Рішення № 10319112, 02.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

02.02.2010Справа №2-24/6185-2009

02 лютого 2010 року м. Сімферополь Справа № 2-24/6185-2009

За позовом Заступника Військового прокурора Київського гарнізону ( 01014, м. Київ, вул. Каменеві, 8/А)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022)

до відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Завод "Фіолент" ( 95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 34/2, ідентифікаційний код 14309586)

про стягнення 19 331,16 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від прокуратури – не з’явився

Від позивача – Цендровський В.М.. довіреність № 220/156/д від 30.01.2010 р., у справі

Від відповідача – Сьомкін А.Г. – представник, довіреність № 26/6752 від 15.12.2009р

Обставини справи: Заступник Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Відкритого акціонерного товариства "Завод "Фіолент" про стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України за неналежне виконання умов договору № 1557/ВП-2008 від 21.03.2008р. збитків від інфляції у розмірі 5332,49 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1556,18 грн., пені у розмірі 12442,49 грн. – загальною сумою 19 331,16 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення умов Договору про надання послуг з контролю якості та приймання продукції № 1557/ВП-2008 від 21.03.2008р. в редакції з протоколом розбіжностей №3, відповідачем порушувались зобов’язання щодо своєчасної оплати послуг з контролю за якістю та приймання продукції, наданих Відкритому акціонерному товариству "Завод "Фіолент" підпорядкованим Міністерству оборони України військовим представництвом № 800, що стало підставою для нарахування пені, 3 % річних та індексу інфляції за час прострочення сплати вартості отриманих послуг.

01.02.2010 р. до канцелярії суду від заступника військового прокурору Київського гарнізону надійшли уточнення позовних вимог, відповідно до яких позивач зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 5332,49 грн. індексу інфляції та 1556,18 грн. – 3 % річних. Судом встановлено, що причиною зменшення розміру позовних вимог стала сплата відповідачем нарахованої пені у розмірі 12442,49 грн. платіжним дорученням № 1733 від 20.11.2009 р. Суд зазначає, що сума пені була сплачена відповідачем після звернення позивача із відповідним позовом до суду (18.11.2009 р. – згідно штампу поштового відділення про відправлення позову на конверті, доданого до позову).

18.01.2010 р. така ж зміна позовних вимог надійшла від позивача. У судовому засіданні 02.02.2010 р. представник позивача підтримав зменшені позовні вимоги.

Оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України надає позивачеві право до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає можливим прийняти заяву позивача про уточнення позовних вимог, які фактично є їх зменшенням, до розгляду.

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує, посилається на відсутність предмету спору, оскільки як заборгованість та і пеня у розмірі 12442,49 грн. були ним сплачені у повному обсязі. Щодо нарахування індексу інфляції, відповідач заперечує щодо застосування позивачем при розрахунку розміру інфляції, без посилання на відповідні нормативні акти, які його встановили. Крім того, відповідач посилається, на те що відповідальність у вигляді 3 % річних та індексу інфляції не була передбачена умовами договору.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи був продовжений в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

06.02.2008 р. між Міністерством оборони України (Виконавець) та ВАТ "Завод "Фіолент" (Замовник) був укладений договір субпідряду № 1557/ВП -2008 р. із протоколом розбіжностей № 3 (а.с. 11-13, 22).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Виконавець приймає на себе зобов’язання щодо забезпечення підпорядкованим йому військовим представництвом № 800 (далі Представництво) надання Замовнику послуг з контролю якості та приймання продукції (виконання науково – дослідних, дослівно – конструкторських робіт (далі – виконання робіт) згідно з Переліком продукції (виконання робіт), яка підлягає контролю якості й прийманню Виконавцем (Додаток № 1 до договору, далі – Перелік продукції) відповідно до вимог нормативно – технічної документації та інших умов, вказаних у договорах на постачання (розробку) продукції (виконання робіт).

Замовник зобов’язується оплатити Виконавцю надані послуги з контролю якості та приймання продукції (виконання робіт) відповідно до умов цього договору (п. 1.2 Договору).

Загальна вартість послуг, які будуть надані за даним договором згідно переліку продукції № 1, становить 256599,00 грн. без податку на додану вартість.

Розрахунки здійснюються шляхом проведення попередньої оплати або у десятиденний термін від дати отримання Замовником затвердженого сторонами акту про надання послуг з контролю якості та приймання продукції (виконання робіт), що надсилається останньому рекомендованим листом чи вручається під розписку (на звороті самого акту) посадовою особою Представництва (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 8.1 договор діє з дати набрання ним чинності до 31.12.2009 р.

На виконання умов договору Міністерством оборони України були надані послуги з контролю та приймання продукції згідно «Переліку продукції (робі, що виконуються), яка підлягає контролю якості й приймання Виконавцем, про що свідчить відповідні акти про надання послуг № 1/2008 від 20.05.2008 р., № 2/2008 від 14.08.2008 р., № 03/2008 від 19.11.2008 р., № 04/2008 від 10.02.2009 р., підписані обома сторонами (а.с. 23-30).

Зазначені акти у відповідності з умовами договору були відправлені на адресу відповідача замовленою кореспонденцією з повідомленням та отримані відповідачем, по що останній не заперечує. Так, акт № 01/2008 був отриманий відповідачем 30.05.2008 р., № 02/2008 - 29.08.2008 р., № 03/2008 – 28.11.2008 р., № 04/2008 – 17.03.2009 р. (а.с.31-34).

Проте, порушуючи умови договору, сплата відповідачем наданих послуг була проведена із порушення строків оплати, передбачених п. 3.4 договору. Так, вартість послуг за актом № 01/2008 була сплачена 01.08.2008 р. при строку оплати до 09.06.2008 р., за актом № 02/2008 –було сплачено 30.09.2008 р. при строку сплати до 12.09.2008 р., за актом № 03/2008 повну суму сплачено 31.03.2009 р., по акту № 04/2008 повну суму сплачено 12.05.2009 р.

У зв’язку із порушенням зобов’язання відповідачем щодо строків сплати наданих послуг, Міністерством оборони України були нараховані відповідачу штрафні санкції у вигляді пені, що передбачені договором, а також 3 % річних та індекс інфляції.

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 36 Закону України “Про прокуратуру” підставою представництва в суді держави є наявність порушення або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» - Збройні Сили України - це військова державна структура (військове формування), на яку відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Міністерство оборони України, відповідно до статті 3 зазначеного Закону та пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1080, є центральним органом виконавчої влади і військового управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та, зокрема, військові представництва.

Згідно п. 2. 9 Положення про військові представництва на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березні 1999 року № 279, Військові представництва Міністерства оборони. України, є підрозділами Міноборони України: з контролю за якістю та прийманням товарів військового призначення, мобілізаційних державних завдань, режиму секретності й технічного захисту інформації для генеральних державних замовників. Діяльність з контролю за якістю та прийманням товарів військового призначенім для інших, ніж Міноборони, генеральних замовників, а також для міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, які не є генеральними державними замовниками, здійснюється силами підпорядкованих Міністерству оборони України військових представництв на договірній основі.

Кошти, отримані Міністерством оборони України від надання послуг контролю якості та приймання продукції військового призначення, зараховуються до Державного бюджету України (за відповідними балансовими рахунками коштів Державного казначейства України) і спрямовуються відповідно до затвердженого кошторису доходів та видатків Міністерства оборони України на закупівлю озброєння, військової та стальної техніки, інших матеріальних засобів, фінансування науково-дослідних та дослідно - конструкторських робіт.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оборону України" та статті 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України, а отже шкода, яка спричиняється Міністерству оборони України невиконанням грошових зобов'язань замовниками послуг з контролю якості та прийманням продукції, є безпосередньо шкода інтересам держави.

Зазначене стало підставою для звернення Заступника Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до суду до відповідача про стягнення нарахованих штрафних санкцій, а також 3 % та індексу інфляції у примусовому порядку.

У подальшому прокурором були зменшені позовні вимоги, відповідно до яких прокурор просить суд стягнути з відповідача 5332,49 грн. індексу інфляції та 1556,18 грн. – 3 % річних.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений законом або договором.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відзиві на позов відповідач заперечує щодо нарахування 3 % річних та індексу інфляції, оскільки такі нарахування у разі прострочення виконання зобов’язання не були передбачені умовами договору.

Суд зазначені заперечення до уваги не приймає, оскільки нараховані індекс інфляції та 3 % річних не відносяться до штрафних санкцій.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання складається також із грошової суми, яку боржник зобов’язаний сплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством, у зв’язку з чим грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, тобто індекс інфляції є компенсацією у зв’язку із знеціненням грошових коштів, а річні –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником і вказані нарахування не можуть розцінюватися як відповідальність за порушення зобов’язань, у зв’язку з чим вчинення правочину щодо застосування 3 % річних та індексу інфляції не потрібно.

Перевіривши розрахунок індексу інфляції, судом встановлено, що індекс інфляції розрахований позивачем за актом № 03/2008 за період з січня 2009 р. по лютий 2009 р., за актом № 04/2008 за квітень 2009 р., тобто за періоди у яких мале місце прострочення сплати наданих послуг із застосуванням величин індексу інфляції, розрахованих Державним комітетом статистики України за відповідний період та опублікованих у газеті «Урядовий кур'єр».

Враховуючи викладене нарахований індекс інфляції у розмірі 5332,49 грн. суд визнає обґрунтованим, та таким, що підлягає стягненню з відповідача.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, нарахованих на по акту № 01/2008 за період з 10.06.2008 р. по 31.07.2008 р., по акту № 02/2008 за період з 13.09.2008 р. по 29.09.2008 р., по акту № 03/2008 за загальний період з 09.12.2008 р. по 30.03.2009 р. із урахуванням часткових сплат, по акту № 04/2008 за загальний період з 27.03.2009 р. по 11.05.2009 р. із урахуванням часткових сплат, суд визнає його обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинам справи. Таким чином сума 3 % річних у розмірі 1556,18 грн. підлягає задоволенню та стягненню з відповідача.

Відповідач не представив доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Державне мито у розмірі та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 05.02.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Завод "Фіолент" ( 95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 34/2, ідентифікаційний код 14309586) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) 5332,49 грн. індексу інфляції, 1556,18 грн. – 3 % річних.

3.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Завод "Фіолент" ( 95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 34/2, ідентифікаційний код 14309586) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 37440405) державне мито в розмірі 102,00 грн.

4.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Завод "Фіолент" ( 95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 34/2, ідентифікаційний код 14309586) в доход Державного бюджету України (одержувач: 22050000 Державний бюджет м. Сімферополь, р/р 31218259700002 у УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ у АРК, ЗКПО 34740405, МФО 824026, призначення платежу: за інформаційно – технічне забезпечення розгляду справ у Господарському суді АРК) 236,00 грн. витрат на інформаційне – технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набранням судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.