Ухвала суду № 103459393, 31.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

31 січня 2022 року м. Київ № 640/37959/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н. М., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Технолоджі» до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Технолоджі» до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2022 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Виявлений недолік стосується недостатнім розміром сплаченого судового збору, оскільки позивачем заявлено 54 вимоги немайнового характеру, проте сплачено лише за дві.

Через канцелярію суду надійшла заява представника позивача, в якій останній не погоджується із висновком суду, зазначаючи про те, що ним заявлено дві вимоги, кожна з яких містить пов`язані, натомість, системний аналіз ч. 1 ст. 5 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності, як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права, натомість, вимога про зобов`язання вчинити дії є однією вимогою.

За змістом ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» установлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Приписами ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до адміністративного суду заяви немайнового характеру суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень.

За змістом ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

На виконання вимог наведених норм до позову додано платіжний документ про сплату 4540,00 грн судового збору, що відповідає двом вимогам немайнового характеру, заявлених юридичною особою.

Із прохальної частини позову убачаються вимоги про визнання протиправними дій щодо повернення без розгляду 54-х заяв про продовження строку дії дозволів (погоджень) на розміщення зовнішньої реклами та зобов`язати відповідача винести рішення про продовження строку дії на п`ять років 54-х дозволів (погоджень) на розміщення зовнішньої реклами.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги (ч. 1 ст. 172 КАС України).

За змістом п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Слід погодитись із доводами позивача стосовно того, що системний аналіз ч. 1 ст. 5 КАС України дозволяє сформувати висновок про те, що визнання протиправними дій, бездіяльності або рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання прийняти рішення, вчинити дії або утриматись від них, є похідними вимогами, натомість, як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16.10.2020 у справі № 826/11984/16, судовий збір слід сплачувати як за одну вимогу немайнового характеру.

Таким чином, кожна з пар позовних вимог про визнання протиправними дій щодо повернення без розгляду кожної окремої заяви про продовження строку дії дозволів (погоджень) на розміщення зовнішньої реклами та зобов`язати відповідача винести кожного окремого рішення про продовження строку дії на п`ять років дозволу (погодження) на розміщення зовнішньої реклами, є основною та похідною вимогою, натомість, вимагають сплати судового збору як за одну вимогу немайнового характеру.

У той же час, позивачем заявлено 54 подібних пари основних та похідних вимог, з яких вимоги про визнання протиправними дій щодо повернення без розгляду 54-х окремих заяв щодо 54-х окремих рішень про продовження дії 54-х окремих дозволів.

Резюмуючи викладене, позивач підміняє поняття «похідна» та «подібна» вимога, натомість, неправильно тлумачить висновки Верховного Суду, на які сам посилається.

З урахуванням викладеного, незгода позивача із викладеною в ухвалі від 17.01.2022 позицією стосовно судового збору, не має нормативного підґрунтя, з огляду на що, не спростовує висновок про виявлений недолік.

Крім того, наведена логіка підтверджується змістом спірних правовідносин, які регулюються Законом України «Про рекламу» та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою КМУ № 2067 від 29.12.2003 (Типові правила).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам: розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків; освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків; фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені; опори наземної зовнішньої реклами, що розташована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими матеріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі; нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття; у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.

Забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами: на пішохідних доріжках та алеях; у населених пунктах на висоті менш ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини; поза населеними пунктами на відстані менш ніж 5 метрів від краю проїжджої частини (ч. ч. 2, 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу»).

За змістом п. 2 Типових правил дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

До повноважень робочого органу належать, зокрема, розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами на надання дозволу, внесення змін у дозвіл, переоформлення дозволу та продовження строку його дії (п. 6 Типових правил).

Згідно з п. п. 19, 20 Типових правил робочий орган протягом не більш як двох робочих днів з дати одержання від органів та осіб, з якими погоджується видача дозволу, подає виконавчому органу ради пропозиції та проект відповідного рішення.

Виконавчий орган ради протягом одного робочого дня з дати одержання зазначених пропозицій приймає рішення про надання дозволу або про відмову у його наданні.

Дозвіл або відмова у його видачі видається не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття відповідного рішення.

Таким чином, видача дозволу (його продовження) на розміщення зовнішньої реклами, оформлюється рішенням виконавчого органу щодо кожного з об`єктів, якому передує процедура узгодження із робочим органом, під час якої кожен з об`єктів перевіряється на дотримання вимог та відсутність заборон, визначених Законом України «Про рекламу».

Отже, предметом поданого позивачем позову, за умови визнання протиправними дій щодо повернення без розгляду заяв, навіть у випадку ідентичності підстав такого повернення, є вирішення 54-х питань про відповідність або не відповідність кожного окремого з об`єктів розміщення реклами та відповідної документації вимогам закону та Типових правил, що додатково підтверджує лише подібність, а не похідний характер 54-х пар заявлених позивачем вимог.

Слід звернути увагу на те, що позивач не заявляв клопотання про звільнення, зменшення, розстрочення чи відстрочення сплати судового збору на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Зважаючи на те, що на виконання ухвали від 17.01.2022 позивачем не сплачено судовий збір за всі заявлені вимоги, не зменшено кількість позовних вимог, а зміст поданої заяви зводиться до незгоди із висновком суду, який підтверджується викладеним вище, слід констатувати факт не усунення недоліків у встановлений строк.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Ураховуючи те, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, її, разом із доданими до неї матеріалами слід повернути.

Керуючись п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Технолоджі» до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії повернути.

2. Роз`яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає особі, яка її подала, повторно звернутись до суду за відсутності обставини, що стали підставою для її повернення.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Шевченко