Рішення № 10321328, 08.06.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2010 р. Справа № 22/097-10          

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Шиссль”, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна країна”, Київська обл., м. Біла Церква

про стягнення 9330,34 грн.

Суддя           Третьякова О.О.

Представники :

Позивача – Латій Б.В., довіреність № 19 від 16 квітня 2010 року.

Відповідача – не з'явився

Обставини справи:

До господарського суду Київської області з позовною заявою звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Шиссль»до товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна країна»про стягнення 9330,34 грн., що складає 7098,00 грн. основного боргу, 1990,00 грн. збитків, 44,34 грн. 3% річних, 198,00 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем зобов’язання щодо оплати за поставлений Позивачем товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05 травня 2010 року порушено провадження у справі № 22/097-10 та призначено її до розгляду на 25 травня 2010 року.

Ухвалою суду від 25 травня 2010 року розгляд справи відкладено на 08 червня 2010 рокуу зв’язку з неявкою Відповідача.

Відповідач у судові засідання жодного разу не з’явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані господарським судом документи не подав.

Враховуючи, що Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що зокрема підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103223329440 від 11 травня 2010 року, явка Відповідача обов’язковою не визнавалась і його відсутність не перешкоджає всебічному, повному та об’єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08 червня 2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника Позивача, суд

встановив:

Позивач на замовлення Відповідача 02 серпня 2006 року поставив останньому випаровувач ЕСО д/хол. Камери СТЕ 145М6 ЕD у кількості 1 шт. та двері для хол/камери 80 mm, 1-створ., 1000*2000 mm у кількості 1 шт. на загальну суму 13598,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної № ШС-197 від 02 серпня 2006 року, а Відповідач прийняв зазначений товар через повноважного представника, що підтверджується копією відповідної довіреності серії ЯМК № 164681 від 31 липня 2006 року.

Позивач для оплати поставленого ним товару виставив Відповідачу рахунок-фактуру № ШС-256 від 26 липня 2006 року на суму 13598 грн.

Однак, як вбачається з копії банківської виписки з рахунку Позивача в «РайффайзенБанк Україна»за 27 липня 2006 року та Довідки публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» №27-3-1/975 від 27 травня 2010 року, Відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково в сумі 6500,00 грн.

Позивач неодноразово звертався до Відповідача з претензією № 32 від 29 травня 2008 року та листом № 139 від 11 вересня 2009 року з вимогою провести остаточний розрахунок за отриманий товар, проте Відповідач відповіді не надавав та вимоги не виконував.

Оскільки Відповідач за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, за ним утворилась заборгованість перед Позивачем в сумі 7098,00 грн.

Як передбачено статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов’язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв’язку; зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до частини 1статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, враховуючи, що сторони вчинили зустрічні юридично значимі дії по передачі товару та його прийняттю, між ним виникли відносини щодо купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що поставка товару відбувалась без узгодження строків оплати, Позивач направив на адресу Відповідача вимогу № 167 від 30 грудня 2009 року у триденний термін по отриманні даної вимоги сплатити заборгованість по поставці товару в розмірі 7098,00 грн., яку Відповідач отримав 04 лютого 2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №1345655, однак залишив без відповіді та без задоволення. Таким чином, кінцевий термін виконання зобов’язання Відповідача по оплаті Товару припадає на 07 лютого 2010 року.

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, як це встановлено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, як це передбачено статтями 525, 526 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на те, що основна заборгованість у сумі 7098,00 грн. Відповідачем не погашена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога Позивача про стягнення з Відповідача основного боргу за поставлений товар є правомірною та обґрунтованою.

Також, Позивач заявляє до стягнення з Відповідача 44,34 грн. 3% річних та 198,00 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних нараховані Позивачем за період з 11 лютого 2010 року до 28 квітня 2010 року за 76 днів прострочення на 7098,00 грн. заборгованості у сумі 44,34 грн. Розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, тому вимога про стягнення 44,34 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Інфляційні втрати нараховані Позивачем за період з лютого 2010 року по березень 2010 року включно в сумі 198,74 грн. Однак в прохальній частині позовної заяви Позивач просить стягнути з Відповідача 198,00 грн. інфляційних втрат. Розрахунок Позивача відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, але суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога про стягнення 198,00 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Крім того, Позивач заявляє до стягнення з Відповідача 1990,00 грн. збитків у вигляді витрат, понесених Позивачем у зв’язку із відновленням свого порушеного права, що становить 1925,00 грн. витрат на оплату юридичних послуг ТОВ «Юридична компанія «ЮС НОВІТАС»та 65,00 грн. витрат на отримання Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України щодо місцезнаходження Відповідача.

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (пункт 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 та пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В силу частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У відповідності з положеннями частини 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно частини 1 статті 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

У постанові Вищого господарського суду України від 25 січня 2007 року у справі № 6/213-06-5667 зазначено, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 14 листопада 2007 року у справі № 16/217, від 18 березня 2009 року у справі № 2/165-11/59, а також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04 квітня 2006 року у справі № 43/543.

Так, Позивач при обґрунтуванні підстав для відшкодування збитків не наводить повного складу правопорушення, внаслідок якого Позивач поніс збитки у розмірі 1990,00 грн., а саме відсутні посилання на причинний зв'язок між невиконанням Відповідачем зобов’язання по оплаті вартості поставленого товару та зверненням Позивача до ТОВ «Юридична компанія «ЮС НОВІТАС»за отриманням юридичних послуг та отриманням Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України щодо місцезнаходження Відповідача.

При цьому суд вважає, що в даному випадку витрати, які поніс Позивач на оплату юридичних послуг ТОВ «Юридична компанія «ЮС НОВІТАС»згідно Договору № 1 - Шиссль про надання юридичних послуг від 11 грудня 2009 року, що підтверджується платіжним дорученням № 127 від 02 квітня 2010 року, та понесені витрати на отримання Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України щодо місцезнаходження Відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 558 від 22 грудня 2009 року, не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв’язку між фактом несплати Відповідачем вартості поставленого товару.

Також, Позивачем не подано доказів надання юридичних послуг, зокрема, відповідних актів про надання послуг, як це передбачено пунктом 3.5. Договору № 1- Шиссль про надання юридичних послуг від 11 грудня 2009 року.

З огляду на викладене та враховуючи вказані приписи законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків в заявленій сумі 1990,00 грн.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на Відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 2, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна країна» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Вокзальна, буд. 22-А, код 33679204) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шиссль»(03062, м. Київ, Святошинський р-н, проспект Перемоги, буд. 67, код 33237722) 7098,00 грн. (сім тисяч дев’яносто вісім гривень)основного боргу; 44,34 грн. (сорок чотири гривні тридцять чотири копійки) 3% річних; 198,00 грн. (сто дев’яносто вісім гривень) інфляційних втрат; 80,25 грн. (вісімдесят гривень двадцять п’ять копійок) державного мита; 185,67 грн. (сто вісімдесят п’ять гривень шістдесят сім копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В інших позовних вимогах в позові відмовити.

4. Копію рішення надіслати сторонам.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                     Третьякова О.О.

Рішення підписане 21 червня 2010 року.