Рішення № 10320469, 22.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

22.04.2010Справа №2-18/1058-2010 За позовом – Державного підприємства «Український державний центр радіочастот», м. Київ (пр. Перемоги, 15 км., м. Київ, 03179) в особі Кримської філії Українського державного центру радіочастот, м. Сімферополь (1). вул. Київська, 133-а, м. Сімферополь, 95043; 2). а/с 2071, м. Сімферополь, 95043)

До відповідача – Станції швидкої медичної допомоги в м. Ялта (вул. Ломоносова, 55, м. Ялта, 98635).

Про стягнення 1505,00 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Шевченко Г.А. – ю/к., довіреність від 15.03.2010р.

Від відповідача – Снегірьова О.І. – гол. лікар, паспорт ЕС 816334, виданий 25.11.1998р. Ялтинським МВВС.

СУТЬ СПОРУ: Державне підприємство «Український державний центр радіочастот», м. Київ в особі Кримської філії «Українського державного центру радіочастот», м. Сімферополь – позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Станції швидкої медичної допомоги в м. Ялта – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 1505,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 530, 901 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що протягом 2005-2008 років між позивачем та відповідачем були укладені договори на надання послуг (робіт). Згідно з розділом 2 укладених договорів, позивач надавав відповідачу послуги з технічного радіоконтролю параметрів випромінювання, проведення радіочастотного моніторингу та забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів відповідача відповідно з дозволами на експлуатацію, а відповідач зобов’язувався сплачувати за надані послуги. В наслідок технічної помилки при оформленні розрахунків, позивачем невірно було застосовано п. 17 Загальних положень Граничних тарифів до відповідача, що призвело до неотримання доходів позивачем. Таким чином, за період з 2006р. по 31.12.2008р., за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 1505,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

15.03.2010р. у судовому засіданні від учасників судового процесу було заявлено клопотання відповідно до ст. 69 ГПК України про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив клопотання учасників судового процесу та продовжив строк розгляду справи.

07.04.2010р. від Станції швидкої медичної допомоги в м. Ялта надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що в Договорах, укладених у січні 2006, 2007 та 2008 роках були зазначені тарифи, з врахуванням яких було затверджено бюджет Станції швидкої медичної допомоги в м. Ялта, вийти за межі якого немає у відповідача правових підстав. Позивач не звертався з пропозицією по зміні тарифу, через що не було укладено додаткових угод до договорів. Свої зобов’язання по виконанню умов договору відповідач виконав у повному обсязі, у зв’язку з чим, просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Суд залучив даний відзив до матеріалів справи.

08.04.2010 року у судовому засіданні позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 1505,00 грн. та в якій детально вказав суми боргу за кожним договором:

за Договором № 24025499/020 – 129,00 грн.;

за Договором № 24025499/200 – 387,00 грн.;

за Договором № 24025499/60 – 516,00 грн.;

за Договором № 24025499/25 – 430,00 грн.

Суд прийняв до свого розгляду дану заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Детально дослідивши вказану заяву позивача суд звертає увагу, що при складенні сум заборгованості за кожним договором, які вказані позивачем (129+387+516+430), загальна сума заборгованості виходить 1462,00 грн., а не 1505,00 грн., як вказано позивачем.

08.04.2010 року у судовому засіданні позивач надав клопотання про застосування судом п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, та просить визнати недійсними положення додатків № 1 до договорів № 24025499/020, № 24025499/200 № 24025499/60, № 24025499/25 в частині застосування 50% знижки при розрахунку вартості послуг позивача.

Клопотання мотивоване тим, що оскільки зниження сторонами плати на 50% в додатку №1 до договорів, укладених між сторонами, суперечить змісту пунктів договорів, законодавству то його слід визнати недійсним.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як виходить з вказаного клопотання, заявляючи таке клопотання позивач розраховує на те, що у разі визнання недійсними додатків № 1 до договорів № 24025499/020, № 24025499/200 № 24025499/60, № 24025499/25 в частині застосування 50% знижки при розрахунку вартості послуг, у позивача будуть обґрунтовані позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 24025499/020 у сумі 129,00 грн.; за Договором № 24025499/200 – 387,00 грн.; за Договором № 24025499/60 – 516,00 грн. та за Договором № 24025499/25 – 430,00 грн. Оскільки позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості у сумі 1505,00 грн. мотивовані саме тим, що у додатках № 1 до договорів помилково був вказаний коефіцієнт пільг – 50%.

