Рішення № 103182944, 29.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року Справа № 160/17301/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/17301/21 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-123-62-52/04-63У Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 17.02.2020 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11004,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

10.11.2020 року позивачу стало відомо про відкриття виконавчого провадження. Соборним відділом Державної виконавчої служби у місті Дніпрі була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги №Ф-123-62-52/04-63У, яка видана Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області. Позивач вирішила, що вказана вимога стосується періоду 2017-2018 року, тобто, коли вона знаходилася у відпустці по догляду за дитиною, якій ще не виповнилося 3-років, оскільки ЄСВ за всі інші періоди було сплачено. У зв`язку з цим, позивачем була подана позовна заява про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/14884/20 позовну заяву задоволено, однак постановою Третього апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги відмовлено повністю. Судом апеляційної інстанції було зобов`язано надати розрахунок суми недоїмки за вимогою №Ф-123-62-52/04-63У від 17.02.2020 року. Відповідачем надано розрахунок, в якому начебто було зазначено, що борг (недоїмка) була нарахована позивачу за періоди з лютого 2018 року по листопад 2019 року. За таких обставин, відповідач здійснив донарахування позивачу недоїмки з інших підстав за 2019 рік у якому в неї немає недоїмки. Факт сплати за позивача ЄСВ у мінімальному розмірі підтверджується відомостями Пенсійного фонду України про зараховану особу формою ОК-5. Згідно даних відповідача позивачем сплачено ЄСВ з розрахунку: 13.04.2018 року 819,06 грн. за березень 2018 року; 16.07.2018 року 2457,18 грн. за квітень – червень 2018 року; 08.10.2018 року 2457,18 грн. за липень – вересень 2018 року; 14.01.2019 року 2457,18 грн. за жовтень – грудень 2018 року; 12.04.2019 року 2754,18 грн. за січень – березень 2019 року; 16.07.2019 року 2754,18 грн. за квітень-червень 2019 року; 16.10.2019 року 2754,18 грн. за липень – вересень 2019 року; 17.01.2020 року 1836,20 грн. за жовтень – листопад 2020 року. Також до жовтня 2018 року за позивача додатково сплачував ЄСВ Фонду соціального страхування, як за матір, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Згідно поданих звітів дохід позивача у 2018-2019 роках від адвокатської діяльності не перевищував мінімальної заробітної плати, а суми сплачені відповідали мінімальному ЄСВ, який був встановлений на той час. Позивач самостійно здійснювала сплату єдиного соціального внеску за періоди: квітень 2018 по січень 2020 рік у розмірі мінімального соціального внеску, на підтвердження чого надано квитанції банку, таким чином вимога є протиправною. Даний позов подано з інших підстав, як були предметом розгляду по справі №160/14884/20.

Одночасно з позовною заявою позивач надав заяву про поновлення строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/17301/21. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17301/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Витребувано від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області належним чином завіренні докази на обґрунтування підстав прийняття вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123-62-52/04-63У від 17.02.2020 року та детальний розрахунок періоду нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

03.11.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому заперечував проти позову та зазначив, що станом на 31.01.2020 року сума боргу (недоїмки) становить 11004,10 грн. Зазначає, що всі обставини на які посилається позивач були відомі позивачу і на час розгляду судом у справі № 160/14884/20. Нарахування по вимозі, що є предметом оскарження здійснено за 2017 - 2019 роки, з врахуванням сплачених позивачем сум. Таки чином, рішення прийнято правомірно.

10.11.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що відповідачем не надано доказів на обґрунтування підстав прийняття вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123-62-52/04-63У від 17.02.2020 року. При цьому, зазначає, що у 2017-2021 роках за позивача постійно сплачувалось ЄСВ у мінімальному розмірі, що підтверджується довідкою ОК-5 та поданими квитанціями про оплату.

Згідно положень ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.05.2015 року позивач отримала свідоцтво про права на заняття адвокатською діяльністю №736, видане на підставі рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 22.05.2015 року №42.

З 23.06.2015 року позивач як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, перебуває на обліку в податковому органі.

У зв`язку із народженням дитини 14.10.2015 року, позивач з 18.01.2017 року по 22.10.2018 року призупинила дію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області 17.02.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12362-52/04-63У на суму 11004,10 грн.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позов, згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків по коду бюджетної кваліфікації 71040000 позивача згідно з алгоритмом відображення сум нарахувань з єдиного внеску в автоматичному режимі станом на момент формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12362-52/04-63У від 17.02.2020 року обліковується заборгованість у сумі 11004,10 грн., в тому числі:

- за 2017 рік у сумі 8448,0 грн., граничний строк сплати 02.05.2018 року;

- за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року, сплачено 13.04.2018 - 819,06 грн.;

- ІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року, нарахування сплачено 16.07.2019 - 2457,18 грн.;

- ІІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування сплачено 08.10.2018 року;

- ІV квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, нарахування сплачено 14.01.2019;

- І квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування сплачено у сумі 2754,18 грн.;

- ІІ квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року, нарахування сплачено 16.07.2019 у сумі 2754,18 грн.;

- ІІІ квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 21.10.2019 року, нарахування сплачено 16.10.2019 у сумі 2654,18 грн.:

- ІV квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 20.01.2020 року, нарахування сплачено 17.01.2020 у сумі 1836,20 грн;

Станом на 31 січня 2020 року сума боргу (недоїмки) становила 11004,10 грн.

