Рішення № 103288015, 26.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року Справа№200/15981/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій незаконними та стягнення недоотриманої допомоги до 5 травня за 2020-2021 роки,

В С Т А Н О В И В:

17 листопада 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, в якій просить суд:

- визнати дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо не здійснення ОСОБА_1 виплат заборгованості щорічної грошової допомоги до 5 травня 2020 та 2021 років, як учаснику бойових дій незаконними;

- стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради заборгованість щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, у розмірі 6800 грн на користь ОСОБА_1 , як учасника бойових дій;

- стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради заборгованість щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, у розмірі 8346 грн на користь ОСОБА_1 , як учасника бойових дій.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, проте відповідачем виплачено у 2020 році лише 1390 грн. замість 8190 грн., а також в 2021 році виплати не були проведені взагалі, що є протиправним. Вважає, що при виплаті щорічної одноразової виплати до 5 травня не враховано рішення Конституційного Суду України (далі КСУ) у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року, а тому відповідачем вчинено протиправні дії, які призвели до порушення прав позивача у вигляді значного зменшення розміру виплати до 5 травня, передбаченої статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року. Зазначає, що щорічна разова допомога до 5 травня учасникам бойових дій у 2020 році, відповідно статті 12 Закону № 3551-XII, підлягає виплаті у розмірі: 1638 грн. * 5 = 8190 грн., недоплата щорічної разової допомоги до 5 травня за 2020 рік склала: 8190 грн. - 1390 грн. =6800 грн., у 2021 році виплата підлягала у розмірі: 1769 грн. * 5 = 8695 грн., недоплата щорічної разової допомоги до 5 травня за 2021 рік склала: 8695 грн.

Просить суд задовольнити позов.

Відповідачем на адресу суду надано відзив на адміністративний позов позивача, у якому він заперечує проти задоволення заявлених вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, зазначивши, що виплата разової грошової допомоги у 2020 році здійснювалась на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 19.02.2020 №112. Вказаною постановою була передбачена виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році учасникам бойових дій в розмірі 1390грн. У 2021 році виплата разової грошової допомоги здійснювалась на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 №325. Вказаною постановою була передбачена виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році учасникам бойових дій в розмірі 1491 грн. Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня позивачу у розмірі 1390 грн була здійснена відповідно до списків Військової частини 1472. Крім того, Військовою частиною 1472 були надані списки для виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, у яких позивач був зазначений з розміром разової допомоги 1491 грн. Рішенням департаменту № 02.3.18-6186 від 16 листопада 2021 року здійснено нарахування щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми, в розмірі 7354 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/15981/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 /а.с.13-17/.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 від 03 травня 2019 року /а.с.18/.

Позивач звернувся до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради із заявою щодо перерахунку та виплати щорічної разової допомоги до 5 травня /а.с.19/.

Своїм листом від 23 жовтня 2021 року Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повідомив, що у 2020 році на підставі списків, наданих військовою частиною 1472, була нарахована допомога 1390 грн, як учаснику бойових дій. У квітні 2020 року департаментом були перераховані кошти на спеціальний рахунок військової частини 1472 для подальшого зарахування на особистий рахунок позивача. 20 квітня 2021 року військовою частиною 1472 до департаменту надано списки від 14 квітня 2021 року №12/974, на підставі яких позивачу нарахована допомога як учаснику бойових дій у розмірі 1491 грн. Враховуючи те, що списки подані після закінчення строку, встановленого пунктом 2 Постанови, виплата допомоги буди здійснена на спеціальний рахунок військової частини 1472 для подальшого зарахування на особистий рахунок позивача після надходження фінансування /а.с.20-21/.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачу було виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня для учасників бойових дій за 2020 рік у сумі 1390,00 гривень, за 2021 рік – виплата не здійснена.

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі – Закон №3551-XII).

Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, встановлені статтею 12 вказаного Закону.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 статтю 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” було доповнено частиною четвертою такого змісту:

“Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком”.

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” згадану вище норму права викладено в такій редакції:

“Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2020 та 2021 роках позивачу одноразової грошової допомоги, діяла стаття 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України від 25.12.1998 №367-XIV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій та особам, прирівняним до них, - п`ять мінімальних пенсій за віком.

Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 Травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №112 від 19.02.2020 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, де передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390,00 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі - Порядок).

Приписами Додатку до Порядку визначено розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, зокрема, разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Бюджетний кодекс України (далі – Кодекс).

У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону №79 розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону №3551-ХІІ передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України “встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту” (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що “законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони” (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551-ХІІ, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 уже наголошував, що “забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави” (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, суд доходить висновку, що з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку статті 12 Закону №3551-ХІІ, в редакції Закону України від 25.12.1998 №367-ХІV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій та осіб, прирівняним до них, - п`ять мінімальних пенсій за віком.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік” установлений у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня для осіб, які втратили працездатність – 1638,00 гривень.

Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік” установлений у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня для осіб, які втратили працездатність – 1769,00 гривень.

Судом встановлено, що позивачу було виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня для учасників бойових дій за 2020 рік у сумі 1390,00 гривень, за 2021 рік – доказів виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій не надано, а отже сума недоплати за 2020 рік становить 6800,00 гривень (1638*5) - 1390), за 2021 рік –8845,00 гривень (1769*5), а не як помилково зазначає позивач 8346,00 гривень.

Проте, у виплаті такої допомоги позивачу було відмовлено, чим порушені його права.

У Рішенні від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).

Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При розгляді цієї адміністративної справи суд також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 440/2722/20.

Зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, наведені норми чинного законодавства України, суд з метою ефективного захисту прав позивача дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом: визнання дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо не здійснення ОСОБА_1 виплат заборгованості щорічної грошової допомоги до 5 травня 2020 та 2021 років, як учаснику бойових дій протиправними, стягнення з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету заборгованості щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, у розмірі 6800 грн на користь ОСОБА_1 , як учасника бойових дій та стягнення з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету заборгованості щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, у розмірі 8845 грн на користь ОСОБА_1 , як учасника бойових дій.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ: 41336065, місцезнаходження: пр.-т Миру, буд.70, м. Маріуполь, Донецька область) про визнання дій незаконними та стягнення недоотриманої допомоги до 5 травня за 2020-2021 роки – задовольнити повністю.

Визнати дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо не здійснення ОСОБА_1 виплат заборгованості щорічної грошової допомоги до 5 травня 2020 та 2021 років, як учаснику бойових дій протиправними.

Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету заборгованість з щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, у розмірі 6800 (шість тисяч вісімсот) грн на користь ОСОБА_1 , як учасника бойових дій.

Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету заборгованість з щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, у розмірі 8845 (вісім тисяч вісімсот сорок п`ять) грн на користь ОСОБА_1 , як учасника бойових дій.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 26 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов