Рішення № 103244376, 07.02.2022, Городоцький районний суд Львівської області

441/2696/21 2/441/238/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2022 Городоцький районний суд Львівської області у складі:

головуюча суддя Яворська Н.І.,

секретар судового засідання Цап І.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Великолюбінської селищної ради Юрчака Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб, в залі суду м. Городок цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Порічненської ЗОШ-1-11 ступенів Великолюбінської селищної ради, Львівського району, Львівської області, третя особа на стороні відповідача Великолюбінська селищна рада, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

96.12.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Порічненської ЗОШ 1-11 ступенів Великолюбінської селищної ради, Львівського району, Львівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати.

09.12.2021 ухвалою Городоцького районного суду позов було залишено без руху.

29.12.2021 позивачка подала заяву про усунення недоліків зазначених в ухвалі суду.

05.01.2022 ухвалою Городоцького районного суду Львівської області відкрито провадження у справі, розгляд призначено в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

В своєму позові позивачка вказала, що працює вчителем початкових класів Порічненської ЗОШ 1-11 ступенів Великолюбінської селищної ради, Львівського району, Львівської області.

08.11.2021 її було відсторонено від роботи наказом № 46-к без збереження заробітної плати. Підставою для відсторонення було повідомлення від 02.11.2021 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19».

Вивчивши гарантовані Конституцією України права, зрозуміла, що такі дії відповідача є незаконними, наказом про відсторонення порушується її право на працю та життя. Вказала, що в Україні не введено воєнного чи надзвичайного стану, коли може бути обмеження прав та свобод. Вважає, що постанови Кабінету Міністрів України та Міністерства Охорони Здоров`я прийняті не законодавчим органом, тому процедура введення карантину не ґрунтується на принципі верховенства права, а Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» передбачено відсторонення деяких категорій працівників від виконання роботи у разі відмови чи ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, проте календарем обов`язкових профілактичних щеплень не передбачено порядок і терміни проведення профілактичного щеплення проти COVID- 19, оскільки дане щеплення відсутнє серед переліку обов`язкових.

Посилається на ч.1 ст.19 Конституції України, згідно якої, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством

Користуючись правами вільної людини, вимогами ст.34 Конституції України згідно якої кожному гарантовано право на свободу думки, слова і на вільне вираження своїх поглядів та переконань, просить суд скасувати наказ про відсторонення, поновити її на посаді вчителя Порічненської ЗОШ 1-11 ступенів Великолюбінської селищної ради, Львівського району, Львівської області, та стягнути середньомісячну заробітну плату і сплачений нею судовий збір.

01.02.2022 відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив, у якому просить відмовити позивачці ОСОБА_1 в позові в повному обсязі, оскільки вона була своєчасно та належно повідомлена про вимоги викладені у Постанові КМУ № 1236 в якій передбачено відсторонення від роботи працівників та державних службовців обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, частини 2 ст.12 «Про захист населення від інфекційних хвороб» крім тих, які мають абсолютні протипоказання для проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації.

Вказала, що не відсторонення позивачки від роботи тягне за собою наслідки передбачені ст. 44-3 Кодексу про адміністративні правопорушення. При цьому позивачкою свідомо з розумінням наслідків своїх дій на підставі власних переконань прийнято рішення про не проходження профілактичного щеплення від Ковід-19.

Відповідачка вважає, що видаючи оскаржуваний наказ вона діяла в рамках діючого в Україні правового поля на підставі нормативно-правових актів, які є чинними та не скасованими як на момент прийняття наказу, так і на час розгляду справи. Більш того, такі дії спрямовані на захист життя та здоров`я школярів та інших працівників школи.

Так, позивачка ОСОБА_1 не пройшла обов`язкового щеплення проти ковід-19, не має протипоказань до вакцинації, отже вона як керівник зобов`язана була відповідно до діючого законодавства України відсторонити її від роботи.

З огляду на те, що Великолюбінська селищна рада є головним розпорядником коштів Порічненської ЗОШ 1-11 ступенів Великолюбінської селищної ради, Львівського району, Львівської області, судом в протокольному порядку в судовому засіданні задоволено клопотання та залучено в якості третьої особи Великолюбінську селищну раду на стороні відповідача.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з мотивів викладених у позовній заяві та додала, що ст. 46 КЗпП України встановлено вичерпний перелік підстав для відсторонення працівників, проте такої підстави, як відмова працівника від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань - нормами цієї статті не передбачено.

