Рішення № 103455234, 31.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року м. Київ № 640/21315/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрнафта"до про Головного управління ДПС у Сумській області визнання протиправною та скасування податкової вимоги, визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати в повному обсязі з дати прийняття (оформлення) податкову вимогу № 2049-13 від 26.01.2021;

- визнати протиправною та скасувати в повному обсязі з дати прийняття (оформлення) рішення № 17 від 02.02.2021 про опис майна у податкову заставу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно положень статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога може бути оформлена контролюючим органом лише на узгоджену суму грошового зобов`язання. Позивач стверджує, що у податковій вимозі № 2049-13 від 26.01.2021 зазначена сума податкового боргу в розмірі 3549110,72 грн, яка є сумою грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 10.03.2015 № 0001561501. Звертає увагу, що на дату оформлення відповідачем податкової вимоги № 2049-13 від 26.01.2021 грошове зобов`язання, визначене у податковому повідомленні-рішенні від 10.03.2015 № 0001561501, не було узгодженим, оскільки ще в лютому 2018 року ПАТ "Укрнафта" звернулось до суду з позовом про його скасування. Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2021 закрито провадження у справі № 826/2625/18. Таким чином, у період від дати звернення ПАТ "Укрнафта" до суду з позовом (справа № 826/2625/18) - 15.02.2018 і до дати прийняття Окружним адміністративним судом міста Києва ухвали про закриття провадження у справі - 23.03.2021 грошове зобов`язання, визначене у податковому повідомленні-рішенні від 10.03.2015 № 0001561501, було неузгодженим, відповідно спірна податкова вимога оформлена відповідачем з порушенням вимог підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, абзацу четвертого пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. З огляду на відсутність у ПАТ "Укрнафта" податкового боргу, визначеного податковою вимогою від 26.01.2021 № 2019-13, вважає, що рішення про опис майна у податкову заставу від 02.02.2021 № 17 прийнято відповідачем з порушенням абзацу третього пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/21315/21 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 05.10.2021.

02.09.2021 до суду від представника відповідача Дмитрієвої М.С. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що податковий борг виник у зв`язку з поновленням в інтегрованій картці платника ПАТ "Укрнафта" податкового повідомлення-рішення від 19.03.2015 № 0001561501. Також, звернула увагу, що податковий борг в сумі 3549110,72 грн було сплачено ПАТ "Укрнафта" 22.07.2021 відповідно до платіжного доручення № 9967-П21. Зазначила, що 16.07.2021 в інтегрованій картці платника ПАТ "Укрнафта" поновлено штрафні санкції в сумі 140000,00 грн, проте, 27.08.2021, у зв`язку з надходженням ухвали суду від 04.08.2021 у справі № 480/7023/21, штрафні санкції у вказаному розмірі виключено з обліку. У зв`язку з відсутністю у позивача податкового боргу, оскаржувані вимога та рішення вважаються відкликаними з 27.08.2021.

13.09.2021 до суду від представника позивача Перепелиці А.В. надійшла відповідь на відзив, за змістом якої остання просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з огляду на те, що відповідачем не спростовано обставин щодо відсутності правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень.

Ухвалою суду від 05.10.2021 закрито підготовче провадження у справі № 640/21315/21 та призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 09.11.2021.

05.10.2021 до суду від представника відповідача А.Рудік надійшло клопотання про відкладення розгляду та призначення розгляду справи в режимі відеоконференції.

08.11.2021 до суду від представника відповідача Савченко С.І. надійшли пояснення щодо дати податкового повідомлення-рішення, зазначеного у відзиві на позовну заяву.

Також 08.11.2021 до суду від представника відповідача Савченко С.І. клопотання про відкладення та призначення розгляду в режимі відеоконференції.

Зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання 09.11.2021, розгляд справи відкладено на 23.11.2021.

Ухвалою суду від 09.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Сумській області про розгляд справи в режимі відеоконференції.

10.11.2021 до суду від представника відповідача Савченко С.І. надійшло клопотання про відкладення та призначення розгляду справи в режимі відеоконференції та пояснення щодо дати податкового повідомлення-рішення, зазначеного у відзиві на позовну заяву.

17.11.2021 до суду від представника Головного управління ДПС у Сумській області Савченко С.І. надійшло клопотання про призначення розгляду справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 18.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Сумській області про розгляд справи в режимі відеоконференції.

22.11.2021 до суду від представника відповідача Р.Пишного надійшло клопотання про відкладення судового засідання та призначення розгляду справи в режимі відеоконференції.

