Рішення № 103290445, 31.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року Справа№200/12401/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2724, Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через свого представника Дяченка О.В., який діє на підставі довіреності від 07.09.2021, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А2724 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2724 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину А2724 нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказує, що звертався в порядку досудового врегулювання спору до відповідача, однак листом позивача повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації за неотриману додаткову відпустку. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.

Через відділ діловодства та документообігу суду надійшов відзив на адміністративний позов від Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, в якому відповідач з позовними вимогами не погодився, зазначив, що з системного аналізу положень чинного законодавства можна прийти висновку, що під терміном «додаткова відпустка», який використовується в абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон), слід розуміти «щорічну додаткову відпустку». Комплексне застосування п. 4, а також абз. 2-4 п. 14 статті 10-1 Закону свідчить про те, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, які звільняються зі служби, здійснюється за невикористані дні «щорічної основної відпустки», «щорічної додаткової відпустки» та «відпустки військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей». В свою чергу, додаткова відпустка, передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», яка надається учасникам бойових дій, не належить до «щорічної основної відпустки», «щорічної додаткової відпустки» та «відпустки військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей». Отже, оскільки «додаткова відпустка учасникам бойових дій» не належить до відпусток, визначених в абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону, тому за її невикористання виплата компенсації не передбачається. Відповідач просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.06.2018 року по справі № 545/1881/16-а та у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с.32-35).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у задоволенні клопотання Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про заміну неналежного відповідача у справі відмовлено. Залучено Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут до участі у справі в якості другого відповідача.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.8-9).

Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 , видане 16 липня 2018 року Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України (а.с.3).

Наказом Військової частини А2724 від 24 жовтня 2019 року № 182 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 24 жовтня 2019 року (а.с.6).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон України "Про відпустки"), (далі - Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"),

Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" встановлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено додаткові відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, відповідно до якої учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Учасниками бойових дій, відповідно до визначення в статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей):

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" закріплено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Відповідно пункту 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно пункту 14 вказаної статті у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пунктів 17-19 зазначеної статті в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Особливий період, відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Вказана позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), яке набрало законної сили.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2018 року по 2019 рік.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не припиняє права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Крім того, звільнення позивача зі служби не позбавляє його права на отримання грошової компенсації відпустки, як учасника бойових дій.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позовні вимоги є обґрунтованими.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача одночасно із нарахуванням і виплатою компенсації суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року за № 44 (далі - Порядок №44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

З аналізу наведених норм убачається, що право на отримання грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення пов`язується з отриманням грошового забезпечення у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, обов`язок відповідача виплатити грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 виникне під час виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, на виконання рішення суду у цій справі.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

У зв`язку з викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини А2724 (код ЄДРПОУ: 26621610, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Московська, 45/1), Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Московська, 45/1) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2724 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Московська, 45/1) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 31 січня 2022 року.

Суддя Т.О. Шувалова