Рішення № 103407207, 28.01.2022, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/19089/21

провадження № 2/753/341/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Заставенко М.О.

з секретарем судового засідання Проценко Я.Б.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Братищенко Ю.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду із позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі КП «Житло-сервіс», відповідач) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, у якому просить поновити її на роботі в КП «Житло сервіс», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня поновлення на роботі, моральну шкоду у розмірі 20 000 грн та судові витрати в сумі 4 000 грн.

1.Стислий виклад позицій учасників справи.

Позивач обґрунтовує свій позов наступним. Протягом 14 років ОСОБА_1 працювала на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями відділення «Лівобережне» (двірником) у КП «Житло-сервіс», наказом № 160-к/тр від 20.08.2021 була звільнена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у наслідок виявленої невідповідності виконуваної роботи через стан здоров`я, який перешкоджає продовженню виконуваної роботи. В липні 2021 року позивачу була встановлена інвалідність ІІІ групи терміном на 1 рік, позивач розуміє, що продовжувати виконувати роботу двірника з існуючими фізичними навантаженнями не має можливості, однак під час звільнення їй не було запропоновано інших вакансій, які б підходили їй за станом здоров`я, хоч вона про це і просила, а також не заперечувала щодо встановлення їй неповного робочого дня або тижня та створення відповідних пільгових умов праці. До того ж, виклику на засідання профспілкового комітету особисто не отримувала. Позивач вважає, що її звільнення пов`язане із бажанням керівництва позбутися позивача як працівника, оскільки вона має право на отримання службового житла. У зв`язку з наведеним, позивач понесла моральну шкоду у вигляді хвилювання та душевних страждань, а переймання через матеріальний достаток та відсутність роботи триває до сих пір.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, обґрунтовуючи свою позицію наступним. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК) від 21.07.2021 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності з причин загального захворювання та надано висновок про умови та характер праці позивача, а саме: легка підсобна праця зі скороченим обсягом робіт, а посада, яку займала позивач, відноситься до 2 класу важкості та оцінюється як шкідлива, отже ОСОБА_1 не могла продовжувати виконувати посадові обов`язки за станом здоров`я, що визнається позивачем. Позивачу було надано для ознайомлення та вибору список вільних вакансій в КП «Житло-сервіс», проте жодна з них не підійшла або за станом здоров`я, або за наявною кваліфікацією. Рішенням профспілкового комітету надано згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Таким чином, позивач була звільнена відповідно до вимог чинного законодавства , а тому підстав для задоволення позову немає.

2.Процесуальні дії суду.

21.09.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання на 02.11.2021 /а.с.32/.

22.10.2021 від представника позивача надійшла заява про виклик свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 /а.с.35-39/, заява про долучення доказів /а.с.40-62/.

01.11.2021 від представника позивача надійшла заява про долучення доказів /а.с.63-67/.

У судовому засіданні 02.11.2021 задоволені заяви представника позивача від 22.10.2021 та 01.11.2021 про долучення доказів, відкладено розгляд заяви про виклик свідків, відкладено судове засідання на 02.12.2021 у зв`язку із першою неявкою представника відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить зворотне повідомлення (вручено 15.10.2021 /а.с.34а/) /а.с.68/.

03.11.2021 засобами поштового зв`язку надійшов відзив /а.с.72-123/, у якому в додатках міститься клопотання про виклик свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 /а.с.77/.

08.11.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив /а.с.124-130/.

У судовому засіданні 02.12.2021, долучено до матеріалів справи відзив та відповідь на відзив, частково задоволено заяву представника позивача про виклик свідків, а саме в частині виклику для допиту в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , залишено без розгляду клопотання представника відповідача про виклик свідків, заслухано вступне слово позивача, її представника та представника відповідача, досліджено письмові докази, оголошено перерву в судовому засіданні для виклику свідків до 28.01.2022.

У судовому засіданні 28.01.2022 задоволено клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи довідки про доходи позивача та робочу інструкцію, допитано свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , оглянуто оригінал індивідуальної програми реабілітації інваліда, ухвалено продовжувати розгляд справи без допиту свідка ОСОБА_8 , суд видалився до нарадчої кімнати.

3.Встановлені судом обставини справи, зміст спірних правовідносин, норми права та мотиви їх застосування.

Наказом від 01.11.2007 № 526к ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду робітника з комплексного прибирання у відділенні №3 КП «Житло сервіс» /а.с.13/.

Наказом від 20.08.2021 № 160к/тр (далі Наказ про звільнення) ОСОБА_1 звільнено з посади робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі через стан здоров`я на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України /а.с.14/.

Звільненню ОСОБА_1 передували наступні події.

З довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №795366 вбачається, що ОСОБА_1 з 21.07.2021 встановлена 3-тя група інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням на строк до 01.08.2022, визначені умови праці - легка підсобна праця /а.с.86/, відповідно до Індивідуальної програми реабілітації інваліда, ОСОБА_1 встановлено діагноз «ускладнений остеохондроз»

Відповідно до протоколу проведення досліджень важкості та напруженості праці №48 від 17.02.2021, посада «робітник з комплексного прибирання» за показниками важкості трудового процесу умови праці відносяться до 2 класу важкості та оцінюються як допустимі, при цьому умови праці передбачать робочу позу стоячи 70% при нормативному значенні 60% /а.с.89-92/.

Відповідно до протоколу проведення досліджень важкості та напруженості праці №43 від 17.02.2021, посада «прибиральник» за показниками важкості трудового процесу умови праці відносяться до 3 класу 1 ступеня та оцінюються як шкідливі /а.с.93-96/.

З листа Дніпровської міжрайонної МСЕК №79 від 20.08.2021 вбачається, що ОСОБА_1 може працювати прибиральницею з протипоказаною важкою фізичною працею з скороченим об`ємом робіт /а.с.98/.

Позивач у позові визнає, що продовжувати виконувати свої роботі обов`язки з існуючими фізичними навантаженнями (навіть тимчасово) не має можливості, що дає підстави встановити, що факт невідповідності виконуваній роботі через стан здоров`я позивачем визнається.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що роботодавець не запропонував їй інших вакансій, які б підходили за станом здоров`я, хоч вона про це і просила, а також не заперечувала щодо встановлення їй неповного робочого дня або тижня та створення відповідних пільгових умов праці.

Вказане посилання позивача спростовується матеріалами справи, а саме наданою відповідачем копії списку вільних вакансій КП «Житло сервіс» станом на 22.07.2021, на якому позивачем проставлено відмітку «ознайомлена, підпис, ОСОБА_1 , 22.07.2021 р.». Звернення позивача до роботодавця зі згодою на переведення її на будь-яку іншу вакантну посаду, наявну в зазначеному списку, в матеріалах справи відсутні. У судовому засіданні позивач пояснила, що за станом здоров`я більшість вакантних посад їй не підходять, а для інших у неї немає відповідного фаху чи освіти. Також зазначила, що робота, яку вона виконувала, є тяжкою, однак вона за роки роботи пристосувалась до її виконання та хоче працювати в КП «Житло сервіс» саме на цій посаді.

Вказане дає підстави для висновку, що позивач не надала згоду на переведення її на іншу вакантну посаду. У зв`язку з цим, відповідач звернувся до профспілкового комітету з ініційованим питанням щодо звільнення ОСОБА_1 .

До позову позивачем долучено повідомлення про засідання профспілкового комітету щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 , яке відбудеться 12.08.2021 о 14.00 год /а.с.17/, яке позивач отримала після засідання, про що повідомила суд в судовому засіданні 02.12.2021.

Відповідно до Акту від 16.08.2021, ОСОБА_1 16.08.2021 було запропоновано отримати запрошення про участь у засіданні профспілкового комітету щодо розгляду питання про її звільнення, яке має відбутись 20.08.2021 об 11.00 год, від отримання якого ОСОБА_1 відмовилась /а.с.47/.

Дану обставину не заперечувала позивач у судовому засіданні, а також підтвердили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_13 .

Наведене надає суду можливість зробити висновок, що позивач була повідомлена про засідання профспілкового комітету, що відбудеться 20.08.2021 щодо розгляду питання про її звільнення.

Відповідно до Витягу з протоколу №106 від 20.08.2021, профспілковий комітет згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями надав згоду на звільнення ОСОБА_1 /а.с.48/.

З показань свідка ОСОБА_7 суду відомо наступне. Вона прибула 16.08.2021 за адресою АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_13 - майстром відділення для вручення ОСОБА_1 повідомлення про засідання профспілкового комітету на 20.08.2021. Прибувши туди, майстер відділення зачитав повідомлення, це відбувалось не у її присутності, вона стояла трохи осторонь, однак бачила це. Через декілька хвилин майстер відділення підійшов до неї і повідомив, що ОСОБА_1 відмовилась розписуватись за отримання повідомлення.

З показань свідка ОСОБА_13 суду відомо наступне. ОСОБА_13 є майстром відділення «Лівобережне», де працювала ОСОБА_1 . Через проблеми зі здоров`ям вона довгий час була на лікарняному. А перед її виходом на роботу, відділ кадрів повідомив, що ОСОБА_1 отримала групу інвалідності з показанням виконувати легку роботу. Коли ОСОБА_1 вийшла з лікарняного, а саме 22.07.2021, то виявила бажання приступити до роботи, яку виконувала раніше. Робота, яку виконувала ОСОБА_1 , не відноситься до легких, навпаки, на підприємстві це одна з найтяжчих робіт. Позивач не погоджувалась на переведення на іншу посаду, наполягала на тому, щоб залишитись працювати на своїй посаді. Перше повідомлення про засідання профспілкового комітету, де ініційоване питання щодо її звільнення, свідок передав через її колегу в опечатаному вигляді, а друге повідомлення намагався вручити їй особисто, коли вона вийшла на роботу, однак вона у присутності ОСОБА_7 відмовилась зі словами «я не буду ні за що розписуватись, мене все одно звільнять». Під час засідання профспілкового комітету досліджувався лист-роз`яснення МСЕК. Наголошував на тому, що робітник з комплексного прибирання - це тяжка фізична робота для людини з нормальним здоров`ям, а для людини, у якої є проблеми зі здоров`ям - небезпечна.

З показань свідка ОСОБА_5 встановлено, що остання є виконуючим обов`язків начальника відділу кадрів. ОСОБА_1 була на лікарняному, після якого надала довідку, в якій вказано, що їй показана легка праця. Свідок повідомила про неможливість виконання нею роботи, передбаченої посадою, яку вона займала, запропонувала інші вакансії, однак вона наполягала на тому, щоб залишитись на своїй посаді, сказала, що зможе виконувати всю роботу. Після цього ОСОБА_1 з 22.07.2021 пішла у відпустку, за час якої мала б прийняти рішення та повідомити про це підприємство. Інших вакансій, окрім запропонованих, на підприємстві немає. Нею було підготовлено звернення до МСЕК за роз`ясненнями, а потім звернення до профспілкового комітету про звільнення ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що є першим заступником голови профспілкового комітету, голова був у відпустці, тому засідання, на якому розглядалось питання щодо подальшого звільнення ОСОБА_1 , проводив він. Перше засідання не відбулось, тому що ОСОБА_1 не з`явилась, в друге вона також не з`явилась, хоча обидва рази її повідомлено, про що повідомив ОСОБА_13 - майстер ділянки. Також пояснив, що він працював 6 років на посаді, яку займала ОСОБА_1 , це дуже тяжка фізична праця навіть для нього як для чоловіка, а жінка з певними проблемами зі здоров`ям може покласти на цій роботі своє здоров`я повністю. Наразі на підприємстві велика проблема з робітниками саме для цієї посади, оскільки вона дуже тяжка, ніхто не бажає на ній працювати.

Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а наказ про звільнення таким, що винесений з урахуванням усіх вимог чинного законодавства, у зв`язку з наступним.

Пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Підставою для звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України є або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки, або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії.

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров`я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність ОСОБА_1 свідчить висновок медико-соціальної експертної комісії, ОСОБА_1 визнано інвалідом і їй рекомендована легка підсобна праця, при цьому, наказом Міністерства охорони здоров`я України № 248 від 08.04.2014 «Про затвердження Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» встановлено, що 3 клас (шкідливі умови праці), до якого відноситься посада позивача, - це умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків; 1 ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров`я, у тому числі й виникнення професійних захворювань.

Звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України належить до випадків розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця чи уповноваженого ним органу, що допускається лише за наявності попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ч.1 ст.43 КЗпП України).

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

За приписами статті 170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

У разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, звільнити їх можна, лише якщо вони відмовляються від переведення на іншу, легшу роботу, тоді як звільнення інших працівників з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки такої нема, чи в разі відмови працівників від такого переведення.

Аналізуючи правові норми пункту другого частини першої статті 40 КЗпП України та частини першої статті 170 КЗпП України, роботодавець може звільнити працівника у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, лише у випадку відмови працівника від переведення на іншу легшу роботу згідно з рекомендаціями медичного висновку відповідно до вимог статті 170 КЗпП України або якщо неможливо його перевести на іншу роботу, оскільки такої нема.

Суд звертає увагу сторін, що п. 2 ст. 40 КЗпП, який дає право звільнити працівника у разі неможливості перевести його на іншу роботу, частково суперечить ст. 170 КЗпП України, яка передбачає, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. Ця стаття (ст. 170 КЗпП України ) нічого не говорить про звільнення. Однак логічно, що якщо у власника підприємства немає можливості перевести працівника на легшу роботу відповідно до медичного висновку, він підлягає звільненню за п. 2 ст. 40 КЗпП України ст. 170 КЗпП України.

Судом встановлено, що робота, яку за своїми посадовими обов`язками має виконувати позивач, протипоказана їй за станом здоров`я, а виконання трудових обов`язків є небезпечним та загрожує погіршенню здоров`я позивача. Отже, суд приходить до висновку, що роботодавець мав підстави для звільнення позивача з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки в матеріалах справи наявні докази на підтвердження невідповідності працівника займаній посаді у зв`язку зі станом здоров`я, що і визнає сама ОСОБА_1 , крім того, звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є обов`язком відповідача, оскільки згоди на переведення її на іншу роботу позивач не надала, а профспілковий комітет, надав відповідну згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Частина шоста статті 24 КЗпП України прямо забороняє укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я, а отже, забороняє і продовження такої роботи. Відповідно до положень ст. 153 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція).

Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Виявлена невідповідність займаній посаді за станом здоров`я полягає в тому що: працівник за станом здоров`я не може впоратися з трудовими обов`язками (при цьому відсутня провина працівника в неналежному виконанні обов`язків); продовження даної роботи протипоказано працівникові за станом здоров`я (відповідно до карти умов праці на робочому місці) та створює загрозу його життю й здоров`ю; через стан здоров`я подальше виконання працівником трудових обов`язків створює небезпеку для членів трудового колективу, або громадян, яких обслуговує працівник, і це перешкоджає подальшому продовженню роботи.

Таким чином, вимоги трудового законодавства відповідачем дотримані у повному обсязі.

Позивач зазначила у позовній заяві, що не заперечувала щодо встановлення їй неповного робочого дня або тижня та створення відповідних пільгових умов праці.

Суд вважає, що у відповідача відсутній обов`язок встановлювати позивачу неповний робочий день або тиждень та створювати пільгові умови праці, зважаючи на наведені нижче норми законодавства.

Так, частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Згідно частини 1 статті 172 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Обов`язок власника забезпечити відповідно до медичних рекомендацій навчання та перекваліфікацію, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій передбачена статтею 9 Закону України «Про охорону праці», а саме відносно працівників, які втратили працездатність у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням.

Аналогічне положення закріплене і в статті 12 Закону України «Про охорону праці», у якій зазначено, що тільки у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов`язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.

Аналіз вказаних норм приводить до висновку, що згідно із положеннями статті 172 КЗпП України саме у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Такий обов`язок роботодавця щодо організації навчання, перекваліфікації і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій передбачений законодавством лише відносно працівників, які втратили працездатність у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням відповідно до положень статті 9 Закону України «Про охорону праці».

У відповідача у даній справі відсутній обов`язок встановлення позивачу неповного робочого дня або тижня та створення відповідних пільгових умов праці, оскільки ОСОБА_1 отримала 3-тю групу інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням, а не у зв`язку втратою працездатності через нещасний випадок на виробництві або професійним захворюванням.

Посилання позивача на те, що її звільнення пов`язане із бажанням керівництва позбутися позивача як працівника, оскільки вона має право на отримання службового житла, не обґрунтовані та не доведені позивачем, а відповідно і не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства, тому відсутні підстави для задоволення позову про поновлення позивача на роботі.

У зв`язку з відсутністю підстав для поновлення позивача на роботі відсутні підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також і відшкодування моральної шкоди.

4.Розподіл судовий витрат.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Оскільки рішення ухвалюється на користь відповідача, на підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судові витирати зі сплати судового збору відносяться за рахунок держави.

У відзиві відповідач просить покласти судові витрати на позивача, а до відзиву додає Договір №17-21 про надання правничої допомоги від 02.02.2021, укладений між відповідачем та АО «Шенлі», відповідно до п.6.2 якого сторони погодили, що вартість окремих послуг визначається сторонами у Додатку №1 /а.с.114-116/. Відповідно до п. 1.1 Додатку №1, сторони погодили, що вартість підготовки і подання заяви по суті до суду складає 8 500 грн представництво у суді першої інстанції при розгляді справи по суті складає 1 300 грн (п. 1.4 Додатку №1) /а.с.117/.

Витрати сторони у справі на професійну правничу допомогу є судовими витратами (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

На виконання вимог ч. 1 ст. 124 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору відповідач подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат /а.с.113/.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах №648/1102/19 від 12.02.2020, №753/1203/18 від 17.02.2021, №178/1522/18 від 01.09.2021.

У разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Судом враховано, що витрати на правничу допомогу у розмірі 11 100 грн пов`язані з розглядом справи, такий розмір витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, стороною відповідача не подано необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення відповідачем обставин, які мають значення для розгляду справи не виявлено, сторона відповідача у повному обсязі та вчасно подала до суду усі докази, які мають значення для розгляду справи, сприяла швидкому, справедливому та своєчасному розгляду справи.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Сторона позивача не скористалась правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, при тому, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України). Приймаючи рішення про стягнення з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати на правничу допомогу, суд керується вимогами процесуального закону, а також враховує, що інтереси позивача у даній справі представляв фахівець у галузі права.

Отже, витрати відповідача у сумі 11 100 грн доведені належними доказами, є обґрунтованими та підлягають стягненню з позивача, зважаючи на результат розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 289, 354, 355 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» судові витрати у розмірі 11 100 грн.

Позивач (боржник) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_2 .

Відповідач (стягувач) Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс", код ЄДРПОУ 31025659, адреса м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 25-Б.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О. Заставенко

Повний текст рішення складений 09.02.2022.