Постанова № 10330546, 14.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14.06.10

11 год. 07 хв.

каб. №1Справа №2а-1175/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі: головуючого судді - Гавура О.В.;

при секретарі - Плаксіній О.С.,

з участю:

представник позивача Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД»- Сокол Адам Федорович (довіреність №44 від 27.04.2010), не зявився, представник відповідача - Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Луговська Анна Василівна (довіреність № 26/10-013 від 11.06.2010), розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОбслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Партнер-Житлобуд"доДержавна податкова інспекція у Гагарінському районі м. Севастополяпро визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення,

керуючись, ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,

ВСТАНОВИВ:

19.04.2010 Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД» (далі ОК «ЖБК «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД») звернувся до Окружного адміністративного суду м.Севастополя з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м.Севастополя (далі - ДПІ у Гагарінському районі м.Севастополя) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000060234/0 від 26.03.2010.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Позивач просить визнати протиправними дії відповідача про визначення податкового зобовязання протиправними, визнати вище зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 20.04.2010 відкрито провадження у справі, прийняте рішення про проведення підготовчих дій та попереднього судового засідання.

Ухвалою суду від 29.04.2010 закінчене підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, вважала їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, з підстав викладених у запереченні за вих. № 1488/9/10-020 від 20.05.2010, пояснивши, що дії відповідача вчинені в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянув справу за наявними матеріалами та прийшов до наступного.

Правовідносини сторін регулюються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994, № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94), Законом «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 3.04.1997 (далі Закон №168/97), Законом України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (далі - Закон України № 1251-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (далі - Закон України № 1251-XII), ставки, механізм справляння податків і зборів обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Податок як обов'язковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами країни про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-XII).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-XII відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

19.03.2010 ДПІ в Гагарінському районі м. Севастополя була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ОК «ЖБК «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 03.05.2007 до 31.12.2009, за результатами якої складено Акт №1146/23-1/35097046 від 19.03.2010 та доповнення до нього від 26.03.2010 №1285/23-123/35097046.

На підставі вище зазначеного акту перевірки Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м.Севастополя 26.03.2010 прийнято податкове повідомлення-рішення №000060234/0 на підставі п.4.21.2 ст.4, п.п.17.1.3 п.п.17.1 ст.17 Закону України 11.12.2000 №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 155 728, 20 грн. (а.с. ).

Перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 03.05.2007 до 31.12.2009 встановлене несвоєчасне відображення у ІІІ-му кварталі 2009 року валового доходу у сумі 11531586,5 грн., який був відображений за результатами 2009 року.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем в ІІІ-му кварталі 2009 вимог п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, п.10.1 ст.10, п.11.2.1 п.11.2, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11, ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що привело відповідно до п.3.1 ст.3, п.6.1 ст.6 Закону - №334/94-ВР до несвоєчасного відображення податку на прибуток на суму 778 641 грн.

У ході перевірки встановлено, що ОК «ЖБК «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД» здійснював будівництво 9-ти поверхового 116 квартирного житлового будинку.

25.08.2009 між сторонами ОК «ЖБК «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД» та Державною іпотечною установою укладений договір відчуження майнових прав на об'єкт незавершеної будівництва житлового призначення.

Відповідно до п. п. 1.1 п. 1 зазначеного Договору предметом договору є передача від первинного власника (ОК «ЖБК «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД») у власність нового власника (Державної іпотечної установи) майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення.

Згідно до п.п. 5.1 - 5.2 Договору вартість майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, які належать первинному власнику на підставі договору оренди земельної ділянки складає 19768434, 7 грн. (у т.ч. ПДВ 3294739,00 грн.).

Не пізніше трьох робочих днів з дня набрання чинності пунктом 1.1 цього договору та виконання умов договору новий власник зобов'язаний сплатити первинному власнику за відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, а первинний власник зобов'язаний прийняти грошову суму у розмірі 70 % вартості майнових прав, зазначеної у пункті 5.1. цього договору, що становить 13837903, 80 грн.

