Рішення № 103246094, 27.01.2022, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/13807/19

Провадження № 2/638/383/22

РІШЕННЯ

Іменем України

27 січня 2022 року м. Харків

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Подус Г.С.,

за участю секретаря судових засідань - Коваленко О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кешью» про визнання відсутніми правовідносин

встановив:

Представник позивача - адвокат В.І. Коротун, що діє на підставі договору про надання правової допомоги від 01.08.2019 року, звернувся до суду із позовом до відповідача, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №ЕL-63924 від 06.01.2019 у розмірі 39711 грн, в обргрунтування якого зазначив, що 06.01.2019 року між ТОВ "Кешью" будо укладено договір кредиту строком на 30 днів, тобто до 05.02.2010, пунктом 1.3. якого визначено фіксовану відсоткову ставку у розмірі 1, 7 % в день або 620, 5% річних. Договір позики було укладено в елекронній (цифровій) формі. Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування кредитодавцем коштів, зазначених у п.1.1 даного Договору, на банківський рахунок (банківську платіжну картку) позивачальника, зазначену ним при заповненні заявки на сайті кредитодавц. Вказаний договір позики було укладено у формі електронного документуіз відповідним електронним цифровим підписом позичальника.

Станом на день закінчення платежу договором 05.02.2019 його умови не виконав і позику не повернув, в результаті чого станом на 02.09.2019 року сума заборгованості відповідача перед позивачем склала 35990 грн., з яких сума позики 5000 грн., проценти за користування позикою 2550 грн. та пеня - 28440 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 22.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.08.2020 року надійшла зустрічна позовна заява відповідача ОСОБА_1 , у якій він просив визнати відсутніми правовідносини між позивачем та відповідачем за первісним позовом за договором №ЕL-63924 від 06.01.2019, у якій він посилався на те, матеріали позовної заяви не містять доказів підпису/укладення кредитного договору від 06.01.2019 року №ЕL-63924 у електронній/цифрофій формі; позивачем не надано документальних доказів отримання відповідачем Догоору про надання кредиту від 06.01.2019 року №ЕL-63924; у матеріалах справи відсутні будь-які докази надання відповідачеві Правил надання коштів у позику, відтак такі Правила не можуть бути складовою кредитного договору; позивачем у справі не надано жодного доказу перерахування та отримання відповідачем коштів у кредит відповідно до переліку перевинних документів, визначених п.42 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затверджених Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 №75, а лист ТОВ "Вей Фор Пей" віж 03.09.2019 року №4412-ВП не є належним доказом у справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 15.09.2020 року зустрічний позов прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 27.01.2022 року первісний позов ТОВ "Кешью" до ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У судове засідання позивач за зустрічним позовом не з`явився, надавши суду заяву, якою підтрима зустрічну позовну заяву у повному обсязі та просив суд її задовольнити.

Судом встановлено, що згідно з договором кредиту №ЕL-63924 від 06.01.2019, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кешью" та ОСОБА_1 кредитодавець на умовах цього договору надав позичальнику кредит у розмірі 5000 грн строком на 30 днів до 05.02.2019 року з відсотками за користування кредитом у розмірі 1, 7 % в день від суми виданого кредиту, річна відсоткова ставка 620, 5%. Позичальник зобо`язується повернути кредитодавцю кредит та сплатити нараховані проценти на умовах, передбачених Договором та погодженлю кредитодавцем заявкою позичальника. Позика надається позичальнику виключно за допомогою Веб-сайту кредитодавця за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п. 2.3 надання кредиту здійснюється шляхом перерахування кредитодавцем коштів, зазначених у п.1.1 договору на банківський рахунок (картку) позичальника, зазначену ним при заповненні заявки на сайті кредитодавця.

Згідно з п.2.4 моментом (днем) надання кредиту вважається день перерахування коштів кредитодавцем на банківський рахунок (банківську платіжну картку) позичальника, зазначену ним при заповненні заявки на сайті кредитодавця.

Згідно з Додатком №1 до Договору кредиту №ЕL-63924 від 06.01.2019 року "Графік розрахунків" сукупна вартість кредиту складає 7 550 грн.

Невід`ємною частиною вказаного кредитного договору є Правила надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю "Кешью".

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надана сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 61 Основного Закону України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641,644 Цивільного кодексу України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті третьої Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до частини першої ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Підставою для звернення до суду із зустрічним позовом про визнання правовідносин з укладення кредитного договору відсутніми позивач зазначив те, що пропозицію укладення кредитного договору від відповідача не отримував, кредитний договір ЕЦП або власноруч не підписував і примірник кредитного договору йому не був наданий.

Водночас позивач належними та допустимими доказами не спростовує того, він звертався до відповідача, з метою одержання кредиту, оформив заявку і отримав грошові кошти за кредитним договором, укладеним з ТОВ «Кешью», через веб-сайт ТОВ «Кешью».

Позивач здійснив певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від вказаного товариства, тобто він самостійно для себе визначив необхідний для себе обсяг часу для ознайомлення з умовами договору, після чого проявив намір вступити з Фінансовою установою в договірні відносини на умовах визначених Правилами. Сторони узгодили розмір кредитів, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позивача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору. Саме позивач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті Товариства. Позивач сам зазначив, що отримав грошові кошти від відповідача, тим самим визнав цей правочин. Усі інші доводи позивача щодо нібито порушенні Товариством норм законодавства чи ненаданні будь якої інформації зводяться виключно до цитування статей та власних припущень без жодної аргументації та відсутності доказової бази. Посилаючись на вищевикладені факти, враховуючи повну цивільну дієздатність позивача, відсутність жодних підтверджень доводам позичальника, позиція є неаргументованою та невмотивованою.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів того, на що він посилався як на підставу звернення до суду з позовом.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, досліджених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 57, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 22, 203, 215, 626-628, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5-7 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кешью» про визнання відсутніми правовідносин - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 14.02.2022 року.

Суддя: