Єдиний державний реєстр судових рішень ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303
РІШЕННЯ
Іменем України
01.04.2010Справа №2-17/421-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіза-Трейд»
До відповідача Приватного підприємства «РГС Групп»
про стягнення суми недопоставленого товару в розмірі 230400,00 грн., суми штрафу в розмірі 23040,00 грн.
Суддя В.І. Гайворонський
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача - не з’явився
Від відповідача - не з’явився
Сутність спору: Згідно позову та його уточнення позивач просить стягнути з відповідача суму недопоставленого товару в розмірі 230400,00 грн. та суму штрафу в розмірі 23040,00 грн., у зв’язку з неналежним виконанням умов Договору поставки сільськогосподарської продукції (товарів) № 19/07/09 від 20 листопада 2009 року, а саме недопоставкою товару, визначеного Специфікацією.
Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача. Таким чином позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).
Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечив, відзив на позов не представив, про час слухання справи наперед повідомлений належним чином - рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є.
Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.
Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.
Розглянувши матеріали справи, суд –
ВСТАНОВИВ:
Згідно п. 2.1 договору Постачальник (ПП «РГС Групп») зобов’язується поставляти товари разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих Покупцем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Квіза-Трейд») Замовлень, а Покупець зобов’язується приймати такі товари та вчасно оплачувати їх вартість. Постачальник зобов’язується поставляти Покупцю товари, відповідно до отриманого від нього Замовлення за цінами, й в асортименті зазначеними у специфікації, що є невід’ємною частиною Договору.
Згідно п. 3.1 Договору вартість товарів, що поставляється, вказується в Специфікації, товарних накладних та декларації про оптову ціну на продовольчі товари, що з моменту їх підписання є невід’ємними частинами Договору. Ціни вказуються в національній валюті України, включаючи ПДВ, і включають вартість доставки товарів Постачальником в місце поставки, зазначене у Замовленні.
Згідно п. 4.1 Договору Постачальник здійснює поставку товарів на умовах DDP – до місця призначення, зазначеного у Замовленні (правила «Інкотермс» в редакції 2000 року), тобто, Постачальник зобов’язується прийняти від Покупця Замовлення на поставку товарів та здійснити поставку своїми засобами та за свій рахунок на адресу, та в строк вказані у такому Замовленні, і на умовах, вказаних у договорі.
Згідно п. 1.11 Договору Замовлення Покупця на поставку товару (Замовлення) – документ, наданий Покупцем Постачальнику в електронному вигляді (документ ORDERS у міжнародному форматі EANCOM) при посередництві однієї з компаній – операторів EDI: ТОВ «Е-КОМ» або ТОВ «КомАрх», на вибір Постачальника. Для отримання замовлень Постачальник зобов’язаний укласти з однією з цих компаній угоду про електронний обмін даними з Покупцем та мати доступ до мережі Інтернет. Замовлення містить: GLN-номер Постачальника, GLN-номер Покупця, GLN-номер місця призначення, номер замовлення, дату його подачі, дату поставки товару, асортимент і кількість товарів, що поставляється.
Згідно п. 6.1 Договору Покупець оплачує поставлений товар на умовах 100% передплати.
Згідно п. 4.2 договору Замовлення на поставку товарів передається Постачальнику попередньо не менш ніж за ____ календарних днів до дати поставки. Покупець має право не приймати товари, поставлені раніше дати та/або часу поставки, що передбачені у Замовленні. Поставка товару здійснюється протягом 3 календарних днів з моменту отримання Постачальником передплати.
Згідно п. 8.3 Договору за кожен випадок не поставки, або недопоставки, або прострочення, згідно Замовлення, Постачальник, на вимогу Покупця сплачує штраф у розмірі 10% від вартості товарів, поставка яких відбулась з вищезазначеними порушеннями.
Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних підстав:
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов’язання мають виконуватись.
Отримання позивачем передплати підтверджується платіжним дорученням № 1024144 від 25 листопада 2009 року на суму 145600,00 грн., та платіжним дорученням № 1023902 від 25 листопада 2009 року на суму 200000, 00 грн.
Однак, відповідачем не надано доказів поставки товару у повному обсязі.
Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.
Оскільки відповідні докази, а також інші докази в обґрунтування заперечень не надані до прийняття цього рішення, немає підстав їх залучати до справи після прийняття рішення.
З урахуванням ст.ст. 610, 611, 623 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України позивач має право на стягнення суми недопоставленого товару.
Ч. 3 статті 703 ЦК України також передбачено, що покупець має право на повернення суми попередньої оплати, якщо продавець не передав товар.
Згідно ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Щодо відсутності передбаченого договором замовлення покупця на поставку товару суд вважає, що відповідно до ст. 614 ЦК України у даному випадку є вина відповідача, оскільки ним не надано доказів виконання п. 1.11 Договору щодо укладення угоди про електронний обмін.
Суд також вважає, що не існує підстав не приймати до уваги платіжні доручення про перерахування грошових коштів відповідачу.
