Рішення № 103253802, 14.02.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 року Київ справа №320/8980/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Таращанської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , з позовом до Таращанської міської ради, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ "Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність" в частині відмови ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука;

- зобов`язати Таращанську міську раду розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.03.2021 та прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Рішенням Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ "Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність" відмовлено ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука.

На думку позивача, відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою, у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 2 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами та відповідачу запропоновано надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

17 серпня 2021 року від Таращанської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю, посилаючись на те, що земельна ділянка, яка відображена на доданому заявником графічному матеріалі, відноситься до масиву для сінокосіння та випасання худоби.

21 серпня 2021 року представником позивача надано відповідь на відзив, в якому зазначено, що депутати місцевих рад як посадові особи уповноважені діяти виключно в межах і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскаржуване рішення є незаконним та не відповідає частині 7 ст. 118 ЗК України.

Зазначено, що відповідачем безпідставно визначено цільове призначення земельної ділянки, щодо якої було надано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, коли щодо неї ще не був розроблений та затверджений проект землеустрою. Крім того, відповідач робить посилання на наявну землевпорядну документацію, але яка саме це документація не вказує та її копій до відзиву не надає.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження НОМЕР_1 .

15 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Таращанської міської ради зі клопотанням (зареєстроване 15.03.2021 за вхід №292) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір 2 га., яка розташована на території Київської області, Таращанського району, в адміністративно-територіальних межах Таращанської об`єднаної територіальної громади.

До клопотання додано копію паспорту та ідентифікаційного номера; графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Рішенням Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ "Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність" відмовлено, зокрема, ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука, взявши до уваги наявну землевпорядну документацію згідно якої цільове призначення земельної ділянки, зазначене заявником в заяві не відповідає призначенню земельної ділянок, вказаної в графічних матеріалах та принципам землеустрою, визначеними статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій", а також враховуючи, що використання земельних ділянок способами, що погіршують їх якість забороняється відповідно до ст. 37 Закону України "Про охорону земель".

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до приписів статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Із аналізу зазначених норм випливає, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Відповідний орган може відмовити у наданні дозволу тільки з підстав, зазначених у частині сьомій статті 118 ЗК України. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Зі змісту оскаржуваного рішення та відзиву на позовну заяву суд встановив, що підставою для відмови в наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав на те, що земельна ділянка, яку бажає отримати ОСОБА_2 , відноситься до земель для сінокосіння та випасання худоби.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у оскарженому рішенні Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ, суд не погоджується з доводами відповідача про наявність вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки із положень статті 79-1 ЗК України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

В зазначеному Класифікаторі землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства та на землі для сінокосіння і випасання худоби.

Нормами частини другої статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з статтею 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Таким чином, відповідно до вимог ЗК України, земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах користування (в оренду).

Так, ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність.

Згідно з частиною другою статті 34 ЗК України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Отже, орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадського пасовища. Проте, реалізація цього права має відбуватись у повній відповідності з вимогами ЗК України та інших законів з питань землеустрою.

У цій справі відповідачем не надано суду належних доказів, що у достатній мірі свідчили б про створення на обраній ОСОБА_2 земельній ділянці пасовища. Так, матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища для сінокосіння та випасання худоби, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, реєстрації прав у державному реєстрі тощо.

Також відповідачем не надано доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення - пасовищ.

Крім того, до відзиву відповідач надав викопіювання з плану меж Лучанської сільської ради народних депутатів, що не доводить визначення цільового призначення спірної земельної ділянки.

В цілому оскаржувана відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, вчинена відповідачем, а так само і заперечення відповідача проти позову, висловлені у відзиві, ґрунтуються на єдиному аргументі - бажана земельна ділянка є сінокосами та пасовищами та може бути надана в оренду для сінокосіння та випасання худоби.

Однак, цей аргумент у ході розгляду справи залишився недоведеним жодним доказом.

Суд констатує відсутність будь-якого належного доказу існування сінокосів чи пасовищ на земельному масиві, за рахунок якого бажала отримати земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .

Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів того, що бажана земельна ділянка дійсно відноситься до земель, на яких розташовані сінокоси та пасовища, а тому обрана нею земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем рішення не містить вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Щодо твердження відповідача про невідповідності цільового призначення земельної ділянки, принципам, визначеним у ст.2 та ст.6 Закону України "Про землеустрій", суд зазначає наступне.

Так, ст. 2 Закону України "Про землеустрій" взагалі містить перелік ознак, що забезпечує землеустрій та має назву "Призначення землеустрою"; а ст.6 Закону - перелік принципів.

Однією із належних підстав щодо обґрунтування відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, згідно частини 7 ст.118 ЗК України, має бути встановлення невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів.

Оскаржуване рішення не містить посилань на конкретні пункти переліку ознак, що забезпечує землеустрій та принципів землеустрою, а зміст останнього не конкретизує та не розкриває, в чому полягає невідповідність цільового призначення земельної ділянки, зазначеного заявником в заяві, зазначеним статтям Закону з урахуванням вимог, які визначені в якості підстав для відмови у ч.7 ст.118 ЗК України.

Щодо заборони використання земельних ділянок способами, що погіршують їх якості, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 125 ЗК України, право власності (як сукупність права володіти, користуватись та розпоряджатись) на земельну ділянку виникає з моменту держави реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 18 1 ЗК України; здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, так орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

А тому, вказане твердження відповідача в оскаржуваному Рішенні також не може слугувати достатнім та належним обґрунтуванням відмови, оскільки на етапі надання дозволу будь-якого використання земельної ділянки не може бути.

Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість спірного рішення, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Разом з тим, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права ОСОБА_2 , ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 15.03.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір 2 га., яка розташована на території Київської області, Таращанського району, в адміністративно-територіальних межах Таращанської об`єднаної територіальної громади, з урахуванням висновків суду.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 по справі №814/1959/17.

Отже, є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ "Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність" в частині відмови ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука та зобов`язання Таращанської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 15.03.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір 2 га., яка розташована на території Київської області, Таращанського району, в адміністративно-територіальних межах Таращанської об`єднаної територіальної громади та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як випливає з матеріалів справи, при зверненні до суду ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн, що підтверджується копією квитанції 0.0.2187139866.1 від 07.07.2021.

Відтак, враховуючи ту обставину, що позовні вимоги задоволені частково, суд дійшов висновку, що понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 908 грн підлягають стягнення на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ "Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність" в частині відмови ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука.

Зобов`язати Таращанську міську раду (місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський район, м. Тараща, вул. Шевченка, 7; код ЄДРПОУ 04054955) повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 15.03.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір 2 га., яка розташована на території Київської області, Таращанського району, в адміністративно-територіальних межах Таращанської об`єднаної територіальної громади та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп., за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Таращанської міської ради (місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський район, м. Тараща, вул. Шевченка, 7; код ЄДРПОУ 04054955).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Басай О.В.