Рішення № 10319668, 09.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

09.03.2010Справа №2-7/138-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ УКРАЇНА» (02089, м. Київ, вул.. Радистів, 73-А, ідентифікаційний код 33780248)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-2000» (95022, м. Сімферополь, вул. Глінкі, 68, ідентифікаційний код 31173594)

Про стягнення 925838,70 грн.

Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний

представники:

Від позивача – Андрєєв А.А. - керівник

Від відповідача – не з’явився

Сутністьспору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ УКРАЇНА» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-2000» 925 838,70 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за видатковими накладними №ЕТП 03120015 від 01.03.2008 р., № ЕТП 04100013 від 10.04.2008р.; № ЕТП 08070017 від 24.07.2008р; № ЕТП 08060018 від 24.07.2008р.; № ЕТП 08010010 від 24.07.2008р.; № ЕТП 07170013 від 23.07.2008р.; ЕТП 07020013 від 27.06.2008р.; № ЕТП 06180017 від 18.06.2008р.; № ЕТП 06100014 від 10.06.2008р.; № ЕТП 06020015 від 30.05.2008р.; № ЕТП 5220019 від 20.05.2008р; № ЕТП 05200019 від 21.05.2008р.; № ЕТП 05060018 від 06.05.2008р.; № ЕТП 04250018 від 25.04.2008р.; № ЕТП 04250012 від 25.04.2008р.; № ЕТП 04230019 від 23.04.2008р.; № ЕТП 04010017 від 31.03.2008 р. відповідачу був переданий у власність товар на загальну суму 1121001,00 грн., вартість якого в повному обсязі та своєчасно оплачена не була, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 883203,00 грн., яку позивач просить стягнути примусово. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 30 258,77 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 948, 82 грн. та 3% річних у сумі 4428,11 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що суму основного боргу визнає у повному обсязі, а стосовно нарахування штрафних санкції вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з тим, що кінцевий термін розрахунку сторонами обумовлений не був.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних №ЕТП 03120015 від 01.03.2008 р., №ЕТП 04100013 від 10.04.2008р.; №ЕТП 08070017 від 24.07.2008р; №ЕТП 08060018 від 24.07.2008р.; №ЕТП 08010010 від 24.07.2008р.; №ЕТП 07170013 від 23.07.2008р.; ЕТП07020013 від 27.06.2008р.; №ЕТП 06180017 від 18.06.2008р.; №ЕТП 06100014 від 10.06.2008р.; №ЕТП 06020015 від 30.05.2008р.; №ЕТП 5220019 від 20.05.2008р; №ЕТП 05200019 від 21.05.2008р.; №ЕТП 05060018 від 06.05.2008р.; №ЕТП 04250018 від 25.04.2008р.; №ЕТП 04250012 від 25.04.2008р.; №ЕТП 04230019 від 23.04.2008р.; №ЕТП 04010017 від 31.03.2008р., Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ УКРАЇНА» без укладання відповідного договору був переданий у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-2000» товар – автомобільні товари, загальна вартість якого складає 1121001,00 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-2000» у зазначених видаткових накладних. Повноваження представника відповідача підтверджуються відповідним довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненими відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Проте, вартість отриманого товару до часу подачі позову до суду відповідачем в повному обсязі сплачена не була, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 883203,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі був укладений усний правочин, що не суперечить положенням чинного законодавства України. Відповідно, у відповідача виник обов’язок щодо оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи те, що передача товару здійснювалася на підставі усного правочину, строк для здійснення розрахунків сторонами обумовлений не був, через що позивач листом №1951 від 23.09.2009 р. звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-2000» з проханням оплатити вартість отриманого товару. Проте вказаний лист був залишений поза увагою.

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 883203,00 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що суму основного боргу у розмірі 883203,00 грн. визнає у повному обсязі.

За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність доказів оплати заборгованості за отриманий товар та відзив відповідача, суд вважає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ УКРАЇНА» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-2000» боргу у загальній сумі 883203,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-2000» 3% річних у сумі 4 428,11 грн. та 7 948,82 грн. інфляційних втрат.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заявлені позивачем до відшкодування суми інфляційних втрат у розмірі 7948,82 грн. та 3% річних у розмірі 4428,11 грн., згідно з доданим до позовної заяви розрахунку, обчислені правомірно, через що підлягають стягненню з відповідача.

У той же час, не підлягають задоволенню вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ УКРАЇНА» про стягнення з відповідача пені у сумі 30258,77 грн. з наступних підстав.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Більш того, обов’язковість згоди сторін на визначення неустойки (штрафу або пені), у випадку порушення зобов’язання, і про необхідність фіксації цієї згоди сторонами саме у відповідному письмовому договорі передбачає стаття 547 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд зазначає, що оскільки товар надавался позивачем на підставі усного правочину, між сторонами у справі відповідно відсутня письмова угода щодо забезпечення виконання зобов’язання пенею, через що правові підстави для стягнення з відповідача пені відсутні.

З урахуванням викладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-2000» (95022, м. Сімферополь, вул. Глінкі, 68, ідентифікаційний код 31173594) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ УКРАЇНА» (02089, м. Київ, вул.. Радистів, 73-А, ідентифікаційний код 33780248) заборгованість у розмірі 883203,00 грн., 7948,82 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 4 428,11 грн. 8955,80 грн. державного мита та 228,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.