Рішення № 103432733, 14.02.2022, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/1546/21

Провадж.№ 2/481/1/2022

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

14.02.2022 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Уманської О.В., з участю секретаря Кузьміної Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в м. Новий Буг цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вільнозапорізької сільської ради Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку,

Встановив:

26.11.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вільнозапорізької сільської ради Баштанського району Миколаївської області, в якому просив визнати право власності на земельну ділянку площею 0,14 га для обслуговування житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідно до свідоцтва на право власності на житловий будинок, він є власником житлового будинку з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Вищезазначений житловий будинок з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці, площею 0,14 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку. Але, зазначена земельна ділянка належить - ОСОБА_4 та значиться за нею відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-МК №036027, виданого 27.02.1995 року на підставі рішення Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області від 25.11.1994 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю №205. Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Згідно ч.1 ст.30 ЗК України в редакції 1991 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду, разом з цими об`єктами переходить, у розмірах, передбачених ст.67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни і цільового призначення і якщо інше не передбачено у договорі відчуження-будівлі та споруди. Колишній власник вищевказаної земельної ділянки - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . в листопаді місяці 2021 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Паліюк Л.М., з метою подальшого відчуження житлового будинку, але йому було роз`яснено, що він не зможе оформити правочин, так як, вищевказана земельна ділянка перебуває у приватній власності іншої особи. Також було роз`яснено, що відповідно до ст.120 ЗК України йому необхідно звернутись до суду з заявою про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку в зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок.

Ухвалою суду від 29.11.2022 року по справі відкрито провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 20.12.2021 року до участі у справі залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 у судове засідання не з`явились. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги представник позивача підтримав, просив її задовольнити та, при цьому не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися. Обоє поштою направили до суду заяви, в яки позовні вимоги визнали у повному обсязі та просили справу розглядати без їх участі.

В судове засідання представник відповідача Вільнозапорізької сільської ради Баштанського району Миколаївської області повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином. Відповідач про причини неявки в судові засідання суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов до суду не подав.

Оцінюючи добуті в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на прав приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі рішення Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області яке видане 19.05.2021 року за № 76. Відомості про таке право внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.06.2021 року( а.с.10,13)

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії I-МК №036027, виданого 27.02.1995 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,14 га на території с. Новоюр`ївка для обслуговування житлового будинку (а.с.12).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 26.01.2015 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14)

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17 зазначила наступне: «Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв`язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42))».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2000 року у справі 689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки ( закріпленому у цивільному та земельному законодавстві ) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства .

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, а його цивільне право підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, який належить позивачу на праві власності з 1995 року.

Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 268, 273,274-279,354 ЦПК України, суд

Ухвалив :

Позов ОСОБА_1 до Вільнозапорізької сільської ради Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку, задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку, загальною площею 0,14 га для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Новоюр`ївка згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 27.02.1995 року (зареєстрований за №205).

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,14 га для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано .

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Вільнозапорізька сільська рада Баштанського району Миколаївської області, юридична адреса: вул.Москаленка, 35, 1 с.Вільне Запоріжжя Баштанського району Миколаївської області, 55650.

Відповідач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП - НОМЕР_3 , проживає по АДРЕСА_3 .

Відповідач : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; проживає по АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення виготовлений 21.02.2022 року.

Суддя