Рішення № 103325692, 10.02.2022, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/912/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Локотковій І.С.,

з участю сторін:

відповідача 2 ОСОБА_1

представника відповідача 2 ОСОБА_2 ,

представника відповідача 3 ОСОБА_3

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання договору дарування удаваним, визнання договором купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця, скасування реєстрації права власності за відповідачем та проведення реєстрації права власності за позивачем, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання договору дарування удаваним, визнання договором купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця, скасування реєстрації права власності за відповідачем та проведення реєстрації права власності за позивачем, стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 06 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 та посвідчено приватним нотаріусом Телегою Т.М., реєстраційний номер 1242. Даний договір є удаваним правочином, оскільки він є оплатним, Відповідачі свідомо, для перешкоджання у здійсненні іншим співвласником (Позивачем) права переважної купівлі, оформили документально договір дарування, але насправді між ними настали правовідносини прихованого договору купівлі-продажу частини квартири у праві спільної часткової власності, укладений з порушенням переважного права Позивача на її купівлю, й відповідно оспорюваний договір порушує право Позивача на переведення на неї прав та обов`язків покупця. Оспорюваний договір дарування є удаваним, оплатним правочином, що приховує договір купівлі-продажу, оскільки під час вчинення даного договору сторони за отримання Відповідачем-2 у власність спірного майна від Відповідача-1 встановили обов`язок для Відповідача-2 надати генеральні і матеріальні послуги Відповідачу-1, що надалі виконала Відповідач-2. Так в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 17.06.2020 року по справі №755/1155/18, що набрало законної сили та в якій брали участь ті самі особи що й у даній справі, встановлено обставини відносно підстав набуття спірної власності Відповідачем-2 ОСОБА_1 , зокрема, Відповідач-2 ОСОБА_1 під час судового засідання 14.02.2015 року по справі №755/13887/14 стверджувала, що їй ОСОБА_1 подаровано спірне майно за оспорюваним договором дарування за надання Відповідачу-1 ОСОБА_5 генеральних і матеріальних послуг та догляд ОСОБА_1 за мамою відповідача ОСОБА_5 , яка була прикутою лежачою хворою і тому не ходила, й відповідач ОСОБА_1 надавала їй такого роду лікування. Як стало відомо позивачу, при укладенні оспорюваного договору дарування ОСОБА_1 за домовленістю з ОСОБА_5 зобов'язалась в подальшому сплатити кошти за житлово-комунальні послуги по спірному майну і дане зобов`язання було повністю виконане. Такі особливості характерні для договору купівлі-продажу квартири. Учинення удаваного правочину під впливом бажаного розрахунку за генеральні та матеріальні послуги є удаваним правочином, укладеним з метою приховати насправді договір купівлі продажу для обходу і порушення права позивача на переважну купівлю спірної частини квартири. Під час вчинення оспорюваного правочину приватний нотаріус не встановила дійсних намірів сторін вчиняти саме договір дарування та не з`ясував сторін оспорюваного договору дарування однакове розуміння значення, умови договору дарування та його правові наслідки. Такі дії відповідачів спричини позивачу моральні страждання та як наслідок заподіяння моральної шкоди, яку позивач оцінює в 1000000,00 гривень.

17 лютого 2021 року відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву в якому просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, застосувати строк позовної давності та зазначила наступне. Так, позивач зловживаючи своїми правами звертається до суду з аналогічними позовами. Договір дарування частини квартири був укладений більше 15 років назад та був об`єктом дослідження великої кількості судових справ. Судовими рішенням досліджувався даний договір та було встановлено ряд обставин, зокрема встановив недоведеність позивачем удаваності договору дарування від 06 вересня 2006 року укладеного між відповідачами. Позивач не є стороною оспорюваного договору, не була власником частини квартири, яка була подарована відповідачу. Обраний спосіб захисту є неналежним. Крім того, позивачем був пропущений строк позовної давності.

13 липня 2021 року представник відповідача-2 подав відзив на заяву про зміну предмету позову в якій просив суд відмовити в прийнятті заяви про заміну предмету позову та застосувати строк позовної давності. По суті пояснив, що позивач фактично подав не заяву про зміну предмету позову, а зміну підстав позову. Щодо стягнення моральної шкоди, то представник відповідача -2 пояснив, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не обґрунтовані будь-якими доказами, а лише надана довідка МСЕК, яка не може слугувати про завдання моральних страждань з боку відповідачів. Також є незрозумілим порядок обчислення обсягу моральної шкоди, які позивач просить стягнути з відповідача 2.

