Рішення № 103416273, 09.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року Справа № 160/22252/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання Сергієнко В.Ю., за участю: представника позивача - Пащенко В.І. та представника відповідача - Чередниченко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому позивач просив:

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року, а саме різницю між посадовим окладом і надбавкою за вислугу років, які повинні були виплачуватись згідно вимог Закону України «Про прокуратуру» та фактично виплаченими коштами;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 25.10.2021 року і по день фактичного розрахунку.

В обгрунтування позову зазначено, що:

- виведення позивача з 15.03.2021 поза штат осіб, які в межах Закону № 113 не отримали рішення про успішне проходження атестації, та тим самим зменшення їм заробітної плати, напряму суперечить вимогам ст. 6 Угоди про асоціацію та підриває принципи стабільності і дієвості демократичних інституцій, верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод;

- зміна назв органів прокуратури на підставі Закону №113 не могла відбуватись безе переведення діючих прокурорів на посади у нових штатних розписах, що є порушенням ст..8 Конвенції в частині незаконного втручання у виконання прокурорами своїх обов`язків;

- немає жодного рішення, яким би було визначено розмір посадового окладу позивача (у такому розмірі, як він виплачувався за період з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року );

- ч.1 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» чітко визначає, що заробітна плата прокурора регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовим актами;

- частиною 5 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

18.11.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 09.12.2021 року.

09.12.2021 року від позивача надійшла заява про зміну підстав позову шляхом їх доповнення, в якій, викладено обгрунтування, ідентичне тому, яке зазначено у позовній заяві, додатково зазначено, що у відповідь на адвокатський запит Дніпропетровською обласною прокуратурою листом за вих. 07-63-21 було повідомлено, що розмір посадового окладу ОСОБА_1 був визначений відповідно до п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 113-ІХ від 19.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури» та постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Також, зазначено, що відповідно до довідки №21-476-21 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 376,42 грн., а середньомісячна 8093,03 грн., з огляду на що, позовні вимоги викладені в наступній редакції:

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) невиплачену частину заробітної плати за період з 15.03.2021 по 22.10.2021, а саме різницю між посадовим окладом і надбавкою за вислугу років, які повинні були виплачуватись згідно вимог Закону України «Про прокуратуру» та фактично виплаченими коштами у сумі 196 765,73 грн. (сто дев`яносто шість тисяч сімсот шістдесят п`ять гривень 73 копійки);

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 8 093,03 грн.;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 25.10.2021 і по день фактичного розрахунку;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн. (сім тисяч гривень);

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

09.12.2021 року у підготовчому судовому засіданні прийнято до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову шляхом їх доповнення, у зв`язку з чим, оголошено перерву у підготовчому провадженні до 11.01.2022 року.

14.12.2021 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову обґрунтовуючи наступним:

- згідно з абз.3 п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (такою є постанова №505);

- посилаючись на практику, викладену в постанові Верховного Суду України від 30.06.2021 у справі №826/17798/14, відповідач зазначив, що дія ст. 81 Закону №1697-VII в частині визначення розміру посадового окладу з розрахунку до прожиткового мінімуму, поширювалася б на ОСОБА_1 виключно у разі успішного проходження ним атестації та переведення до окружної прокуратури, що в даному випадку не відбулося, оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, а тому оплата його праці у період з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року (день звільнення) здійснена Дніпропетровською обласною прокуратурою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» правомірно;

- підставою звільнення ОСОБА_1 стало рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»), що не є підставою для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 44 КЗпП, оскільки юридичний факт, який став підставою звільнення позивача з посади є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги;

- з огляду на вказану вище обставину, підстави для стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відсутні;

- з огляду на положення ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про стягнення невиплаченої частини заробітної плати в період з 15.03.2021 по 22.10.2021, вихідної допомоги при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягають задоволенню, оскільки не заявлені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

16.12.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій, викладено обгрунтування, аналогічне тому, яке зазначено у позовній заяві, додатково зазначено, що:

- Верховний Суд у постанові від 30.06.2021 року у справі №826/17798/14 не вирішував питання щодо порядку розрахунку середньої заробітної плати позивача, а вирішував питання щодо порядку розрахунку середньої заробітної плати позивача при поновленні на посаді (відповідно до ст..235 КЗпП);

- позивача було фактично звільнено саме на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки п.п.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 не може слугувати самостійною підставою для звільнення прокурора;

- вимоги позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати в період з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року, вихідної допомоги при звільненні, не є вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, оскільки вони мають зовсім інший характер характер трудових правовідносин з питань проходження позивачем публічної служби та звільнення з неї і можуть захищатись саме вимогами про стягнення з суб`єкта владних повноважень невиплачених сум заробітної плати та вихідної допомоги при звільненні.

28.12.2021 року від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії розрахункового листа за 2021 рік та довідка про середньомісячну заробітну плату позивача.

11.01.2022 року у підготовчому судовому засіданні закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.02.2022 року.

09.02.2022 року у судовому засіданні під час розгляду справи по суті, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, при цьому посилаючись на доводи наведені у позовній заяві та письмових поясненнях, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, при цьому посилаючись на доводи наведені у відзиві на позовну заяву, на стадії судових дебатів представник позивача повідомив суд, що докази на підтвердження розміру витрат, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом справи, будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з 24.03.2010 по 22.10.2021 працював у органах прокуратури України, з 15.12.2015 на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області.

З 15.03.2021 року Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №707к від 15.03.2021 року визначено робоче місце ОСОБА_1 - прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в Криворізькій південній окружній прокуратурі Дніпропетровської області.

З 22.10.2021 року Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 3326к від 19.10.2021 року керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України «Про прокуратуру» позивача звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Згідно копій розрахункових листів позивача в період з березня по жовтень 2021 року, посадовий оклад на посадах, які обіймав позивач працюючи в органах прокуратури, становив - 5660 грн., вихідну допомогу при звільнені - не виплачено.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Щодо позовних вимог про стягнення невиплаченої частини заробітної плати за період з 15.03.2021 по 22.10.2021, а саме різницю між посадовим окладом і надбавкою за вислугу років, які повинні були виплачуватись згідно вимог Закону України «Про прокуратуру» та фактично виплаченими коштами у сумі 196 765,73 грн., суд зазначає наступне.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначеніЗаконом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015, крім ст. 12 «Місцеві прокуратури» та Додатка до цьогоЗаконущодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набрали чинності з 15.12.2015 (абз. 3 п.1 розд. XII «Прикінцеві положення»).

З набранням чинностіЗаконом № 1697-VІІвтратив чинністьЗакон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ 1991року, крім, зокрема, ч. 1 ст. 49, якою визначалося матеріальне і соціальне забезпечення працівників прокуратури і яка втрачає чинність з 15.12.2015.

Отже, починаючи з 15.12.2015 матеріально-побутове забезпечення прокурора визначаєтьсяЗаконом № 1697-VІІ.

Згідно із ч.1ст.81 Законом № 1697-VІІзаробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2ст. 81 Закону № 1697-VIIзаробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Частиною 3ст. 81 Закону № 1697-VІІпередбачалось, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 06.12.21016 № 1774-VIII з 01.01.2017 були внесені зміни до ч. 3ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 25.09.2019, з урахуванням змін, внесенихЗаконом № 113-IX від 19.09.2019,частиною 3статті 81 Закону № 1697-VIIвстановлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

В той же час після прийняттяЗакону України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру»Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIII від 28.12.2014(дата набрання чинності - 01.01.2015) були внесені зміни до п. 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Українита установлено, що норми і положеннястатті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 13розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VIIКабінету Міністрів України доручено у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Кабінетом Міністрів України на виконання приведених приписів не приведено нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначенапостановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року«Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»із урахуванням відповідних змін, внесенихпостановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 рокута№ 1013 від 09 грудня 2015 року.

ЦієюПостановою Кабінету Міністрів Українинадано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цієюпостановоюсхем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієїпостанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2, 6).

Оскільки зміни доПостанови Кабінету Міністрів Українивід 31 травня 2012 року №505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, Законами України про Державний бюджет України на відповідні періоди видатки на реалізацію положеньстатті 81 Закону України «Про прокуратуру»не передбачались, таким чином, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, до 26.03.2020 року, що також, узгоджується з правовою позицією, викладеноюВерховним Судом в постанові від 14.09.2021 у справі №320/1874/19.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними),окреме положення пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україниу частині, яка передбачає, що норми і положеннястатті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІзі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду Українивід 26 березня 2020 року передбачено, що положення пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україниу частині, яка передбачає, що норми і положеннястатті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІзі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Частиною другоюстатті 152 Конституції Україниі частиною першоюстатті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Судом встановлено, що після втрати чинності окремими положення пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Українивнаслідок визнання таких положень неконституційнимирішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020у справі № 1-223/2018(2840/18) (з 26 березня 2020 року) позивачу заробітна плата нараховувалась відповідно до положеньпостанови Кабінету Міністрів Українивід 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не відповідно до положеньстатті 81 Закону№ 1697-VІІ.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 прийняте 26.03.2020 року, тому право на отримання заробітної плати у розмірі, виходячи із визначеногозакономрозміру посадового окладу, виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020 року.

Відповідно до ч.3, 4ст. 81 Закону №1697-VIIв редакціїЗакону«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019, якимзапроваджено реформування системи органів прокуратури і який набрав чинності 25.09.2019, посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Також вказанимЗаконом України від 19.09.2019 №113-IXвчастині1статті7 Закону №1697-VІІслова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні".

Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Заперечуючи проти права позивача на заробітну плату з 15.03.2021 у розмірах згідност.81 Закону України «Про прокуратуру», відповідач посилається на абз.3 п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», відповідно до якого, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. З огляду на що, зазначає відповідач, оскільки позивач не пройшов атестацію, йому правомірно нараховувалися заробітна плата відповідно до Постанови №505.

З приводу цих аргументів відповідача суд зазначає, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання оплати праці прокурорів (справа № 1-223/2018(2840/18)), виходив з того, що заробітна плата, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінністатті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. У свою чергу, спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, єЗакон України «Про прокуратуру».

Таким чином, враховуючи те, що доЗакону України «Про прокуратуру»не вносилися зміни (у тому числіЗаконом №113-ІХ) щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, суд вважає, що відповідач неправомірно нараховував та виплачував позивачу заробітну плату із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №505, а не виходячи із положеньЗакону України «Про прокуратуру».

Крім цього, запровадженіЗаконом №113-ІХтакі умови оплати праці, на період реформування органів прокуратури (п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону№113-ІХ), на думку суду, є явно дискримінаційними враховуючи те, щоЗаконом України «Про прокуратуру»передбачений єдиний правовий статус прокурорів незалежно від будь-яких ознак чи обставин, а отже існування різних умов оплати праці в однакових умовах, лише у зв`язку із зміною назви прокуратури та проходження атестації, не може відповідати принципу верховенства права.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про наявність у позивача, відповідно до розміру заявлених позовних вимог, права на отримання заробітної плати за період з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року в порядку та у розмірах, передбачених ч.ч.2-5 та 7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру".

Разом з тим, суд зазначає, що розрахунок неотриманої частини заробітної плати, є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення. Тобто, саме на відповідача, за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу неотриманої частини заробітної плати за період з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року.

Таким чином, суд вважає передчасними вимоги позивача про стягнення з відповідача неотриманої частини заробітної плати, оскільки стягненню підлягають вже нараховані суми, але невиплачені.

Щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 8 093,03 грн., суд зазначає наступне.

В якості підстави звільнення в наказі вказаний підпункт 2 пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Суд зазначає, що до набрання чинностіЗаконом № 113-ІХу ч.3ст. 16 Закону № 1697було вказано, що повноваження прокурора на посаді «можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом».

Після набрання чинностіЗаконом № 113-ІХзайменник «цим» було вилучено з тексту норми, чим відбулося скасування заборони на передбачення підстав та порядку звільнення прокурорів в інших законах, окрімЗакону № 1697. Отже, порядок звільнення прокурорів, який було передбачено в п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, відповідає положеннямЗакону України «Про прокуратуру».