Постанова КМУ № 1236, на яку міститься посилання в оспорюваному наказі, є тимчасовою та встановлює тимчасові обмеження прав на період карантину.

Проте перелік гарантованих прав людини і громадянина встановлюється Конституцією України і не може бути обмежений іншими підзаконними актами КМУ.

Обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом, тобто актом, ухваленим Верховною Радою України, а встановлення такого обмеження підзаконним нормативним актом суперечить статтям 1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Крім того, будь-яке обмеження прав та свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку обмеження конституційного права її на працю у зв`язку з її категоричною відмовою від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, законодавством не передбачено.

На її думку, вказана Постанова КМУ не підлягає до правозастосування, а пряме або непряме обмеження прав людей залежно від стану здоров`я не допускається. МОЗ України при запровадженні вакцини від ковід-19 в Україні наголошували, що ця вакцинація в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Також зазначає, що вона не бажає брати участь у ризикованих медичних експериментах, так як ці всі вакцини не пройшли усіх обов`язкових стадій клінічних випробувань, а примушування людини до участі у медичних експериментах прямо заборонено нормами міжнародного права.

Відповідачка – директор Порічненської ЗОШ 1-11 ступенів Великолюбінської селищної ради, Львівського району, Львівської області Тимчишин О.А. позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що нею, як керівником, чітко виконано приписи діючого законодавства України, діяла з метою запобігання поширення хвороби серед учнів та працівників школи. Вважає позов безпідставним.

Представник третьої особи на стороні відповідача, Великолюбінської селищної ради Юрчак Ю. просив у позові ОСОБА_1 відмовити з огляду на те, що керівником Порічненської ЗОШ 1-11 ступенів, при відстороненні невакцинованих вчителів дотримано всі вимоги передбачені постановою КМУ № 1236, ст.46 КзПП України та Закон України «Про оплату праці». Додав, що Великолюбінська сільська рада є розпорядником коштів Порічненської ЗОШ 1-11 ступенів, отже вимога в частині виплати заробітної плати стосується прав та обов`язків Великолюбінської селищної ради.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

29.10.2021 директором школи Порічненської ЗОШ 1-11 ступенів Тимчишин О.А. видано наказ № 44 «Про обов`язкове профілактичне щеплення».

02.11.2021 року позивачку ОСОБА_1 повідомлено «Щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19» в якому зазначено, що у разі не надання нею у строк до 05.11.2021 документа на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 , або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень , затверджених МОЗ - її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021.

Позивачка не заперечує, що отримала вказане попередження 02.11.2021 під особистий підпис.

Наказом № 46-к від 08.11.2021 ОСОБА_1 з 08.11.2021 було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Як зазначено в наказі, він виданий на підставі ст. 46 КЗпП, ч.2 ст. 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб", Наказу МОЗ "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 року № 2153, та пункту 41-6 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 .

Як визначено в ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права і в силу ст. 129 Основного Закону України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Частиною першою та другою статті 24 Основного Закону України встановлюють норми конституційного права, згідно з якими громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Трудовий спір, який у даному цивільному процесі розглядається судом, стосується встановлення законності наказу про відсторонення від роботи працівника закладу загальної середньої освіти й правомірності невиплати відповідному працівнику заробітної плати.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивачки про визнання незаконним та скасування Наказу від 08.11.2021 № 46-к про відсторонення її від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Кодексу законів про працю визначено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Підстави відсторонення від роботи, визначені ст.. 46 КЗпП, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Наказ про відсторонення позивачки мотивований статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» згідно ч. 1, 2 якої профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ ( для яких відноситься підприємство відповідача ) незалежно від типу та форми власності.

Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно до п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2" (зі змінами та доповненнями) керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

Під визначеними «передбачених законодавством» випадками слід розуміти: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови КМУ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Тобто прийняті постанови, укази, накази, тощо, не повинні суперечити Конституції та законам України, про що стверджує і . рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції.

Якщо підзаконні нормативні акти суперечать актам вищої юридичної дії, застосуванню та виконанню підлягають останні. Конституція є законом прямої дії (ст.8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції).

За змістомст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021), зазначено: «Вакцини проти СОVID-19: етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію» (ст.7.3.2).

Отже виходячи із наведених норм національного законодавства, актів міжнародного права слід дійти висновку, що право працівника на працю є домінантним над не обов`язковою вакцинацією.

Резюмуючи наведене, суд доходить висновку, що підстав для відсторонення позивачки, в розумінні статті 46 КЗпП України, немає, оскільки така підстава як: не вакцинація особи від хвороби COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою не передбачена чинним трудовим законодавством.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон), на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивачки від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено конкретні щеплення; а щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Положення п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, другою підставою для визнання наказу №46-к протиправним є факт недотримання відповідачами процедури відсторонення позивачки від роботи, оскільки в даному випадку відсторонення ОСОБА_1 від роботи, мало би бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення). Проте, в матеріалах справи такого документу не міститься, з чого суд робить висновок, про відсутність вищенаведеного подання, та наказ однозначно є безпідставним та підлягає скасуванню.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на п. 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь - яким чином змінити процедуру відсторонення визначену п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Також судом враховано роз`яснення , викладені у листі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.12.2021 р № 3223/0/208-21 стосовно надання методичної інформації про застосування ст. 46 КЗпП України щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю щеплення від Ковід-19.

Так, ВС зазначив що відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Водночас повідомив, що законодавством про працю не передбачена така підстава для звільнення , як відсутність у працівника щеплення від хвороби COVID-19, або відмова від вакцинації.

КЦС ВС рекомендував судам враховувати викладене у листі від 24.12.2021 р. при здійсненні правосуддя, з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до рішень від 15.03.2012 року у справі "Соломахін проти України", ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушень ст. 8 конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити : чи є втручання виправданим відповідно до закону, чи має воно на меті законні цілі, чи були вони виправданими в демократичному суспільстві. Як зазначає ЄСПЛ , оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними , так і сформульованими з достатньою точністю .

Узагальнюючи викладене, відповідач відсторонивши позивачку від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично покладає на неї обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові, чим порушено її права, гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.

Відповідачка у своїх поясненнях зазначила, що відсторонення від роботи осіб, які не мають вакцинації від COVID-19 направлене на запобігання зараженню вірусом школярів та інших працівників школи. Суд погоджується з тим, що запобігання зараженню вірусом, може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи.

Разом з тим, обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Але, як повідомила позивачка, учні навчались дистанційно, працівники та учні відвідували не лише школу, а й інші громадські місця, які не захищено від поширення інфекційних хвороб.

Отже, оспорюваний Наказ про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності вакцинації від COVID-19, на думку суду, суперечить статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 (право на приватне життя) та ст.1 Протоколу №1.

За таких обставин, вимоги позивачки про скасування наказу відповідача від 08.11.2021 № 46-к, в частині відсторонення її від роботи підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивачки про поновлення на роботі, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачку було відсторонено від роботи, на підставі ст. 46 КЗпП.

Відсторонення працівника від роботи - є тимчасовим увільненням працівника від виконання ним трудових обов`язків, передбачених умовами трудового договору.

Отже працівник залишається діючою штатною одиницею, трудовий договір з яким не розірвано, і який приступить до роботи коли відпадуть обставини, що зумовили його відсторонення (або на підставі рішення суду).

Позивачка не є звільненою, в розумінні трудового законодавства, проте тимчасово не виконує свої трудові обов`язки, на період відсторонення за позивачкою зберігається її робоче місце.

За таких обставин підстав для її поновлення натепер немає. Таким чином, в частині поновлення позивачки, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При вирішенні стягнення заробітної плати, судом враховано, що розпорядником коштів Порічненської ЗОШ є Великолюбінська селищна рада, яка залучена у справі як третя особа на стороні відповідача, однак остання належних доказів такого не надала.

Керуючись ст. 147-149, 151, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 23, 247, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати наказ Порічненської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 46-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Порічненської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, Великолюбінської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року до дня ухвалення даного рішення суду в розмірі середньомісячної її заробітної плати з відрахуванням усіх необхідних платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Порічненської загально-освітньої школи І-ІІ ступенів, Великолюбінської селищної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею при поданні позову, в розмірі 454 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Адреси сторін: позивач - ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_1 .

Відповідач – Порічненська ЗОШ 1-11 ступенів Великолюбінської селищної ради Львівського району, Львівської області, с.Поріччя-Задвірне.

3-особа на стороні відповідача – Великолюбінська селищна рада Львівського району, Львівської області, смт.Великий Любінь, вул. Львівська,74.

Повний текст рішення складено 11.02.2022.

Головуючий суддя : Яворська Н.І.