Рішення № 103219789, 18.01.2022, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9404/21

Провадження № 2/755/2533/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"18" січня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Кошель К.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Київський завод «Агромаш» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення грошової компенсації,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - Відкритого акціонерного товариства Київський завод «Агромаш» (далі - ВАТ КЗ «Агромаш») на її користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі

з 01 січня 2019 року по 31 січня 2021 року у сумі 113 860,00 грн; стягнути з ВАТ КЗ «Агромаш» на її користь середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку в сумі 107 301,00 грн; стягнути з ВАТ КЗ «Агромаш» на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати, нараховану відповідну до Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» в сумі 6 671,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на момент припинення трудових правовідносин між сторонами у роботодавця виникла заборгованість перед позивачем із виплати останній заробітної плати за період з 01 січня 2019 року по 31 січня 2021 року в розмірі 113 860,00 грн. До цього часу вказані кошти позивачу виплачені не були, що стало підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 761 день прострочення, що становить 107 301,00 грн.

Також позивач вважає, що у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, вона має право на грошову компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати», в розмірі 6 671,06 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляду справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує.

У встановлений судом строк відповідач ВАТ КЗ «Агромаш» відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, а також судові повістки, що направлялися за адресою місцезнаходження відповідача, поверталися до суду неврученим з відмітками «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання», «Адресат відсутній за вказаною адресою» та «Адресат відмовився».

Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, відповідно до статей 223 та 280 ЦПК України.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до відомостей з трудової книжки 01 січня 2019 року ОСОБА_1 згідно наказу № 5/1-13 прийнята на посаду головного інженера ВАТ КЗ «Агромаш» та звільнена з займаної посади 01 листопада 2019 року на підставі наказу № 10/110.

В подальшому трудові відносини між ОСОБА_1 , та ВАТ КЗ «Агромаш» підтверджуються: цивільно-правовим договором від 01 січня 2020 року№ 1-1 кв 2020 року, зі строком дії з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року; цивільно-правовим договором

від 01 квітня 2019 року № 1-2 кв. 2020 року, зі строком дії з 01 квітня 2020 року по 30 червня

2020 року цивільно-правовим договором від 01 липня 2020 року № 1-3 кв. 2020 року, зі строком дії з 01 липня 2020 року по 30 вересня 2020 року; цивільно-правовим договором від 01 жовтня 2020 року № 1-4 кв. 2020 року, зі строком дії з 01 жовтня 2020 року по 31 грудня 2020 року; цивільно-правовим договором від 01 січня 2021 року № 1-1 кв. 2021 року, зі строком дії з 01 січня 2021 року по 31 березня 2021 року.

Згідно із довідкою від 05 листопада 2020 року за вих. № 145, виданою ВАТ КЗ «Агромаш», ОСОБА_1 з 01 січня 2019 року по 31 жовтня 2019 року працювала на посаді інженера житлового висілку на основному місці роботи. Заборгованість по виплаті винагороди за період з 01 січня 2019 року по 31 жовтня 2019 року складає 41 730,00 грн.

Згідно із довідкою від 11 січня 2021 року за вих. № 110, виданою ВАТ КЗ «Агромаш», ОСОБА_1 з 01 листопада 2019 року по 31 січня 2021 року працювала на посаді інженера житлового висілку на основному місці роботи. Заборгованість по виплаті винагороди за період з 01 листопада 2019 року по 31 січня 2021 року складає 72 130,00 грн.

Листами від 28 січня 2021 року за вих. № 120 та 120/1 ВАТ КЗ «Агромаш» зобов`язується виплатити ОСОБА_1 суму боргу по заробітній платі за період з 01 січня 2019 року

по 31 жовтня 2019 року в розмірі 41 730,00 грн, та за період з 01 листопада 2019 року по 31 січня 2021 року в розмірі 75 230,00 грн.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

У статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно зі статтею 2Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 21Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із статтею22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Однак, як вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачем, останній, як роботодавець, до теперішнього часу, порушуючи вимоги статті 116КЗпП України, не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, тому, заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 113 860,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вимогами частин першої, другої статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що повний розрахунок по заробітній платі з позивачем при звільненні не було проведено.

Тобто, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач не пропустив.

Такий висновок суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 вересня

2021 року у справі № 740/973/20.

Підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

При цьому, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах №6-76цс14 від 02 липня 2014 року, №6-837цс15 від 23 грудня 2015 року, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України в пункті 20 своєї постанови від 24 грудня 1999 року

№ 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 212/5797/15-ц зроблено висновок, що Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі

№ 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Водночас, будь-яких доказів, які б спростовували вину відповідача, на яке покладено обов`язок своєчасності здійснення розрахунків з працівниками, до справи не долучено.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею

117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею

117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно із пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року

№ 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

При визначені розміру середньоденного заробітку, суд виходив з кількості робочих днів у грудні 2020 - січні 2021 років (41 робочий день) та розміру заробітної плати за грудень 2020 року та січень 2021 року, що відповідно до наданих відповідачем довідок становить відповідно

5 000,00 грн та 6 000,00 грн.

Таким чином, середній заробіток розраховується шляхом ділення суми заробітної плати за останні два місяці роботи (5 000,00 грн + 6 000,00 грн) на кількість відпрацьованих днів за цей період (41 день) та становить 268,29 грн (11 000,00 грн/41=268,29 грн).

Щодо періоду, за який розраховується сума заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то такий період обчислюється з дня, що є наступним за днем, коли працівник був звільнений з роботи і роботодавець не здійснив з ним повного розрахунку по заробітній платі.

Враховуючи, що трудові відносини між сторонами припинені з 31 січня 2021 року, то відповідно, починаючи з 01 лютого 2021 року до дня звернення з даним позовом до суду

(08 червня 2021 року) відповідач - ВАТ КЗ «Агромаш», повинен відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за 86 робочих днів за вказаний період.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку (268,29 грн) на кількість днів, які мають бути оплачені середнім заробітком (86 днів) та становить 23 072,94 грн (268,29 грн х на

86 днів = 23 072,94 грн).

Суд не вбачає належного (відповідного) обґрунтування як визначеній позивачем сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17 301,00 грн, так і кількості днів затримки розрахунку, що становить 761 день, оскільки за період перебування позивача ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем ВАТ КЗ «Агромаш» їй нараховувалася заробітна плата, а тому за вказаний період, включно по 31 січня 2021 року, неприпустимим є нарахування суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки подвійного нарахування заробітної плати за один і той же проміжок часу законодавством не передбачено.

Щодо стягнення компенсації частини заробітної плати, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 34Закону України «Про оплату праці» у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати працівникам також проводиться компенсація втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсації - це виплати, які проводяться роботодавцем працівникам у зв`язку з втратою частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, передбаченому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а також Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати».

За нормами статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до положень статей 3,4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінет Міністрів України

від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до пункту 2.2 рішення Конституційного Суду від 1 жовтня 2013 року

№ 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

За змістом пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі

№ 6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Беручи до уваги, що відповідачем порушено строки виплати заробітної плати позивачу, суд, перевіривши наданий розрахунок сум компенсації втрати частини заробітної плати

ОСОБА_1 , який наведений в позовній заяві, вважає, що з ВАТ КЗ «Агромаш» слід стягнути на користь позивача компенсацію за невчасну виплату заробітної плати в розмірі 8 287,04 грн з подальшим вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Однак, враховуючи, що позивачем до стягнення пред`явлено суму в розмірі 6 671,06 грн, суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, та стягує в рахунок компенсації частини заробітної плати лише вказану суму.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ВАТ КЗ «Агромаш» підлягає частковому задоволенню, ухвалюючи рішення суд присуджує до стягнення з відповідача заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з 01 січня 2019 року по 31 січня 2021 року в розмірі 113 860,00 грн, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку в сумі 23 072,94 та компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 6 671,06 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, задовольняючи позов частково, присуджує стягнути з ВАТ КЗ «Агромаш» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сума якого розраховується пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, виходячи із суми сплаченого судового збору, та становить 297,44 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями статтями 47, 115, 116, 117, 233 Кодексу Законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», статтями 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Київський завод «Агромаш» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації, - задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Київський завод «Агромаш» (ЄДРПОУ 302517744, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Воскресенська, 7) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою:

АДРЕСА_1 , заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі

113 860,00 грн (сто тринадцять тисяч вісімсот шістдесят гривень 00 коп.), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 23 072,94 грн (двадцять три тисячі сімдесят дві гривні 94 коп.), компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 6 671,06 грн (шість тисяч шістсот сімдесят одна гривня 06 коп.), а також судовий збір в розмірі 297,44 грн (двісті дев`яносто сім гривень 44 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду виготовлено 24 січня 2022 року.

Суддя О.О. Хромова