Рішення № 103412696, 09.02.2022, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20873/21

Провадження № 2/344/1513/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Костишин О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат. Позовні вимоги мотивує тим, щоз 01.09.2015 року вона працює вчителем початкових класів у Ліцеї № 7 Івано-Франківської міської ради. Наказом Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» від 08.11.2021 року № 125-к її як вчителя початкових класів, відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 на підставі наказу МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153, пункт 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236. Наказ про відсторонення вважає таким, який виданий всупереч чинному законодавству України та таким який підлягає скасуванню. Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Зазначає, що в наказі № 125-к, Відповідач не вказав причини її відсторонення від роботи, які висвітлює п. 2 ч. 416 Кабінету Міністрів України та які визначені п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а лише послався на механізм, який передбачає застосування ст. 46 КЗпП України. Також, Наказ № 125-к не містить відомостей та законних підстав для відсторонення її від роботи, оскільки Відповідачем не вказано про те, що вона відмовилась чи ухилилась від щеплення COVID-19 та не зазначено подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби щодо відсторонення її від роботи у порядку передбаченому п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Відповідачем не ознайомлено її з наказом Ліцею щодо обов`язковості щеплення, порядку надання підтверджуючих документів та наслідків невиконання, з обов`язковим його ознайомленням працівників. Також, Відповідачем не було письмово повідомлено під розпис про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 з проханням надати в строк до 07.11.2021 року документи, що підтверджують щеплення або довідку лікаря про абсолютне протипоказання, із зазначенням, що у разі не надання документів, її може бути тимчасово відсторонено. На даний час відсторонена від роботи та позбавлена заробітної плати, тому звернулась до суду по захист її порушених прав. Враховуючи наведене просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» від 08.11.2021 року № 125-к, згідно якого ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID; стягнути з Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 16, м. Івано-Франківськ, 76018, Код ЄДРПОУ. 20559146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 26 506,9 грн., починаючи з 08.11.2021 року і по день ухвалення рішення по справі та стягнути судові витрати.

14.01.2022 року директор Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради подала до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтовує тим, що Пунктом 3 Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за № 1306/36928 (далі-наказ МОЗ № 2153), вказано що обов`язковим профілактичним щепленням проти гоетрої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Одночасно даним наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року №2070). Одночасно в матеріалах даної справи відсутні докази того, що позивач має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. А від так, право позивача на працю у закладі загальної середньої освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення, оскільки керівник навчального закладу правомірно прийняв оскаржуваний наказ із урахуванням положення ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Крім того, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Однак, в період з 08.11.2021 по 04.01.2022 року позивача не було звільнено, а було відсторонено від роботи на підставі наказу Ліцею № 7 Івано-Франківської ради Івано-Франківської області № 125-к від 08.11.2021 року. Враховуючи наведене просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 24-27).

Позивач позов підтримала з підстав наведених у позовній заяві. Просила суд позов задоволити.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Статтею 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідност. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідност. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З 01.09.2015 позивач ОСОБА_1 працює вчителем початкових класів у Ліцеї № 7 Івано-Франківської міської ради (а.с.11).

13.10.2021 комісією у складі директора Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради Румак О.М., голови ПК Озарків В.С., спеціаліста з ОП ОСОБА_2 , складено Акт про відмову від ознайомлення з Наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153, згідно якого встановлено, що ОСОБА_3 , вчителю початкових класів 13.10.2021 року було запропоновано ознайомитися з Наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153, від чого вона відмовилася, посилаючись на зайнятість у робочий час (а.с.32).

Крім того, в матеріалах справи міститься вайбер переписка, з якої вбачається, що ОСОБА_1 надсилась повідомлення, з проханням ознайомитись з наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153, та роз`яснено її права (а.с.33-34).

08.11.2021 р. наказом директора Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради видано Наказ №125-к,яким позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи вчителя початкових класів з08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Підстава: наказ МОЗ від 04.10.2021 року №2153, пункт 41-6Постанови КМУ від 9.12.2020 р. №1236(а.с.10).

Стаття 46 Кодексу законів про працю Українипередбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року№2153«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:

центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;

місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;

закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідаєКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цьогонаказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність йогоКонституціїта законодавству України,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженогопостановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Тож у разі виникнення недовіри до вказаногонаказу МОЗта питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України,частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення«Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбаченихЗаконом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КзпП).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу доприватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує нате, що «аби визначити, що це втручання потягнуло засобою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно додругого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими вдемократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд зправ людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися напевну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими здостатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити доступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом єЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто неможе бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться вгрупі осіб високого ризику інфікування, покладаючись надосягнення високого рівня вакцинації всуспільстві вцілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і ненайпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається зарахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):«Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним удемократичному суспільстві.

Таким чином суд вважає, щокерівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Отже, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов переконання, що спірний наказ про відсторонення позивачки від роботи був прийнятий у повній відповідності до законодавства, тому підстав для його визнання незаконним та скасування немає.

Оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування Наказу Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» від 08.11.2021 року № 125-к задоволенню не підлягає, то не підлягає до задоволення вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період незаконного відсторонення, починаючи з 08.11.2021 до винесення судом рішення, оскільки є похідною від первісної вимоги.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.4,12,13,81,263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 18.02.2022 року.

Суддя Пастернак І.А.