Дослідивши додатки № 1 до договорів № 24025499/020, № 24025499/200 № 24025499/60, № 24025499/25 судом встановлено, що у таких додатках, крім коефіцієнту пільг 50% конкретно вказана плата відповідача за користування послугами за місяць, за квартал та за рік, з вказанням конкретних сум.

Враховуючи те, що позивач у своєму клопотанні не просить суд визнати недійсними додатки № 1 до № 24025499/020, № 24025499/200 № 24025499/60, № 24025499/25 також у частині плати за місяць, за квартал і за рік, то задоволення такого клопотання позивача про застосування судом п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, та просить визнати недійсними положення додатків № 1 до договорів № 24025499/020, № 24025499/200 № 24025499/60, № 24025499/25 в частині застосування 50% знижки при розрахунку вартості послуг не призведе до захисту прав і законних інтересів позивача, як того вимагає пункт 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України і на що розраховує позивач, заявляючи таке клопотання.

Приймаючи до уваги те, що вихід за межі позовних вимог є правом, а не обов’язком господарського суду, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про застосування судом п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 08.04.2010 року позивач надав суду заяву № 43-05/1063 про уточнення та доповнення позовних вимог, в якому просить доповнити предмет позову, а саме: крім стягнення з відповідача боргу у розмірі 1505,00 грн. просить також визнати недійсними додатки № 1 до Договорів № 24025499/020; № 24025499/200; № 24025499/60; № 24025499/25 в частині застосування пільгового коефіцієнту – 0,5 при розрахунку вартості послуг.

Крім того, 22.04.2010 року позивачем через канцелярію господарського суду здана заява про доповнення позовних вимог № 43-05/1285 від 22.04.2010 року, відповідно до якої позивач просить визнати недійсними додатки № 1 до Договорів № 24025499/020; № 24025499/200; № 24025499/60; № 24025499/25 в частині застосування пільгового коефіцієнту – 0,5 при розрахунку вартості послуг та стягнути з відповідача боргу станом на 31.12.2008 року у розмірі 1505,00 грн., а саме:

за Договором № 24025499/020 – 129,00 грн.;

за Договором № 24025499/200 – 387,00 грн.;

за Договором № 24025499/60 – 516,00 грн.;

за Договором № 24025499/25 – 430,00 грн.

Частиною четвертою статті 22 ГПК передбачені такі права позивача, як змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову.

Суд звертає увагу, що позивач подав заяву № 43-05/1063 про уточнення та доповнення позовних вимог та заяву про доповнення позовних вимог № 43-05/1285, що не передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Проте у Листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" вказано, яким чином господарський суд повинен розцінювати заяву позивача "про уточнення позовних вимог", якщо в ній відсутнє посилання на статтю 22 ГПК та не зазначено, що заяву подано про зміну предмета або підстав позову, а саме: сама лише відсутність посилання у зазначеній заяві на приписи норми процесуального права не означає невідповідності заяви вимогам закону. У вирішенні наведеного питання господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами.

Дотримуючись приписів вказаного Листа, суд ретельно дослідив зміст поданих заяв та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами і зауважує наступне.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві (Лист Вищого господарського суду України від 02.06.2006, № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році").

У той час, як позивач саме доповнює свої позовні вимоги, а саме: крім позовних вимог щодо стягнення заборгованості у сумі 1505,00 грн. просить також визнати недійсними додатки № 1 до Договорів № 24025499/020; № 24025499/200; № 24025499/60; № 24025499/25 в частині застосування пільгового коефіцієнту – 0,5 при розрахунку вартості послуг. Тобто фактично йдеться про об'єднання в одній позовній заяві двох різних вимог (про стягнення суми і визнання недійсними додатків).

