Ухвала суду № 103339150, 15.02.2022, Лисянський районний суд Черкаської області

Справа № 700/892/21

Провадження № 2/700/60/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року Лисянський районний суд Черкаської області

в складі : головуючого - судді Пічкура С.Д.

за участю секретаря судового засідання Сіденко Н.П.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у сумі 17314,14 грн та судові витрати у розмірі 2270 грн. 00 коп.

В обгрунтування своїх позовних вимог вказало, що на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України в м.Києві перебуває ОСОБА_1 який отримує пенсію згідно Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до поданої заяви та документів відповідачу з 18.01.2018 року призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» в частині обчисленій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як працюючому на посадах з 23.05.2013 року.

Відповідно до пункту 15 статті 86 Закону України «про прокуратуру» тимчасово, по 31 грудня 2017 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Пенсійну справу ОСОБА_1 було приведено у відповідність згідно вимог чинного законодавства. У зв`язку з чим, утворилася переплата пенсії за період з 26.10.2017 року по 28.02.2018 року у розмірі 17 314,14 грн.

З метою досудового врегулювання питання щодо відшкодування надміру виплачених коштів у сумі 17314,14 грн на адресу відповідача були направлені листи, проте дані листи були Відповідачем проігноровані та безпідставно отримані бюджетні кошти у розмірі 17314,14 грн повернуті не були.

Позивач просить стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти у сумі 17314,14 грн та судові витрати у розмірі 2270 грн. 00 коп.

Позивач належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із відзивом на позовну заяву у якому просить у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про стягнення безпідставно отриманої пенсії внаслідок переплати та витрат по сплаті судового збору відмовити, оскільки лист позивача від 28.08.2021 року про вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору не отримував. Крім того, по чиїй вині ( відповідача, позивача та іншої особи виникла ця переплата. У довідці розрахунок переплати зроблені за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року, а в мотивувальній частині позову з 26.10.2017 року по 28.02.2018 року. Таким чином, позивачем не обґрунтовано чому призначена пенсія в січні 2018 року пенсія переплачена в лютому 2018 року та з чиєї вини. Крім того позивачем не дотримано вимоги ст.257 ЦК України , щодо трьох років позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Надаючи оцінку доказам у даній справі, суд бере до уваги лише ті докази, які стосуються предмета та підстав даного позову, тобто, якими підтверджується наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді, відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до поданої заяви та документів ОСОБА_1 з 18.01.2018 року призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» в частині обчисленій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як працюючому на посадах з 23.05.2013 року.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» тимчасово, по 31 грудня 2017 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Пенсійну справу ОСОБА_1 було приведено у відповідність згідно вимог чинного законодавства. У зв`язку з чим, утворилася переплата пенсії за період з 26.10.2017 року по 28.02.2018 року у розмірі 17 314,14 грн.

З метою повернення такої переплати, позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення 17314,14 грн., що зроблено не було.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за № 374/7695, повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, проводиться відповідно до ст. 103 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміни у складі сім`ї тощо.

Частиною першою ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі наявності недобросовісності з боку набувача виплати.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Крім того, у § 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Установивши відсутність двох умов, за наявності яких відповідно до вимог ст. 1215 ЦК України та ст. 50 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можливе повернення безпідставно виплаченої пенсії (рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності/зловживання з боку відповідача), слід дійти висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 530/95/17 (провадження № 61-14755св18).

Доказів, які б свідчили про рахункову помилку з боку Управління, чи надання відповідачем завідомо неправдивих даних, які стали підставою для призначення пенсії, а також зловживань з боку ОСОБА_1 при отриманні пенсії, позивачем надано не було.

Відтак, суд приходить до висновку про недоведеність Позивачем факту недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів у розмірі 17314 грн 14 коп., які є пенсійною виплатою, призначеною йому управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві.

Крім того, під час розгляду справи відповідачем було заявлене клопотання про застосування строків позовної давності.

Вимогами ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено в судовому засіданні, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києва дізналося про порушення свого права 26 березня 2018 року, що підтверджується розпорядженням №838557 від 26.03.2018 року.

В свою чергу позовна заява Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві була подана лише 22 грудня 2021 року.

Отже строк позовної давності почав свій перебіг 26 березня 2018 року та сплив 26 березня 2021 року.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи, що наявні підстави для відмови у позові по суті, строк позовної давності не застосовується.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 95, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 1212, 1215 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів (пенсії) - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. Д. Пічкур