Рішення № 103202015, 10.02.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2022 року м. Київ № 320/621/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (код: 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо виплати ОСОБА_1 у меншому розмірі заробітної плати за грудень 2020 року та невиплати щорічної премії;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітну плату за грудень 2020 року в сумі 37889,68 грн.;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну премію за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік (яка виплачена у грудні 2020 року), що становить 28% суми посадового окладу за посадою з урахуванням виникнення права на заробітну плату відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

У якості підстави позову позивач зазначив, що відповідачем протиправно не було здійснено виплату заробітної плати та щорічної премії за грудень 2020 року у встановленому законодавством розмірі.

Ухвалою суду від 26.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано відповідачеві протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також інші додаткові документи, що стосуються розгляду даної справи.

22.02.2021 судом отримано відзив на позовну заяву у якому відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що нарахування і виплата позивачеві всіх належних йому сум за грудень 2020 року була здійснена у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак зазначав, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив, отриманого судом 11.03.2021, позивач наголосив на тому, що викладені відповідачем доводи не відповідають фактичним обставинам справи та зводяться до довільного трактування законодавства, яке регулює статус прокурорів та виплату заробітної плати прокурорам органів прокуратури України, а відтак підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позивачем вимоги та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 27.07.2004 Лугинським РВ УМВС України в Житомирській області.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.02.2011 безперервно проходив службу в органах прокуратури України на різних посадах та зокрема наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2095ц був звільнений з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених та тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадження щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України, на підставі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», з 24.12.2019.

У відповідності до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 по справі №640/154/20, залишених без змін згідно постанови Верховного Суду від 21.10.2021, вищезазначений наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2095ц про звільнення позивача визнано протиправним та скасовано.

Вирішено поновити ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, з 25.12.2019, та стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 23.07.2020 в сумі 212785,58 грн.

Наказом Генерального прокурора від 16.11.2020 №2806ц скасовано наказ від 21.12.2019 №2095ц та поновлено позивача на відповідній посаді в Генеральній прокуратурі України.

Згідно наказу Генерального прокурора від 08.12.2020 №2951ц позивачеві, поновленому на посаді за рішенням суду, тимчасово визначено робоче місце в Департаменті нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем і підтверджується матеріалами справи, у грудні 2020 року заробітна плата ОСОБА_1 як прокурора відділу Генеральної прокуратури України становила 6825,52 грн., за 20 відпрацьованих робочих днів з 03.12.2020 по 31.12.2020.

Позивач не погоджується з таким розміром заробітної плати та вважає протиправними дії відповідача щодо невірного обрахунку та виплати заробітної плати у меншому розмірі, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За змістом викладеного сторонами, спірні правовідносини полягають в тому, що за доводами позивача відповідачем не було виконано негайно рішення суду в частині поновлення його на посаді в Офісі Генерального прокурора, а натомість 16.11.2020 поновлено на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України.

За твердженням позивача, ним було пройдено та завершено всі етапи атестації, запровадженої Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженої наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 на виконання вимог пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, а отже він має право на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», у т.ч. премії в розмірі 28% посадового окладу, що була виплачена прокурорам Офісу Генерального прокурора у грудні 2020 року згідно наказів Генерального прокурора від 01.12.2020 №91-зц та від 18.12.2020 №106-зц.

У свою чергу, позиція відповідача ґрунтується на тому, що позивачем було пройдено успішно лише два етапи атестації та допущено до третього - співбесіди, за результатами якої рішенням другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 06.12.2019 позивача визнано таким, що не успішно пройшов атестацію.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 по справі №640/154/20 визнано протиправним та скасовано зазначене вище рішення другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 06.12.2019. При цьому, залишаючи в силі у відповідній частині рішення суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 01.10.2020 змінила мотивувальну та резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, вирішивши поновити ОСОБА_1 на відповідній посаді саме в Генеральній прокуратурі України та зокрема зазначивши про те, що позивачем процедуру проходження атестації не завершено.

Таким чином, зауважуючи на тому, що кадровою комісією з атестації прокурорів не приймалося рішення про успішне проходження ОСОБА_1 атестації, оскільки останній перебуває в статусі прокурора Генеральної прокуратури України, відповідачем зазначено, що у відповідності до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» нарахування та виплата позивачеві заробітної плати здійснювалась згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

При цьому, зважаючи на те, що позивач не є прокурором Офісу Генерального прокурора і зокрема не працював в Офісі Генерального прокурора з 01.01.2020 по 08.12.2020, відповідачем також зазначено, що позивач не підлягав оцінюванню якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора згідно приписів Тимчасового положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.10.2020 №503, а отже підстави для нарахування йому премії згідно положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

14.10.2014 прийнято Закон України №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII (тут і надалі - нормативно-правові акти в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці (ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII).

Згідно ч. 3 ст. 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3 (ч. 4 ст. 81 Закону №1697-VII).

Отже, починаючи з 15.07.2015 відбулися поетапні зміни в оплаті праці працівників прокуратури, збільшувались відповідно розміри посадових окладів працівників прокуратури, що не заперечується представником відповідача.

Відповідно до положень ст. 8 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Згідно ст. 13 Закону №108 оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частиною 9 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що кореспондується із положеннями ст.ст. 89 і 90 вказаного Закону №1697-VII, відповідно, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України; фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Так, зокрема, Законом України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності з 01.01.2015) внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - постанова №505) надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (пункт 6 постанови №505).

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зокрема, пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Законом України "Про Конституційний Суд України" №2136-VIII від 13.07.2017 (далі - Закон №2136-VII) передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (ст. 91 Закону №2136-VII).

Згідно із ст. 97 Закону №2136-VII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

У рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8.12.2004 №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 прийнято 26.03.2020, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 27.03.2020.

Як вже було вказано вище, на виконання рішення суду наказом Генерального прокурора від 16.11.2020 №2806ц позивача поновлено на відповідній посаді в Генеральній прокуратурі України.

При цьому, спірні правовідносини пов`язані з тим, що нарахування та виплата позивачеві заробітної плати у грудні 2020 року була здійснена відповідачем згідно приписів постанови №505, а не положень ст. 81 Закону №1697-VII, у тому числі без нарахування та виплати премії за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік в розмірі 28% суми посадового окладу.

Зокрема, позивач стверджує, що пройшов всі етапи атестації, запровадженої в ході реформування органів прокуратури, а тому має право на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», у т.ч. премії в розмірі 28% посадового окладу, що була виплачена прокурорам Офісу Генерального прокурора у грудні 2020 року згідно наказів Генерального прокурора від 01.12.2020 №91-зц та від 18.12.2020 №106-зц.

Так, суд зазначає, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ (далі - Закон №113-IX), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим, внесено ряд змін до Закону №1697-VII, зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим

Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури на зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які не успішно пройшли атестацію.

Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (далі - Порядок №221), атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. (пункт 7 розділу І Порядку №221).

Пунктом 8 розділу І Порядку №221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу ІV Порядку № 221).

Відповідно до пунктів 13, 14 розділу ІV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Пунктом 15 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Пунктом 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233, визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 по справі №640/154/20 зокрема зазначив, що черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом №113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проекту цього Закону зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Реалізація «кадрового перезавантаження» органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів у відповідність до вимог статті 14 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ, шляхом атестації прокурорів.

Тож проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 21.09.2021 у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20.

Так, судами першої та апеляційної інстанції у справі №640/154/20 було встановлено, що ОСОБА_1 успішно пройшов перші два етапи атестацій та був допущений до наступного етапу - співбесіди. Перед проведенням співбесіди, яка відбулася 06 грудня 2019 року, позивач виконав практичне завдання.

За наслідками проведення співбесіди з позивачем кадрова комісія прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, яке вмотивовано висновком комісії про його невідповідність вимогам професійної етики та доброчесності, через наявні обґрунтовані сумніви щодо професійної етики та доброчесності.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так як відповідне рішення кадрової комісії не містило мотивів, з яких вона дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , оскільки останнє засновано на наявності начебто обґрунтованих, проте не підтверджених належними та допустимими доказами, сумнівів членів комісії щодо його професійної етики та доброчесності, колегія суддів Верховного Суду вказала, що фактично такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення, а тому погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації не може вважатися законними та обґрунтованим, прийнятим на підставі висновків компетентного органу, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, оскільки наказ Генерального прокурора про звільнення позивача з посади та органів прокуратури є похідним від рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, колегія суддів зазначила, що він також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів урахувала, що Законом №113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом.

При цьому, визначальною підставою для переведення прокурора на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах є рішення відповідної кадрової комісії про успішне проходження прокурором атестації.

Верховний Суд зауважив, що рішення кадрової комісії, ухвалене стосовно проходження позивачем атестації є протиправним та скасовано з підстав необґрунтованості, невмотивованості за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, водночас це не надає суду повноважень замість комісії визнати позивача таким, що успішно пройшов атестацію.

Тож відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача.

Відтак, за встановлених у справі №640/154/20 обставин, суд касаційної інстанції зазначив, що Офіс Генерального прокурора має своїм обов`язком вжити належних заходів щодо забезпечення позивачу можливості пройти співбесіду з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Завершенням цієї процедури має бути відповідне рішення кадрової комісії, при прийнятті якого слід взяти до уваги висновки цієї постанови.

Отже, згаданими судовими рішеннями, що набрали законної сили, були встановлені відповідні обставини, у т.ч. щодо відсутності рішення кадрової комісії стосовно позивача про успішне проходження ним атестації в ході реформування органів прокуратури, яке в свою чергу є визначальною підставою для переведення прокурора на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 по справі №640/154/20 зазначив, що положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №1697-VII та Закону №113-ІХ, не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення. Отже з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення, існувала необхідність субсидіарного застосовування до спірних правовідносин окремих норм КЗпП України.

Так, скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини 1 статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, колегія суддів звернула увагу, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині 1 статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

У контексті наведеного, колегія суддів відхилила доводи Офісу Генерального прокурора про те, що поновлення позивача на посаді призведе до порушення конституційного принципу рівності громадян, тобто порушення прав та інтересів інших осіб, які успішно пройшли атестацію, а також положень Закону України №113-ІХ, яким закріплена можливість переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора виключно у разі успішного проходження атестації, оскільки у межах спірних правовідносин має місце рішення про поновлення позивача на попередній роботі, тобто на посаді в органі, яким було здійснено незаконне звільнення.

Доводи касаційної скарги позивача, серед іншого, стосувалися незгоди з поновленням його на посаді в Генеральній прокуратурі України, з якої його було звільнено.

Колегія суддів звернула увагу, що після звільнення позивача у системі органів прокуратури відбувся ряд організаційних змін, пов`язаних із запровадженим Законом №113-ІХ реформуванням органів прокуратури, зокрема, змінено назви цих органів, у тому числі назву «Генеральна прокуратура України» змінено на назву «Офіс Генерального прокурора».

Разом з тим, колегія суддів наголосила, що Закон №113-IX передбачає лише дві умови зайняття посад прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме: переведення прокурорів, які займали посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом на підставі рішення кадрової комісії про успішне проходження атестації; успішне проходження добору на вакантні посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, які з`явилися після звільнення прокурорів за власним бажанням, неуспішного проходження прокурорами атестації або з інших підстав, особами, які не займали посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом.

У контексті наведеного, колегія суддів звернула увагу на положення пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким визначено, що у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі".

Тобто реалізація судового рішення про поновлення працівника на попередній роботі фактично здійснюється шляхом повернення трудових відносин у попередній стан, який існував до внесення у трудову книжку запису про звільнення.

Отже, ураховуючи обставини справи №640/154/20, колегія суддів погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про поновлення позивача в Генеральній прокуратурі України на посаді, яку позивач обіймав до звільнення.

Таким чином, зважаючи на викладене, у відповідності до матеріалів даної адміністративної справи №320/621/21, судом встановлено, що позивача на виконання рішення суду було поновлено на відповідній посаді саме в Генеральній прокуратурі України.

Оскільки позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, в контексті заявлених ним позовних вимог та їх обґрунтувань, суд з урахуванням викладеного, робить висновок, що в межах спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Суд зазначає, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Відтак, застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує успішне проходження прокурором атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом.

Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у неодноразово цитованій вище постанові від 21.10.2021 по справі №640/154/20.

Зважаючи на те, що у вказаній справі позивачем заявлялись вимоги щодо стягнення з Генеральної прокуратури України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року до дня поновлення на посаді, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого щодо регулювання організації прокуратури України, Верховний Суд зазначив, що середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже він туди не переведений. Водночас, прирівнення посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру, суперечить вимогам Закону №113-ІХ.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2021 у справі № 826/17798/14.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як наслідок, з урахуванням викладеного у сукупності, спростовуються викладені позивачем твердження про те, що ним було пройдено всі етапи атестації і останні є завершеними.

Крім цього, суд звертає увагу позивача на помилковість його зауважень, що відповідачем не було виконано рішення суду щодо негайного поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, адже в результаті апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції по справі №640/154/20, позивача наказом відповідача було поновлено на відповідній посаді саме в Генеральній прокуратурі України, згідно вимог рішення суду.

Також, приймаючи до уваги відсутність рішення про успішне проходження атестації позивачем та враховуючи висновки Верховного Суду по справі №640/154/20, які є застосовними і в межах даного адміністративного спору, суд не вбачає обґрунтованими твердження позивача, що відповідачем було порушено конституційне право позивача на працю та її гідну оплату, оскільки в даному випадку, в контексті спірних правовідносин, дії відповідача, зокрема щодо нарахування та виплати позивачеві заробітної плати у грудні 2020 року згідно приписів постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» - узгоджувалися із вимогами чинного законодавства.

Відтак, заявлені позивачем вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо виплати ОСОБА_1 у грудні 2020 року заробітної плати у меншому розмірі, а також стягнення з відповідача недоплаченої заробітної плати позивача за грудень 2020 року у визначеному ним розмірі є такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачеві щорічної премії та власне зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну премію за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік (яка виплачена у грудні 2020 року), що становить 28% суми посадового окладу за посадою з урахуванням виникнення права на заробітну плату відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Відповідно до статей 9, 81 Закону України «Про прокуратуру» наказом Генерального прокурора від 30.10.2020 №503 затверджено Тимчасове положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів (надалі - Положення).

Згідно пунктів 1.1, 1.2 розділу 1 цього Положення, останнє визначає порядок оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних, спеціалізованих (на правах обласних та окружних) прокуратур, а також підстави і порядок їх преміювання за результатами такого оцінювання.

Преміювання прокурорів за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік проводиться у разі позитивного оцінювання їх роботи.

Згідно пункту 2.3 розділу 2 Положення оцінювання якості роботи прокурорів оформлюється у вигляді звіту (згідно з додатком), що складається прокурором, який підлягає оцінюванню, і погоджується його безпосереднім керівником.

Відповідні звіти затверджуються керівниками вищого рівня (керівником самостійного структурного підрозділу, керівником органу прокуратури, першими заступниками та заступниками Генерального прокурора, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури).

За результатами оцінювання якості роботи прокурора безпосереднім керівником може бути виставлено позитивну, задовільну або негативну оцінку (пункт 2.4 розділу 2 Положення).

Звіти про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік надаються до кадрового підрозділу для підготовки наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурорів (пункт 2.7 розділу 2 Положення).

За приписами пунктів 3.3, 3.4, 3.6 розділу 3 Положення бухгалтерська служба на підставі затверджених висновків обраховує середньовизначений розмір щорічної премії у відсотках і доводить його до відома кадрового підрозділу для підготовки проєктів відповідних наказів про виплату премії прокурорам.

Розмір премії за результатами оцінювання якості роботи розраховується у відсотках до суми посадового окладу відповідної посади на день видання наказу згідно з пунктом 3.2 розділу 3 цього Положення з урахуванням виникнення права на заробітну плату відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру».

Премія за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік виплачується прокурорам на підставі наказів Генерального прокурора, керівників обласних, спеціалізованих (на правах обласних) прокуратур протягом 15 днів після затвердження висновку щодо результатів оцінювання, але не пізніше грудня року, в якому здійснюється оцінювання якості роботи прокурорів за календарний рік.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивача було поновлено на відповідній посаді в Генеральній прокуратурі України, у зв`язку з чим останній не підлягав оцінюванню в якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора, а отже таке оцінювання, згідно приписів Положення, у відношенні позивача не проводилось.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення виплати позивачеві премії за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік.

Відповідно, заявлені позивачем вимоги у відповідній частині, а саме про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачеві щорічної премії та власне зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити останню - суд також вважає безпідставними.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини справи, а також доводи та заперечення сторін, суд вважає, що під час розгляду даної адміністративної справи відповідач виконав покладений на нього обов`язок і на спростування тверджень позивача довів суду правомірність своїх дій в межах спірних правовідносин.

Як наслідок, суд робить висновок, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Оскільки при зверненні до суду з даним адміністративним позовом судовий збір на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивачем не сплачувався, а також зважаючи на те, що позивачеві відмовлено у задоволенні позову - судові витрати, що підлягають розподілу згідно вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.02.2022.

Суддя Панченко Н.Д.