Рішення № 103443136, 21.02.2022, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/7210/21 провадження №2/489/675/22

РІШЕННЯ

Іменем України

21 лютого 2022 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Войтенко К.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Арбатського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «ТВС-Плюс» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

встановив:

У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого остаточно просив визнати звільнення його з посади відеоінженера ПП «ТВС-Плюс» незаконним, поновити на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14165,76 грн.

Як на підставу позовних вимог вказав, що наказом ПП «ТВС Плюс» від 01.07.2007 № 6к був прийнятий на посаду відеоінженера. 21.07.2021 відповідач видав наказ № 07-К про проведення скорочення одиниці відеоінженера та попередження відеоінжденера ОСОБА_3 про звільнення за скороченням штатів після закінчення двомісячного терміну з дня його знайомлення з даним наказом. 30.09.2021 йому було видано трудову книжку, в якій зроблено запис про звільнення з роботи згідно з наказом від 27.07.2021 № 07-К на підставі частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення штату підприємства).

Своє звільнення позивач вважає незаконним, так як відповідач не дотримався вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України, а саме не запропонував йому всі наявні на підприємстві вакантні посади. Крім того, наказ № 07-к від 27.07.2021 є наказом про попередження про звільнення, а тому цей розпорядчий акт не може бути наказом про звільнення. Також позивач вважає, що внаслідок незаконного звільнення відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2021 по 16.12.2021, який складає 14165,76 грн.

Відповідач надав відзив на позов в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначив, що дійсно в трудовій книжці позивача було зроблено помилку в номері і даті наказу про звільнення, а також позивачу було видано наказ на руки, зміст якого не відповідав змісту запису в трудовій книжці. Допущена помилка була виправлена відповідачем самостійно та направлено позивачу копію наказу № 11-к від 30.09.2021 про його звільнення за скороченням штату та одночасно запропоновано надати трудову книжку для виправлення помилкового запису. Про наведену помилку адміністрація підприємства дізналася після звернення позивача до суду. Тому спір в цій частині вимог між сторонами відсутній та підлягає закриттю на підставі частини першої статті 225 ЦПК України.

Щодо вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу то позивач не надав доказів того, що на підприємстві були вакантні посади. Відсутність вакантних посад на підприємстві зі сторони відповідача підтвердив копіями штатних розкладів та платіжних відомостей.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04.11.2021 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити, оскільки обов`язком адміністрації підприємства є обов`язок повідомити працівника про вакантні посади, які в даному випадку відсутні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

Із наданої позивачем копії трудової книжки вбачається, що на підставі наказу ПП «ТВС-Плюс» від 01.07.2007 № 6к ОСОБА_3 був прийнятий на посаду відеоінженера з 01.07.2007.

Наказом ПП «ТВС-Плюс» від 27.07.2021 № 07-К, у зв`язку із зменшенням обсягів робіт з обслуговування телеапаратури та скороченням доходів підприємства, вирішено провести скорочення одиниці відеоінженера та попередити відеоінженера ОСОБА_3 про звільнення за скороченням штатів після закінчення двох місячного терміну з дня ознайомлення з даним наказом.

Позивач вказує, що 30.09.2021 він був звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням штату та отримав трудову книжку. Звільнення вважає незаконним, так як в трудовій книжці підставою для звільнення вказаний наказ № 07-к від 27.07.2021, який лише попередженням про вивільнення.

З пояснень представника відповідача встановлено, що при внесенні до трудової книжки запису про звільнення позивача була допущена помилка в частині зазначення підстави звільнення.

Наведені обставини відповідач підтвердив копією наказу від 30.09.2021 № 11-К, відповідно до констатуючої частини якого вирішено звільнити відеоінженера ОСОБА_3 за скороченням штатів згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

01.12.2021 ПП «ТВС-Плюс» за вих. № 347 на адресу позивача направило повідомлення з копію наведеного наказу та одночасно запропонувало надати трудову книжку для виправлення помилкового запису.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.6 наведеної інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Аналізуючи зміст запису в трудовій книжці позивача про звільнення його з роботи та наказів відповідача від 27.07.2021 № 07-К та від 30.09.2021 № 11-К суд погоджується із доводами представника відповідача, що при внесенні запису до трудової книжки позивача була допущена описка в частині підстави звільнення, яка виправлена відповідачем самостійно після звернення позивача до суду.

При цьому, суд не погоджується з доводами представника відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі в наведеній частині позову.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За приписами частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У ході розгляду справи судом встановлено, що про майбутнє вивільнення позивач був попереджений 27.07.2021 та звільнений за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 30.09.2021.

Отже за вказаний період відповідач зобов`язаний був запропонувати позивачу всі вакантні на підприємстві посади.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що так як вакантні посади були відсутні то позивачу не було що і пропонувати.

Відсутність вакантних посад підтвердив наказами:

- від 30.12.2020 № 11-К, пунктом 3 якого затверджено штатний розпис працівників підприємства з 01.10.2021 чисельністю 16 посад, серед яких одна посада відеоінженера, яку займає ОСОБА_3 ;

- від 11.09.2021 № 10-К, пунктом 4 якого у зв`язку із скороченням посади монтажника-ремонтника, затверджено новий штатний розпис працівників підприємства з 11.09.2021 чисельністю 15 посад, серед яких одна посада відеоінженера, яку займає ОСОБА_3 ;

- від 30.09.2021 № 12-к, згідно якого затверджено штатний розклад працівників підприємства з 01.10.2021 чисельністю 14 посад.

На підтвердження наведених наказів позивач також надав копії штатних розписів та платіжно-розрахункові відомості по заробітній платі працівників.

Із наведених доказів вбачається, що дійсно на підприємстві в період від дати попередження позивача про вивільнення до дня розірвання трудового договору були відсутні вакантні посади. У зв`язку із цим, суд приходить до висновку про відсутність порушення частини третьої статті 49-2 КЗпП України зі сторони відповідача.

Доводи представника позивача про те, що відповідачем не надано доказів фактичного повідомлення ОСОБА_3 про наявність вакантних посад не є підставою для визнання дій відповідача такими, що призвели до порушення прав позивача. Крім того, представник позивача не змогла в судовому засіданні вказати на посади, які були вакантні у вказаний період.

Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що наказ про звільнення позивача від 30.09.2021 № 11-К можливо був виданий після звернення позивача до суду, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, оцінивши наявні у справі докази та враховуючи підстави і предмет позову, а також диспозитивність цивільного судочинства, суд приходить до висновку про відсутність порушення відповідачем вимог законодавства про працю, що призвело до незаконного звільнення позивача.

Так як суд не встановив неправомірності звільнення позивача, тому відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено підстави для стягнення на користь позивача з відповідача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного підприємства «ТВС-Плюс» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Приватне підприємство «ТВС-Плюс», код ЄДРПОУ 31553601, місцезнаходження: м. Миколаїв, Миколаївська, 34-Б, кв.116.

Повний текст судового рішення складено 21.02.2022.

Суддя І.В.Коваленко