, від 26.02.2021 у справі №816/410/17) зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Водночас із визначеного в ПКУ поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності. З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції. Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості. Варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

У постанові від 21.05.2019 у справі №826/11026/15 Верховний Суд зазначив, що в рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання рекламних товарів та послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності такої реклами, її ефективності, впливу змістового наповнення такої реклами на результат діяльності платника.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що придбання позивачем у ТОВ «БК «Профітван» гофрокартону має чітку ділову мету та економічний зміст для позивача, адже такий товар використано ТОВ «ДАРПАК» у власній господарській діяльності, а саме у операціях з пакування продукції протягом травня - листопада 2017 року, що відображено у актах списання від 31.05.2017 №29, від 30.06.2017 №30, від 31.07.2017 №39, від 31.08.2017 №40, від 30.09.2017 №54, від 31.10.2017 №58, від 30.11.2017 №59.

Придбання позивачем у ТОВ «БК «Профітван» послуг з проведення рекламної кампанії також має певну ділову мету та економічний зміст для позивача, адже вказані послуги спрямовані на просування продукції позивача на ринку, стимулювання продажів такої продукції.

Разом з цим, відповідач не обґрунтував того, що вартість вказаних товарів та послуг завищена чи здійснення операцій з їх придбання позивачем позбавлене економічного змісту для ТОВ «ДАРПАК».

Таким чином, суд вважає, що наявні матеріали справи, встановлені судом обставини даної справи та вказані доводи відповідача не свідчать про відсутність економічної мети вказаних господарських операцій між ТОВ «ДАРПАК» та ТОВ «БК «Профітван».

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (постанова Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №804/9072/16).

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Отже, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Таким чином, суд враховує вказані доводи відповідача щодо відсутності даних про наявність у ТОВ «БК «Профітван» ресурсів для здійснення задокументованої діяльності та щодо неподання ТОВ «БК «Профітван» податкової звітності, однак, зазначає, що такі доводи не можуть слугувати достатніми підставами для висновку про нереальність зазначених господарських відносин між ТОВ «ДАРПАК» та ТОВ «БК «Профітван».

Щодо посилань відповідача на лист прокуратури м. Києва від 14.09.2017 №04/5-62-17, відповідно до якого прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42017100000000370, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України, у межах якого допитано керівника та головного бухгалтера ТОВ «БК «Профітван» ОСОБА_1 , який згідно протоколу допиту від 29.08.2017 повідомив про непричетність до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності товариства, суд зазначає наступне.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрат є безпідставними.

Верховний Суд у рішенні у справі №2а-7075/12/2670 від 16.01.2018 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

Вказані висновки підтримані Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 у справі №826/15568/16, від 15.07.2021 у справі №826/13392/17 згідно яких, якщо господарська операція фактично не відбулась, то первинні документи складені платником податків та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України (КПК України).

Відповідно до частини першої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

З мотивів викладених вище, суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді, вироки або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності щодо посадових осіб ТОВ «БК «Профітван», зокрема, ОСОБА_1 - відсутні.

Також суд враховує, що юридична оцінка зазначеному протоколу допиту ОСОБА_1 від 29.08.2017 проведеного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017100000000370, надавалась Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 26.02.2021 у справі №826/12030/18 зазначено, що посилання контролюючого органу на наявність протоколу допиту директора ТОВ «БК «Профітван» ОСОБА_1 , в межах кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ч.205 КК України, який вказував на його непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності вказаного господарюючого суб`єкту, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги з огляду на те, що, по-перше, в зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок, а по-друге, відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. Докази на які посилається відповідач не відповідають вимогам допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано у розпорядження та, те що він має право їх використання, у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. В силу положень ст.95 Кримінально процесуального кодексу України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальному провадженні, в рамках якого проводився допит свідка), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, чого в мажах даної справи здійснено не було.

У постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №580/567/19 зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, у яких фігурантами є контрагенти позивача ТОВ «Аксій» та ТОВ «БМК «Профітван», оскільки факт наявності кримінального провадження, без ухвалення судового рішення, яким би було встановлено певні обставини, не може свідчити про фіктивну діяльність підприємства. Більш того, за відсутності доказів щодо непричетності засновників до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та дослідження їх судом, не є достатнім лише посилання відповідача на наявність розслідування та/або відкритого кримінального провадження, оскільки вказане не містить у собі встановлених обставин, які б доводили невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань саме за господарськими відносинами з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

З урахуванням наведеного, посилання відповідача на наявність протоколу допиту ОСОБА_1 від 29.08.2017 проведеного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017100000000370, за відсутності відповідного вироку, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «БК «Профітван».

Водночас, суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 10.09.2021 у справі №580/2772/19, від 31.08.2021 у справі №826/15469/13, згідно якої протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження, може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, в межах розгляду відповідної адміністративної справи.

Допитаний судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_1 підтвердив пояснення зазначені у протоколі його допиту від 29.08.2017, проведеного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017100000000370, та зазначив, що у період коли було зареєстровано ТОВ «БК «Профітван» він загубив свій паспорт, про ТОВ «БК «Профітван» йому не відомо, документи від імені ТОВ «БК «Профітван» він не підписував, жодного відношення до діяльності ТОВ «БК «Профітван» він не мав. Також зауважив, що на наявних у матеріалах справи первинних документах, складених за наслідками операцій з ТОВ «ДАРПАК», проставлено не його підпис.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що первинні документи, надані ТОВ «ДАРПАК» на підтвердження вказаних господарських операцій з ТОВ «БК «Профітван», від імені ТОВ «БК «Профітван» підписані Лісняком О.О., який у судовому у засідання заперечив будь який зв`язок із ТОВ «БК «Профітван».

З огляду на висновки Верховного Суду, які висловлені у постановах від 10.09.2021 у справі №580/2772/19, від 31.08.2021 у справі №826/15469/13, вказані покази ОСОБА_1 ,

суд розцінює як належний доказ нереальності зазначених господарських операцій між ТОВ «ДАРПАК» та ТОВ «БК «Профітван», який, до того ж, нівелює доказове значення первинних документів, наданих позивачем на підтвердження вказаних господарських операцій з ТОВ «БК «Профітван».

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З урахуванням викладеного у сукупності суд дійшов висновку, що у ході розгляду даної справи підтверджено висновки контролюючого органу про нереальність задокументованих господарських операцій між ТОВ «ДАРПАК» та ТОВ «БК «Профітван», що свідчить про обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень, а отже, й про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплачених ними витрат з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРПАК» до Головного управління ДПС України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2018 №0002951401 та №0002961401, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАРПАК» (місцезнаходження юридичної особи: 02092, місто Київ, вулиця Машиністівська, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 23512240).

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 44116011).

Суддя О.М. Чудак