Враховуючи наявність недоїмки податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-12362-52/04-63У від 17.02.2020 про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 11004,10 грн., не погодившись з якою, позивач звернулась за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464 не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на викладене, враховуючи особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов`язкових платежів) є суб`єкт або платник податку, об`єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовно і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов`язкового платежу.

У загальноприйнятому розумінні пільга - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов`язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов`язкових платежів) згідно з чинним законодавством

Пільга проявляється в зміні об`єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов`язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.

Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов`язкові платежі) особливості правового статусу суб`єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.

Таким чином, звільнення від обов`язку нарахування та сплати ЄСВ, тобто пільги по нарахуванню/сплаті ЄСВ встановлюється виключно Законом про ЄСВ.

Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов`язку, зокрема:

- пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 26.05.2015 мала право на зайняття адвокатською діяльністю та була зареєстрована в ДПС у встановленому законом порядку.

Соціальні виплати підтверджено наявною в матеріалах справи індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5). Так, за період з 2017 року по жовтень 2018 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за позивача в мінімальному розмірі сплачувало Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради.

За період з жовтня 2018 року по листопада 2019 року позивач самостійно сплачувала єдиний соціальний внесок, що підтверджується наступними квитанціями:

відповідно до квитанції №117F5013EE від 16.07.2018 року здійснена оплата ЄСВ за другий квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;

відповідно до квитанції №0.0.1152580668.1 від 08.10.2018 року здійснена оплата ЄСВ за червень – вересень 2018 року в сумі 2457,18 грн.;

відповідно до квитанції №0.0.1236752360.1 від 14.01.2019 року здійснена оплата ЄСВ за жовтень – грудень 2018 року в сумі 2457,18 грн.;

відповідно до квитанції №0.0.1322770591.1 від 12.04.2019 року здійснена оплата ЄСВ за січень – березень 2019 року в сумі 2457,18 грн.;

відповідно до квитанції №0.0.1409681531.1 від 16.07.2019 року здійснена оплата ЄСВ за квітень – червень 2019 року в сумі 2457,18 грн.;

відповідно до квитанції №5696-0867-4982-3775 від 16.10.2019 року здійснена оплата ЄСВ за липень – вересень 2019 року в сумі 2457,18 грн.;

відповідно до квитанції №2-12 від 17.01.2020 року сплачено ЄСВ за жовтень – листопад 2019 року в сумі 1836,20 грн.

Дані квитанції відображені в ІКП позивача з ЄСВ, що наданий представником відповідача та міститься в матеріалах справи.

З листопада 2019 року позивач є найманим працівником та роботодавцем - Державним вищим навчальним закладом «Український державний хіміко-технологічний університет» сплачується ЄСВ, згідно відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5).

Згідно відомостей з ІКП позивача 13.04.2018 року позивачем сплачено ЄСВ - 819,06 грн.

При цьому, позивачу нараховано відповідачем за 2017 - 2018 роки суму до сплати з врахуванням сплати 819,06 грн. - 10086,12 грн., за умови сплати ЄСВ - Управлінням соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради за 2017 рік - жовтень 2018 року, що підтверджено матеріалами справи (ІКП позивача з ЄСВ та відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5)).

Оскільки відповідачем зазначено, що період за який прийнято вимогу № Ф-123-62-52/04-63У Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 17.02.2020 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11004,10 грн. є 2017-2019 роки, то така вимога є протиправною щодо періоду та суми нарахування, а отже підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами правомірність його прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 908,00 грн. судового збору, сплаченого згідно з квитанцією від 22.09.2021 року №27073.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 23.09.2021 року №230921, копію ордера на надання правової допомоги від 23.09.2021 року №1035006, акт №1 здачі-прийняття робіт (надання послуг), квитанцію до прибуткового ордера.

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) адвокатом надано наступні послуги по договору про надання правової допомоги по договору №230921 від 23.09.20021 року: складання позовної заяви та її оформлення, на що адвокатом витрачено 5 годин.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, наявність судової практики, відсутність значного обсягу обставин які підлягають доказуванню та доказів, суд вважає, що достатнім та співмірним в даному випадку буде відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-123-62-52/04-63У Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 17.02.2020 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11004,10 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ-21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко