Рішення № 103338187, 09.02.2022, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

263/8922/21

2/263/402/2022

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі: головуючого судді Соловйова О.Л., за участю секретаря судового засідання Кирилюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради (далі за текстом Департамент), третя особа: ОСОБА_2 про встановлення факту невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду,

В С Т А Н О В И В:

16.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом за змістом якого просив визнати право на безоплатну приватизацію однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 21.07.2021 відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

08.11.2021, вході вчинення підготовчих дій, позивачем уточнено позовні вимоги, останній просив встановити факт невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду за період з 28.03.1993 по 14.06.2018.

В обґрунтування вимог за останньою редакцією позову, ОСОБА_1 зазначив, що він відповідно до Рішення колегії Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області №112 від 28.11.2018 «Про зміну умов договору найму житлового приміщення» має право користування квартирою АДРЕСА_1 . Маючи намір оформити документи на право власності на зазначену квартиру, звернувся до Центру надання адміністративних послуг з наявним пакетом документів, проте отримав відмову від Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради (далі Управління) за № 26.7.2-58383-26.7.1 від 19.10.2020, у зв`язку з ненаданням ним усіх необхідних документів для приватизації державного житла. Так, передумовою до відмови у передачі житла у власність з`явилась відсутність документу, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду за період з 28.03.1993 по 14.06.2018.

Вважає, що відмова в приватизації житла державного житлового фонду є порушенням його права на приватизацію державного житлового фонду, так як факт невикористання ним права на приватизацію житла, шляхом надання відповідних довідок, він не може підтвердити у зв`язку з тим, що з 1993 року по 2004 рік їх родина постійно мешкала у м.Зарафшан республіки Узбекистан. По поверненню сімя проживала у АДРЕСА_2 , де позивач у 2007 році закінчив ЗОШ №45 м.Маріуполя. Відомості про реєстрацію у період з 28.03.1993 по 14.06.2018 відсутні, що позбавляє заявника, можливості падати до органу приватизації довідку щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду, що підтверджено відмовою від Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради (далі за текстом - Управління) за № 26.7.2-58383-26.7.1 від 19.10.2020. На підставі вищевказаного, просив встановити факт невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду з 28.03.1993 по 14.06.2018.

Ухвалою від 11.01.2022 підготовче провадження у справі закрито. Під час проведення підготовчих дій, позивачем отримано лист Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради №3117-5926 від 07.12.2021 щодо відсутності інформації про передачу у власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_3 . За твердженнями позивача, за вказаною адресою у м.Дніпро їх родина мешкала до листопада 2003року, після повернення з Узбекистану.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача - Черноусов В.С. та Зінов`єв І.Г. у підготовчому судовому засіданні не заперечували проти призначення справи до розгляду. В судове засідання Департамент свого представника не спрямував, процесуальним правом подання відзив на позовну заяву, не скористався.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в судове засідання не з`явились всі учасники справи у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків.

За рішенням колегії Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради №112 від 28.12.2018 «Про зміну договорів найму житлового приміщення», позивач ОСОБА_1 визнаний наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . (а.с.17)

Як вбачається зі змісту листа Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради № 26.7.2-58382-26.7.1 від 14.10.2020, ОСОБА_1 відмовлено у передачі у власність квартири АДРЕСА_1 , оскільки не надано документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків за період з 28.03.1993 по 14.06.2018. Вказаний лист містить позначку, що свідоцтво про право власності на вказану квартиру, буде оформлено департаментом у разі надання повного пакету документів.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 21 рішення Європейського суду з прав людини від 30 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» зазначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У статті 41 Конституції України вказано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон № 2482-XXII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2482-ХХІІ приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Приватизація є договором між державою та громадянином про безоплатну або частково оплатну передачу йому у власність квартири у якій він постійно проживає.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у зазначеному приміщенні.

Як встановлено статтею 2 Закону № 2482-ХХІІ до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Статтею 346 ЦК України установлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Згідно з ч. 10 ст. 8 Закону № 2482-ХХІІ органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

У п. 3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2010 від 10 червня 2010 року (справа про безоплатну приватизацію житла) зазначено, що «приватизація державного житлового фонду згідно з Законом відбувається шляхом використання всіма громадянами України приватизаційних житлових чеків. Громадянам надано право змінити цільове використання цих чеків, а тому вони можуть бути використані також для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду… Зазначене положення Закону дає підстави для висновку, що приватизація державного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом. Системний аналіз положень Закону та ЖК України дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком. Таким чином тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого п. 5 ст. 5 Закону».

Отже, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

При зверненні позивача з заявою про приватизацію житлового приміщення у будинку, Департамент зазначив недоліком, відсутність документу, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду за період з 28.03.1993 по 14.06.2018.

Разом з тим, суд вважає таку вимогу органу приватизації про надання позивачем відомостей про те, що раніше він не використав своє право на приватизацію, безпідставною, оскільки встановлення цієї обставини має відноситись до виключної компетенції держави, яка, виконуючи функції з владного регулювання усіх без винятку суспільних правовідносин, зобов`язана мати власний, самодостатній і незалежний механізм з отримання такої інформації, не покладаючи цей тягар на громадян.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст.345 ЦK України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому Законом.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно дост.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках(житлові кімнати, житлові блоки(секції),кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів(далі-квартири (будинки),які використовуються громадянами на умовах найму, це передбачено частиною 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом:

безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю;

продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Частиною 3 статті 9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Статтею 58 ЖК України передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Частиною 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Частина 11 цієї статті передбачає, що спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 №396 (далі - Положення), визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно пункту 17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно із п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Позивач вселений до квартири на законних підставах, законність його проживання ніхто не оспорює, крім того, відсутні перешкоди, передбачені Законом щодо приватизації, але відсутність довідки позбавляє позивача реалізувати своє право на приватизацію квартири.

Оскільки достовірність наведених фактів ніким та нічим не спростовано при розгляді справи, надані заявником документи є відповідним та належним доказом, який дійсно підтверджує факт того, що заявник не використав належні йому житлові чеки для приватизації державного житлового фонду.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Враховуючи способи захисту цивільних прав, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , та встановлення факту невикористання ним житлових чеків для приватизації житла станом на 14.06.2018. Враховуючи, що використання приватизаційних чеків, є разовим правочином, який надається громадянинові державою лише один раз, то визначення періоду невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду є некоректною вимогою, а факт, що має юридичне значення вданому випадку визначається станом на певний час. У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Позивач не просив стягувати судовий збір з відповідача, тому суд вважає, що відповідно до ст. 13 ЦПК України відсутні підстави для стягнення судового збору з відповідача.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76-81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради про встановлення факту невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, задовольнити.

Встановити факт невикористання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , житлових чеків для приватизації державного житлового фонду станом на 14.06.2018.

На рішення може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. Соловйов