
Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 лютого 2022 р. №520/707/22
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бідонько А.В., розглянувши в в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022) про визнання дій та рішення протиправними, стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:
- визнати дії та рішення відповідача, повідомлено в листі № 7954-1 2793/М-02/8- 2000/21 від 06.07.2021 року, стосовно відмови у призначенні пенсії Позивачці, та бездіяльність Відповідача, щодо не призначення пенсії Позивачки - протиправними, скасувати їх та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26 грудня 2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) таздійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
- стягнути з Відповідача коштів в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Відповідач відмовив у призначенні пенсії Позивачці.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 08.09.2001 позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. При віці 67 років і страховому стажі 21 рік, позивачка досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону про пенсії. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія позивачу не призначалась, відповідно, пенсійних виплат він не отримує. 26.12.2019 представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав особисто безпосередньо до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивачки про призначення пенсії. Листом від 06.07.2021 № 7954-12793/М-02/8-2000/21 було повідомлено, що рішенням відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.12.2019 року позивачці відмовлено у призначені пенсії. Не погодившись з даною відмовою позивач звернувся до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.
Представник відповідача 04.02.2022 року надав до суду письмовий відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечував та зазначив, що оскільки позивачкою не було надано оригіналу паспорту громадянина України , який посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України , ОСОБА_1 було відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 08.09.2001 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в державі Ізраїль та має ізраїльське посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане органом МВС в м. Афула 15.10.2001 р.
14.06.2017 року позивачка через свого представника , звернулась до Слобожанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова з заявою від 23.03.17 року про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Слобожанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 16.06.2017 року позивачці в призначенні пенсії було відмовлено..
ОСОБА_1 через свого представника звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Слобожанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просила зобов`язати Слобожанське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 14.06.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено (справа № 820/6532/17).
18 липня 2018 року позивачка через представника звернулася до Слобожанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова з заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Слобожанське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова рішенням від 21.08.2018 відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком, посилаючись на те, що заявником не надано документів на підтвердження громадянства України, всі правові документи, а саме: заява, довіреність, апостиль видані на ОСОБА_1 , а згідно паспорта громадянина України заявниця ОСОБА_2 .
Не погодившись із таким рішенням Слобожанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного від 17.04.2019 року по справі №520/2505/19 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення Слобожанського обєднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 21.08.2018 року.
26.12.2019 року представник ОСОБА_1 додатково подав виправлені оригінали документів про призначення пенсії за віком та їх засвідчені копії.
Представником позивачки 14.07.2021 року було отримано лист відповідача №7954-12793/М-02/8-2000/21 від 06.07.2021 року разом з копіями рішення, зокрема відділу з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.12.2019 року.
Відповідно до зазначеного рішення відділом з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було розглянуто заяву та документи ОСОБА_2 надані 26.12.2019 року та відмовлено в призначені пенсії за віком ОСОБА_2 , оскільки не було надано оригінал паспорту громадянина України, який посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Вважаючи оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України протиправними, позивачка через свого представника звернулась до суду з даним позовом.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон України № 1058-IV).
Відповідно до статті 8 зазначеного Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом.
Особи, які не підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Перелік документів для призначення, перерахунку пенсії визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядку № 22-1).
Відповідно до п.1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 визначено перелік документів, що додаються до заяви про призначення пенсії за віком.
Згідно п. 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про громадянство України" якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 13 "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" встановлено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.
З системного аналізу вказаних норм слідує, що при зверненні до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою при призначення пенсії за віком особа, передусім, повинна підтвердити громадянство України, а також подати документи, перелік яких визначено Порядком №22-1, зокрема надати документ, що посвідчує особу, виключний перелік яких визначено п. 1 ч. 1 ст. 13 "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
За обставинами справи, до поданої раніше заяви про призначення пенсії 26.12.2019 року представник позивачки додав наступні документи: завірену належним чином копію довіреності, копію ІПН ОСОБА_1 , копію ізраїльського посвідчення особи , № НОМЕР_1 виданий органом МВС в м. Афула, 15.10.2001 року з перекладом, особисту заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії.
Також з матеріалів справи судом встановлено, що представником позивачки до попередніх заяв про призначення пенсії надавалися копія трудової книжки, копія диплома про освіту, копія довідок про заробітну плату, копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий органом 2000, 16.07.2001 року, копія довідки ГУ ДМС у Харківській області №03/3-6301.6.2.3420/63.3-18 від 23.02.2018 року.
Суд зауважує на тому, що посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України у розумінні Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Також в матеріалах справи міститься копія паспорту для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 на прізвище та ім`я ОСОБА_3 , який виданий 16.07.2001, дійсний до 16.07.2011.
Суд зазначає, що згідно з абз.1 ч.1-3 ст. 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.
Пунктом 1 Перехідних положень Закону № 5492-VI визначено, що документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.
Згідно з підпунктом 2 пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152, паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі: закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.
З вищевикладеного слідує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що засвідчує особу, виключно протягом дії такого паспорта та втрачає чинність після закінчення строку його дії.
Між тим, доказів продовження строку дії паспорту до суду позивачем або уповноваженими представниками не надано.
За таких обставин, документу, що підтверджує громадянство України ОСОБА_1 , до заяви про призначення пенсії надано не було, як і не надано вказаного документу до матеріалів справи, що є порушенням Порядку № 22-1.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення про призначення пенсії за віком, передбаченого ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки до заяви про призначення пенсії не додано документ, що підтверджує громадянство України та посвідчує особу, виключний перелік яких визначено п. 1 ч. 1 ст. 13 "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
При цьому, суд зазначає, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядком № 22-1.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.09.2018 по справі № 805/465/18-а та від 21.12.2019 у справі № 663/574/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того суд акцентує увагу на тому, що позивач не позбавлений можливості звернутися до уповноважених консульських установ для продовження строку дії закордонного паспорту та після цього належним чином звернутися до відповідача з наданням закордонного паспорту, строк дії якого продовжено, в якості документа, який посвідчує її особу, для вирішення питання про призначення пенсії.
Отже, суд не вбачає порушень з боку дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю документу, що підтверджує громадянство України та посвідчує особу заявника. Відповідачем правомірно вказано на недоліки заяви про призначення пенсії з підстав ненадання необхідних документів.
Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009, суд зазначає, що вказане рішення не може бути застосовано до спірних правовідносин, так як стосується виключно питання припинення виплати раніше призначеної на території України пенсії і не регулює питання призначення пенсії.
Суд ураховує доводи представника позивача про відсутність доказів позбавлення позивача громадянства, водночас вказане не спростовує обов`язок позивача під час звернення із заявою про призначення пенсії долучити до заяви документ, що посвідчує його особу та громадянство, виключний перелік яких встановлено пунктом 1 ч. 1 ст. 13 "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Суд на противагу аргументам представника позивача ще раз звертає увагу на те, що посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України у розумінні Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", від так правомірно не враховувалася під час вирішення питання про можливість призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що ненадання паспорту громадянина України не є підставою для відмови в призначенні пенсії у випадку якщо до заяви долучені інші документи, що посвідчує особу заявника та громадянство, виключний перелік яких встановлено пунктом 1 ч. 1 ст. 13 "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Оскільки в межах розгляду цієї справи представником позивача до заяви про призначення пенсії замість вказаних вище документів долучено посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, то відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.
Щодо посилань представника позивача на те, що всі подані до відповідача документи були засвідчені нотаріусом в державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджено печаткою апостиль, суд зазначає наступне.
Відповідно дост. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право`документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбаченозакономабо міжнародним договором України.
Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Існує два способи засвідчення: консульська легалізація та проставлення апостиля.
Легалізація документів та/або проставлення апостиля - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої наданаЗаконом України від 10.01.2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів`та вступила в силу в Україні в 2003 році.
Згідно ст. 1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Отже, у силу приписів пункту «d» частини 2 статті 1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.
Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Ізраїлі та звільнення його від процедури консульської легалізації, він повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
При цьому, у розумінніЗакону України «Про нотаріат`нотаріус, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім`я, однак вказане положенняЗаконурозповсюджується виключно на нотаріальні дії, вчинені нотаріусами та посадовими особами, які вчиняють такі дії на території України, та відповідно не можуть регулювати порядок вчинення нотаріальних дій відповідними особами інших держав (в даному випадку держави Ізраїль).
Суд зазначає, що наявність на довіреності апостилю свідчить про оформлення довіреності належним чином, а апостиль на копіях документів свідчить про їх нотаріальне завірення, однак не спростовує факту ненадання позивачем документу, що встановлює особу заявника, як це передбачено Порядком № 22-1.
Суд вважає неприйнятними доводи представника позивача про те, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом та відсутні чинні положення пенсійного законодавства, які б забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон, оскільки в даному випадку позивач не позбавлений права на призначення йому пенсії за віком та права повторно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії з наданням відповідних підтверджуючих документів.
Верховним Судом в постанові від 06.02.2018рокуу справі №723/2676/14-а висловлена правова позиція, відповідно до якоїпризначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з встановленням особи, що звернулася за призначенням пенсії, та наявність визначеного переліку документів. Зазначена позиція Верховного Суду в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Враховуючи вищезазначене та те, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення про призначення пенсії за віком, передбаченого ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки до заяви про призначення пенсії не додано документ, що підтверджує громадянство України та посвідчує особу, виключний перелік яких визначено п. 1 ч. 1 ст. 13 "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд,
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Бідонько А.В.
Судове рішення № 103300421, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 15.02.2022. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 520/707/22. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: