Рішення № 103171136, 19.01.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року справа № 580/8282/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2012 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А2021 (20300, м. Умань, вул. Європейська, 55), в якому просить:

-визнати протиправними дії військової частини А2012 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 19.12.2020 року по 22.09.2021 року (з моменту виникнення спору, а саме неповного розрахунку при звільненні до фактичного розрахунку);

-зобов`язати військову частину А2012 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 19.12.2020 року по 22.09.2021 року, з моменту виникнення спору, а саме неповного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, 277 днів, виходячи з розрахунку 470,08 грн. в день у розмірі 130212.16 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач своєчасно не виплатив йому грошове забезпечення при звільненні, а тому позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки такого розрахунку відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач, значно більша, ніж сума, яка підлягала виплаті під час звільнення, тому вважає, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. При цьому наголосив на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №821/1083/17 щодо справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, виходячи з дати звернення позивача за захистом порушеного права.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

18.12.2020 ОСОБА_1 наказом командира військової частини А1880 №281, звільнено зі служби у запас.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі №580/3773/21 (яке набрало законної сили 31.08.2021) позов задоволено частково, зокрема зобов`язано Військову частину А2012 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період його служби з 01.01.2016 до 01.03.2018.

Відповідно до відомостей виписки з АТ КБ «Приватбанк» по картковому рахунку ОСОБА_1 від 22.09.2021 судом встановлено виплату відповідачем 22.09.2021 грошових коштів позивачу після дати звільнення в сумі 6059,85грн. з призначенням платежу «індексація за рішенням суду».

Позивач вважаючи, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що позивач 09.06.2021 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача щодо виплати індексації - справа №580/3773/21 (рішення набрало законної сили 31.08.2021) виплачено 22.09.2021.

Суд врахував, що позивач тривалий час не звертався до відповідача про нарахування та виплати грошових коштів.

Суд також врахував висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Отже, доводи позивача про затримку у виплаті грошового забезпечення на 277 днів та відповідно необхідність виплати 130212,16грн. середнього заробітку є очевидно неспівмірними з несвоєчасно виплаченими сумами при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

Так, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, виходячи з дати звернення позивача до суду за захистом порушеного права, набранням рішенням законної сили та дня проведення остаточного розрахунку відповідачем.

Таким чином, строк прострочення належних при звільненні позивача виплат становить – 106 днів з яких 73 робочих (09.06.2021 звернувся до суду - 22.09.2021 виплачено).

Вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню, суд виходить із такого.

Згідно довідки військової частини А2012 від 21.12.2020 №453 грошове забезпечення позивача за жовтень, листопад 2020 року становило по 8022,70грн.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середньоденного грошового забезпечення становить 263,04грн.

Суд вважає за необхідне розрахувати розмір компенсації наступним чином, розмір індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 в сумі 6059,40грн./2,3 (роки за які нараховувалась індексація)/12 місяців = 219,54грн. / 8022,70 грн. (середня заробітна плата з урахуванням повних двох останніх місяців роботи) = 0,027% (від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні щодо одноразової грошової допомоги становить 73 дні, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача (263,04грн.), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 263,04грн.*73дні*0,027коефіцієн) = 518,45грн.

Така позиція узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 і т.д.

На підставі зазначеного, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про доцільність стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 518,45грн.

З урахуванням вищевикладеного, позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку належить задовольнити у вказаній частині.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору підлягають до відшкодування в частині задоволення позову 0,4%.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2012 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.

Стягнути з Військової частини А2012 (код ЄДРПОУ 07965404) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 518 (п`ятсот вісімнадцять) грн. 45 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А2012 (код ЄДРПОУ 07965404) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 3(три) грн. 63 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Петро ПАЛАМАР