Рішення № 10319228, 11.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

11.02.2010Справа №2-2/1458-2008 за позовом Науково-виробничого підприємства "Пластополімер" ЛТД (с.Андрусове Сімферопольський район, вул.. Лісна, 1)

до Сімферопольської міської громадської організації "Сімферопольський авіаспортклуб товариства сприяння обороні України" (97560, м.Сімферополь, п/о Перово, вул.. Данилова, 62)

про стягнення 103121грн70коп

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача : Северненко – предст, довір у справі.

Від відповідача : не з’явився.

Суть спору:

Позивач звернувся із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором безвідсоткового займу у сумі 50000,00грн

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір безвідсоткового займу від 13.12.2007 р., відповідно до умов якого відповідач зобов’язався повернути грошові кошти у передбачений договором строк. Проте, відповідач порушив умови договору в частині своєчасного повернення коштів, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

31 березня 2008 року у судовому засіданні представником позивача суду було надано заяву №242/06/03 від 31.3.2008р про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 50000,00грн заборгованості за договором безвідсоткової позики, 3500,00грн пені та 3500,00грн штрафу.

29.10.2009 р. до господарського суду Автономної Республіки Крим від позивача надійшла заява від 28.10.2009 р. №579-10/06 про збільшення позовних вимог, якою просить суд стягнути з відповідача 103121грн70коп., з яких 50000,00грн. - сума основного боргу, 32250,00грн. – сума пені, 14721,00 грн. - сума інфляційних збитків, 2 647грн70коп – сума 3% річних, 3500,00грн. – сума штрафу.

Відповідачем у судовому засіданні 08.12.2009 р. було надано відзив №83 від 08.12.2009р, яким він частково погоджується зі збільшенням розміру позовних вимог у частині стягнення основного боргу у сумі 50000,00 грн., пені у сумі 3500,00грн та штрафу у сумі 3500,00грн.

Відповідач у судове засідання не з’явився, хоча про час там місце розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією із повідомленням.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст..1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості,що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Між Науково-виробничим підприємством "Пластополімер" ЛТД, як позикодавцем, та Сімферопольською міською громадською організацією "Сімферопольський авіаспортклуб товариства сприяння обороні України", як позичальником, було укладено договір безвідсоткового займу від 13.12.2007р, відповідно до п.1.1 якого у порядку та на умовах, визначених договором, позикодавець передає позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному п.2.1 договору, а позичальник зобов’язується повернути позику у визначений договором строк, а саме до 22.01.2008р (п.4.1 договору).

Розмір позики, відповідно до п.2.1 договору, складає 50000,00грн.

На виконання умов вищевказаного договору позивач по платіжному дорученню №12632 від 13.12.2007р надав відповідачу позику у розмірі 50000,00грн.

Але Сімферопольська міська громадська організація "Сімферопольський авіаспортклуб товариства сприяння обороні України" у порушення умов договору, а також вимог діючого законодавства, зобов’язання по поверненню наданої позики не виконала, в результаті чого на момент розгляду спору за відповідачем склалася заборгованість у сумі 50000,00грн, яка підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 50000,00грн. боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок. Більш того, відповідач, відповідно до відзиву №83 від 08.12.2009р, визнав наявність перед позивачем заборгованості у розмірі 50000,00грн.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 50000,00грн. боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення 32250,00грн. пені за період з 22.01.2008р по 28.10.2009р та 3500,00грн. штрафу.

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Згідно п.6.1. договору сторони передбачили, що при простроченні повернення позики (його частини), позичальник платить позикодавцю, пеню у розмірі 0,1% від неповернутої у строк суми позики за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми позики.

Але відповідно до ст..3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, яка являється спеціальною нормою закону, що регулює нарахування пені, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення 5398грн91коп пені, нарахованої з урахуванням ст..3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, за період з 23.01.2008р по 22.7.2008р та 3500,00грн. штрафу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У частині стягнення пені у розмірі 26 851грн09коп, суд вважає за необхідне у позові відмовити у заявку з неправомірністю нарахування.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення 14721,00 грн. інфляційних збитків за період з 23.01.2008р до 01.10.2009р та 2647грн70коп 3% річних за період з 23.01.2008р по 28.10.2009р, які також підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом.

Отже позовні вимоги у частині стягнення 14300,00 грн. інфляційних збитків за період з лютого 2008р по жовтень 2009р та 2 647грн70коп 3% річних за період з 23.01.2008р по 28.10.2009р також обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У частині стягнення 421,00грн інфляційних збитків за січень 2008 року, суд вважає за необхідне у позові відмовити у заявку з необґрунтованим нарахуванням, тому як зобов’язання по поверненню суми позики виникли у другій половині місяця і тому борг за січень 2008 року не підлягає індексації.

Витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються згідно з ст. 49 ГПК України на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

В засіданні суду за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 12.02.2010р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Прийняти заяву від 28.10.2009 р. №579-10/06 про збільшення позовних вимог.

2.          Позов задовольнити частково.

3.          Стягнути з Сімферопольської міської громадської організації "Сімферопольський авіаспортклуб товариства сприяння обороні України" (97560, м.Сімферополь, п/о Перово, вул.Данилова, 62, р/р 26009410225001 в КРУ ЗАТ КБ «Приватбанк» м.Сімферополь, МФО 384436, ЗКПО 02722329) на користь Науково-виробничого підприємства "Пластополімер" ЛТД (Сімферопольський район, с.Андрусове, вул.. Лісна, 1, р/р 26002257399001 у КРУ КБ «Приватбанк» м.Сімферополь, МФО 384436, ЗКПО 25135942) 50000,00грн. боргу, 5398грн91коп пені, 3500,00грн. штрафу, 14300,00грн. інфляційних збитків, 2 647грн70коп 3% річних, 758грн.47коп державного мита, 86грн.79коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.          У частині стягнення 26 851грн09коп пені та 421,00грн інфляційних збитків відмовити.

5.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.