Рішення № 103420565, 21.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2022 року м. Київ № 640/25927/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Головного управління Держгеокадастру у Київській області визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо належного та вчасного розгляду клопотання позивача від 26.05.2020 щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та надання її у власність позивача для особистого селянського господарства площею 1,8696 га, яка розташована на території Київської області Києво-Святошинського району, в адміністративних межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянути, погодити та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 1,8696 га, з присвоєнням кадастрового номера, на території села Софіївська-Борщагівка, Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та прийняти відповідне рішення щодо затвердження вище згаданого проекту землеустрою, передати земельну ділянку у власність, з присвоєнням кадастрового номера.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем не розглянуто заяву останньої щодо розгляду, погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, чим допущено протиправну бездіяльність.

Ухвалою суду від 02.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/25927/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

18.11.2020 до суду від представника відповідача Чаплінської О.В. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що враховуючи відсутність висновку про погодження проекту, такий проект не підлягає затвердженню в порядку статті 118 Земельного кодексу України.

26.11.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій остання просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

27.11.2019 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,9966 га, яка розташована в Київський області Києво-Святошинського району село Софіївська Борщагівка, в адміністративних межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради.

До вказаного клопотання позивачем додано: копію паспорта, копію ідентифікаційного номера, копію з кадастрової карти України з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, диск з координатами бажаної ділянки.

У зв`язку з відсутністю будь-якої відповіді від Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо розгляду вказаного вище клопотання, 20.01.2020 позивачем укладено з ТОВ "Інститут незалежної експертної оцінки" договір № К2020-13 щодо розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території села Софіївська-Борщагівка, Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, про що повідомлено відповідача листом від 23.01.2020.

26.05.2020 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, в якому просила розглянути, погодити та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та присвоїти кадастровий номер.

До вказаного клопотання позивачем було додано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на 58 аркушах та електронна форма на компакт - диску, клопотання Інституту незалежної експертної оцінки про погодження проекту землеустрою та фотокопія оголошення з газети "Голос України" № 80 (7337) від 14.05.2020 про винос меж в натурі (на місцевості) та погодження меж.

Як зазначає позивач, станом на час подання позовної заяви, відповіді/рішення від відповідача остання не отримала, а тому вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення № 15, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпунктом 31 пункту 4 Положення № 15 Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З аналізу наведених положень вбачається, що до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Київської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому приписами статті 118 Земельного кодексу України.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою вказаної статті Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наведеними нормами встановлено строки розгляду клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та визначено вичерпні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

При цьому, вказаною нормою передбачено, що у випадку не розгляду відповідним уповноваженим органом у місячний строк клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє уповноважений орган.

Відповідач у відзиві стверджує, що листом від 27.12.2019 № 10-10786/15-19-сг останній відмовив у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації.

Поряд з цим, відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження існування листа від 27.12.2019 № 10-10786/15-19-сг та доказів направлення такого листа позивачу.

У свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що позивачем дотримано норми Земельного кодексу України та повідомлено відповідача про укладення договору на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а матеріали справи не містять жодного доказу, що відповідач відреагував на таке повідомлення.

Згідно з частиною четвертою статті 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною 14 статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Відповідно до частини восьмої статті 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведених норм вбачається, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов`язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Так, відповідач у відзиві стверджує, що останній листом від 10.06.2020 № Ш-859/0/1343/6 відмовив у затвердженні документації із землеустрою, поряд з цим, вказаний лист також не був доданий до відзиву.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно положень статті 186-1 Земельного кодексу України відмова у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має бути оформлена висновком.

У свою чергу, відсутність такого висновку свідчить про те, що відповідачем не розглянуто клопотання позивача у встановленому чинним законодавством порядку.

Зважаючи на викладене та з огляду на встановлені у сукупності обставини, суд дійшов висновку, що відповідач не розглянувши клопотання позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У даному випадку судом встановлено, що відповідачем не розглянуто клопотання про затвердження документації із землеустрою.

Зважаючи на те, що затвердження документації із землеустрою відноситься до дискреційних повноважень відповідача, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання Головне Управління Держгеокадастру у Київській області розглянути, погодити та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 1,8696 га, з присвоєнням кадастрового номера, на території села Софіївська-Борщагівка, Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та прийняти відповідне рішення щодо затвердження вище згаданого проекту землеустрою, передати земельну ділянку у власність, з присвоєнням кадастрового номера, - є передчасною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на встановлені у даній справі обставини, суд, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визначити спосіб захисту порушених прав останньої, шляхом зобов`язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність останній для ведення особистого селянського господарства площею 1,8696 га з присвоєнням кадастрового номера на території села Софіївська - Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області від 26.05.2020 з прийняттям відповідного рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно фіскального чеку від 21.10.2020 позивачем сплачено 840,80 грн судового збору.

Враховуючи, що судом частково задоволено вимоги позивача, на користь останньої підлягає стягненню 420,40 грн сплаченого судового збору.

Поряд з цим, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених норм вбачається, що питання розподілу судових витрат пов`язане з суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від 01.10.2020, за умовами якого клієнт сплачує адвокату винагороду у формі гонорару в розмірі 6000,00 грн. Разом з цим, матеріали справи взагалі не містять документального підтвердження як понесених витрат, так і доказів вчинення адвокатом будь-яких дій, спрямованих на надання правничої допомоги позивачу.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами, що унеможливлює здійснення оцінки співмірності наданих послуг зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача в повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, ідентифікаційний код 39817550) щодо належного та своєчасного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26.05.2020 в частині прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та надання її ОСОБА_1 у власність для особистого селянського господарства площею 1,8696 га, яка розташована на території Київської області Києво-Святошинського району в адміністративних межах Софіївсько - Борщагівської сільської ради.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, ідентифікаційний код 39817550) розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність останньому для ведення особистого селянського господарства площею 1,8696 га з присвоєнням кадастрового номера на території села Софіївська - Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області від 26.05.2020 з прийняттям відповідного рішення.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, ідентифікаційний код 39817550) 420,40 грн сплаченого судового збору.

Відмовити ОСОБА_1 у стягненні витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Катющенко