Представник позивача у судовому засіданні 23.11.2021 позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.11.2021 не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні 23.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача.

Зважаючи на подану представником позивача заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, суд на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив про продовження розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

26.01.2021 Головним управлінням ДПС у Сумській області сформовано та направлено на адресу ПАТ "Укрнафта" податкову вимогу № 2049-13 на суму податкового боргу в розмірі 3549110,70 грн.

02.02.2021 Головним управлінням ДПС у Сумській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 17.

Листом від 03.02.2021 № 956/6/18-28-13-02-10 Головне управління ДПС у Сумській області повідомило ПАТ "Укрнафта", що станом на 02.02.2021 податковий борг останнього становить 3556646,46 грн.

Вважаючи, що у відповідача не було правових підстав для прийняття податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Так, пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, податкова вимога може бути сформована виключно на суму узгодженого грошового зобов`язання.

Як вбачається з інтегрованої картки позивача, станом на 31.12.2020 за останнім обліковувався податковий борг з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин в розмірі 3549110,72 грн.

Відповідач у відзиві пояснив, що вказана сума податкового боргу виникла внаслідок поновлення в інтегрованій картці ПАТ "Укрнафта" податкового повідомлення-рішення від 10.03.2015 № 0001561501, яким визначено суму штрафу в розмірі 3549110,71 грн.

Позивач наголошує на тому, що на момент прийняття оскаржуваних рішень сума грошового зобов`язання, визначена податковим повідомленням-рішенням, не була узгодженою.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 15.02.2018 ПАТ "Укрнафта" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати тринадцять податкових повідомлень-рішень, у тому числі й податкове повідомлення-рішення № 0001561501 від 10.03.2015.

З інформаційної бази "ДСС" Окружного адміністративного суду міста Києва вбачається, що ухвалою суду від 22.02.2018 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/2625/18.

Ухвалою суду від 23.03.2021 закрито провадження в адміністративній справі № 826/2625/18 у зв`язку з відмовою ПАТ "Укрнафта" від позову.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

В контексті викладеного, суд погоджується з доводами позивача, що на момент прийняття оскаржуваної вимоги грошове зобов`язання, визначене податковим повідомленням-рішенням № 0001561501 від 10.03.2015, не набуло статусу узгодженого грошового зобов`язання, а тому у контролюючого органу не було правових підстав для прийняття спірної вимоги.

Поряд з цим, суд враховує, що на момент звернення позивача з даним позовом сума грошового зобов`язання, визначена податковим повідомленням-рішенням № 0001561501 від 10.03.2015, була повністю сплачена позивачем, що підтверджується даними інтегрованої картки останнього, а саме: 22.07.2021.

Як пояснив відповідач та підтверджується даними інтегрованої картки платника податків, 16.07.2021 в інтегрованій картці платника ПАТ "Укрнафта" поновлено штрафні санкції в сумі 140000,00 грн, проте, 27.08.2021, у зв`язку з надходженням ухвали суду від 04.08.2021 у справі № 480/7023/21, штрафні санкції у вказаному розмірі виключено з обліку.

За змістом підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на 31.07.2021 у позивача відсутній зазначений податковий борг.

За містом пункту 60.2 статті 60 ПК України у випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі.

Встановлені обставини свідчать про те, що у розумінні підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкова вимога № 2049-13 від 26.01.2021 є відкликаною та не створює для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжує для нього будь-яких обов`язків.

Відповідно до пунктів 89.1, 89.2 статті 89 ПК України право податкової застави виникає:

у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;

у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Згідно з підпунктом 93.1.1 пункту 93.1 статті 93 ПК України майно платника податків звільняється з податкової застави з дня отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу та/або розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань та процентів за користування розстроченням (відстроченням) в установленому законодавством порядку.

В контексті викладеного та зважаючи на встановлені обставини, суд зазначає, що погашення позивачем податкового боргу нівелює обов`язок виконання рішення про опис майна у податкову заставу № 17 від 02.02.2021.

Суд акцентує увагу на тому, що чинне податкове законодавство не передбачає обов`язку контролюючого органа документально оформлювати свої рішення у разі автоматичного відкликання податкової вимоги та в разі визнання рішення про опис майна у податкову заставу таким, що не підлягає виконанню.

Поряд з цим, у розумінні наведених правових положень ПК України саме з дати погашення податкового боргу вважається відкликаною податкова вимога та звільняється з податкової застави майно платника податків.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд акцентує увагу, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Враховуючи, що оскаржувані рішення не створюють для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України та статей 17, 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, ідентифікаційний код 00135390) відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Катющенко