Законом України «Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" щодо окремих аспектів дії перехідних положень» № 1554-IX від 15.06.2021 року, який набрав чинності 11.07.2021 року, а отже був чинний на час винесення наказу про звільнення позивача, п.п.2 п. 19 розділу II викладено в наступній редакції: установити, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені впідпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Таким чином, чітко визначеним нормоюзаконуюридичним фактом, що зумовлює звільнення, у даному випадку, є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

Разом з тим, питання соціального та матеріально-побутового забезпечення прокурора та їх інших працівників органів прокуратури регулюються окремим розділом ІХ Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, згідно зст. 1 Кодексу законів про працюУкраїні,Кодекс законів про працю Українирегулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За приписами п. 1 ч. 1ст. 40 Кодексу законів про працю Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно дост. 44 Кодексу законів про працю Українипри припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст.36та п.п.1, 2 і 6 ст.40цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст. 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч.1 ст.41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019ст. 40 Кодексу законів про працю Українидоповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5ст. 40 Кодексу законів про працю Україниособливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст.ст. 42, 42-1, ч.ч. 1, 2 і 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цьогоКодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з посади на підставі п.п. 2 п. 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ.

Суд зазначає, що внесені зміниЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019доЗакону України "Про прокуратуру"та доКодексу законів про працю Українине встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури".

Внесені зміни вКодекс законів про працюстосуються обмежень щодо застосування положень ч. 2 ст. 40, ст.ст. 42,42-1, ч.ч.1, 2 і 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відтак, не встановлює обмеження щодо застосуванняст. 44 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Законом України "Про прокуратуру"не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписиКЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Таким чином, оскільки юридичною підставою звільнення позивача є п.п. 2 п. 19 р.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури", яким передбачено звільнення у разі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, то позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44Кодексу законів про працю України.

Таким чином, враховуючи, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивача, належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, незалежно від причин і підстав, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом із виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 25.10.2021 і по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося з 22 жовтня 2021 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за серпень, вересень 2021 року.

Так, відповідно до довідки Дніпропетровської обласної прокуратури №21-605-20 від 13.12.2021 року розмір середньої місячної заробітної плати позивача, обчислена виходячи із виплат отриманих позивачем за серпень, вересень 2021 року, становить 8093,03 грн., а середньоденна заробітна плата 376,42 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивачу підлягає виплаті вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати - 8093,03 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен враховуватись з урахуванням середньоденного розміру - 376,42 грн.

При цьому, щодо позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що стягненню підлягають лише нараховані виплати, у зв`язку з чим, у вказаній частині позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим, частиною другоюстатті 245 КАС Українивизначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рамках адміністративного судочинства: дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм; бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України; рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Згідно з частиною другоюстатті 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі вищевикладеного, враховуючи всі обставини, встановлені судом у даному рішенні, з метою належного захисту прав позивача, про захист яких він просить, на підставі частини другоїстатті 9 КАС України, суд дійшов висновку, що належним захистом прав позивача є:

-визнання протиправною бездіяльності Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року в порядку та у розмірах, передбачених ч.ч.2-5 та 7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру";

-зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року в порядку та у спосіб, визначені ч.ч.2-5 та 7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до виплати;

-визнання протиправною бездіяльності Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;

-зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 8093,03 грн. (вісім тисяч дев`яносто три гривні три копійки);

-зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 25.10.2021 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 376,42 грн. (триста сімдесят шість гривень сорок дві копійки).

Згідно ч. 1, 3ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1ст.132 Кодексу адміністративного судочинства Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №88635 від 24.11.2021 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 454,00 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (49011, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) про стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року в порядку та у розмірах, передбачених ч.ч.2-5 та 7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру".

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року в порядку та у спосіб, визначені ч.ч.2-5 та 7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до виплати.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 8093,03 грн. (вісім тисяч дев`яносто три гривні три копійки).

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 25.10.2021 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 376,42 грн. (триста сімдесят шість гривень сорок дві копійки).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 17.02.2022 року.

Суддя М.В. Дєєв