Рішення № 103449233, 17.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2022 року Справа№200/16389/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області (87523, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгіївська, 30а),

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Дружківського міського відділу Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області, в якому просила суд: в зв`язку з протиправною відмовою зобов`язати Дружківський міський відділ Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.

29 листопада 2021 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк не більше п`яти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом зазначення дійсного найменування та коду ЄДРПОУ юридичної особи відповідача.

13 грудня 2021 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої відповідачем по справі визначено Головне управління державної міграційної служби України в Донецькій області (ЄДРПОУ 37841728, адреса: 87523, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгіївська, 30а).

Ухвалою від 20 грудня 2021 року суд відкрив провадження у справі, призначивши її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З 30 грудня 2021 року по 14 січня 2022 року суддя перебував у відпустці.

21 січня 2022 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

З 27 січня 2022 року по 05 лютого 2022 року суддя перебував на лікарняному.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначив, що в серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Дружківського міського відділу Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області про отримання паспорта громадянина України у вигляді книжечки, що не містить безконтактного електронного носія.

Ця заява була мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Посилаючись на положення ст. 35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, позивач просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

Відповідач листом від 02.09.2021 № Ш-86/6/1432-21/1402.46/32-21 відмовив у наданні паспорта у формі книжечки, посилаючись на те, що постановою КМУ від 03.04.2019 № 398 «Про внесення змін до пункту 3 постанови КМУ від 25.03.2015 № 302» (набрала чинність 07.06.2019), до постанови КМУ від 25.03.2015 № 302 внесені зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тому за відсутності відповідного рішення суду на сьогодні у Відповідача відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Дії відповідача щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, позивач вважає неправомірними, просить суд зобов`язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ.

Також, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати щодо сплати судового збору у розмірі 908 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, на підтвердження понесення яких представником позивача надано до суду договір про надання правової допомоги від 14.09.2021 року, протокол узгодження вартості послуг по договору про надання правової допомоги б/н від 14.09.2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №14.09.21 від 14.09.2021 року, згідно якого адвокатом Коваленко В.В. прийнято від ОСОБА_1 3000 грн.

Відповідач Головне управління Державної міграційної служби в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 37841728, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 20, організаційно-правова форма орган державної влади.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що 20.08.2021 до Дружківського міського відділу ГУ ДМС в Донецькій області звернулась ОСОБА_1 із заявою довільної форми вх. №111-86/6/1432-21 від 20.08.2021 щодо оформлення та видачі на її ім`я паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення № 2503-ХІІ.

Відповідач вказує, що у своїй заяві ОСОБА_1 не заявила, що не надає згоду на збір і обробку персональних даних, не забороняє передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру, формування УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів, цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо), використання будь-яких засобів ЄДДР.

Відповідач вказує, що пунктом 1 розділу III Тимчасового порядку оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591, який набрав чинності 21.06.2019 (далі - Тимчасовий порядок) для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: заяву; рішення суду; свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

02.09.2021 за результатами розгляду вищевказаної заяви Дружківським МВ ГУ ДМС в Донецькій області було надано відповідь вих. № Ш-86/6/1432-21/1402.46/32-21 з роз`ясненням вимог Постанови КМУ № 302 від 25.03.2015 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визначення недійсним та знищення паспорта громадянина України», якою затверджено зокрема порядок оформлення та видачі паспорта, а також вимоги Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, який затверджений наказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591.

Відповідач також зазначає, що позивачем оформлено на паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 з автоматично сформованим унікальним номером запису в реєстрі - 20010709-00681.

На дату звернення з заявою про оформлення та видачу паспорта у формі книжечки позивач мав повних 18 років, також до заяви від 28.08.2021 позивач не додав документи передбачені пунктом 1 розділу III «Оформлення паспорта вперше» Тимчасового порядку № 456, а саме: оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи, на ім`я якої оформлюється паспорт.

Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, факт відмови відповідача в оформленні та видачі позивачу паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року через ненадання нею рішення суду, що набрало законної сили, визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 року (далі Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, у тому числі паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року (далі положення №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмертне донорство анатомічних матеріалів. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Пунктом 13 Положення про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення змін до пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» передбачено здійснення оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Зазначені зміни набрали чинності з 07.06.2019 (далі - Постанова КМУ № 398 про зміни до пункту 3 Постанови КМУ № 302), тобто діяли на момент звернення позивача до відповідача.

Пунктом 1 розділу III Тимчасового порядку оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591, який набрав чинності 21.06.2019 (далі - Тимчасовий порядок) для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: заяву; рішення суду; свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями (ем) або особами (ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; дві фотокартки розміром 3,5 х 4.5 см; довідку про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання особи; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

З аналізу вказаних норм суд вбачає, що для осіб, які бажають отримати паспорт книжку зразка 1994 року з 07.06.2019 року встановлено додаткову обов`язкову вимогу надання рішення суду про зобов`язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

Суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, вбачається, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14 червня 2007 року). Встановлення законом обмежень передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі GropperaAG and Others v. Switzerland від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Враховуючи викладене, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Така позиція суду узгоджується з рішенням Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року в зразковій справі № 806/3265/17 від 19 вересня 2018 року.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно квитанції про сплату судового збору №69959 від 21.11.2021 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача судового збору у розмірі 908 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові №280/1765/19 від 04 лютого 2020 року дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

В постанові Верховного суду від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19, колегія суддів дійшла висновку, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Поряд з цим, відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи висновки викладені в постанові Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі №810/795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенство права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Дослідивши зміст наданих позивачем документів, суд встановив, що вартість наданих позивачу адвокатом послуг зафіксована в протоколі узгодження вартості послуг про надання правової допомоги.

Відтак, згідно вказаного протоколу позивачу надано наступні послуги: підготування та направлення адвокатських запитів, складання позовної заяви та підготування пакету документів до суду, направлення позовної заяви до суду та представництво у разу необхідності в суді.

Загальна вартість перелічених юридичних послуг згідно протоколу складає 3000 грн.

Поряд з цим, в матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які докази складання та направлення адвокатських запитів.

Враховуючи викладене, у суду відсутня можливість встановити реальність вчинення такої дії як складання адвокатських запитів, оцінити їх обсяг та складність роботи, тобто встановити співмірність розміру витрат в цій частині.

Крім того, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що виключає участь представника позивача в судових засіданнях.

З урахуванням викладеного, враховуючи обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, а також враховуючи задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 1800 гривень.

Керуючись Конституцією України, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області (код ЄДРПОУ 37841728, адреса місцезнаходження: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 20) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорту у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ протиправними.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) грн на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1800 (Одна тисяча вісімсот) грн на користь ОСОБА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 17 лютого 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко