Рішення № 103379030, 04.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 року Справа № 160/16334/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1314, Військової частини А3750 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.09.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А1314, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1314 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 26.09.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 26.09.2019 - березень 2018 року;

- стягнути з Військової частини А1314 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.09.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 26.09.2019 - березень 2018 року, відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року №1078.

В обґрунтування вимог позову вказано, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України. Індексація доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців, є складовою частиною заробітку та підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 відкрито провадження у справі №160/16334/21 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

01.11.2021 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Відповідач зазначає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання бездіяльності Військової частини А1314 по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Військова частина А1314, відповідно до Інструкції №260 виконувала роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, в якому було зазначено про ненарахування індексації грошового забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 залучено до участі у справі №160/16334/21 в якості другого відповідача – Військову частину А3750.

04.02.2022 на адресу суду від представника відповідача – Військової частини А3750 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №160/15116/20 ОСОБА_1 вже було виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 79 061,25 грн., що відповідно свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 09.08.2005 по 26.09.2019 року проходив військову службу у Військовій частині А3750.

Згідно витягу з наказу командира Військової частини А1314 від 26.09.2019 №206 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №160/15116/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1314 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини А1314 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину А1314 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2014 року по 2019 рік.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду ОСОБА_1 було виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 79 061.25 грн.

16.08.2021 представником позивача до Військової частини А1314 було направлено адвокатський запит стосовно надання інформації відносно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.09.2019.

Листом №524 від 30.08.2021 Військова частина А3750 повідомила позивача про те, що виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 ОСОБА_1 не проводилась. А індексація грошового забезпечення з 01.03.2018 по 17.10.2019 ОСОБА_1 виплачена у повному обсязі, заборгованість відсутня.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахувати та невиплатити у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період служби з 01.12.2015 по 26.09.2019, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту, порушених на його думку, прав.

Відповідно до ч.1, 2 та 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Згідно ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на частину п`яту статті 383 КАС України відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд зазначає, що фактично позивачем подано позов до Військової частини А1314 та Військової частини А3750 про зобов`язання виконати рішення суду в загальному порядку, а не в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України, що вбачається з позовної заяви.

Набрання рішенням суду законної сили породжує такі правові наслідки: вирішується спір між сторонами, рішення суду стає загальнообов`язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконано примусово.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22.08.2019 року у справі № 522/10140/17 та від 15.04.2020 року у справі № 367/1240/16-а.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання або неналежного виконання рішення суду у справі №160/15116/20. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Таким чином, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими саме ст. 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі № 522/10140/17.

Крім того, слід зазначити вважає, що суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення фактично про те ж саме, оскільки цим порушуються норми КАС України, яким передбачено вирішення цих питань в порядку статей 249 та 383 КАС України, тобто шляхом винесення судом окремої ухвали.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання належного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/15116/20 від 25.01.2021 року, то відповідно ним неправильно обраний спосіб захисту свого порушеного права.

При розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А1314, Військової частини А3750 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 04.02.2022 року.

Суддя А. Ю. Рищенко