Вирок № 103435737, 18.02.2022, Галицький районний суд м. Львова

461/773/22

1-кп/461/330/22

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2022 м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого - судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скрутень Х.Б.

прокурора Квасниці В.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Львова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз вироком Залізничного районного суду м. Львова від 27.10.2021 року засудженого за ч. 2 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, до покарання у виді 3 років обмеження волі,

у вчиненні злочину, передбаченого, ч.2 ст.185 Кримінального кодексу України,

встановив:

ОСОБА_1 27.01.2022 близько 09-ої години 50 хвилин, перебуваючи в приміщенні магазину «Сільпо» ТОВ «СЇЛЬПО-ФУД», на першому поверсі ТЦ «Форум Львів» за адресою: місто Львів, вул. Під Дубом, 7Б, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрав з морозильної камери п`ять пачок масла солодковершкового «Селянське» 82% вагою 200 грам, вартістю 63 грн. 18 коп., кожна, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 315 грн. 90 коп.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю. Надав покази, які в повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Вказав, що у обвинувальному акті вірно відображено те, що він, 27.01.2022 близько 09-ої години 50 хвилин, перебуваючи в приміщенні магазину «Сільпо», на першому поверсі ТЦ «Форум Львів» за адресою: місто Львів, вул. Під Дубом, 7Б, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, таємно викрав з морозильної камери п`ять пачок масла солодковершкового «Селянське». Пояснив, що події відбувались у період часу та за обставин, які зазначені в обвинувальному акті. Мотиви і мета вчинення ним злочину, а також перелік майна, яке він викрав у обвинувальному акті відображені вірно.

У вчиненому розкаюється, засуджує свої дії та просить суворо не карати.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового провадження і такі ніким не оспорюються.

При цьому, відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_1 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони є послідовними, об`єктивно і повно відображають обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, надані обвинуваченим безпосередньо у судовому засіданні, підстав для самообмови або обставин, які ставлять під сумнів добровільність позиції обвинуваченого, судом не встановлено.

Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, рівень його суспільної небезпеки, оцінено наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього та дані про особу обвинуваченого, його спосіб життя, історію порушень, ймовірність вчинення нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження в їх сукупності. Зокрема, судом враховано те, що незважаючи на наявність вироку яким обвинуваченого 27.10.2021 року визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст.185 КК України, останній належних висновків не зробив та 27.01.2022 року повторно вчинив злочин, спрямований на викрадення чужого майна, тобто кримінальне правопорушення проти власності. Разом з тим, суд при призначенні покарання також враховує те, що спричинена обвинуваченим шкода відшкодована, зокрема викрадене майно повернуто потрерпілому.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого ним злочину, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного.

Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, не перебуває на обліку в лікаря нарколога та лікаря психіатра.

Пом`якшуючою покарання ОСОБА_1 обставиною суд визнає щире каяття.

Обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому, суд враховує положення ч.ч.1,2 ст.50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані вище обставини справи, а також доводи і мотиви щодо застосування принципів призначення покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді обмеження волі в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Крім того, в ході розгляду справи встановлено, що обвинувачений 27.10.2021 року засуджений вироком Залізничного районного суду міста Львова за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді трьох років обмеження волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).

Таким чином, призначаючи остаточне покарання обвинуваченому, слід застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК, тобто якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку.

При визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, тобто якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків). Наведені мотиві відповідають висновкам Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеним у постанові від 01.06.2020 у справі №766/39/17(провадження №51-8867кмо18).

Запобіжний захід обвинуваченій по даній справі не обирався.

Початок строку відбування покарання засудженому слід рахувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.

Питання речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до положень ст.100 КПК України.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді двох років обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком невідбутої частини покарання за вироком Залізничного районного суду м. Львова від 27.10.2021 року, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді трьох років одного місяця обмеження волі.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту фактичного звернення даного вироку до виконання.

Речові докази у справі, після набрання вироком законної сили:

-5 пачок масла ТМ «Селянське» 200 г - вважати повернутими потерпілому за належністю;

-DVD-R диск - залишити у матеріалах кримінального провадження.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький