Рішення № 103174228, 24.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

24 січня 2022 року № 520/17575/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення ОСОБА_1 , з 01.03.2016 року нарахування і виплати пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 , з 01.03.2016 року нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії - з 01.03.2016 року.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він знаходиться на обліку у відповідача і протягом тривалого часу не отримує пенсію, а саме з 01.03.2016 року. Також, позивачем вказано, що пенсія є його єдиним джерелом існування. При цьому, позивачем вказано, що відповідачем було порушено його права, оскільки припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо визначених підстав. З телефонної розмови з працівником відповідача стало відомо, що виплату пенсії було припинено у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (перебування), тобто через порушення обов`язкової вимоги для отримання соціальних послуг, а виплата заборгованості не є можливою, оскільки нарахування пенсії також було зупинено. Позивачем наголошено, що окремого рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.

Також, позивачем у позовній заяві вказано клопотання стосовно того, що у випадку якщо суд дійде висновку про пропущення позивачем строку на звернення до суду, то позивач просить визнати поважними причини пропуску ним строку звернення до суду з підстав неможливості застосування до даних правовідносин шестимісячного строку на звернення до суду.

Ухвалою суду від 20.09.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Ухвалою суду від 11.11.2021 року розгляд справи №520/17575/21 за вищевказаним позовом ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області належним чином засвідчену копію матеріалів особової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також інформації стосовно сум нарахованої та виплаченої пенсії; витребувані документи зобов`язано надати безпосередньо до Харківського окружного адміністративного суду у строк протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали суду з дня отримання зазначеної ухвали з дотриманням вимог ч.9 ст. 79 КАС України.

Ухвалою суду від 17.12.2021 року повторно витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області належним чином засвідчену копію матеріалів особової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також інформації стосовно сум нарахованої та виплаченої пенсії; витребувані документи зобов`язано надати безпосередньо до Харківського окружного адміністративного суду у строк протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали суду з дня отримання зазначеної ухвали з дотриманням вимог ч.9 ст. 79 КАС України; попереджено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про наслідки невиконання судового рішення та відповідальність, передбачену законодавством за невиконання судового рішення.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано лист із дорученням до нього копії макету пенсії справи, в якому також повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.02.2015 року та з цього часу розпочато виплату пенсії. З 01.03.2016 року виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено у зв`язку з обміном інформації з управлінням праці та соціального захисту населення Борівської районної ради, а з заявою про поновлення виплати пенсії позивач до управління не зверталась.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до паспортного документу серії НОМЕР_1 , виданого Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області, є громадянином України. При цьому, позивач набув право на пенсію за віком, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_2 .

У позовній заяві позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як внутрішньо переміщена особа.

Згідно з абз.14 ч.1 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ від 20.10.2014 р. внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Судовим розглядом справи встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні. Однак, з 01.03.2016 року виплату пенсії позивачу було призупинено.

З приводу вказаного питання, як зазначає позивач, вона звернулась до відповідача та з телефонної розмови з працівником відповідача стало відомо, що виплату пенсії було припинено у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (перебування), тобто через порушення обов`язкової вимоги для отримання соціальних послуг у відповідності до ст.. 7 Закону України від 20.10.2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Також, як зазначила позивач, її було повідомлено про те, що виплата заборгованості по пенсії не є можливою, оскільки було припинено нарахування пенсії. При цьому, окреме рішення відповідачем не приймалось.

Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав.

Стосовно питання поновлення строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, положеннями ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб є Закон № 1058-IV.

Враховуючи обставини того, що позивачем оскаржуються дії відповідача стосовно не виплати пенсії, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що Верховним Судом 08.05.2018 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а), за результатами чого прийнято рішення, яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та відповідно до оприлюдненої постанови Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018 року залишена без змін після апеляційного оскарження.

Відповідно до п.113 рішення у справі №Пз/9901/20/18 суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі: 1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою; 2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач; 3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV); 4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії).

Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Дана адміністративна справа відповідає вищевказаним ознакам типової справи, а отже судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а).

Суд зазначає, що у положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент призупинення виплати пенсії, що відбулося з 01.03.2016 року, позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебував на обліку у відповідача.

Отже, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до положень п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.

Згідно із положеннями п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, строк дії такої довідки становить шість місяців з дати її видачі. У разі продовження дії обставин, що визначені в статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, строк дії такої довідки може бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до уповноваженого органу.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Зі змісту наданого до суду представником відповідача листа встановлено, що нарахування пенсії для виплати було призупинено з 01.03.2016 року у зв`язку з обміном інформації з управлінням праці та соціального захисту населення Борівської районної ради.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно із положеннями ст. 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

Як передбачено положеннями п.3 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо перемішеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Відповідно положень п.6 Порядку №365, за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім`ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з`явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.

Як передбачено п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

При цьому, суд зазначає, що положеннями ст. 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII встановлено, що внутрішньо перемішені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо перемішеними особами.

Відповідно до приписів ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Однак, заслуговують уваги обставини того, що матеріали справи не містять жодних доказів, що свідчать про отримання відповідачем в порядку обміну інформацією від органів праці та соціального захисту населення, наявності інформації щодо позивача, або інформації чи доказів не підтвердження позивачем свого фактичного місця проживання.

При цьому, суд зазначає, що положеннями Закону № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Суд наголошує, що з аналізу положень Закону № 1058-IV вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять та до суду не надано належним чином засвідченої копії рішення стосовно припинення виплати пенсії позивача з 01.03.2016 року з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що у даному випадку припинення виплати позивачу пенсії з 01.03.2016 року, що було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, та фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, враховуючи обставини того, що припинення виплати позивачу пенсії було здійснено за відсутності передбачених законами України підстав, то суд приходить до висновку, що вказане є порушенням прав позивача на отримання такої пенсії, яке є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Водночас, суд зазначає, що представником відповідача на виконання приписів ч.2 ст. 77 КАС України не надано до суду жодних доказів на підтвердження правомірності таких дій, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність зазначених доводів відповідача.

В той же час, суд зазначає, що зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Борівському районі Харківської області, однак з наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити, яким саме органом було припинено виплату пенсії позивача з 01.03.2016 року. Представником відповідача до матеріалів справи не надані рішення або розпорядження, відповідно до яких позивачу було призупинено виплату пенсії з 01.03.2016 року.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки позивачем набуто право на виплату пенсії у встановленому законодавством порядку, проте така пенсія не була нарахована та виплачена з вини органу, що призначає та виплачує таку пенсію, то суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області поновити ОСОБА_1 з 01.03.2016 року нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії - з 01.03.2016 року.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 з 01.03.2016 року нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії - з 01.03.2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.