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у прийнятті до свого розгляду заяви позивача № 43-05/1063 від 08.04.2010 року про уточнення та доповнення позовних вимог та заяви № 43-05/1285 від 22.04.2010 року про доповнення позовних вимог.

Крім того, подаючи до суду заяву про доповнення позовних вимог № 43-05/1285 від 22.04.2010 року позивач додав до неї, крім іншого, додаток № 1 до Договору № 24025499/020 від 25.02.2005 року, якій не підписаний сторонами і не засвідчений печатками.

22.04.2010 року у судовому засіданні сторони письмово пояснили суду, що такій додаток № 1 до Договору № 24025499/020 від 25.02.2005 року дійсно був підписаний сторонами, проте ані у позивача, ані у відповідача у підписаному вигляді не зберігся.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду заяву, в якій просить суд застосувати строк позовної давності у три роки. Суд залучає дану заяву відповідача до матеріалів справи.

Слухання справи відкладалося, у справі оголошувалася перерва з 08.04.2010 року по 22.04.2010 року у порядку, передбаченому статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

25.02.2005 року між Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» в особі Кримської філії Українського державного центру радіочастот (виконавець) та Станцією швидкої медичної допомоги м. Ялта (замовник) укладено договір № 24025499/020 на виконання робіт, пов’язаних з радіочастотним моніторингом і забезпеченням ЕМС РЕЗ.

Відповідно до пункту 1 договору, виконавець виконує роботи, пов’язані з радіочастотним моніторингом і забезпеченням електромагнітною сумісністю радіоелектронних засобів замовника, а замовник приймає і оплачує виконані роботи у порядку і на умовах, передбачених дійсним договором.

У подальшому, між Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» в особі Кримської філії Українського державного центру радіочастот (виконавець) та Станцією швидкої медичної допомоги м. Ялта були укладені наступні договори: № 24025499/200 від 01.04.2006р., договір № 24025499/60 від 01.01.2007р., договір № 24025499/25 від 01.01.2008р.

Розділом 1 таких договорів передбачено, що виконавець виконує роботи, які передбачені Граничними тарифами на роботи (послуги), а замовник приймає і сплачує виконані роботи в порядку і на умовах, передбачених даним договором.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У Розділах 4 вказаних договорів передбачено, що вартість робіт визначені у Додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору.

Дослідивши вказані додатки, судом встановлено, що у додатках № 1 до договорів № 24025499/020 від 25.02.2005 року, № 24025499/200 від 01.04.2006р., № 24025499/60 від 01.01.2007р., № 24025499/25 від 01.01.2008р. встановлена плата за місяць з ПДВ у розмірі 43,00 грн., за квартал – 129,00 грн., за рік – 516,00 грн.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до Розділу 4 договору № 24025499/020 від 25.02.2005 року, оплата робіт по договору здійснюється по виставленим платіжним документам поквартально до 15 числа першого місяця поточного кварталу.

Розділом 4 договорів № 24025499/200 від 01.04.2006р., № 24025499/60 від 01.01.2007р., № 24025499/25 від 01.01.2008р. передбачено, що розрахунки за технічний радіоконтроль параметрів випромінювання РЕЗ та ЕМС РЕЗ проводяться шляхом перерахування суми, виставленої в платіжному документі на розрахунковий рахунок виконавця. Оплата здійснюється щомісячно, до 15 числа поточного місяця. Оплата інших робіт за договорами здійснюється по виставлених рахунках виконавця в десятиденний строк з моменту одержання замовником рахунку.

Судом встановлено, що відповідачем було сплачено усі виставлені позивачем рахунки за надані послуги за договорами № 24025499/200 від 01.04.2006р., № 24025499/60 від 01.01.2007р., № 24025499/25 від 01.01.2008р., № 24025499/020 від 25.02.2005 року, що також підтверджується позивачем у судовому засіданні.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що в наслідок технічної помилки при оформленні розрахунків, позивачем невірно було застосовано п. 17 Загальних положень Граничних тарифів до відповідача, що призвело до неотримання доходів позивачем, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача недоотриманих коштів у сумі 1505,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

За змістом вище перелічених договорів (п. 4.1., 4.2.) сторони дійшли згоди щодо розрахунку згідно діючих Граничних тарифів. При укладені сторонами враховано, що згідно із ч. 4 ст. 16 ЗУ № 1770 «перелік робіт та послуг, що виконує УДЦР, а також тарифи на них затверджуються НКРЗ у встановленому порядку».

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) - це форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Згідно ч. З ст. 189 того ж кодексу суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

За вимогами ч. 1 ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни). Аналогічні вимоги встановлюються ст. ст. 6-9 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» № 507-ХП від 03.12.1990р.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» № 507-ХП від 03.12.1990р. державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України, у даному випадку уповноваженим органом державної влади є Національна комісія з питань регулювання зв'язку України.

Судом встановлено, що усе вищевикладене було враховано сторонами при укладені договорів (п. 4.1, п. 4.2, предмет договору та інше). Додатком №1 до Договору № 24025499/200 від 01.04.2006р. Договору № 24025499/60 від 01.01.2007р., Договору № 24025499/25 від 01.01.2008р. № 24025499/020 від 25.02.2005 року встановлено тариф згідно з Граничними тарифами та погоджено саму плату за користування послугами.

Статтею 627 Цивільного Кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А статтею 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст договору становлять його умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Зміни у договори № 24025499/020, № 24025499/200 № 24025499/60, № 24025499/25 у частині плати за надані роботи (послуги) у період їх дії сторонами не вносилися, доказів внесення таких змін суду не представлено.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Враховуючи те, що зміни у договори № 24025499/200 від 01.04.2006р. Договору № 24025499/60 від 01.01.2007р., Договору № 24025499/25 від 01.01.2008р., № 24025499/020 від 25.02.2005 року у частині суми оплати, яка підлягає сплаті за місяць, квартал та рік сторонами не вносилися, то у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 1505,00 грн., у зв’язку із відсутністю такої заборгованості відповідача перед позивачем.

Що стосується доводів відповідача про пред’явлення позову поза межами позовної давності, то суд звертає увагу, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведене існування самого суб’єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв’язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У даному випадку суд відмовляє у позові саме в зв’язку з необґрунтованістю та безпідставністю самих вимог позивача.

Судові витрати відносяться на позивача у порядку статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, оскільки суд відмовив позивачу у прийнятті до свого розгляду заяви позивача № 43-05/1285 від 22.04.2010 року про доповнення позовних вимог, то сума державного мита у розмірі 85,00 грн., сплаченого квитанцією № NOQUQ45784 від 22.04.2010 року, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

22.04.2010 р. у судовому засіданні за згодою сторін було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 26.04.2010 року

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 22, 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Відмовити у прийнятті до свого розгляду заяви позивача № 43-05/1285 від 22.04.2010 року про доповнення позовних вимог.

2.          Відмовити у прийнятті до свого розгляду заяви позивача № 43-05/1063 від 08.04.2010 року про уточнення та доповнення позовних вимог.

3.          Відмовити у задоволенні клопотання позивача № 43-05 від 08.04.2010 року про застосування судом пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

4.          У позові відмовити.

5.          Повернути Державному підприємству «Український державний центр радіочастот», м. Київ (пр. Перемоги, 15 км., м. Київ, 03179; код ЄДРПОУ 01181765) в особі Кримської філії Українського державного центру радіочастот, м. Сімферополь (вул. Київська, 133-а, м. Сімферополь, 95043) з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 МФО 824026 ЗКПО 34740405 ГУ ДКУ в Автономній Республіці Крим м. Сімферополь код платежу 22090200) державне мито у сумі 85,00 грн., сплачене квитанцією № NOQUQ45784 від 22.04.2010 року, у зв’язку з відмовою у прийнятті заяви про доповнення позовних вимог на розгляд суду.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.