Рішення № 103185148, 11.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року Справа № 160/12218/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участі: секретаря судового засідання Котляревська Г.С.,

представника позивача - Погосян В.Е.,

представника відповідача, третьої особи - Онасенко О.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (відповідач-1), Державної митної служби України (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дніпровська митниця, як відокремлений підрозділ Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (відповідач-1), Державної митної служби України (відповідач-2), Дніпропетровської митниці ДФС, Дніпровської митниці Державної митної служби України (відповідач-4), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви позивач просить про:

- визнання протиправним та скасування наказу від 02.06.2021 року № 833-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Дніпропетровської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією та скороченням чисельності та штату державних службовців;

- зобов`язання Державної митної служби України з 03.06.2021 року поновити ОСОБА_1 на державній службі у Дніпровській митниці Держмитслужби України на посаді, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав у Дніпропетровській митниці ДФС;

- стягнення з Державної митної служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 року по дату поновлення на роботі.

В обґрунтування позову позивач посилався на незаконне звільнення його з державної служби, яке відбулось без додержання державних гарантій, адже з моменту попередження і до фактичного звільнення не пропонувалася жодна вакантна посада державної служби у новоствореному органі, а також не враховано його переважне право залишення на роботі, враховуючи що на утриманні позивача перебуває двоє дітей й непрацююча дружина.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Від відповідачів надійшли аналогічні за змістом відзиви, в яких вони наголошують, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" без застосування положень ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України. При цьому, з моменту внесення змін до статті 87 названого Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби вже не зобов`язаний пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі. Як стверджують відповідачі, звільняючи позивача з займаної посади, відповідач-1 діяв на підставі та у порядку, передбачених Законом № 889-VIII, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Відповідач-1 також зазначив, що позивач не звертався до Державної митної служби України для вирішення питання стосовно переведення до Держмитслужби.

Ухвалою суду від 18.10.2021 року подальший розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.11.2021 року залучено Дніпровську митницю, як відокремлений підрозділ Держмитслужби, до участі у справі як третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної митної служби України, а також виключено з числа відповідачів Дніпропетровську митницю ДФС й Дніпровську митницю Держмитслужби.

Ухвалою суду від 18.11.2021 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву позивача від 18.11.2021 року.

Ухвалою суду від 18.11.2021 року витребувано від Дніпровської митниці ДФС додаткові документи, зокрема, довідку про нараховану та виплачену заробітну плату за останній рік перед звільненням позивача із зазначенням складових, які були нараховані та виплачені за останній рік перед звільненням із зазначенням складових заробітної плати.

Ухвалою суду від 09.12.2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представники учасників справи підтримали свої правові позиції і надали суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у заявах по суті.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що з 2006 позивач працював у митних органах на різних посадах, а з 28.11.2017 - на посаді заступника начальника Дніпропетровської митниці ДФС – начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Дніпропетровської митниці ДФС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України як центральні органи виконавчої влади, які є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби України у відповідних сферах діяльності.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року № 1217-р Державна митна служба України з 08.12.2019 року розпочала виконання покладених на нею функцій і повноважень Державної фіскальної служби України.

В.о. голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби 02.07.2020 попереджено позивача про можливе наступне вивільнення згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 40 КЗпПУ у зв`язку з реорганізацією.

Наказом Державної фіскальної служби України від 02.06.2021 року № 833-о припинено державну службу та звільнено 02.06.2021 позивача з посади заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Дніпропетровської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією та скороченням чисельності та штату державних службовців згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 40 КЗпПУ.

Вважаючи цей наказ протиправним, а звільнення незаконним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що 10.12.2015 прийнятий Закон України "Про державну службу" № 889-VIII, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 якого підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

За змістом ч. 3 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Таким чином, стаття 87 Закону № 889-VIII на час проходження позивачем державної служби, передбачала чіткий вичерпний перелік підстав припинення державної служби (в тому числі і за ініціативою суб`єкта призначення), і при цьому містила імперативне положення, яке є по своїй суті однією з гарантій того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Проте, 19.09.2019 Верховною Радою України прийнятий Закон України № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (далі - Закон №117-IX), який набрав чинності 25.09.2019.

Так, Законом № 117-IX внесені зміни до статті 87 Закону України "Про державну службу", яка регламентує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII щодо підстав припинення державної служби: слова "ліквідація державного органу" замінені словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключені.

Абзац перший ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII "Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю" викладений в такій редакції: "3. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту".

Абзац другий ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII "Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення" - виключений.

В абзаці третьому ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII слова "має право поворотного прийняття на службу за його заявою" замінити словами "за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби".

14.01.2020 Верховною Радою України прийнятий Закон України № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (далі - Закон № 440-IX), який набрав чинності 13.02.2020, яким також внесені зміни до низки законодавчих актів, у тому числі і до Закону України "Про державну службу", зокрема, до статті 87 Закону № 889-VIII.

Так, частина третя статті 87 Закону № 889-VIII доповнена новим абзацом першим такого змісту:

"3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим четвертим".

Із системного аналізу доповнень та змін до статті 87 Закону № 889-VIII слідує, що вони суттєво змінили порядок звільнення особи за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, з підстав ліквідації та реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця на продовження служби.

Так, скасований обов`язок суб`єкта призначення пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, а також виключене положення п.1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Відповідні зміни були внесені і у КЗпП України Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" 12.12.2019 № 378-IX, що набрав чинність 02.02.2020.

Зокрема, статтю 49-2 КЗпПУ, яка регулює порядок вивільнення працівників, після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті".

Отже, аналізуючи доповнення та зміни до ст. 49-2 КЗпПУ, суд відмічає, що такі зміни суттєво змінили порядок звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 зокрема з підстав реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця, а саме: до державних службовців не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпПУ "Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу" та положення частини другої статті 49-2 КЗпПУ "При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством".

Тобто, наведені формулювання ст. 87 Закону № 889-VIII та ст. 49-2 КЗпПУ звужують гарантії державних службовців на продовження служби у зв`язку із реорганізацією державного органу, порівняно із іншими громадянами.

При цьому, статтею 24 Конституції України визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як вже встановлено судом, 02.07.2020 року позивача попереджено про можливе вивільнення на підставі п. 1 ч. 1ст. 87 Закону № 889-VІІІ, а з 02.06.2021 року звільнено із займаної посади заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Дніпропетровської митниці ДФС.

При цьому, з моменту попередження і до фактичного звільнення позивачеві не пропонувалася жодна вакантна посада державної служби у новоствореній Дніпровській митниці Держмитслужби України, хоча такі посади були наявні.

Судом проаналізований штатний розпис на 2020 рік Дніпровської митниці Держмитслужби, затверджений в.о. голови Державної митної служби 28.09.2020, відповідно до якого загальна кількість вакантних посад у такому органі становить 98 посад.

Більш того, цим штатним розписом передбачена посада заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та контробанді, при цьому що Дніпровською митницею Держмитслужби на адвокатський запит повідомлено, що така посада станом на 02.06.2021 року була вакантна та за своїми умовами, функціональними обов`язками та повноваженнями є рівнозначною посаді, яку обіймав ОСОБА_1 .

Суд відмічає, що у разі реорганізації державного органу, незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, підставою для припинення відносин державної служби мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, та такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення.

У той же час, відповідач-1, як суб`єкт призначення, не навів жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу.

Відповідачами не надано жодної аргументації у чому саме полягала необхідність звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією Дніпропетровської митниці ДФС, якщо скорочення чисельності посад державних службовців у цьому органі не відбулось.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідач-1, звільняючи позивача із посади, не надав оцінку його роботі, не зазначив причини звільнення порівняно та чому у порівняні з іншими службовцями не був переведений до новоствореного органу.

Разом з цим суд зазначає, що на момент звільнення позивача вже був ухвалений Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" № 1285-ІХ від 23.02.2021, яким внесені зміни до Закону України "Про державну службу", зокрема, частину третю статті 87 Закону № 889-VIII викладено в такій редакції:

"3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".

Зміни до Закону України "Про державну службу", внесені Законом № 1285-ІХ, набрали чинності 06.03.2021.

Беручи до уваги ухвалення Верховною Радою України Закону № 1285-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, суд вважає, що у такий спосіб законодавець скасував дискримінаційні положення цього Закону, які звужували гарантії державних службовців на продовження служби у зв`язку із реорганізацією державного органу, порівняно із іншими громадянами, чим відновив конституційні права державних службовців на працю.

У порушення наведеної норми відповідач-1 жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, позивачеві не пропонував. Його посилання, що позивач не звертався до Державної митної служби України для вирішення питання стосовно переведення до Держмитслужби спростовується наявною в матеріалах справи заявою позивача.

При цьому, як пояснив у судовому засіданні представник відповідача-2, у поданій позивачем заяві міститься підпис на той час керівника регіонального органу Державної митної служби України та, на думку представника, цей керівник не є належним суб`єктом розгляду цієї заяви.

Проте, ці доводи відповідача-2 судом до уваги не приймаються, оскільки матеріали особової справи та, відповідно, матеріали судової справи, взагалі не містять будь-яких доказів розгляду цієї заяви позивача або доказів скерування цієї заяви до належного суб`єкта розгляду.

За наведених обставин, суд доходить висновку про протиправність оскарженого наказу відповідача-1 від 02.06.2021 року № 833-о та наявності підстав для його скасування.

Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Скасування наказу про звільнення позивача, передбачає поновлення його на посаді, з якої останній незаконно звільнений.

Ураховуючи, що на попередній роботі позивача поновити неможливо у зв`язку з припиненням державної установи, про що у ЄДРПОУ зроблений відповідний запис 26.11.2021 (номер запису: 1002241120031070391, підстава: рішення щодо реорганізації) суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 поновити позивача на посаді, яка своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку обіймав ОСОБА_1 з 03.06.2021 року.

При вирішенні питання про стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить із того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі - Порядок № 100).

Так, згідно з вимогами розділу 3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Відповідно до п.5.8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, на вимогу суду відповідачами не надано належним чином складеної довідки відповідно до вказаного Порядку, зокрема, у відповідно до п.3 Порядку № 100 у редакції Постанови КМУ № 917 від 01.09.2021 року, що б давало змоги здійснити обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до його вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача-1 здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 року по 11.01.2022 року (дата поновлення на роботі за рішенням суду).

Відповідно до ч.1 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує, у тому числі чи є підстави допустити негайне виконання постанови.

Відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2), поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби №833-о від 02.06.2021р про звільнення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Державну митну службу України поновити ОСОБА_1 з 03.06.2021 року на державній службі в Дніпровській митниці, як відокремленному підрозділі Держмитслужби, на посаді, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку ОСОБА_1 обіймав в Дніпропетровській митниці ДФС.

Зобов`язати Державну митну службу України здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 р по дату поновлення на роботі.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати заробітної плати за один місяць.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення суду складений 21 січня 2022 року .

Суддя Л.Є. Букіна