Рішення № 103429543, 26.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року м. Київ № 640/9594/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити дії,-

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплачувати позивачу пенсію у розмірі 60% від середньомісячного заробітку з урахуванням довідки прокуратури АРК №18/1-20 від 21 лютого 2020 року без обмежень максимального розміру з 21 лютого 2020 року з урахуванням раніше проведених виплат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 21.02.2020 звернувся до відповідача з заявою про переведення на інший вид пенсії, а саме призначення пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру» та довідки прокуратури Автономної Республіки Крим. Разом з тим, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача згідно Закону України «Про прокуратуру» та визначено основний розмір пенсії від середнього заробітку у сумі 22 693, 86 грн. Однак, з обмеженням виплати максимального розміру пенсії фактична сума виплати склала 16 380, 00 грн., що, на думку позивача, є протиправним, оскільки не відповідає приписам чинного законодавства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі № 640/29862/20 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

17.06.2020 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, з огляду на те, що ГУ ПФУ у м. Києві діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, підстави для виплати пенсії позивачу в розмірах більших, ніж передбачено ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, у розмірі більшому ніж - 16380,00 грн. з 21.02.2020 відсутні. Відтак, на думку відповідача, у позивача не має законного права на повторний перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром.

19.06.2020 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій останній, посилюючись на судову практику, зазначає про правомірність своїх вимог та підтримує доводи та обґрунтування, викладені в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві з 23.08.2018 року та отримує пенсію по інвалідності у розмірі 60% від середньомісячного заробітку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

21.02.2020 позивачем подано до ГУ ПФУ в м. Києві заяву про переведення на інший вид пенсії, а саме призначення пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру» згідно із розміром середньомісячного заробітку, зазначеного у довідці прокуратури Автономної Республіки Крим від 21.02.2020 №18/1-20.

З матеріалів справи вбачається, що 19.03.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України у місті Києві прийнято рішення № 262140000023 про перерахунок пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру» та визначено позивачу основний розмір пенсії від середнього заробітку у сумі 22 693, 86 грн. Однак, з обмеженням виплати максимального розміру пенсії фактична сума виплати склала 16 380, 00 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі також - Закон №1789-ХІІ).

У подальшому, прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі також - Закон №1697-VІІ), який набрав чинності з 15.07.2015.

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії (ч. 2 ст. 86 Закону №1697-VІІ).

Прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років (ч. 9 ст. 86 Закону №1697-VІІ).

При цьому, ч. ч. 3, 4 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60. Коригування зазначених виплат проводиться із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього. Посадовий оклад, надбавки за вислугу років під час призначення пенсії враховуються в розмірах за останньою займаною посадою прокурора, встановлених на момент виникнення права на перерахунок пенсії за вислугу років.

З матеріалів справи вбачається, що, керуючись вказаними вище приписами законодавства, позивач 21.02.2020 звернувся до відповідача з заявою про переведення на інший вид пенсії, а саме призначення пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру». До вказаної заяви позивачем подані документи про заробітну плату за останні 60 місяців з відповідним додатком, довідка прокуратури Автономної Республіки Крим, копія трудової книжки.

Суд зазначає, що відповідно до частини 20 статті 86 Закону №1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону №1697-VІІ попередній Закон України «Про прокуратуру» із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 Закону.

Законом України від 02.03.2015 №213-VІІ (далі - Закон №213-VІІ) внесено зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ в частину 15 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, згідно якої визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Вказане обмеження виплати пенсії максимальним її розміром встановлено Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року та прийнятий з метою визначення заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Як встановлено пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом (до 1 жовтня 2011 року).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, частину п`ятнадцяту статті 50-1 Закону №1789-XII замінено чотирма частинами такого змісту, зокрема: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв`язку з цим частини шістнадцяту - двадцяту вважати відповідно частинами дев`ятнадцятою - двадцять третьою».

Крім того, суд повторно зауважує, що 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15 грудня 2015 року.

Відтак, частина 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII, яка застосовувалась субсидіарно з пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 8 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та врегульовувала питання виплати пенсій без обмежень, на час проведення перерахунку пенсії позивачу втратила чинність з набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Водночас, відповідно до абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень (абзац 6 частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII доповнено реченням щодо тимчасового обмеження максимального розміру пенсії у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2016 року).

Дію вказаної норм продовжено до 31 грудня 2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII.

Отже, у зв`язку з прийняттям Закону №1697-VII розмір пенсії прокурорів знову обмежено максимальним розміром - десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Положення норм чинного законодавства, якими обмежувався максимальний розмір пенсії не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню.

На момент звернення позивача щодо проведення перерахунку пенсії, наведеними вище положеннями встановлювались тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов`язковими до виконання органами Пенсійного фонду України.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 липня 2018 року у справі №554/10456/16-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №686/2428/16-а, від 03 червня 2021 року у справі №359/3736/17, від 10.09.2021 у справі №580/5238/20.

Також суд звертає увагу, що не застосування обмеження розміру виплачуваної пенсії при її перерахунку у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівників прокуратури, до осіб, яким призначена пенсія відповідно до положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, неодмінно призведе до ситуації непрямої дискримінації інших пенсіонерів з числа прокурорів, зокрема тих, яким пенсія призначена відповідно до Закону №1697-VII, та суперечитиме принципу рівності перед Законом. Утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Верховним Судом неодноразово здійснювався касаційний розгляд справ, де позивачами виступали особи, яким пенсії були призначені відповідно до Закону №1789-XII, а вимоги позовних заяв було звернуто до пенсійного органу стосовно неправомірності його дій та рішень щодо здійснення перерахунку такої пенсії із застосуванням обмеження її максимальним розміром, передбаченимстаттею 86 Закону №1697-VII, в редакції зі змінами, внесеними Законами України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (постанови Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №205/8204/16-а, від 03 квітня 2018 року у справі №361/4922/17, від 02 травня 2018 у справі №704/87/17, від 15 серпня 2018 року у справі №161/9572/17, від 17 січня 2019 року у справі №161/713/17, від 15 травня 2019 року у справі №554/4191/17, від 21листопада 2019 у справі №161/14321/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №554/10510/16-а, від 28 жовтня 2020 у справі №686/2428/16-а).

Розглядаючи вищевказані справи, Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої положення норм чинного законодавства, якими обмежувався максимальний розмір пенсії, не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню.

Також на вказані обставини звернув увагу Верховний Суд в ухвалі від 04 лютого 2021 року у справі №400/6132/20 про відмову у відкритті провадження та розгляд як зразкової справи №400/6132/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про перерахунок пенсії в частині зменшення її розміру з 90 до 60 відсотків від заробітку та обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, що втратили працездатність, та зобов`язання пенсійний орган здійснити перерахунок призначеної їй пенсії у розмірі 90 відсотків та без обмеження її максимального розміру із виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії, починаючи з 01 жовтня 2020 року.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача законних підстав для здійснення позивачу виплати нарахованої пенсії без обмеження максимального розміру. Отже, на переконання суду, у даній справі відповідач правомірно встановило обмеження пенсії позивача максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, під час здійснення відповідного перерахунку.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в задоволені позову відмовлено, відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, такі витрати розподілу та присудженню з Державного бюджету України не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.В. Аблов