Рішення № 103353657, 15.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15.02.2022 р. справа №520/28035/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність, представника відповідача - Жук А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича комерційна фірма "Технікабуд" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, проскасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2021р. №00196690727, від 09.12.2021р. №00287510727, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича комерційна фірма «Технікабуд», у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Харківській області від 22.09.2021р. №00196690727, від 09.12.2021р. №00287510727.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що викладені в акті податкової перевірки судження контролюючого органу про вчинення особою податкового правопорушення є повністю вигаданими, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону та спотворених (перекручених та викривлених) обставинах фактичної дійсності.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом владний суб`єкт, контролюючий орган, ГУ, адміністративний орган, Управління, орган публічної адміністрації), із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що під час проведеної податкової перевірки Товариство не забезпечило проведення інвентаризації залишків товарно-матеріальних цінностей, придбання яких зумовило виникнення податкового кредиту з ПДВ та відємного значення з ПДВ. Наполягав, що відсутність документального підтвердження фізичного існування згаданих залишків слід прирівнювати до їх відсутності, що зумовлює виникнення обов`язку із відображенню у податковому обліку з ПДВ наслідків застосування правила «умовного продажу» відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України.

Судове засідання у підготовчому провадженні призначалось на 15.02.2022 р.

Позивач подав письмову заяву про проведення слухання усієї справи (а не про проведення окремого судового засідання) без участі представника позивача (де одночасно виклав і письмову згоду на розгляд справи по суті у той же самий день, коли буде постановлено процесуальне рішення про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті), а відповідач 15.02.2022р. подав письмову згоду на розгляд справи по суті одразу після закінчення підготовчого засідання.

Відтак, засідання з розгляду справи по суті відбулось 15.02.2022 р.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 37191980, у якості платника податків (у тому числі і ПДВ) перебуває на обліку в установі відповідача.

10.08.2021р. контролюючим терорганом системи ДПС України ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника було видано наказ №5907-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питання правомірності визначення суми від`ємного значення з податку на додану вартість у податковій декларації з ПДВ за червень 2021р., яку було сформовано за рахунок періоду виникнення від`ємного значення квітень 2021р.

Отже, предметом призначеної контролюючим органом перевірки є господарські операції заявника протягом 01.04.2021р.-30.06.2021р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 01.09.2021р. №15086/20-40-07-27-06/37191980 (далі за текстом - Акт №).

У тексті Акту викладені власні судження контролюючого органу про вчинення особою низки податкових правопорушень, а саме: п.п. «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України за рахунок непідтвердження фізичної наявності або використання у власній господарській діяльності: залишків бетону та сумішей бетону (епізод самостійного обчислення контролюючим органом 74.734,00грн. ПДВ); товарно-матеріальних цінностей, згрупованих в бухгалтерському обліку за умовними позначеннями «Слава БШ», «Молодежка», «Холодногірський-10522» (епізод самостійного обчислення контролюючим органом 78.051,00грн. ПДВ); розбіжностей у відомостях ресурсів (епізод самостійного обчислення контролюючим органом 15.492,00грн. ПДВ); вартості товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2021р. (епізод самостійного обчислення контролюючим органом 2.593.561,00).

22.09.2021р. із посиланням на Акт контролюючим органом було видано податкове повідомлення - рішення №00196690727 від 22.09.2021р. про зменшення розміру від`ємного значення з ПДВ звітного податкового періоду - червень 2021р. на 839.805,00грн.

У подальшому із урахуванням рішення ДПС України від 25.11.2021р. №26803/6/99-06-01-05-06 відповідачем ГУ ДПС у Харківській області було прийнято податкове повідомлення рішення №00287510727 про визначення грошового зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 2.114.236,30грн. (основний платіж 1.922.033,00грн., штраф 192.203,30грн.).

Не погодившись із відповідністю закону управлінських волевиявлень контролюючого органу з приводу додаткового обчислення грошових зобов`язань з податку на додану вартість за переліченими вище правовими актами індивідуальної дії, заявник ініціював даний спір, стверджуючи про безпідставність обтяження додатковим податковим обов`язком.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної влади/адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу суті та меж податкового обов`язку, змісту податкової дисципліни, обсягу повноважень органів публічної адміністрації у галузі податкової справи, механізмів та заходів податкового контролю, приводів та порядку і способів та підстав застосування заходів податкового примусу, складу протиправних діянь у вигляді податкових правопорушень, міри юридичної відповідальності винних осіб та правил її реалізації з 01.01.2011р. унормовані, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

Також з 01.01.2011р. приписами розділу V Податкового кодексу України регламентовані і відносини з приводу справляння податку на додану вартість.

За визначенням п.п. а п.185.1 ст.185 та п.п. б п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю), також операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

При цьому, у розумінні п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду, а у розумінні п.п.14.1.185 ст.14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

У силу п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

При цьому, спеціальним застереженням п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України законодавець наголосив, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Звідси слідує, що відсутність в умовах об`єктивної дійсності події постачання товару зумовлює відсутність об`єкту справляння податку на додану вартість, що спричиняє абсолютну юридичну нікчемність дій субєкта суспільних відносин з приводу складання податкової накладної.

За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Як то указано у п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За спеціальним правилом п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.

При цьому, спеціальним застереженням п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України законодавець наголосив, що суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Отже, лише податкова накладна, складена у межах реально проведеної господарської операції, де фізично наявний об`єкт справляння податку на додану вартість та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, котра підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Приписи наведених норм кодексу засвідчують, що діяння платника з приводу включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкової накладної, виписаної у межах нереальної господарської операції, де фізично відсутній об`єкт справляння податку на додану вартість, належить кваліфікувати як податкове правопорушення заниження грошових зобов`язань з ПДВ за п.п. «а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України (п.п. «б» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу), п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

У таких умовах, кваліфікація згаданого діяння за п.п. «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України суперечить закону, позаяк п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України запроваджені правила формування податкових зобов`язань з ПДВ за господарськими операціями так званого «умовного продажу», тобто за реальними господарськими операціями, у межах яких відбувається зміна умов використання раніше придбаних платником та реально існуючих товарів (робіт, послуг) як предмету господарської операції з постачання товарів - обєкту справляння ПДВ.

Суд відмічає, що у даному конкретному випадку контролюючим органом взагалі не встановлено факту порушення заявником п.п.«а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України (п.п. «б» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу), п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, а вчинена кваліфікація діяння платника як порушення п.п. «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України з міркувань незастосування процедури «умовного продажу товару» до тих товарно-матеріальних цінностей, фізичне існування яких станом на момент проведення перевірки не підтверджено документами про інвентаризацію товару.

Втім, суд зауважує, що предметом перевірки були господарські операції заявника в аспектів справляння податку на додану вартість за період 01.04.2021р.-30.06.2021р.

Сама перевірка була проведена контролюючим органом у період 18.08.2021р.-26.08.2021р.

Висновки перевірки обумовлені виключно судженням контролюючого органу про вчинення платником податків відмови від проведення інвентаризації за вимогою листа ГУ ДПС у Харківській області від 16.08.2021р. №33624/6/20-40-07-27-11, який був вручений заявнику - 18.08.2021р.

Разом із тим, для доведення події вчинення приватною особою податкового правопорушення за п.п. «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України контролюючий орган повинен виявити, зафіксувати, довести/доказати факт початку використання платником раніше придбаних товарів (послуг, необоротних активів) та за якими був сформований податковий кредит з податку на додану вартість в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

При цьому, за запровадженим п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України алгоритмом обчислення грошового зобов`язання з податку на додану вартість такий факт має припадати саме на період перевірки (тобто у даного конкретному випадку на період часу 01.04.2021р.-30.06.2021р.

У спірних правовідносинах орган публічної адміністрації вдався до кваліфікації відсутності документів про інвентаризацію заявником залишків товарно-матеріальних цінностей у період 16.08.2021р.-26.08.2021р. (тобто поза межами предмету перевірки) як факту початку використання цих товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Між тим, закон не містить положень, котрі б давали контролюючому органу підстави для ототожнення факту відсутності документів про інвентаризацію заявником залишків товарно-матеріальних цінностей із фактом початку використання цих товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

До того ж у ході проведення перевірки контролюючим органом взагалі не досліджувалось питання використання заявником раніше придбаних товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, саме у період часу 01.04.2021р.-30.06.2021р.

Отже, контролюючий орган вдався до порушення звичайного хронологічного перебігу подій, коли вигадані самотужки наслідки, котрі уявно мали місце 18.08.2021р.-26.08.2021р., поширив на обставини фактичної дійсності 01.04.2021р.-30.06.2021р.

Цей недолік у реалізації владної управлінської функції контролю органом системи ДПС України не може бути виправлений судом, позаяк потребує зміни вже сформульованої органом публічної адміністрації кваліфікації діяння платника (тобто зміни правової підстави висунутого звинувачення у вчиненні податкового правопорушення, перекваліфікації діяння) і застосування міри юридичної відповідальності (спонукання до примусового виконання додаткового податкового обов`язку) на підставі іншої норми Податкового кодексу України, що нормами Податкового кодексу України взагалі не передбачено.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним субєктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскаржених рішень, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскаржених рішень, адже відсутність матеріалів інвентаризації залишків товарно-матеріальних цінностей 18.08.2021р.-26.08.2021р. не може бути сприйнята як подія використання товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, саме у період часу 01.04.2021р.-30.06.2021р.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було надано Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18) і полягає у тому, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів.

До того ж, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 5) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 6) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 7) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; 8) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 9) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Дефект (недолік, вади) у неповному з`ясуванні органом публічної адміністрації обставин фактичної дійсності, у ненаданні належної оцінки усім юридично значимим факторам (зокрема, обставинам фізичного існування об`єктів будівництва тощо), у помилковому тлумаченні положень закону призвели до невідповідності вчиненого контролюючим органом оскарженого управлінського волевиявлення дійсному змісту нормативного регламентування спірних правовідносин та суті, характеру і наслідкам діянь приватної особи у сфері податкової справи.

Указане призвело до погіршення правового становища заявника за рахунок безпідставного обтяження майновим обов`язком проведення додаткових платежів на користь держави у сфері справляння ПДВ.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 22.09.2021р. №00196690727, від 09.12.2021р. №00287510727.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 15 лютого 2022 року; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду).

Суддя Сліденко А.В.