07 жовтня 2021 року позивач подала відповідь на відзив на позовну заяву та на заяву про зміну предмету позову в якому просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та по суті заперечень відповідача пояснила, що відповідач-2 не надала доказів, які б спростували доводи викладені в позовній заяві, а лише підтвердила їх.

Позивач в судове засідання не з`явилась. Подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність. На позовних вимогах наполягає та просить їх задовольнити.

Відповідач - 1 в судове засідання не з`явилась. Повідомлялась належним чином. Про причини неявки суд не повідомила.

Відповідач - 2 та її представник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позовних вимог та просили відмовити в позові в повному обсязі.

Представник відповідача - 3 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що вони не є належними відповідачами по даній справі.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу.

22 січня 2021 року позивачем подана заява на виконання ухвали суду від 18 січня 2021 року.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року накладено арешт на нерухоме майно, а саме на 19/100 частини квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження належної їй на праві власності 19/100 частин квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано з Головного територіального управління юстиції у м. Києві належним чином завірену копію всіх матеріалів спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом КМНО Телегою Т.М. при вчиненні 06 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , договору дарування 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 та зареєстрованого в реєстрі за № 1242; витребувано у Київського Державного нотаріального архіву належним чином завірену копію всіх матеріалів спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом КМНО Телегою Т.М. при вчиненні 06 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , договору дарування 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 та зареєстрованого в реєстрі за № 1242.

23 червня 2021 року на адресу суду від ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла відповідь на ухвалу від 20 травня 2021 року.

30 червня 2021 року на адресу суду від Київського державного нотаріального архіву надійшла відповідь на ухвалу від 20 травня 2021 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року була прийнята заява про зміну предмету позову.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 09 серпня 2021 року судом була постановлена ухвала про заміну відповідача - 3 на його правонаступника - ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ).

В судовому засіданні 09 серпня 2021 року судом була постановлена ухвала про відмову в поверненні до стадії підготовчого с/з.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року клопотання позивача про витребування доказів залишено без задоволення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року клопотання позивача про винесення окремої ухвали залишено без задоволення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження по справі відмовлено.

В судовому засіданні 07 жовтня 2021 року судом було відмовлено в залучення третьої особи - Київський державний нотаріальний архів.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року визнано заяву позивача про відвід судді Яровенко Н.О. необґрунтованою. Провадження за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) про визнання договору дарування удаваним, визнання договором купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця, скасування реєстрації права власності за відповідачем та проведення реєстрації права власності за позивачем зупинено. Передано заяву про відвід для вирішення в порядку ст. 33 ч.1 ЦПК України.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про відвід судді.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2022 року заяву позивача про відвід судді Яровенко Н.О. залишено без розгляду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі та витребування відмовлено.

Суд, заслухавши пояснення відповідача - 2, її представника, пояснення представника відповіадча - 3, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 81/100 частина квартири АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності в рівних долях ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 21.01.1997 року (т.2, а.с. 133).

В подальшому ОСОБА_9 змінив своє прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про переміну прізвища, імені, по-батькові (т.2 а.с.134).

19/100 частин квартири АДРЕСА_1 належали відповідачу ОСОБА_11 на підставі нотаріально посвідчено договору дарування від 30.04.2002 року. 05.07.2006 року між ОСОБА_11 як продавцем, та ОСОБА_5 як покупцем, був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 . Дані обставини підтверджуються копіями рішень Дніпровського районного суду м. Києва від 10.06.2015 року у справі № 755/13887/14-ц та від 17.06.2020 року у справі № 755/1155/18 (т. 2, а.с. 19-33, 34-42).

06.09.2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_5 (дарувальник) передала безоплатно майно, яким є 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 у власність Обдаровуваеій. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1242 (т.2 а.с.194).

З тексту договору вбачається, що відповідно до відомостей, викладених у довідці-характеристиці, що видана Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 04.09.2006 року № 1187523, вартість квартири в цілому, з урахуванням її балансової вартості, становить 26329 грн. 12 коп., вартість 19/100 частин квартири становить 4935 грн. 47 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання договору дарування 19/100 частин квартири від 06.09.2006 року удаваним, позивачка ОСОБА_4 посилалася на те, що вказаний договір фактично є договором купівлі-продажу 19/100 частин квартири, по-перше, оспорюваний договір встановлює обов`язок обдаровуваної вчинити на користь дарувальника дії матеріального та немайнового характеру, по-друге, оспорюваний договір встановлює обов`язок обдаровуваної вчинити на користь дарувальника дії майнового характеру; по-третє, оспорюваний договір не є безоплатним, а є удаваним правочином, яким приховано договір купівлі-продажу та оплатність відносин між сторонами; по-четверте, волевиявлення учасників договору дарування 19/100 частин квартири не відповідало їх внутрішній волі при укладанні оспорюваного правочину; по-п`яте, приватний нотаріус при посвідченні договору не встановив дійсних намірів сторін вчиняти саме договір дарування та не з`ясував у сторін оспорюваного договору дарування однакове розуміння значення, умови договору дарування та його правові наслідки; по-шосте, ОСОБА_5 не мала інтересу від дарування своєї власності сторонній особі ОСОБА_1 за спірним договором дарування ані для себе, ані для свого сина, який має інвалідність; по-сьоме, ОСОБА_5 не мала жодних мотивів передавати у дар спірне майно сторонній особі ОСОБА_1 з якою не перебуває в родинних стосунках.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1. ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (ст.235 ЦК України).

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким за цим договором одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що у пункті 9 оспорюваного договору дарування 19/100 частин квартири відповідачі підтвердили, що цей договір не носить характеру мнимої або удаваної угоди і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання договору відповідає їх інтересам: волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Отже, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 підтвердили своє вільне волевиявлення на укладення саме договору дарування 19/100 частин квартири та відповідність такого волевиявлення їх внутрішній волі, усвідомлюючи, що їх дії спрямовані на реальне настання правових наслідків саме за договором дарування.

Тобто, воля сторін договору на дарування 19/100 частин квартири зафіксована у нотаріально посвідченому договорі дарування.

Матеріали справи не містять доказів про намір відповідачів укласти інший договір і таких доказів позивачка та її представник, у порушення вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, суду не надали.

Оскільки позивачкою не надано доказів наявності волі сторін оспорюваного договору, спрямованої на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, суд не бере до уваги твердження позивачки про те, що відповідач ОСОБА_5 мала на меті приховати продаж належної їй частки квартири шляхом її дарування.

Обдаровувана ОСОБА_1 не заперечує той факт, що між нею на ОСОБА_5 06.09.2006 року було укладено саме договір дарування 1/2 квартири, а не інший правочин.

Доказів на підтвердження оплатності договору дарування 19/100 частин квартири від 06.09.2006 року позивачкою суду не надано.

Отже, судом встановлено, що при укладенні оспорюваного договору дарування 19/100 частин квартири від 06.09.2006 року сторони повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, та позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами оспорюваного правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля обох сторін договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину удаваним.

Крім цього, суд визнає безпідставними доводи позивачки про те, що оспорюваним договором дарування 19/100 частин квартири було порушене її переважне право на купівлю 19/100 частин квартири, передбачене ст. 362 ЦК України, виходячи з такого.

Згідно з положеннями ст.362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільній власності, з`являється у співвласника при продажі майна, проте судом встановлено, що 19/100 частин квартири були подаровані відповідно до договору дарування частки квартири від 06.09.2006 року.

Отже, на зазначені правовідносини положення ст.362 ЦК України не поширюються.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19 (провадження № 61-7218св21).

Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання прихованого договору купівлі-продажу 19/100 частин квартири та припинення (скасування) державної реєстрації права власності, є похідними від вирішення позовної вимоги про удаваність договору дарування частки квартири від 06.09.2006 року, а тому у їх задоволенні також слід відмовити, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду (див. постанову від 12 жовтня 2021 року, справа № 725/4816/19 (провадження №61-7218св21)).

Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди відповідачами, то дана вимога таж є похідною, а тому у її задоволенні також слід відмовити.

Одночасно із цим слід зазначити, що оспорюваний договір дарування частини квартири був предметом розгляду в цивільних справах згідно рішень Дніпровського районного суду м. Києва від 10.06.2015 року у справі № 755/13887/14-ц та від 17.06.2020 року у справі № 755/1155/18.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Із врахуванням викладеного, проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 про визнання договору дарування удаваним, визнання договором купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця, скасування реєстрації права власності за відповідачем та проведення реєстрації права власності за позивачем, стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно дост.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6, 11, 15, 16, 203, 215, 235, 626, 628, 638, 717 ЦК України, ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання договору дарування удаваним, визнання договором купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця, скасування реєстрації права власності за відповідачем та проведення реєстрації права власності за позивачем, стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 16.02.2022 року.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП невідомий, адреса проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), ЄДРПОУ 43315602, адреса місцезнаходження: місто Київ, провулок Музейний, 2д.

Суддя Н.О.Яровенко