Рішення № 103200769, 08.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Справа № 280/11350/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Прус Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ 44118663)

про визнання незаконною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), у якій позивач просить суд визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5940-50У, видана 17.11.2020 відповідачем про стягнення з позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 35 588,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вимога про сплату боргує незаконною та такою, що не підлягає виконання у зв`язку з тим, що позивач звіти до контролюючого органу не подавав та підприємницьку діяльність фактично не здійснював. Вважає, що неможливо визначити базу нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також - єдиний внесок, ЄСВ) без отримання доходу, а єдиний внесок повинен сплачуватись у випадку, якщо платник податку визначає таку базу нарахування. Вважає, що обчислення сум єдиного внеску здійснюється платником податку або на підставі даних річних податкових декларацій, або за результатами перевірок. На думку позивача, облікові данні з інформаційної системи органу доходів і зборів не можуть бути самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу(недоїми), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей. одержаних безпосередньо від платника податків або за результатами проведеної перевірки. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 29.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

21.12.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№75896), у якому зазначає, що згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), зареєстрована як фізична особа-підприємець з 30.06.2005 року та використовує загальну систему оподаткування обліку та звітності. Обрані види діяльності за КВЕД : 52.11.0 - «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту». Відповідач зазначає, що у разі якщо платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2011 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки позивачем не сплачувався єдиний внесок, станом на дату подання відзиву в ІКП платника АІС «Податковий Блок» обліковується заборгованість зі сплати ЄСВ. Також відповідач звертає увагу суду на те, що податкова вимога ГУ ДПС у Запорізькій області направлена контролюючим органом за податковою адресою ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 . Оскільки оскаржувана вимога була надіслана поштою та 21.12.2020 повернута «за закінченням встановленого терміну зберігання» вбачається, що позивачем порушено строк оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року № Ф-5940-50У в судовому порядку. Причини, що позивач зазначає у заяві про поновлення строку звернення до суду, не є поважними причинами для поновлення строку звернення до суду з даним позовом. На підставі вищезазначеного відповідач просить позовну заяву залишити без розгляду.

На підставі наявних у суду матеріалів встановлено такі обставини.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 30.06.2005 року, дата запису: 30.06.2005, номер запису: 21030000000010855, перебуває на податковому обліку у відповідача (Вознесенівське управління в м. Запоріжжі), зареєстрована як платник єдиного соціального внеску з 06.07.2005 року за номером 08/11-11473, на час розгляду справи не припинила підприємницьку діяльність.

17.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5940-50, відповідно до якої станом на 17.11.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 35588,74 грн.

Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме: - зі строком сплати до 09.02.2018р,- 8448,00 грн. (2017 рік); - зі строком сплати до 19.04.2018р. - 2457,18 грн. (І квартал 2018 року); - зі строком сплати до 19.07.2018р. - 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати до 19.10.2018р. - 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати до 21.01.2019 р. - 2457,18 грн. (IV квартал 2018 року); - зі строком сплати до 19.04.2019 р. -2754,18 грн. (І квартал 2019 року); - зі строком сплати до 19.07.2019 р. -2754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року); - зі строком сплати до 21.10.2019 р. -2754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року); - зі строком сплати до 20.01.2020 р. - 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року); - зі строком сплати до 21.04.2020р. - 2078,12 грн. (І квартал 2020 року); - зі строком сплати до 20.07.2020 р - 1039,06 грн. (ІІ квартал 2020 року); - зі строком сплати до 19.10.2020 р - 3178,12 грн. (ІІІ квартал 2020 року).

Зазначене відповідає відомостям, які містяться в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

У подальшому, узгоджена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 № Ф-5940-50У направлена до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 № Ф-5940-50У, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає, що позивачем було подано заву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що про існування боргу позивач дізнався лише 09.11.2021 у зв`язку з його примусовим стягненням.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що для об`єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з`ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов`язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, чи отримував позивач оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, суддя дійшов висновку, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, а отже вирішення даного питання необхідно здійснити з викликом (повідомленням) сторін. У зв`язку з чим провадження у справі відкрито з відповідним застереженням.

З наданих до матеріалів письмових доказів вбачається, що первісна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 №Ф-5940-50 направлялась на адресу позивача, однак не була вручена, а оскаржувана узгоджена вимога від 17.11.2020 №Ф-5940-50У на адресу позивача не направлялась, оскільки була спрямована до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.

Таким чином, судом встановлено, що позивач не був обізнаний про існування оскаржуваної вимоги, а дізнався про її існування після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 65761084 у Вознесенівському відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юсти ції (м. Дніпро).

Оскільки позивач звернувся до адміністративного суду 22.11.2021, суд дійшов висновку, що з урахуванням приписів частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та частини 4 статті 25 Закону №2464-VI строк звернення до адміністративного суду з даним позовом не пропущений.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Позивачем не надано доказів наявності права на звільнення від сплати єдиного внеску.

Доводи позивача про те, що він в період за 2005 року по теперішній час фактично не здійснював підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим у нього відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок, суд вважає безпідставними, оскільки зазначене не узгоджується з вимогами Закону №2464-VI.

У постанові від 04.12.2019 у справі 440/2149/19 (провадження К/9901/28514/19) Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Суд звертає увагу, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач не наводить аргументів стосовно того, що протягом періоду нарахування недоїмки кін був найманим працівником і за нього сплачувався єдиний внесок роботодавцем. Відповідно, не надавались і докази на підтвердження вказаних обставин.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, за відсутності доказів сплати позивачем єдиного внеску самостійно або сплати єдиного внеску за нього роботодавцем, виходячи з положень частини 2 статті 19 Конституції України якою визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у відповідача, як фіскального органу, на який відповідно до статті 12 Закону №2464-VI покладено обов`язок щодо забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійсненням контролю за його сплатою, виник обов`язок стосовно забезпечення його сплати.

Судом встановлено, що з 30.06.2005 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Позивачем не надано доказів того, що у період, за який контролюючим органом нарахована недоїмка з єдиного внеску, були наявні підстави, які звільняють його від обов`язку сплачувати єдиний внесок у статусі фізичної особи-підприємця. Відтак, він був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, починаючи з 01.01.2017.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року №Ф-5940-50У відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, хибними є аргументи позову про обов`язковість проведення перевірки та складення акту перевірки при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскільки відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція №449) вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Як передбачено абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для платника - фізичної особи).

Отже, проведення документальної перевірки не є обов`язковою підставою для формування вимоги зі сплати недоїмки, оскільки Інструкція №499 передбачає декілька підстав формування вимоги, серед яких зокрема облікові дані з інформаційних систем органу доходів і зборів.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки з єдиного внеску виключно на підставі акта перевірки, Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 у справі №440/1256/19 (а також у постановах від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, від 10.12.2019 у справі №826/25425/15) зазначив, що положеннями законодавства не передбачено обов`язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту.

Тому, аргументи позивача про те, що формуванню та направленню платнику вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску має передувати перевірка та складення акта за її результатами, є такими, що не узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі аргументів, наведених позивачем, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим в задоволенні позову належить відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ 44118663) про визнання незаконною та скасування вимоги – відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 08.02.2022.

Суддя М.О. Семененко