Інші 30% вартості майнових прав, зазначеної у пункті 5.1. цього договору, що становлять 5930530, 20 грн. будуть перераховані новим власником протягом трьох робочих днів з дня передачі новому власнику документів, підтверджуючих введення об'єкта незавершеного будівництва житлового призначення в експлуатацію та реєстрації права власності нового власника на придбане житло та після підписання відповідного акту приймання-передачі квартир.

Відповідно до платіжного доручення №159 від 26.08.2009 ОК «ЖБК «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД» отримані грошові кошти від Державної іпотечної установи у сумі 13837903, 80 грн., у т.ч. податок на додану вартість 2306317,30 грн., за передані у власність нового власника майнові права, що належать первинному власнику, на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення.

Таким чином, підприємством у 3 кварталі 2009р. реалізовані майнові права на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення.

Відповідач вважає, що в цілях податкового обліку майнові права цілком можуть вважатись товарами - як матеріальний актив у вигляді оборотного активу (дебіторської заборгованості) (п.1.1 та 1.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), та посилаючись на ст.656 ЦК України при купівлі-продажі майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, тобто продаж майнових прав прирівнюється до продажу товару, що тягне за собою нарахування валового доходу та податкових зобов'язань.

Відповідно до Договору відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 25.08.2009р. предметом договору є: «Первинний власник зобов'язується передати у власність Нового власника, а Новий власник зобов'язується прийняти майнові права, що належать Первинному власнику, на Об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, вимоги щодо якісних та кількісних характеристик якого визначаються у додатку №1 до цього Договору, та сплатити грошову суму, визначену п.5 цього договору».

Відповідно до п.3.1.Договору Первинний власник зобов'язується: в термін до 25 грудня 2009року добудувати та здати в експлуатацію об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення.

В зазначеному договорі надано тлумачення деяких термінів цього Договору, зокрема:

- відчуження - виконання умов договору, що передбачає перехід права власності на предмет договору від Первісного власника до Нового власника;

- майнові права - будь які права, пов'язані з предметом договору, відмінні від права власності, у тому числі, права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та права вимоги;

- об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення: квартира чи декілька квартир, майнові права на яку(які) складають предмет договору.

Згідно з п.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а якщо право власності на нерухоме майно відповідно з законом підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухоме майно, обмеження цих прав, їх виникнення перехід та припинення підлягають державній реєстрації.

Будинок введено в експлуатацію 23.12.2009р., право власності на квартири зареєстровано в Севастопольському БТІ та ДРОНМ СМР. Таким чином, квартири, як товар (річ) стали тільки 23.12.2009 р.

Діючий Цивільний Кодекс України не містить визначення поняття «майнові права». Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001, № 2658-III визначає майнові права, які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. (абз. 3 ч. II ст. 3 Закону).

У Законі України «Про заставу» від 02.10.1992, № 2654-XII майнові права розуміються як належні заставодавцю на момент укладення договору права вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і ті, що можуть виникнути в майбутньому. Аналогічно майнові права визначаються банківським законодавством. Зокрема, відповідно до п. 1.4 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року N 49, майнові права - права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором.

В правовій доктрині майнові права визначаються як суб'єктивні права учасників правовідносин, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а також з тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин у зв'язку з розподілом цього майна та обміном (товарами, послугами, виконаними роботами, грошима, цінними паперами і т. д.).

Частина друга статті 656 Цивільного кодексу України визначає, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Майнові права в ЦК України мають як широке трактування (як любі цивільні права, за виключенням особистих немайнових), так і вузьке (як речові права). Крім того, майнові права визнаються майном, річчю; ЦК дозволяє укладати договори купівлі-продажу, найму (оренди) майнових прав.

До майнових прав відносять: 1) речові права; 2) виключні права на результати інтелектуальної діяльності; 3) корпоративні права; 4) зобов'язальні права (вимоги).

Відповідно до ст. 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. При цьому майнові права законодавець відносить до неспоживних речей.

Майнові права на нерухомість не можуть ототожнюватися з нерухомістю як такою. Тому законодавчі приписи відносно нерухомості не розповсюджуються на операції з майновими правами якщо інше прямо не зазначене в законі. Як правило майнові права можуть бути описані як права, що витікають із зобовязань як права вимоги. Це дозволяє урегулювати їх оборот через інститут цессії, тобто уступки права вимоги, наприклад, на квартиру.

Таким чином, термін «майнове право» відноситься до операцій, що прямо чи опосередковано повязані з майном та здатні задовольнити майнові інтереси особи.

Як видно, майнові права виступають одним з обєктів цивільного обороту, відмінним від речей, майна, обєктів інтелектуальної власності.

Що стосується співвідношення понять нерухомості та майнових прав на нерухомість, слід зазначити, що тотожність (чи диференціація) цих понять має як цивільно-правове, так і податкове значення.

Разом з тим, майнові права (хоча вони визнані річчю, майном) ні в ЦК, ні в податковому законодавстві не ототожнюються с нерухомістю як такою. При цьому інколи на речові права розповсюджується той же режим правового регулювання, що діє відносно права власності на нерухомість (напр. ст. 182 ЦК вимагає державної реєстрації як права власності на нерухомість, так і інших речових прав на неї), проте ці випадки, лише підкреслюють диференціацію вказаних обєктів цивільних прав (ідентичні, але все ж не повністю взаємозамінні).

Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються в будь-яких операціях, крім операцій по їх випуску (емісії) та погашенню.

Матеріальний актив, як передбачає п.1.1 ст.1 Закону - основні фонди та оборотні активи в будь-якому виді, що відрізняються від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

Відповідно до п.4.1.1. валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), в тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю.

Продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими з: договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не вважається продажем операції по наданню товарів в рамках договорів комісії, зберігання (відповідального зберігання), доручення, та інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари (п.1.31).

Як вбачається зі змісту договору, укладеного між позивачем та Державною іпотечною установою, позивачем були відчужені майнові права на обєкт незавершеного будівництва житлового призначення.

У податковому обліку визначення обєкта незавершеного будівництва не надано.

Відповідно до ст. 1 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (Наказ|Положення, Мінфін, від 27.04.2000, № 92, далі - П(С)БО 7) це Положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Обєкт незавершеного будівництва не підпадає однозначно під визначення «продукція» (товари, роботи, послуги) як в розрізі бухгалтерських облікових норм, так і Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». До такого висновку суд приходить, виходячи з наступного.

В термінах бухгалтерського обліку в П(С)БО 7 «Основні засоби», незавершене капітальне будівництво підпадає під визначення основних засобів. Зокрема, згідно цього Стандарту: п.4 основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік); об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Як видно, обєкт незавершеного будівництва цілком підпадає і під визначення основних засобів, оскільки він спочатку створювався саме з метою використання в процесі виробництва, так і під визначення обєкта основних засобів, де з»явились і інші активи.

Згідно з п. 5 П(С)БО 7 основні засоби класифікуються за такими групами:

основні засоби (земельні ділянки, будівлі, споруди, транспортні засоби, машини та обладнання, інструменти, багаторічні насадження, робоча і продуктивна худоба тощо);

інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, інвентарна тара тощо);

незавершені капітальні інвестиції.

В свою чергу п.4 П (С)БО 7 визначає незавершені капітальні інвестиції як капітальні інвестиції в будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання обєктів необоротних матеріальних активів, введення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва.

Крім того, обєкти незавершеного будівництва є необоротними активами та обліковуються на рахунку 15, тобто не є запасами (продукцією, товарами), що обліковуються на рахунках класу 2.

Таким чином, в термінах бухобліку обєкт незавершеного будівництва не може бути кваліфікованим як «продукція (товари, роботи, послуги)» він є необоротним активом, і головне «основним засобом».

З огляду на викладене, в розрізі норм Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств» незавершене будівництво не підпадає ні під «матеріальні активи», ні під «товари», ні під «основні фонди».

Для регулювання оподаткування прибутку операцій з продажу обєктів незавершеного будівництва податковими органами видане податкове розяснення відносно застосування п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст.4, п.п. 5.2.1, 5.2.14 п. 5.2 ст. 5 та п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при здійсненні платниками податку на прибуток операцій з обєктами незавершеного будівництва, яке затверджене наказом ДПАУ від 15.02.2002 № 74, згідно якого при продажу обєктів незавершеного будівництва податком на прибуток фактично повинна обкладатися різниця між валовим доходом від продажу такого обєкта та витратами, повязаними з його створенням (чи придбанням).

Обєкт незавершеного будівництва не є обєктом основних фондів групи 1 в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки до введення його в експлуатацію він не використовується в господарській діяльності платника податку, як того вимагає зазначений Закон для того, щоб обєкт вважався основним фондом. Податкове законодавство розглядає такий обєкт як обєкт невиробничих фондів, для операцій з якими застосовується відповідний порядок оподаткування.

Відповідно до п.п. 8.1.4 Закону - № 334/94 під терміном «невиробничі фонди» слід розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку. До них, зокрема, відносяться капітальні активи (чи їх структурні компоненти), що підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно п.п. 8.2.2, включаючи орендовані.)

Згідно з п.п. 7.3.1 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п.2 ст.1 ЦК України майнові відносини та пов'язані з ними особисті немайнові відносини передбачаються (за загальним правилом) предметом цивільно-правового регулювання.

Однак, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі до податкових та інших фінансових й адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 2 ст. 1 ЦК України).

Таким чином, предметом цивільного права не охоплюються правовідносини між юридично нерівними учасниками. Такі публічно-правові відносини регулюються за допомогою імперативного методу актами відповідної публічної галузі законодавства (адміністративним, бюджетним тощо). До майнових публічно-правових відносин цивільне законодавство застосовується лише в разі, якщо така можливість прямо передбачена законом. У зв'язку з цим застосування цивільного законодавства до відносин юридично нерівних учасників за аналогією права чи закону є неприпустимим.

Виходячи з викладеного, оподаткування отриманих коштів від Державної іпотечної установи за договором від 25.08.2009 про відчуження майнових прав повинно регулюватись не нормами ЦК України, а нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як закону спеціальної дії.

Таким чином, на дату підписання договору відчуження майнових прав та отримання коштів, позивачем не передбачався та не проводився продаж товарів (квартир) у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а лише передбачалась передача тільки майнових прав на квартири в будинку, що будувався.

В ІІІ кварталі 2009р. ні сам будинок, ні квартири в ньому не були готові до експлуатації, не були зареєстровані в КП БТІ та ДРОНМ Севастопольської міської ради, Державна іпотечна установа не мала на них права власності, а відповідно Кооператив отримані кошти не включив у валові доходи.

Відповідно, отримані кошти не були валовим доходом, так як майнові права не являються товаром (матеріальним активом) чи послугою, в розумінні Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, відповідно до п.7.9.1 Закону з врахуванням особливостей, встановлених цим законом, не включаються в валові доходи та не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучене платником податку в зв'язку з:

- залученим платником податків майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також іншим цивільно-правовим договорам, якими не передбачається передача права власності на таке майно, з врахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Таким чином, право власності на матеріальні активи (квартири) у Державної іпотечної установи з»явилось тільки в четвертому кварталі 2009 року, після підписання акту прийому-передачі квартир та реєстрації їх в КП БТІ та ДРОНМ Севастопольської міської ради, а відповідно у позивача виник обов'язок відобразити в бухгалтерському обліку валовий дохід від отриманої суми.

Відповідно до п.п.4.4.1. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, виходячи з викладених обставин справи та аналізу вказаних норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Постанова складена та підписана в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України 18.06.2010 року.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 2, ст.ст. 70-72, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати дії Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м.Севастополя про визначення податкового зобовязання протиправними.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м.Севастополя №0000060234/0 від 26.03.2010 визнати протиправним та скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31113095700007 в ГУДКУ у м. Севастополі, одержувач Державний бюджет Ленінського району м.Севастополя 22090200, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ПАРТНЕР-ЖИТЛОБУД» (вул. Кесаєва, 1 м. Севастополь, 99014, код ЄДРПОУ 35097046) судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя< підпис >О.В. Гавура