Рішення № 10322430, 08.07.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.10 Справа№ 14/75

За позовом: суб»єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м.Калуш Івано-Франківської області

до відповідача: приватного підприємства «Флора-С», м.Львів

про стягнення 6376,73 грн

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар: Хороз І.Б

Представники:

від позивача: не з»явився

від відповідача: не з”явився.

Суть спору: Позов заявлено суб»єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1, м.Калуш Івано-Франківської області, до приватного підприємства «Флора-С», м.Львів, про стягнення 6376,73 грн. заборгованості , в тому числі :4597,93 грн. основного боргу, 604,23 грн. інфляційних нарахувань,1174,57 грн. пені; просить відшкодувати судові витрати по справі.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2010 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 08.06.10року.

Розгляд справи відкладався з мотивів, наведених в ухвалах від 23.06.2010 року та від 08.07.2010 року.

Позивач просить стягнути 4597,93 грн боргу за виконане ним на умовах договору №08/08 від 23.01.09 р і Заявки відповідача від 28.01.2009 року, однак не оплачене в повному обсязі відповідачем, транспортне перевезення за маршрутом Недерверт (Нідерланди)-Краківець-Львів. Позивач також заявив вимоги про стягнення , відповідно до ст.625 ЦК України, 604,23 грн. інфляційних нарахувань та відповідно до п.3.7 договору за несвоєчасну оплату послуг перевезення - 1174,57 грн. пені.

Позивач із заявами, клопотаннями до суду не звертався, в тому числі й про відмову від позову, чи про припинення провадження у справі через відсутність предмету спору.

Відповідач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, відзиву, доказів здійснення розрахунку з позивачем за транспортне перевезення, витребовуваних документів не подав.

Відповідно до ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи , судом встановлено.

23 січня 2009 року між СПД-ФО ОСОБА_1 ( позивачем, експедитором за умовами договору) з одного боку, та приватним підприємством «Флора-С»( відповідачем, замовником) з другого боку, було укладено Договір №08/08 на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.

Даний договір, як вказано в р.1 «Предмет договору»визначає порядок взаємовідносин між експедитором і замовником , що виникають при організації перевезень вантажів замовника автотранспортом експедитора в міжнародному сполученні і розрахунків за ці перевезення.

Конкретні умови по кожному перевезенню викладаються в Заявці на перевезення. Вважається можливим отримання заявки по електронній пошті або факсимільним зв»язком (п.2.3 договору).

Відповідно до п.3.7 договору замовник зобов»язувався забезпечувати своєчасні розрахунки за перевезення вантажів автотранспортом експедитора. У випадку несвоєчасної оплати послуг з перевезення, замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день затримки оплати.

Сторони погодили (п.5.1 договору), що розрахунки за перевезення вантажів і послуги проводяться по узгоджених з експедитором ставках, відповідно до виставленого експедитором рахунку. Оплата за перевезення проводиться платіжним дорученням замовника на розрахунковий рахунок експедитора в національній валюті ( п.5.2). Відповідно до п.5.3 договору платежі проводяться на протязі 5 (п»яти) банківських днів після отримання рахунку за узгоджену кількість рейсів.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2009 року (п.9.1) .

Відповідно до умов зазначеного договору відповідач звернувся до позивача із заявкою від 28.01.2009 року на транспортно-експедиторське обслуговування по маршруту : Голандія-Україна. Транспортне перевезення виконано позивачем, що підтверджують наявні у справі документи, в т.ч. товаро-транспортна накладна (СMR). На виконання умов п.5.3 договору позивач 04.02.2009 року скерував відповідачу рахунок-фактуру №ОД-0000019 від 04 лютого 2009 року на суму 5097,93 грн, який відповідач повинен був оплатити протягом 5-ти банківських днів. Частково, в сумі 500,00 грн, відповідач оплатив рахунок позивача по платіжному дорученню №769 від 01 жовтня 2009 року , відтак, станом на день подачі позову за ним рахується заборгованість в сумі 4597,93 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензійною вимогою №003 від 21.09.2009 року, у відповідь на яку відповідач надіслав лист-прохання, в якому визнав борг та просив відстрочити оплату за надані позивачем послуги, у зв»язку із важким фінансовим станом підприємства.

Доказів проведення повного розрахунку за перевезення, станом на час прийняття рішення у справі, суду не надано.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Предметом спору у даній справі є стягнення боргу за виконане транспортне перевезення, яке не оплачене відповідачем в повному обсязі, та покладення на відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору за порушення ним зобов»язань в частині проведення оплати за здійснене транспортне перевезення.

Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначеного ст.175 ГК України.

Відповідно до ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов»язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов»язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов»язаних із доставкою вантажу ( ст.929 ЦК країни).

На виконання умов Договору №08/08 , заявки відповідача на здійснення транспортного перевезення, позивач виконав транспортне перевезення за маршрутом Недерверт (Нідерланди)-Краківець-Львів. Відповідач претензій, зауважень до позивача не висловив. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково перерахував позивачу кошти по виставленому рахунку, визнав у листі-проханні вартість перевезення, пояснив причину через яку не може виконати свої зобов»язання в частині оплати вартості перевезення в повному обсязі важкий фінансовий стан підприємства.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст.525 ЦК України). Із зазначеними статтями Цивільного кодексу України кореспондується також і ст.193 ГК України.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Зобов»язання, строк (термін) якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.4 ст.538 ЦК країни, якщо зустрічне виконання обов»язку здійснене однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов»язку, друга сторона повинна виконати свій обов»язок.

Згідно ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов»язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення ( ст.625 ЦК України).

Сума, на яку борг зростає, з врахуванням встановленого індексу інфляції , відповідно до розрахунку позивача складає 604,23 грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно з ч.1 , ч.3 ст.549 ЦК України (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України , якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов»язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищезгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня , коли зобов»язання мало бути виконано.

Згідно п.3.7. Договору, у випадку несвоєчасної оплати послуг з перевезення, замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день затримки оплати.

За невиконання договірних зобов»язань позивач, відповідно до п.4.2 договору за період прострочки з 12.02.2009 р - 15.03.2010 року ( за 397 днів прострочки) нарахував відповідачу та заявив вимогу про стягнення 1174,57 грн. пені, що суперечить приписам ч.6 ст.232 ГК України.

Відтак вимога позивача, про стягнення пені підлягає частковому задоволенню за період з 12.02.09 р по 11.08.09 р в сумі 594,22 грн. В решті суми нарахованої пені, вимога позивача задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Аналогічна за змістом норма закріплена також і в ст..20 ГК України.

Відповідно до ст.ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких грунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу до позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб”єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Оцінивши в порядку ст.43 ГПК України докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог; заборгованість відповідача перед позивачем у сумі, що відповідає заявленій до стягнення 4597,93 грн має місце , позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати та пеню, відтак, інфляційні підлягають задоволенню в сумі 604,23 грн, пеня в сумі 594,22 грн.

З позивача підлягає достягненню в доход державного бюджету України 44 ,12 грн. держмита , виходячи із положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», та встановленому мінімальному розміру держмита, яке підлягає сплаті в доход держбюджету при поданні позовної заяви на розгляд господарського суду 102,00 грн.

Достягненню з позивача в доход державного бюджету України підлягає 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, поскільки згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.09 р №825 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу встановлені у розмірі 236,00 грн.

За результатами розгляду справи судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1, 2, 22,32,33,34,36,43,44,49,75,82,84,85 ГПК України, суд,-

Вирішив :

1. Позов задоволити частково.

2.Достягнути з суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідент. код НОМЕР_1; реєстраційний номер фізичної особи-підприємця ЄДР -НОМЕР_2) в доход державного бюджету України 44,12 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути із приватного підприємства «Флора-С»(79005, Львівська область, місто Львів, Личаківський район, вулиця Романчука, будинок 6, квартира 1; код ЄДРПО 32327249) на користь суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідент. код НОМЕР_1; реєстраційний номер фізичної особи-підприємця ЄДР -НОМЕР_2) 4597,93 грн. боргу, 604,23 грн. інфляційних, 594,22 грн пені, 102,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України.

5. В стягненні решти пені відмовити.

Cуддя