Якщо виникнуть будь-які обставини, які суттєво впливають на прийняте рішення, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.
Вимоги щодо стягнення штрафу задоволенню не підлягає, при цьому суд виходить з наступних підстав:
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно п. 8.3 Договору штраф сплачується на вимогу покупця.
Позивачем не надано доказів пред’явлення відповідачу такої вимоги.
Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.
Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.
Таким чином, момент настання виконання зобов’язання по сплаті штрафу залежить від наявності вимоги кредитора.
Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.
Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.
Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті штрафу на цей час не існує.
При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.
Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.
Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.
Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.
Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.
Відповідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, у тому числі відповідно до умов, якими у даному випадку передбачена вимога.
Дана думка суду з аналогічного випадку також співпадає з думкою Севастопольського апеляційного господарського суду, викладеною в постанові від 23.12.2004р. по справі № 2-17/9032-04, та від 23.12.05р. по справі №2-17/12582-2005, а також практикою розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України, та думкою Вищого Господарського Суду України, що викладена в інформаційному листі.
Окрім цього, відповідно до ст. 15 ЦК України суд може захистити порушене право.
Однак, право позивача на цей час щодо стягнення штрафу в розмірі 23040,00 грн. у даному випадку не порушене, оскільки вимога щодо такої сплати відповідачу не пред’являлась.
Оскільки право позивача не порушене, підстав для задоволення позову в цій частині не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищим Господарським Судом України (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).
Окрім цього, з урахуванням ст. 638 ЦК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», є підстави вважати договір неукладеним, тому що не визначені передбачені п. 3.2, п. 4.2, п. 7.1.d. умови (передбачені вказаними пунктами графи не заповнені), а також не підписана однією із сторін специфікація (позивачем). Тобто, узгодженої специфікації у відповідача бути не може.
Однак, вказана обставина щодо неукладеного договору не може вплинути на стягнення суми недопоставленого товару, оскільки згідно ст. 1212 ЦК України вказані кошти у даному випадку підлягають поверненню позивачу.
Таким чином, вимога щодо стягнення 230400 грн. законна, обґрунтована, та підлягає задоволенню, а щодо стягнення 23040 грн. підстав для задоволення вимоги не існує.
Якщо сплата боргу буде проведена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою в порядку статті 117 ГПК України щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Судові витрати позивачу згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем пропорційно задоволеним вимогам.
Вказані витрати підтверджені платіжним дорученням № 1034673 від 21 грудня 2009 року на суму 2764,80 грн. з державного мита, та платіжним дорученням № 1034674 від 21 грудня 2009 року на суму 236 грн. по сплаті судових витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Судові витрати згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем пропорційно задоволеним позовним вимогам, та складають по державному миту у сумі 2304 грн. (стягнута сума помножена на суму підлягаючу сплаті державного мита та поділено на заявлену суму позову, а саме: (230400,00*2534,4:253,440=2304 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі 214,55 грн. (стягнута сума помножена на 236, та поділено на заявлену суму позову, а саме: (230400,00*236:253,440= 214,55 грн.));
Згідно статті 84 ГПК України в рішенні суду вказується про повернення мита. Згідно ч. 2 статті 47 ГПК України про повернення мита видається довідка.
З урахуванням зменшення розміру позовних вимог, суд вважає необхідним повернути позивачу надмірно сплачене ним державне мито в частині зменшення позовних вимог, що дорівнює 230,4 грн. (1% від 253 440 грн. = 2534, 4 грн.), (2764.80 грн. - 2534, 4 грн. = 230.4 грн.)
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49,47, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства «РГС Групп» (95022, м. Сімферополь, вул. Кубанська 22, код ЄДРПОУ 33773309, р/р 260008736 у АТ «Єрсте Банк» м. Київ, МФО 380009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіза-Трейд» (01103, м. Київ, Залізничне шосе 57, код ЄДРПОУ 30437110, рахунок № 26002000227941 в АКБ «Укрсоцбанк», МФО 300023) суму недопоставленого товару в розмірі 230400,00 грн., судові витрати з державного мита в сумі 2304 грн., судові втрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 214,55 грн.
Видати наказ.
В частині стягнення 23040,00 грн. штрафу у позові відмовити.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Квіза-Трейд» (01103, м. Київ, Залізничне шосе 57, код ЄДРПОУ 30437110, рахунок № 26002000227941 в АКБ «Укрсоцбанк», МФО 300023) із Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 230,4 грн., сплачене платіжним дорученням № 1034673 від 21 грудня 2009 року.
Видати довідку.
Суддя ГС АР Крим підпис В.І. Гайворонський
Копію рішення направити за адресами: - Товариству з обмеженою відповідальністю «Квіза-Трейд» (м. Київ,Залізничне шосе,57, 01103); - Приватному підприємству «РГС Групп» (м. Сімферополь, вул. Кубанська,22); Суддя Господарського суду Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.
Судове рішення № 10320151, Господарський суд Автономної Республіки Крим було прийнято 01.04.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 421-2010. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: