Рішення № 103251691, 14.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2022 року Справа№200/14635/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Леман-Бетон» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Леман-Бетон» (далі – позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 05 жовтня 2021 року № 283794 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Також позивач просив суд стягнуту судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 та на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 05 жовтня 2021 року відповідачем було прийнято постанову № 283794 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34 000 грн. за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач вважає постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач не може нести відповідальність за відсутність у нього під час переведення подільного вантажу дозволу, оскільки видача таких дозволів чинним законодавством не передбачена.

Також позивач зазначає, що відповідачем були порушені вимоги пп. 2 п. 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою КМУ № 879, зокрема, у відповідача була відсутня методика вимірювання, затверджена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Крім того, габаритно-ваговий контроль був здійснений з порушенням вимог законодавства, що регламентує проведення зважування, що потягло прийняття неправомірної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу на суму 17 000 грн. Так, контроль здійснювався за допомогою Ваги автомобільні для зважування у русі ВА-Д-2WWS-0/9, заводський номер 2059, які не можуть використовуватись для зважування транспортного засобу спеціальний вантажний бетонорозмішувач С.

Ухвалою суду від 03 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судовий засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

17 листопада 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що керуючись Законом України «Про автомобільний транспорт», Порядком № 1567 на підставі Щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у період з 30 серпня 2021 року по 05 вересня 2021 року та направлення на перевірку від 30 серпня 2021 року №011797, 01 вересня 2021 року співробітниками Східного міжрегіонального управління Укртраснбезпеки проводилась рейдова перевірка на 674 км + 499 м а/д М-03 «Київ Харків Довжанський».

Відповідно до п. 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті ті її територіальних органів, затвердженого Постановою КМУ № 422 від 20.05.2013 (далі – Порядок № 422), був зупинений транспортний засіб марки МАН, номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 .

За результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу було встановлено, що загальна маса транспортного засобу становить 34,120 т при нормі 40 т. Навантаження на передню здвоєну вісь тягача марки МАН, номерний знак НОМЕР_2 становило 13,40 т при нормі 16 т. Навантаження на задню здвоєну вісь тягача марки МАН, номерний знак НОМЕР_2 становило 20,72 т. (10,48 + 10,24) при нормі 16 т. Зазначене підтверджується талоном про зважування № 191 від 01 вересня 2021 року на підставі якого складено довідку № 046107 від 01 вересня 2021 року.

Зазначає, що положеннями Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями, та залізничними переїздами, що затверджені Постановою КМУ від 18.01.2001 № 30 встановлено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізником уповноваженим підрозділом Національної поліції або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Відсутність дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України транспортним засобам з перевищенням вагових параметрів є підставою для притягнення до адміністративно-господарського штрафу.

Також представник відповідача зазначив про проведення розгляду справи про порушення автотранспортного законодавства та прийняття спірної постанови у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, ваги, на яких здійснювалось вимірювання пройшли періодичну повірку у відповідності до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та Порядку № 879. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено необхідність застосування методики під час здійснення габаритно-вагового контролю.

23 листопада 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив. Представник позивача заперечував проти тверджень відповідача, викладений у відзиві на позовну заяву та надав пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Леман-Бетон», місцезнаходження: Донецька обл., м. Лиман, вул. Переїздна, 1 «в», код ЄДРПОУ 34843832.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , позивачу належить автомобіль MAN, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що відповідно до графіку проведення рейдових перевірок Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у Донецькій області та на підставі направлення на рейдову перевірку № 011797 від 30 серпня 2021 року уповноваженими особами Укртрансбезпеки проводилась рейдова перевірка на на 674 км + 499 м а/д М-03 «Київ Харків Довжанський».

01 вересня 2021 року відповідачем було здійснено перевірку транспортного засобу - автомобілю МАН марки TGS, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки № 046107 від 01 вересня 2021 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю, встановлено навантаження на осі, тонн: 1) 7,130; 2) 6,270; 3) 10,480; 4) 10,240.. Повна маса транспортного засобу 34,120 тонн.

Вказані вище результати габаритно-вагового контролю підтверджені талоном № 191 від 01 вересня 2021 року.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0053656 та акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 284698 від 01 вересня 2021 року

Відповідно до акту №284698 під час перевірки виявлено порушення, а саме перевезення вантажу з перевищенням встановлених вагових норм без відповідного дозволу. Накладна від 01 вересня 2021 року № 4415 (вантаж бетон) з перевищенням встановлених п. 22.5 ПДР вагових норм понад 20% навантаження на здвоєну вісь 20 720 кг. Відповідальність за порушення передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до розрахунку плати за поїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, який є додатком до акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0053656 від 01 вересня 2021 року штрафна санкція за наведене порушення становить 34,20 євро.

За результатом розгляду комісією вищезазначених матеріалів, Східним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки 05 жовтня 2021 року було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №28394 у сумі 34 000 грн.

У постанові зазначено, що позивачем було допущено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2021 №2344-ІІІ (далі – Закон № 2344).

За змістом ст. 6 Закону № 2344 реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п. 8 цього Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пп. 1 п. 4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно з пп. 2 та 29 п. 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» (далі - Закон №3353, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

За приписами ч. 2 ст. 29 Закону №3353 з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 22.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.

Статтею ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 №2862-IV передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Частиною 3 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі Закон №2344-ІІІ) встановлено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

У разі відсутності документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовують до автомобільних перевізників адміністративно-господарські штрафи, визначені статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила №30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 4 Правил №30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» через центри надання адміністративних послуг.

Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879) вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 визначено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Відповідно до пп. 6, 7, 8 , 9 п. 2 Порядку № 897 вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики; місце здійснення габаритно-вагового контролю - спеціально облаштоване місце розташування стаціонарних або пересувних пунктів габаритно-вагового контролю; стаціонарний пункт габаритно-вагового контролю (далі - стаціонарний пункт) - позначене відповідними дорожніми знаками та розташоване поблизу проїзної частини дороги відокремлене місце для здійснення контролю навантаження на вісь (осі) транспортних засобів, загальна маса та/або габарити яких перевищують установлені параметри, де розташовані спеціальні службові приміщення, споруди з вимірювальним і зважувальним обладнанням, а також майданчики для зберігання вантажів та стоянки транспортних засобів; пересувний пункт габаритно-вагового контролю (далі - пересувний пункт) - спеціальний транспортний засіб, обладнаний вимірювальною і зважувальною технікою для здійснення контролю. Ділянка дороги на відстані 100 метрів до пересувного пункту, 50 метрів за пересувним пунктом та узбіччя дороги за напрямком руху, де розташовано пункт, вважаються його межами. Місце здійснення габаритно-вагового контролю позначається відповідними тимчасовими дорожніми знаками.

Згідно з пунктом 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

За змістом пунктів 26, 27 Порядку Порядок №879 кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України», справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно до пункту 28 Порядку №879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

У відповідності до пункту 18 Порядку №879 а результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Відповідно до пункту 23 Порядку №879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Пунктом 31-1 Порядку № 879 передбачено, що якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі.

За приписами пункту 21 Порядку №879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

В свою чергу, згідно з абзацом 16 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу наведеної правової норми слідує, що для настання відповідальності за вказаною нормою є встановлення факту перевезення вантажу без відповідного дозволу.

При цьому приписи наведених норм, що встановлюють правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

Наведене свідчить про те, що законодавець, з метою збереження автомобільних доріг заборонив перевезення подільного вантажу, оскільки останній можливо безперешкодно розділити по різних автомобілях, не перевищуючи навантаження на автомобільні дороги. В свою чергу, для неподільних вантажів така можливість відсутня, а тому законодавством допускається перевезення таких вантажів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, проте за умови отримання відповідного дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перевозив цемент, тобто вантаж, який за своїм характером є подільним, а тому при завантаженні міг бути поділений на окремі частини без втрати або пошкодження його властивостей. Відтак, перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Оскільки видача дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, не передбачена, то на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону № 2344 за відсутність такого дозволу, а може лише бути застосована відповідальність у вигляді плати за проїзд, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів.

У такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п. 31-1 Порядку №879.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року №814/1460/16.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, стосовно посилань позивача щодо методики проведення габаритно-вагового контролю, суд зауважує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 «Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні» було скасовано пункт 19 Порядку № 879, без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.

Таким чином, відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю, затвердженої Міністерством економічного розвитку, не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу та від обов`язку по внесенню плати за таке перевищення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.08.2018 по справі № 820/1420/17.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред`явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу витрат за надані правничі послуги адвоката, суд зазначає, що пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За нормою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, з аналізу наведених правових норм випливає, що судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, які є документально підтвердженими.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до суду надано:

- договір про надання правової допомоги у адміністративній справі від 01 вересня 2021 року;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 08 вересня 2021 серії АН № 1045380;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру б/н від 12 жовтня 2021 на суму 7000 грн.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також те, що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. є співмірними зі складністю цієї справи та відповідають вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2270 грн. підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Леман-Бетон» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу – задовольнити повістю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрайонного управління Укртрансбезпеки № 283794 від 05 жовтня 2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до товариства з обмеженою відповідальністю «Леман-Бетон» у розмірі 34 000 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Леман-Бетон» (місцезнаходження: Донецька обл., м. Лиман, вул. Переїздна, 1В, код ЄДРПОУ 34843832) судовий збір у розмірі 2270 грн.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Леман-Бетон» (місцезнаходження: Донецька обл., м. Лиман, вул. Переїздна, 1В, код ЄДРПОУ 34843832) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 14 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.І. Грищенко