Рішення № 103183539, 14.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2022 року Справа № 160/21911/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/21911/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

10.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради (номер та дата в повідомленні не зазначені) про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги по народженню дитини та зобов`язати Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

Ухвалою суду від 15.11.2021 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання адміністративного позову за позовом до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 15.11.2021 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:

- рішення Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги по народженню дитини;

- звернення позивача, разом із додатками про призначення допомоги по народженню дитини;

- відомості ( інформацію) що стала підставою для відмови позиву у призначені та виплаті допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та іншій наявні докази щодо суті спору.

07.12.2021 року відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву позивача, разом із витребуваними судом доказами по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 14.01.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила дитину чоловічої статі, перебуваючи у шлюбі із громадянином Грузії ОСОБА_4 (шлюб укладено 23.06.2018 року).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 22.04.2021 року шлюб між

ними було розірвано.

Дитина народилась - у шлюбі. Вони як батьки, маючи різні прізвища - « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_4 », повинні були спільно визначитись з приводу того, яке саме прізвище буде мати дитина.

На момент народження дитини сторони проживали окремо.

Зареєструвати дитину позивачу вдалося лише майже через два роки після її народження.

Розпорядженням Голови адміністрації від 11.08.2021 року №204-р позивачу було надано дозвіл зареєструвати народження сина в Павлоградському відділі ДРАЦС з прізвищем матері - « ОСОБА_5 ».

02.09.2021 року на підставі цього розпорядження, Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було зареєстровано народження сина позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис № 17.

Очікуючи на допомогу при народженні від держави, позивач двічі зверталась до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради із заявами щодо отримання таких виплат.

Перший раз, коли ще не було зареєстровано народження сина, однак їй було відмовлено з підстави того, що нею не надано необхідних документів (свідоцтва про народження), а вдруге, вже після отримання свідоцтва, з підстави того, що минуло 12 місяців з дати народження дитини.

З метою захисту прав та інтересів, позивач звернулася до адміністративного суду з цим позовом.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на те, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Даний перелік документів є вичерпним.

Вказують, що позивач звернулась до Управління 27.11.2020 року. Разом з заявою, що складена за формою, затвердженою Мінсоцполітики, надано копію Медичного свідоцтва про народження № 1221 від 16.12.2019 року, копія паспорту заявниці, копія РНОКПП заявниці та заява про виплату грошової допомоги( зазначені реквізити для виплати). Зазначені документи надійшли поштою без особистого звернення.

При огляді отриманого пакету документів, спеціалістом Управління встановлено, що він не відповідає вимогам статті 11 Закону № 2811-XII. У телефонному режимі заявниці повідомили про необхідність надання свідоцтва про народження дитини. Протягом місяця Позивач не надала до Управління свідоцтво про народження дитини, тому 29 грудня 2020 року прийнято рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини.

12 вересня 2021 року позивач знову звернувся з заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини на сина. Разом з заявою позивачем надана копія паспорту та РНОКПП та копія свідоцтва про народження дитини. При проведенні аналізу отриманих документів встановлено, що з дати народження дитини пройшло більше ніж 12 місяців. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини (частина 7 статті 11 Закону № 2811-XII).

Отже Управлінням 20.09.2021 року прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу допомоги при народженні.

Додатково вказують, що позивач у позовній заяві посилається на рішення судів (Павлоградського міськрайонного суду, Дніпропетровського апеляційного суду та Верховний Суд) як на рішення, які винесені на користь Позивача.

Проте з аналізу цих рішень вбачається, що жодне рішення не розглядалось по суті, тобто не розглядали вимоги Позивача.

Питання реєстрації народження та визначення походження дитини регулюються Цивільним та Сімейним кодексами України, розділом V Кодексу про шлюб та сім`ю України, який зберігає свою чинність у частині, що не суперечить Сімейному кодексу України, до прийняття спеціального закону, Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000р. № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2007р. № 1154/5).

Статтею 144 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов`язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини.

Одночасно з заявою про реєстрацію народження подаються паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них).

Відповідальне батьківство, народження дітей - це не лише задоволення власних психологічних потреб у дітях, це й відповідальність перед суспільством та державою за відтворення громадян. Ще під час вагітності мати та батько мають узгодити всі питання, що мають відношення до майбутньої дитини - ім`я, по-батькові, прізвище дитини, права та обов`язки батьків по відношенню до неї, питання утримання та таке інше.

Відповідно копії довідки Павлоградського відділу поліції від 07.08.2020 року, що додана позивачем до позовної заяви, під час перевірки встановлено, що громадянин ОСОБА_4 у січні 2020 року виїхав до Грузії. Тобто вже після народження дитини.

Вважають, що позивач була обізнана про наміри її чоловіка, проте не вбачала за необхідне вирішити всі питання заздалегідь.

Вважають, що позивачем не надано підтвердження про вживання нею будь-яких дії щодо своєчасного подання звернення у відповідні органи з приводу визначення прізвища дитини, або доказів того, що будь-які державні органи створювали їй в цьому перешкоди, та не мала вчасно не пізніше ніж через 12 місяців після народження дитини звернутись до органу соціального захисту населення з письмовою заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Зазначений строк (не пізніше 12 місяців з дати народження) є присічним, тобто можливість його поновлення законом не передбачена. Значення такого строку полягає у тому, щоб припинити дію за певних обставин. Присічні строки - це не звичайні строки здійснення суб`єктивних прав, а особливі строки, зі спливом яких присікається існування суб`єктивного права.

Таким чином, закінчення присічного строку призводить до припинення суб`єктивних прав і обов`язків, у спірних правовідносинах можливості звернення з заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Враховуючи вищевикладене, вважають дії Управління в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у шлюбі із громадянином Грузії ОСОБА_4 (шлюб укладено 23.06.2018 року).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 22.04.2021 року шлюб між

сторонами було розірвано.

27.11.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про здійснення їй виплати допомоги при народженні дитини.

Разом з заявою, позивачем було надано копію Медичного свідоцтва про народження № 1221 від 16.12.2019 року, копія паспорту заявниці, копія РНОКПП заявниці та заява про виплату грошової допомоги ( зазначені реквізити для виплати). Зазначені документи надійшли поштою без особистого звернення.

При огляді отриманого пакету документів, посадовою особою відповідача було встановлено, що він не відповідає вимогам статті 11 Закону № 2811-XII.

Як вказує відповідач, у телефонному режимі позивачу було повідомлено про необхідність надання свідоцтва про народження дитини.

Однак, протягом місяця позивачем не було надано до Управління свідоцтва про народження дитини, у зв`язку із чим, 29 грудня 2020 року відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини.

У серпні 2021 року Розпорядженням Голови адміністрації від 11.08.2021 року №204-р позивачу було надано дозвіл зареєструвати народження сина в Павлоградському відділі ДРАЦС з прізвищем матері - « ОСОБА_5 ».

02.09.2021 року на підставі цього розпорядження, Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було зареєстровано народження сина позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис № 17.

12 вересня 2021 року позивач повторно звернулась із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини на сина.

Разом з заявою позивачем була надана копія паспорту та РНОКПП та копія свідоцтва про народження дитини.

При проведенні аналізу отриманих документів посадовою особою відповідача було встановлено, що з дати народження дитини пройшло більше ніж 12 місяців.

Отже управлінням 20.09.2021 року було прийнято рішення про відмову позивачеві у призначенні допомоги при народженні дитини.

Позивач вважає рішення відповідача про відмову у призначенні державної допомоги протиправним та таким, що порушує її права, тому звернулася до суду за захистом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з ч.3 ст.113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Частинами 1 та 2 ст.1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон - №2811-XII) визначено, що громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.3 вказаного Закону, призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми: 1) допомога у зв`язку з вагітністю та пологами; 2) допомога при народженні дитини; 2-1) допомога при усиновленні дитини; 4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 5) допомога на дітей одиноким матерям; 5-1) допомога на дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об`єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім`ям з дітьми.

Статтею 10 Закону №2811-XII встановлено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Частиною 1 ст.12 Закону №2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 11 вказаного Закону визначено умови призначення допомоги при народженні дитини, згідно якої допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

У разі народження (встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 народила дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи у шлюбі із громадянином Грузії ОСОБА_4 (шлюб укладено 23.06.2018 року).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 22.04.2021 року шлюб між

сторонами було розірвано.

Судом встановлено, що лише у серпні 2021 року Розпорядженням Голови адміністрації від 11.08.2021 року №204-р позивачу було надано дозвіл зареєструвати народження сина в Павлоградському відділі ДРАЦС з прізвищем матері - « ОСОБА_5 ».

02.09.2021 року на підставі цього розпорядження, Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було зареєстровано народження сина позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис № 17.

Отже, фактично, реєстрація дитини відбулася у вересні 2021 року, яка є обов`язковою умовою для призначення допомоги при народженні дитини для пред`явлення до органу праці та соціального захисту населення.

Після реєстрації дитини, позивач звернулась із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини на сина. Разом з заявою позивачем була надана копія паспорту та РНОКПП та копія свідоцтва про народження дитини.

Так, пунктом 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 (далі - Порядок №1751), згідно з яким також допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Згідно з п.13 Порядку №1751 передбачено, що допомога при народженні дитини, яка народилася після 30 червня 2014 р., надається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.

Так, відмовляючи в призначенні допомоги при народженні дитини, на сина позивача, відповідач виходив з того, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Разом з тим, приймаючи таке рішення, відповідачем не враховано таке.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. І даний адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14 лютого 2018 року по справі №591/610/16-а (№К/9901/12622/18).

Так, у пункті 35 зазначеної постанови Верховний Суд зазначив, що неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Отже, суд вважає, що передбачене ч.7 ст.11 Закону №2811-XII та п.12 Порядку №1751, положення, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини, не дає підстав стверджувати, що цей термін є присічним та не може бути поновленим при наявності поважних причин.

Суд враховує, що позивач з об`єктивних причин була позбавлена можливості належно звертатися до відповідача щодо отримання допомоги при народженні дитини, враховуючи, відсутність реєстрації дитини.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання соціальної допомоги при народжені дитини не оспорюється сторонами та передбачено діючим законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для не призначення соціальної допомоги позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим, з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суд вважає визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту від 20.09.2021 року б/н про відмову позивачу у призначенні державної допомоги при народженні дитини.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Управління призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», слід зазначити про таке.

Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім`ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Тобто, призначення і виплата державної допомоги сім`ям з дітьми здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм.Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання заявника.

Разом з тим, п.10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.

Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.

Европейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги ОСОБА_2 Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи висновок суду про протиправність рішення відповідача, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права в даному випадку є саме зобов`язання відповідача - Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.09.2021 року щодо призначення ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної відмови позивачу у призначенні державної допомоги при народженні дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради в частині визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради б/н від 20.09.2021 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні державної допомоги при народженні дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та в частині зобов`язання Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.09.2021 року щодо призначення ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивача було звільнено від сплати судового збору ухвалою суду від 15.11.2021 року, а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради без номеру від 20.09.2021 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні державної допомоги при народженні дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.09.2021 року щодо призначення ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач : Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради (51400, м.Павлоград, вул. Центральна, 47, код ЄДРПОУ 03192170).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 14.01.2022 року.

Суддя В.В. Ільков