Постанова № 10319476, 18.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

ПОСТАНОВА

Іменем України

18.02.2010Справа №2-24/5032-2007А За адміністративним позовом – АТЗТ „Канон” (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 19-а)

До відповідача – Державної податкової інспекції в м. Сімферополь (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.М.Залкі,1\9)

Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Суддя Г.Г.Колосова

При секретарі Новохацької І.П.

За участю представників:

Від позивача – Беляєв А.С., довіреність № б/н від 23.10.09, паспорт ЕЕ 570327 від 10.05.2002р.

Від відповідача – Маслюк О.В., довіреність № у справі , посвідчення № 135823 від 27.11.2002р.

Обставини справи: Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі від 04.04.2007р. № 0004582301\0 по податку на додану вартість у сумі 1526196,7грн., в т.ч. 763067,7грн.-штрафні санкції, № 0004592301\0 по податку на прибуток у сумі 2073611,3грн., в т.ч. 943207,55грн., № 0004642301\0 по збору на спеціальне водокористування місцевого призначення в сумі 5442,9грн., в т.ч. 2383,79грн.- штрафні санкції, № 0004632301\0 по збору за забруднення навколишнього середовища у сумі 170,71грн., в т.ч. 170грн. штрафні санкції.

Позивач 13.04.2007р. доповнив позовні вимоги та просить визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі № 19208\0\17-1( № 0001991701\0) від 05.04.2007р. нечинним.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 05 липня 2007 року провадження по справі зупинено, у зв’язку з призначенням судово-економічної експертизи, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю „Інститут обліку та аудиту».

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 25 червня 2009 року провадження по справі № 2-24/5032-2007А поновлено на підставі надходження 19 червня 2009 року до Господарського суду АР Крим висновку експерта № 56.

06 жовтня 2009 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої АТЗТ „Канон” просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0004582301/0, № 0004592301/0, № 0004642301/0, № 0004632301/0 від 04.04.2007р.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 25.11.2009 р. змінені позовні вимоги позивача були прийняті судом до розгляду.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень № 0004582301/0, № 0004592301/0, № 0004642301/0, № 0004632301/0 від 04.04.2007р., а також додаткові вимоги щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі № 19208\0\17-1( № 0001991701\0) від 05.04.2007р.

Також у судовому засіданні представником позивача було надане клопотання про розподіл судових витрат в порядку ст. 95 КАС України враховуючи понесені позивачем витрати зі сплати судової експертизи у розмірі 5000,00 грн.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов. Так, відповідач наголошує на дійсність висновків, викладених у акті перевірки, на підставі яких були застосовані штрафні санкції. Також, відповідач заперечує щодо висновків судової експертизи, оскільки останні не відповідають обставинам справи.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні оголошувались перерви.

Відповідно до ст.41 Кодексу Адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд, -

встановив:

АТЗТ „Канон” у 1994 р. зареєстроване як суб’єкт підприємницької діяльності - юридична особа рішенням виконавчого комітету Київського району м. Сімферополя та узяте на податковий облік у ДПІ у м. Сімферополі.

22.03.2007 р. ДПІ у м. Сімферополі здійснила виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 р. по 31.12.2006 р., за результатами якої був складений акт перевірки № 1871/23-2/22278184 (а.с.17-100, том 1).

За результатами перевірки встановлені порушення ст. 86 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», а саме завищено невід’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за 2006 р. на суму 2366374,00 грн., Закону України «Про податок на додатну вартість», в результаті донараховано ПДВ на суму 763129,00 грн., зменшене невід’ємне значення ПДВ у розмірі 330625,00 грн., Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» донараховано податку у розмірі 41499,07 грн., донараховано комунального податку, донараховано податкового зобов’язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища та по збору за спеціальне використання водних ресурсів.

На підставі встановлених порушень ДПІ у м. Сімферополі були прийняті податкові повідомлення – рішення № 0004632301/0 від 04.04.2007 р. на суму 170,71 грн., № 0004592301/0 від 04.04.2007 р. на суму 2073611,30 грн., № 0004582301/0 від 04.04.2007 р. на суму 1526196,70 грн., № 0004642301/0 від 04.04.2007 р. на суму 5442,90 грн., № 0001991701/0 від 05.04.2007 р. на суму 124497,21 грн.

Незгідність позивача із висновками, викладеними у акті перевірки, та прийняття на підставі них повідомлень – рішень стала підставою для звернення з позовом до суду про скасування зазначених рішень відповідача.

Позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач просить суд скасувати податкове повідомлення – рішення № 0004592301/0 від 040.04.2007 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання у розмірі 2073611,30 грн., у тому числі: 1130403,75 грн. податку з прибутку та 943207,55 грн. штрафних санкцій.

Як зазначалось, ухвалою Господарського суду АР Крим від 05 липня 2007 року провадження по справі зупинено, у зв’язку з призначенням судово-економічної експертизи, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю „Інститут обліку та аудиту».

Відповідно до висновку судового експерту № 56 від 01.06.2009 р. наданими на дослідження документами бухгалтерського обліку та нормативно донарахування по позивачу за період 2 півріччя 2005 р. – 2006 рік податку на прибуток, податку на додану вартість не підтверджується.

Відповідно до ст. 86 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено та підтверджено сторонами у судовому засіданні, що в зв’язку з вилученням бухгалтерських та податкових документів за 3 кв. 2005 р. робітниками ГУ СБУ в АР Крим (протокол обшуку від 19.12.2005 р.) первинні бухгалтерські документи, реєстри отриманих та виданих податкових накладних за 3 кв. 2005 р., які знаходяться в карній справі № 10577020127, до перевірки ДПІ у м. Сімферополі надані слідчим відділом прокуратури АР Крим.

У висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання (ст. 82 КАС України).

Проте, з переліку документів, які досліджувались експертом при проведенні експертизи, не вбачається, що ним досліджувались первинні бухгалтерські документи за 3 кв. 2005 р., вилучені у позивача робітниками ГУ СБУ в АР Крим. Суд зазначає, що при проведенні перевірки робітниками ДПІ у м. Сімферополі, документи за 3 кв. 2005 р. були досліджені при складанні акту перевірки.

За такими обставинами суд не може прийняти до уваги висновки судової експертизи в частині встановлення порушень з розрахунку податку на прибуток позивача через неповноту дослідження всіх документів, що мають значення для встановлення наявності чи відсутності порушень з боку позивача з податку на прибуток.

Через що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення – рішення № 0004592301/0 від 040.04.2007 р. розглядаються судом за наявними у справі документами.

Позовні вимоги в цій частині позивач мотивує наступним.

Так, позивач не згоден з висновками перевірки щодо порушення ним п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо включення до складу валових витрат витрати на послуги мобільного зв’язку в загальній сумі 122743,54 грн., оскільки витрати щодо забезпечення персоналу послугами мобільного зв’язку підтверджені відповідними розрахунковими та платіжними документами (рахунками, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з п. 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто для відображення витрат мобільного зв’язку до складу валових витрат звітного періоду необхідно довести зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача та мати первині документи, що підтверджують такі витрати.

Доказами, що підтверджують витрати на послуги мобільного зв’язку є рахунки та акти виконаних робіт ЗАТ «Український мобільний зв’язок», яки були представлені при проведенні перевірки. Позивач наполягає, що витрати на послуги мобільного зв’язку були пов’язані із господарською діяльністю підприємства, зокрема при наданні послуг у вигляді виконання робіт ВАТ «АК «Кримавтотранс».

Згідно листа ДПАУ «Про витрати на мобільний зв'язок» від 08.05.2001г. №3324/6/22-3216 послуги мобільного зв'язку і роуминга можуть бути включені до складу валових витрат платника податків тільки у випадку, якщо вони використовуються ним виключно в цілях, що відповідають визначенню господарської діяльності, за наявності відповідних документів, підтверджуючих ці витрати і використання мобільного зв'язку і роуминга виключно у виробничих цілях. Зокрема, це:

- рахунок;

-           розшифровка рахунку за необхідний період часу;

-           угода про надання послуг мобільного зв'язку і роуминга і т.п.

У свою чергу Держкомпідприємництва в листі «Про віднесення вартості послуг мобільного зв'язку у валові витрати» від 30.03.2004г. №1964 привів свій перелік документів, що дозволяють віднести ці витрати до складу валових витрат. Вартість послуг мобільного зв'язку включається до складу валових витрат тільки за наявності відповідних документів, які дозволять підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю суб'єкта підприємництва. До таких документів, зокрема, можна віднести:

-          розрахункові документи про оплату послуг мобільного зв'язку на підставі рахунків оператора;

-          наказ керівника про придбання мобільних телефонів і використання їх в господарській діяльності підприємства;

-          угода з оператором мобільного зв'язку про надання послуг з наданням переліку номерів обслуговуваних телефонів.

Вартість послуг мобільного зв'язку включається до складу валових витрат тільки за наявності відповідних документів, які дозволять підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника податків.

Проте, при проведенні перевірки позивачем не були надані первинні документи, які б підтвердили виробничу необхідність послуг мобільного зв'язку, а саме: наказ по підприємству про необхідність використання послуг мобільного зв'язку у виробничих цілях; наказ про закріплення номерів телефонів за працівниками підприємства, яким необхідно використовувати послуги мобільного зв'язку у виробничій діяльності; розшифровка послуг зв'язку; журнал обліку дзвінків з визначенням мети дзвінків і їх тривалості по кожному номеру (відсутність на момент перевірки даних документів відображена на стор. 44-45 акту перевірки (арк. справи 61-62).

До перевірки надані тільки рахунки і акти виконаних робіт, які не підтверджують використання послуг мобільного зв'язку в господарській діяльності підприємства. У договорах на реалізацію ТОВ „АК „Кримавтотранс" активів у вигляді виконаних робіт робочою силою виконавця, немає посилання на зобов'язання забезпечити персонал мобільним зв'язком, який був би необхідний для виконання умов договору.

Враховуючи викладене, суд не вважає доведеним того факту, що послуги мобільного зв’язку використовувались позивачем у своїй господарській діяльності, що не дає підстави позивачу відносити вказані витрати до валових, а тому висновки податкової інспекції, викладені у акті перевірки від 22.03.2007 р. відповідають обставинам справи.

Також позивач не згоден з висновками перевірки щодо необґрунтованого віднесення до валових витрат за період з 01.07.2005 р. по 31.12.2006 р. витрат з копіювання документів у ВКФ «Континенталь Інтернешнл Компані лімітед» на загальну суму 22478,35 грн., оскільки зазначені витрати, на його думку також підтверджені документально, зокрема відповідними рахунками про сплату копіювальних робіт.

Як зазначалось, п. 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно п. 5.3.9 до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто для відображення витратна копіювання документів до складу валових витрат звітного періоду необхідно довести зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача та мати первині документи, що підтверджують такі витрати.

До перевірки не надані первинні документи, які б підтвердили пов’язаність копіювання документів даного підприємства з виробничо-господарською діяльністю. У наданих до перевірки актах виконаних робіт не вказаний перелік документів, що підлягають копіюванню, які доводили б їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

А отже висновки відповідача у акті перевірки щодо необґрунтованого включення до валових витрат витрати з копіювання документів у розмірі 22478,35 грн. відповідають обставинам справи.

Також позивач не згоден з висновками перевірки щодо віднесення позивачем до валових витрат по оренді нерухомого майна у загальній сумі 4210020,00 грн. ( без ПДВ) у том числі: за 3 квартал 2006 р. – 778290,00 грн., за 4 квартал 2006 р. – 3431730,00 грн., оскільки позивач стверджує, що орендоване майно було використане ним у підприємницької діяльності з метою одержання прибутків при наданні майна у суборенду, проведення робіт щодо організації підприємства торгівлі.

Відповідно до акту перевірки, перевіркою було встановлено, що у перевіряємому періоду позивач відніс до складу валових витрат послуги по оренді приміщень, які згідно наданих до перевірки документів, не використані платником податку у власній господарській діяльності з метою отримання доходу, а саме позивач уклав договори оренди нерухомого майна:

26. 12. 05р. № б/н з ТОВ «Промхолдінг» (ЕДРПОУ-3223409/ м. Сімферополь) на майно, яке розташовано за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна/ Чехова, 14/2, орендна плата у місяць - 30810 грн. (без ПДВ) , згідно акту прийому - передачі майна від.26.12.2005р. № б/н передано: приміщення у цокольному поверху площею 1200м2 розташовані в будівлі головного корпуса; приміщення на 1 поверху площею 700м2 розташовані у будівлі головного корпуса; приміщення на другому поверху площею 350м2 розташовані у будівлі головного корпусу;

27.03.06р. №П0000001 з ТОВ «Промхолдінг» (ЕДРПОУ-32234097 м. Сімферополь) на майно, яке розташовано за адресою; м. Ялта, вул. Московська,8, орендна плата у місяць 83500грн.(без ПДВ); згідно акту прийому - передачі майна від 27.03.06 р. № б/н передано приміщення площею 4170 м2 розташовані у цокольному поверху автовокзалу м. Ялта;

- 27.07.06р.№58/32 з ТОВ "Теркходінг" (ЕДРПОУ-30532601 м. Сімферополь) на майно, яке розташовано за адресою: м. Вінниця вул. Ватутіна/ Цехова, 14/2, орендна плата у місяць 617760 грн.(без ПДВ), згідно акту прийому - передачі майна від 27.07.06 року №58/32 передано виробничий корпус №1 загальною площею 43200м2; складські приміщення загальною площею 5000 м2 розташовані у будівлі складського корпус № 1, складські приміщення загальною площею 3600м2, розташовані у будівлі складського корпуса у будівлі №2; асфальтовий насип, прилеглий к орендованим приміщенням загальною площею 5570 м2.

У акті перевірки визначено, що у зазначених договорах про оренду нерухомого майна не вказано ціль оренди, що не надає можливість визначити дохід від даної операції.

Згідно агентського договору від 03.01.03 р.№ б/н з ТОВ «Тіромхолдінг» (ЕДРПОУ- 32234097 м. Сімферополь, вул. Київська.4) зазначене майно передано в агентське управління АТЗТ "Канон" строком на 5 років.

Оскільки, до перевірки, не були надані документи, що могли б підтвердити фактичне використання указаного нерухомого майна у власній господарській діяльності, не має підстав вважати, що факт їх придбання в оренду спричинив одержання доходу в здійсненні конкретної господарської діяльності підприємства.

До документальної перевірки АТЗТ "Канон" не надані розрахунки орендної плати. Крім того, у перевіряємому періоді не здійснювалась оплата за оренду по поточним рахункам та у касі підприємства.

ТОВ "Теркхолдінг" і ТОВ "Промхолдінг" є платниками єдиного податку. У зв’язку з цим сума орендної плати не входить до складу валових доходів даних підприємств.

Кредиторська заборгованість по орендній платі за станом на 31.12.2006р. по бухгалтерському рахунку 631 "Розрахунки з постачальниками" складає по ТОВ "Теркхолдінг" 3088800 грн., по ТОВ "Промхолдінг" 2838420 грн., у тому числі 1717200грн. заборгованість по договору № б/н від 14.04.2006 р.

У судовому засіданні та у позові позивач посилається на те, що частина орендованого майна по договору від 26.12.2005 р. з ТОВ «Промхолдінг» надається у суборенду різноманітним юридичним та фізичним особам, у результаті чого позивач отримує прибуток, який він відображає у податковому обліку. Щодо приміщення по договору від 27.03.2006 р. з ТОВ «Промхолдінг»           на майно площею 4170 кв.м. у м. Ялта, позивач також зазначає, що дане приміщення орендується з метою організації на даній площі підприємства торгівлі. На даний час позивач зазначає, що ведеться робота по підготовці документації по проектуванню і будівництву на цих площах, що підтверджує договорами, актами виконаних робіт, виписками банку по проектно – вишукальними роботам. Отже при віднесенні даної статті витрат до валових витрат позивач зазначає, що керувався ст. 5 п. 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».          

Щодо договору оренди від 27.07.2006 р. з ТОВ «Теркхолдінг», позивач зазначає, що уклав його з метою організації на даній площі виробництва, про що свідчать проведення робіт з реконструкції та ремонтні роботи даного приміщення, які підтверджені відповідними документами, зокрема документація на ремонтні роботи. Крім того, частина даних приміщень надається позивачем у суборенду різноманітним фізичним та юридичним особам.

За такими обставинами позивач вважає, що визначене у повній мірі доводить використання орендованого майна саме у підприємницькій діяльності підприємства, що дозволяє йому віднести витрати на оренду приміщень до валових витрат свого підприємства.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з п. 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно п. 5.3.9 до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто для відображення витрат з оренди майна до складу валових витрат звітного періоду необхідно довести зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача та мати первині документи, що підтверджують такі витрати.

Згідно п. 1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 №283/97-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною і істотною.

У відповідності с п. 1 ст. 3 Господарського кодексу України №436-1У 16.01.2003г. (із змінами і доповненнями) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, направлена на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, які мають цінову визначеність. Господарська діяльність здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів і з метою отримання прибутку.

Суд зазначає, що до документальної перевірки АТЗТ "Канон" не були надані документи, що підтверджують фактичне використання вказаного майна у власній господарській діяльності підприємства, немає підстави вважати, що факт отримання майна в оренду привів до отримання доходу в здійсненні конкретної господарської діяльності підприємства. У наданих договорах оренди не вказана мета оренди, подальше використання об'єктів, що орендуються. Крім того, відсутні розрахунки орендної плати, а у перевіряємому періоді не здійснювалась оплата за оренду по поточним рахункам та касі підприємства.

Позивач не надав до матеріалів справи докази, що підтверджують викладені у позові обставини, зокрема відповідні договори суборенди, дозвільну документацію на проведення проектних робіт з організації підприємств торгівлі та виробництва. Так, відповідач посилається, що у матеріалах перевірки є посилання на документи, зокрема документація на ремонтні роботи, проектно – пошукові роботи.

З цього приводу суд зазначає, що дійсно у акті перевірки є таблиця із переліком постачальників позивача та із зазначенням виконуваних робіт, такі як проектно – технічні послуги, ремонтні роботи, проектно – пошукові роботи, проте встановити, що послуги були надані саме на орендованих приміщеннях та який намір носили зазначені роботи встановити неможливо, оскільки, як зазначалось, позивачем не надані до матеріалів справи відповідні документи.

Отже суд вважає не доведеним посилання відповідача на використання орендованого майна у господарській діяльності та отримання прибутку від такого використання.

Відповідно до ст. 5 п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За такими обставинами суд приходить до висновку, що висновки викладені у акті перевірки, щодо неправомірного віднесення витрат з оренди приміщення, які не використовуються підприємством у господарській діяльності, до валових витрат підприємства у розмірі 4210020,00 грн. (без ПДВ) відповідають обставинам справи.

У судовому засіданні позивач також заперечував щодо завищення ним валових витрат на оренду автомобілів на суми 6975,00 грн. за 3 квартал 2005 р., за 4 квартал 2005 р. на суму 6375,00 грн., за 2006 рік на 67791, 44 грн.

Так, перевіркою встановлено, що при перевірці даних бухгалтерського обліку, зворотно – сальдовій відомості по рахунку бухгалтерського обліку 63 (Розрахунки з постачальниками) у валові витрати включено 100 % оренди легкових автомобілів, а саме: 3 кв. 2005 р. – 12750,00 грн., 2 кв. 2005 р. – 12750,00 грн., 1 кв. 2006 р. – 26916,68 грн., 2 кв. 2006 р. – 34000,02 грн., 3 кв. 2006 р. – 34000,02 грн., 4 кв. 2006 р. – 40666,17 грн.

Відповідно до п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

В ході перевірки при визначенні валових витрат використовувалися надані підприємством оборотно-сальдові відомості по рахунку: валові витрати, контрагенти, замовлення за 3, 4 квартал 2005 р., 1-4 квартал 2006 (сформовані 22.02.07 в період часу з 12.47 по 12.54). Згідно вищезгаданим оборотно-сальдовим відомостям сума 50% від вартості оренди легкового автотранспорту з валових витрат не знімалася. Також зняття 50% оренди легкового автотранспорту не відображено в додатку до Декларацій по податку на прибуток К1/1 «Розрахунок приросту (збитку) балансової вартості запасів» - запаси, використані не в господарській діяльності». Виходячи з даних первинних документів і наданої підприємством оборотно-сальдової відомості АТЗТ «Канон» порушений п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.97 №283/97-ВР.

Таким чином в порушення п. 5.4.10 Закону виходячи з даних первинних документів і наданої підприємством оборотно-сальдової відомості за 3 квартал 2005 р. валові витрати завищені на суму 6375,00 грн., за 4 квартал 2005 р. валові витрати завищені на суму 6375,00 грн., за 2006 рік валові витрати завищені на 67791,44 грн.

Докази, що підтверджують зворотне, ніж встановлено перевіркою позивачем до матеріалів справи не надано.

Крім того, позивач заперечує проти висновків ДПІ щодо завищення позивачем від’ємного значення об’єкту оподаткування за 2006 р. на 1197000,00 грн.

Так, позивач посилається на те, що у задекларованих валових витратах визначені тільки витрати, які підтверджуються документально та віднесені до валових витрат відповідно діючого законодавства.

Перевіркою встановлено, що згідно річної декларації на прибуток за 23005 р. по даним перевірки збитки відсутні =+838000 грн., тому невід’ємне значення об’єкта оподаткування за 1 кв. 2006 р. завищено на 1197000,00 грн., а отже за 2006 р. завищено на 1197000,00 грн.

З цього приводу суд зазначає, що згідно ст. 86 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» в 2006 році сума негативного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток, яка рахувалась в податковому обліку платника за станом на 1 січня 2005г. і не була погашена протягом 2005 року, не підлягає протягом 2006 року обліку у складі валових витрат платника податків. Іншими словами, в 2006 році платники податків не можуть скористатися у повній мірі правом, встановленим в п.6.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дата набрання чинності цим Законом теж встановлена Верховною Радою України (пункт 1 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону «Про державний бюджет України на 2006 рік»). Отже, за відсутності будь-яких застережень щодо порядку застосування цього Закону та невизнання його неконституційним в установленому законом порядку він є обов’язковим для виконання на території України з дня набрання чинності.

Крім того, за даним фактом порушення постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.07.2007р. у справі № 2-7/1191-2007А в позові АТЗТ «Канон» було відмовлено.

Таким чином, сума в стор. 04.9 «негативне значення об'єкту оподаткування попереднього податкового року» у розмірі 1197 000 грн. в декларації по податку на прибуток підприємства за 2006 р. задекларована підприємством у складі валових витрат необґрунтовано.

Крім того, позивач не згоден з висновками перевірки щодо заниження ним валового доходу у 4 кварталі 2005 р. на суму 1706250,00 грн. Так, позивач посилається, що при проведенні перевірки ревізорами не було взято до уваги документи за 3 квартал 2005 р. по коректуванню вартості права господарського управління майном по договору купівлі – продажу б.н. від 08.01.2003 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Торгівельні системи ВПК», на суму 2047500,00 грн. (сума без ПДВ 1706250,00 грн., ПДВ – 341250,00 грн.). Як стверджує позивач, дане коректування було відображено у декларації на прибуток за 3 квартал 2005 р., проте ця помилка була виправлена позивачем у декларації за 4 квартал 2005 р., що і привело до зменшення суми валових доходів, відображених у декларації на прибуток за 4 квартал 2005 р.

З цього суд зазначає, що перевіркою було встановлено заниження валового доходу за 4 кв. 2005 р. на суму 1706250,00 грн. у зв’язку із невідповідністю даних арк. 01.1 Декларації на прибуток даними головної книги за 4 кв. 2005 р. по бухгалтерському рахунку «70». На момент перевірки не були пред’явлені документи по коректуванню вартості кількісних показників у сторону зменшення податкового зобов’язання на суму 1706250,00 грн.

Документи, якіб підтвердили корегування вартості права господарського управління майном за договором купівлі-продажу, укладеному з ТОВ «Торгові системи ВПК» (договір б/н від 08.01.03 р. і додаткова угода до нього) згідно якому відбулося зменшення податкового зобов'язання, і інші документи по даній операції в ході перевірки надані не були.

Документи, на які посилається позивач у позові не були пред’явлені на момент проведення перевірки, розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної № 358 від 12.12.03 р. не містить відмітки про надання такого розрахунку до органів державної податкової служби.

А отже висновки щодо заниження позивачем валового доходу у 4 кварталі 2005 р. на суму 1706250,00 грн., що привело до порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закони України „О оподаткуванні прибутку підприємств" в редакції від 22.05.97 р. №283/97-ВР із змінами і доповненнями відповідають дійсності.

Також перевіркою було встановлено, що в порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР позивачем у 3 кв. 2005 р. необґрунтовано віднесено до складу валових витрат суму придбання активів у вигляді виконаних робіт за липень 2005 р. у розмірі 2311001,00 грн., яка на момент перевірки не підтверджена актами виконаних робіт. Дане порушення привело до завищення валових витрат у 3 кв. 2005 р. на суму 2311000,00 грн.

У запереченнях щодо перевірки позивач посилається на те, що він відніс суму 2311000,00 грн. у склад валових витрат за 3 кв. 2005 р. на підстав актів щодо придбання активів у вигляді виконаних робіт за липень 2005 р. у СПД Тен І.С. від 02.07.2005 р. та від 31.07.2005 р.

Як зазначалось, в зв’язку з вилученням бухгалтерських та податкових документів за 3 кв. 2005 р. робітниками ГУ СБУ в АР Крим (протокол обшуку від 19.12.2005 р.), первинні бухгалтерські документи, реєстри отриманих та виданих податкових накладних за 3 кв. 2005 р., які знаходяться в карній справі № 10577020127, до перевірки надані слідчим відділом прокуратури АР Крим. Оперативна інформація під час перевірки від податкової міліції не надходила.

Відповідно з наданими слідчим відділом прокуратури АР Крим за 3 кв. 2005 р. документами, акти по придбанню активів у вигляді виконаних робіт у ПП «Промстройторг» у липні 2005 р. на загальну суму 2311000,00 грн. відсутні. В ході перевірки представниками позивача надані акти придбання активів у СПД Тен І.С. Представниками позивача з цього приводу надано усне пояснення, що при вилученні документів робітниками ГУ СБУ акт придбання активів у СПД Тен І.С. знаходився в іншій папці та не був вилучений, факт придбання активів у ПП «Промстройторг» заперечується. Проте у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2005 р. та вилучених робітниками ГУ СБУ під № 6 та № 30 зареєстровані накладні на придбання активів у вигляді виконаних робіт у ПП «Промстройторг».

У зв’язку з чим, акти виконаних робіт від СПД Тен І.С. від 31.07.05р. в ході проведення перевірки не взяті до уваги оскільки перевірка проводилася по документах, вилучених працівниками ГУ СБУ.

Крім того, згідно відповіді ДПІ в Красногвардійському районі № 762 від 17.11.2009р. за період часу 2005-2006р.р. у Тен І.С. найманих осіб, які б перебували з ним у трудових відносинах, не встановлено та не встановлено знаходження Тен І. С. за юридичною адресою. Отже, виконання умов договору з боку Тен І.С. шляхом реалізації активів у вигляді робочої сили з огляду на зазначене є неможливим.

Відповідно п. 5.3.9 до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже позивач не довів суду правомірність збільшення валових витрат у 3 кв. 2005 р. у розмірі 2311000,00 грн., не надав відповідних документів, що підтверджують правомірність такого віднесення, а тому висновки перевірки є обґрунтованими.

Перевіркою також встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР.

Так, у перевіряємому періоді виникла прострочена кредиторська заборгованість по бухгалтерському рахунку № 631 «Рахунки з постачальниками та підрядниками» станом на 01.10.2005 р. перед ДП «Господарче – будівельне управління» у сумі 87893,90 грн., за будівельні роботи перед ЗАТ «Кримтрансагенство» у сумі 224053,30 грн., перед МПП «Пошук» у сумі 35866,19 грн. по виконанню ремонтних робіт покрівлі головного корпусу, СПП «Строітель» у сумі 15450,00 грн. за виконані будівельні роботи. Усього прострочена кредиторська заборгованість складає 363263,39 грн. Станом на 01.01.2007 р. послуги по виконаним роботам позивачем не сплачені. Прострочена кредиторська заборгованість по рахунку 631 на 01.01.2007 р. складає 363263,39 грн. Згідно попереднього акту комплексної документальної перевірки від 14.12.2005 р. № 1100/23-2 дата виникнення кредиторської заборгованості з простроченим терміном позовної давності перед вищевказаним підприємствам – 01.07.2002 р. У відповідності з п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР зі змінами та доповненням безповоротна фінансова допомога – це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Згідно із п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону N 334/94-ВР валовий доход включає сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Таким чином, прострочена кредиторська заборгованість позивача у сумі 363263,39 грн. повинна бути включена до складу валового доходу у 4 кв. 2005 р., проте цього позивачем зроблено не було, що привело до заниження валового доходу у перевіряємий період на 363263,39 грн. Обґрунтованих заперечень щодо встановлення факту такого порушення перевіркою, позивачем не надано.

Також перевіркою встановлені порушення п. 5.9 ст. 5 Закону N 334/94-ВР, відповідно до якого платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Так, у зв’язку з неправильним розрахунком приросту (убутку) балансової вартості запасів, платником податків необґрунтовано занижена сума арк.. 04.2 К1 декларації з податку на прибуток на суми: + 65357,00 грн. за 9 місяців 2005 р., + 83,00 грн. за 2006 р. Також, у зв’язку з неправильним розрахунком приросту (убутку) балансової вартості запасів, платником податків необґрунтовано занижена сума арк. 01.2 К1 декларації з податку на прибуток на суми: + 55275,00 грн. за 2005 р., + 7226,00 грн. за 1 квартал 2006 р., + 2536,00 грн. за 1 півріччя 2006 р., + 20265,00 грн. за 9 місяців 2006 р.

Так, позивач заперечує з цього з тих підстав, що розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів був виконаний ревізорами із арифметичними помилками.

Проте, розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів був проведений ревізорами на підставі даних Головних книг за 3-4 кв. 2005 р. та 1-4 кв. 2006 р.., наданих при перевірці.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.97 №283/97-ВР вартість ТМЦ, використаних не в господарській діяльності, в податковому обліку виключається із залишку балансової вартості запасів на початок звітного періоду шляхом її відображення в графі 4 по рядках А1, А4, А5 і А6 таблиці 1 додатку К1/1 до декларації по податку на прибуток підприємства. Так, при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів було необґрунтовано збільшені залишки запасів ТМЦ підприємства на початок звітних періодів на вартість запасів, використаних не в господарській діяльності, що привело до невірного визначення приросту (убутку) запасів.

Пояснення по даним розходження при проведенні перевірки , а також обґрунтовані докази проведення розрахунку ДПІ із арифметичними помилками позивачем не представлено.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення – рішення № 0004592301/0 від 040.04.2007 р. задоволенню не підлягають, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Позивач також просить суд скасувати податкове повідомлення – рішення № 0004582301/0 від 04.04.2007 р., яким позивачу визначена податкове зобов’язання у розмірі 1526196,70 грн., у тому числі: 763129,00 грн. з податку на додану вартість та 763067,70 грн. штрафних санкцій.

З підстав, які були викладені раніше суд не приймає до уваги висновки судової експертизи в частині встановлення порушень з розрахунку податку на додану вартість позивача через її неповноту дослідження всіх документів, що мають значення для встановлення наявності чи відсутності порушень з боку позивача з податку на додану вартість.

Через що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення – рішення № 0004582301/0 від 04.04.2007 р. розглядаються судом за наявними у справі документами.

Позовні вимоги в цій частині позивач мотивує наступним.

Так, позивач не згоден із висновками перевірки щодо встановлення факту заниження позивачем податкового зобов’язання по ПДВ вартістю у серпні 2005 р. на суму 170625,00 грн., у вересні 2005 р. на суму 170625,00 грн. Позивач у позові посилається на те, що зменшення податкового зобов’язання з ПДВ на суми 170625,00 грн. та на 170625,00 грн. підтверджується первинними документами, а саме актами повернення по договору купівлі – продажу від 08.01.2003 р., розрахунками корегувань по ПДВ по поверненню, даними податкового та бухгалтерського обліку підприємства.

Проте, перевіркою встановлено, що позивачем було подано уточнюючи розрахунки податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2005 р. № 2720/56 від 22.11.2005 р., в яких платник зменшив податкове зобов’язання про ПДВ на суму 170625,00 грн., за вересень 2005 р. № 2721/56 від 22.11.2005 р., в якому платник податків зменшив податкове зобов’язання по ПДВ на суму 170625,00 грн.

Як зазначалось, в зв’язку з вилученням бухгалтерських та податкових документів за 3 кв. 2005 р. робітниками ГУ СБУ в АР Крим (протокол обшуку від 19.12.2005 р.) первинні бухгалтерські документи, реєстри отриманих та виданих податкових накладних за 3 кв. 2005 р., які знаходяться в карній справі № 10577020127, до перевірки надані слідчим відділом прокуратури АР Крим. Оперативна інформація під час перевірки від податкової міліції не надходила.

Так, при проведенні перевірки ДПІ були досліджені документи, надані слідчим відділом прокуратури АР Крим, а саме податкові накладні та реєстри виданих податкових накладних за відповідний період. При дослідженні зазначених документів, ревізорами встановлено, що платником податків при визначені податкового зобов’язання по ПДВ у серпні 2005 р. і вересні 2005 р. необґрунтовано занижені податкові зобов’язання по ПДВ у серпні 2005 р. на суму 170625,00 грн. та у вересні 2005 р. на суму 170625,00 грн. Крім того розрахунки відкоригованого значення з ПДВ за серпень 2005 р. на суму 170625,00 грн. та за вересень 2005 р. на суму 170625,00 грн. до перевірки не надані.

Докази, що підтверджують зворотне, ніж встановлено перевіркою, позивачем до матеріалів справи не надано, а тому суд приходить до висновку, що встановлені перевіркою факти заниження позивачем податкового зобов’язання з ПДВ на суми 170625,00 грн. у серпні 2005 р. та на 170625,00 грн. у вересні 2005 р. відповідають дійсності.

Також у запереченнях щодо перевірки позивач посилається на неправомірність висновків ревізорів щодо завишення податкового кредиту з ПДВ у липні 2005 р. у розмірі 382255,00 грн., у вересні 2005 р. – 342724,00 грн., оскільки дані суми підтверджені первинними документами, а саме податковим накладними, реєстрами податкових накладних, даними податкового обліку.

Проте, Законом України «Про податок на додатну вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, а саме п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Так, позивачем необґрунтовано включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у липні 2005 р. у розмірі 462200,22 грн. без наявності податкових накладних записаних у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2005 р. під номерами № 6 на суму 118634,38 грн., № 30 на суму ПДВ 343565,54 грн., у серпні 2005 р. у розмірі 342723,78 грн. без наявності податкової накладної, яка записана у реєстрі отриманих накладних за серпень 2005 р. під № 33 на суму ПДВ 342723,78 грн.

Відповідно наданим слідчим відділом прокуратури АР Крим за 3 квартал 2005 р. документам, у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2005 р. зареєстровані податкові накладні на придбання активів у ПП «Промстройторг» на суму 382255,00 грн. без наявності самих податкових накладних. У реєстрі отриманих податкових накладних за серпень 2005 р. зареєстровані податкові накладні на придбання активів у ПП «Промстройторг» на суму 342724,00 грн. без наявності самих податкових накладних. Відсутність вищевказаних податкових накладних підтверджується записами у реєстрі № 10-документів, які знаходяться у карній справі № 10577020127, вилучених при проведенні обшуку, наданих для перевірки слідчим відділом прокуратури АРК.

В ході перевірки АТЗТ „Канон" надані податкові накладні на таку ж суму від СПД Тен І.С. Податкові накладні від СПД Тен І.С. на вказані суми ревізорами не взяті до уваги у зв'язку з тим, що перевірка проводилася по документах, вилучених працівниками ГУ СБУ.

Крім того, особа, яка видала податкові накладні, є іншою ніж вказана у реєстрі отриманих податкових накладних.

За такими обставинами, суд приходить до висновку, що включення до складу податкового кредиту сум, які не підтверджені відповідними податковими накладними, відсутність зазначених накладних при проведенні перевірки, привело до завищення податкового кредиту позивачем з ПДВ у липні 2005 р. у розмірі 382255,00 грн., у серпні 2005 р. 342724,00 грн.

Також перевіркою встановлено, що позивачем в порушення п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищений податковий кредит з операції з оренди автомобілів за 2 півріччя 2005 р. на 2550,00 грн., за 2006 р. – 13558,24 грн.

Позивач у судовому засіданні посилається на те, що у акті не вказано самого порушення.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно договорів оренди з ТОВ «Торгові системи ВПК» № 01/05 від 01.05.2005 р., № 01/02 від 01.02.2006 р., № 02/02 від 01.02.2006 р., № 13 від 31.10.2006 р. позивач орендував легкові автомобілі. При перевірці даних декларації по ПДВ встановлено, що у перевіряємому періоді у податковий кредит позивачем щомісячно включалось 100 % ПДВ від оренди легкових автомобілів, тоді як потрібно було 50%, що привело до завищення податкового кредиту з операції з оренди автомобілів за 2 півріччя 2005 р. на 2550,00 грн., за 2006 р. – 13558,24 грн.

Також перевіркою встановлено, що позивачем необґрунтовано включено до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 7367,49 грн. за 2 півріччя 2005 р. та у розмірі 15259,72 грн. за 2006 р. з послуг мобільного зв’язку, не пов’язаних із господарською діяльністю позивача.

Позивач проти таких висновків заперечує, посилається на те, що при здійсненні підприємством діяльності позивач несе витрати з забезпечення персоналу послугами мобільного зв’язку, які необхідні для виконання робіт за договором № 168/97 від 03.04.1997 р., укладеним з ВАТ «АК Кримавтотранс». Витрати щодо забезпечення персоналу послугами мобільного зв’язку підтверджені відповідними розрахунковими та платіжними документами (рахунками, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями).

Відповідно до п.п 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

При розгляді справи судом було встановлено, що при проведенні перевірки позивачем не були представлені договори про надання відповідних мобільних послуг підприємству, наказу по підприємству про необхідність використання послуг мобільного зв’язку у виробничих цілях, накази про закріплення номеру телефону за робітником підприємства, якому необхідно використовувати послуги мобільного зв’язку з виробничих цілях,

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що послуги мобільного зв’язку не використовувались позивачем у своїй господарській діяльності, а тому суд вважає обґрунтованим висновки перевірки щодо завищення податкового кредиту у розмірі 7367,49 грн. за 2 півріччя 2005 р. та у розмірі 15259,72 грн. за 2006 р. з послуг мобільного зв’язку.

Також перевіркою встановлено, що позивачем необґрунтовано включено до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 789,65 грн. за 2 півріччя 2005 р. та у розмірі 3611,02 грн. за 2006 р. з послуг по копіюванню документів у ВКФ «Контіненталь Інтернешнл Компані лімітед», не пов’язаних із господарською діяльністю позивача.

Позивач проти таких висновків заперечує, посилається на те, що в ході перевірки ним були надані документи (акти виконаних робіт, податкові накладні, рахунки) щодо взаємовідносин із ВКФ «Контіненталь Інтернешнл Компані лімітед», які свідчать про виконання даним підприємством копіювальних робіт, необхідних для здійснення господарської діяльності позивача.

Відповідно до п.п 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

При розгляді справи судом було встановлено, що при проведенні перевірки позивачем не були представлені первинні документи, якіб підтвердили копіювання документів даного підприємства, пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю, у наданих до перевірки актах виконаних робіт не вказаний перелік документів, що підлягають копіюванню, які доводили б їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що послуги з копіювання документів не використовувались позивачем у своїй господарській діяльності, а тому суд вважає обґрунтованим висновки перевірки щодо завищення податкового кредиту у розмірі 789,65 грн. за 2 півріччя 2005 р. та у розмірі 3611,02 грн. за 2006 р. з послуг щодо копіювання документів.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про скасування податкового повідомлення – рішення № 0004582301/0 від 04.04.2007 р. задоволенню не підлягають, у позові в цій частині відмовлено.

Крім того, позивач просить суд скасувати податкове повідомлення – рішення № 0004642301/0 від 04.04.2007 р., яким позивачу визначене податкове зобов’язання у розмірі 5442,90 грн., у тому числі: 3059,11 грн. збору за спеціальне водокористування місцевого значення, 2383,79 грн. штрафних санкцій.

Перевіркою встановлено, що за позивачем враховується 2 мийки, які позивач використовує у виробничих потребах, здійснює миття автомобілів, що є одною з основних статей доходу позивача.

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою КМУ № 1494 від 16.08.1999 р. зі змінами та доповненнями (далі – Порядок) та Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої спільним наказом Мінфіну України, ДПА України, Мінекономіки України, Мінекобезпеки України від 01.10.99 р. N 231/539/118/219, зареєстрованої в Мін'юсті України 19.10.99 р. за N 711/4004 (далі – Інструкція) не надавалися розрахунки по збору за спеціальне використання водних ресурсів за 3 кв. 2005 р., за 4 кв. 2005 р., за 1 кв. 2006 р., за 2 кв. 2006 р., за 3 кв. 2006 р., за 4 кв. 2006 р., оплата збору не здійснювалась.

У запереченнях на висновки перевірки позивач посилається на п. 1.7 Інструкції, відповідно до якого збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод, збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту - за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами. Оскілки позивач у своїй діяльності не використовує водний транспорт, не використовує споруди для потреб гідроенергетики, а також отримує води від Сімферопольського підприємства водопровідно – каналізаційного господарства на підставі відповідного договору, скидання стичних вод також проходить на підставі такого договору.

У зв’язку з викладеним позивач вважає, що він не відноситься до платників зазначеного збору.

З цього суд зазначає наступне.

Пунктом 3 Порядку визначено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Відповідно до п. 2.1 розділу II Інструкції платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (далі - водокористувачі).

Згідно з п. 5 Порядку об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб (ч. 2 ст. 48 Водного кодексу України).

Таким чином, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси, зокрема, здійснюють використання води для господарсько-побутових потреб.

Як зазначалось, за позивачем враховується 2 мийки, які позивач використовує у виробничих потребах, здійснює миття автомобілів, що є одною з основних статей доходу позивача, а тому суд приходить до висновку, що позивач в порушення п.п 6.2, 7.2 Інструкції не надавав до ДПІ у м. Сімферополі розрахунки по збору за спеціальне використання водних ресурсів за 3 кв. 2005 р., за 4 кв. 2005 р., за 1 кв. 2006 р., за 2 кв. 2006 р., за 3 кв. 2006 р., за 4 кв. 2006 р. та не здійснював оплату збору.

У зв’язку з чим суд вважає правомірними висновки перевірки щодо донарахування позивачу податкового зобов’язання по збору за спеціальне використання водних ресурсів виходячи з встановленого фактично використаного обсягу води за період з 3 кв. 2005 р. по 4 кв. 2006 р., а тому позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення – рішення № 0004642301/0 від 04.04.2007 р. задоволенню не підлягають.

Також, позивач просить суд скасувати податкове повідомлення – рішення № 0004632301/0 від 04.04.2007 р., яким позивачу донараховано 0,71 грн. збору за забруднення навколишнього природного середовища та застосовані штрафні санкції у розмірі 170,00 грн. У судовому засіданні позивач пояснив, що не згоден з висновками перевірки, оскільки в акті не вказано яке саме порушення було вчинено позивачем.

Перевіркою встановлено, що платником самостійно нараховано та сплачено податкове зобов’язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища за 3-4 квартали 2005 р. в сумі 989,73 грн., за 2006 р. – 872,32 грн.

Проте, перевіркою також встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював оптову торгівлю бензином та дизельним паливом з ємкостей, які знаходяться в агентському управлінні та розташовані за адресою : м. Сімферополь, вул. Київська, 4а.

Відповідно до Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10 лютого 1995 року N 7, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 1995 р. за N 61/597, визначається: стаціонарне джерело забруднення атмосфери - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

При зберіганні бензину та дизельного палива в ємкостях відбуваються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а саме вуглеводень, за які необхідно сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища, в частині забруднення від стаціонарних джерел. Проте, позивачем в порушення п.п 6.1, 7.3 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державної податкової адміністрації України від 19.07.99 N 162/379 не були нараховані суми збору за забруднення навколишнього природного середовища за викиди стаціонарними джерелами забруднення за 3-4 кв. 2005 р. та 1,2,3,4 кв. 2006 р.

У зв’язку з чим суд вважає правомірним донарахування відповідачем податкового зобов’язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища за 3-4 кв. 2005 р. та 1,2,3,4 кв. 2006 р. на загальну суму 0,71 грн.

Враховуюче викладене, в акті у повному обсязі вказане порушення, здійснено позивачем, із посиланням на відповідні нормативні акті, порушення яких було здійснено позивачем, представлений детальний розрахунок податкового зобов’язання виходячи з даних, встановлених первинними документами позивача, а отже підстави для скасування податкового повідомлення – рішення № 0004632301/0 від 04.04.2007 р. відсутні.

Крім того, позивач просить суд визнати нечинним податкове повідомлення – рішення № 19208/0/17-1 ( № 0001991701/0) від 05.04.2007 р., яким позивачу донараховано податку з доходів найманих працівників у розмірі 41499,07 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 82998,14 грн.

Позовні вимоги в цій частині позивач мотивує тим, що при перерахуванні грошових коштів на користь фізичних осіб на підставі угод про відступлення права вимоги, позивач не може виступати податковим агентом відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а тому донарахування йому податку у розмірі 41499,07 грн. не ґрунтується на нормах закону.

Так само позивач посилається на висновки судової експертизи, якою встановлено, що донарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 41499,07 грн. не підтверджується, оскільки у акті не враховано, що позивач у відношеннях погашення заборгованості за угодами про відступлення права вимоги не виступає податковим агентом.

Як зазначалось, ухвалою Господарського суду АР Крим від 05 липня 2007 року провадження по справі зупинено, у зв’язку з призначенням судово-економічної експертизи, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю „Інститут обліку та аудиту».

Судом встановлено, що експертом при вирішенні питання правомірності донарахування податку з доходів фізичних осіб, були дослідженні всі угоди про відступлення права вимоги, укладені між позивачем та іншими підприємствами.

У зв’язку з чим суд вважає за можливим прийняти до уваги висновки судової експертизи в частині дослідження питання донарахування податку з доходів фізичних осіб.

Відповідач проти висновків експертизи заперечує, посилається на те, що відповідно до п.п. 16.3.5 ст. 16 Закону № 889 відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід. Також відповідачем зазначено, що угодою ЗАТ “Ламповий завод” (ЄДРПОУ:30532685), Винницький “Ламповий завод ” ( ЄДРПОУ : 14307535 ) повинні були утримувати та перераховувати податок з прибутку фізичних осіб до бюджету, але документально цей факт не підтверджений, а тому виходячи положень Закону України № 889 позивач повинен був перерахувати податок з доходів фізичних осіб до держбюджету.

Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Перевіркою та експертним дослідженням було встановлено, що між позивачем, ЗАТ «Ламповий завод», Вінницький «Ламповий завод» були укладені угоди про відступлення права вимоги. Відповідно до умов зазначених угод, позивач приймає право вимоги з ЗАТ «Ламповий завод», Вінницький «Ламповий завод» заборгованості, після нарахування податків, нарахованих та утриманих ЗАТ «Ламповий завод», Вінницький «Ламповий завод», яка підлягає сплаті кредиторам (фізичним особам) відповідно довідки про заборгованість.

На підставі угод позивачем на користь фізичних осіб були перераховані кошти на користь фізичних осіб, в рахунок погашення заборгованості ЗАТ «Ламповий завод», Вінницький «Ламповий завод» перед зазначеним фізичними особами.

Так, відповідач вважає, що позивач, як податковий агент, при сплаті доходу фізичним особам не нарахував та не перерахував до бюджету податку з доходів фізичних осіб, у зв’язку з чим позивачу було донараховано 41499,07 грн. податку.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 511 ЦКУ зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Законодавство визначає підстави, за яких можлива заміна кредитора у зобов'язанні. Так, згідно зі ст. 512 ЦКУ кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а також у інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 513 ЦКУ правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦКУ).

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року N 889-IVзі змінами та доповненнями (далі – Закон № 889) термін «податковий агент» визначається як юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Тобто лише на підставі прямо визначених і обумовлених відповідними нормами Закону правових відносин (дій, обставин, наслідків) певні суб'єкти таких правовідносин наділяються статусом податкового агента, внаслідок чого у них виникають зобов'язання податкового агента (зобов'язані відповідно до закону), встановлені п. 1.15 ст. 1 Закону № 889.

Суд вважає за необхідним навести норми Закону № 889, які чітко визначають умови (підстави), за яких суб'єкт правовідносин наділяється статусом податкового агента.

По-перше, статусом податкового агента наділений будь-який працедавець (незалежно від його організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками) щодо працівників, з якими мають місце трудові відносини на підставі трудового договору (найму, контракту).

Детальніше про працедавця як податкового агента зазначено у п. 1.17 ст. 1 Закону № 889. Працедавець - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або фізична особа - СПД (включаючи самозайнятих осіб), яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати цього податку до бюджету, нарахувань на ФОП, інші обов'язки, передбачені законами.

По-друге, згідно з пп. 9.12.3 ст. 9 Закону № 889 статусом податкового агента наділена фізична особа - СПД або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, щодо фізичної особи, яка перебуває з нею у цивільно-правових відносинах, стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих на користь такої особи, включаючи будь-які доходи, які кінцево оподатковуються при їх виплаті.

По-третє, крім обумовлених двох випадків, статусом податкового агента щодо платника податку наділяється суб'єкт правовідносин внаслідок певної правової дії (обставини, наслідку), зазначеної (обумовленої) у пп. 4.3.31 ст. 4 (особа, яка закуповує брухт чорних або кольорових металів, вважається податковим агентом стосовно продавця такого брухту), п. 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 9.6 (професійний торговець ЦП може бути податковим агентом особи, яка здійснює операції з інвестиційними активами, на підставі положень укладеного між ними договору), п. 9.8 (податковим агентом є страховик-резидент, який здійснює нарахування страхової виплати чи викупної суми за договором недержавного пенсійного страхування або довгострокового страхування життя), п. 9.10, 9.11 ст. 9 та у ст. 11 і 12 Закону № 889. У ст. 11 та 12 Закону № 889 податковими агентами у разі продажу об'єктів нерухомого і рухомого майна обумовлюються нотаріуси, а у випадках продажу платником податку рухомого майна - також і уповноважена особа (посередник, представник) продавця рухомого майна.

У відповідності з п. 8.2.1 закону № 889 платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що обов’язковою ознакою податкового агента є нарахування (виплата) ним доходу фізичній особі та наявність юридичного обов’язку нараховувати, утримувати податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку – фізичної особи.

Оскільки вказані ознаки у відносинах, що виникли між сторонами на підставі договору про відступлення прав вимоги відсутні, позивач не може вважатися податковим агентом, а отже у останнього не виникає обов’язку нараховувати та сплачувати податок до бюджету.

В той же час, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів того, що донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб та, як слідство, застосування штрафних санкцій, спірним податковим повідомленням-рішенням здійснено обґрунтовано, ДПІ в м. Сімферополі суду не надано.

За таких обставин доповнені позовні вимоги в частині визнання нечинним податкове повідомлення – рішення № 19208/0/17-1 ( № 0001991701/0) від 05.04.2007 р. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов’язані з проведенням судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 05 липня 2007 року провадження по справі зупинено, у зв’язку з призначенням судово-економічної експертизи, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю „Інститут обліку та аудиту».

На підтвердження витрат, пов’язаних із проведенням судової експертизи позивачем до матеріалів справи надане платіжне доручення № 137 від 15.06.2009 р. на суму 5000,00 грн.

На підставі викладеного, судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3грн. 40 коп. та 1000,00 грн. пропорційно задоволеним вимогам з Державного бюджету України на підставі ч. 3 ст. 94 КАС України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова складена у повному обсязі 23.02.2010 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. ч.1 ст. 94, 98, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати нечинним податкове повідомлення – рішення ДПІ у м. Сімферополі № 19208/0/17-1 ( № 0001991701/0) від 05.04.2007 р. про донарахування АТЗТ „Канон” (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 19-а; ідентифікаційний код 22278184) 41499,07 грн. податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних санкцій у розмірі 82998,14 грн.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь АТЗТ „Канон” (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 19-а; ідентифікаційний код 22278184) 1003 грн. 40 коп. судових витрат.

4.          В інший частині у задоволенні позову відмовити.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня складення у повному обсязі).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.