Рішення № 103154603, 07.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 лютого 2022 р. Справа № 120/10566/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спорку, на стороні відповідача Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови

в с т а н о в и в :

01.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що постановою Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області №227724 від 08.06.2021 року на нього накладено адміністративно - господарський штраф у сумі 8500 грн.

На переконання позивача, вказана постанова складена відповідачем із порушенням норм діючого законодавства, адже габаритно-ваговий контроль транспортного засобу був проведений відповідачем за відсутності методики, затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології та без урахування властивостей сипучого вантажу.

Також, позивач вважає, що чинним законодавством не передбачено можливості надання дозволу великоваговим транспортним засобам для перевезення подільних вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №227724 від 08.06.2021 року;

- визнати протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 349 від 26.04.2021 року.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 349 від 26.04.2021 року.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державну службу України з безпеки на транспорті.

29.10.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказав, при здійсненні вантажних перевезень великоваговим автомобільним транспортом, водій зобов`язаний дотримуватись встановлених правил з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Ухвала суду від 06.09.2021 року отримана третьою особою 09.09.2021 року, однак правом на подання пояснень Державна служба України з безпеки на транспорті не скористалась.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.

26.04.2021 року на автомобільній дорозі М-12, 320 км., Хмельницька область, працівниками управління Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки Volvo, номерний знак НОМЕР_1 та причіпу марки fliegl, номерний знак НОМЕР_2 .

За наслідками проведеного габаритно-вагового контролю посадовими особами управління складено довідку №028797 від 26.04.2021 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів №039349 від 26.04.2021 року, в яких зафіксовано фактичне навантаження на строєну вісь 23,3 т. при нормативно допустимій 22.

Згідно розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, позивача зобов`язано сплатити 16,40 Євро.

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 08.06.2021 року Подільським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову №227724 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 8500 грн., за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001 року (далі - Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 затверджені Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, відповідно до пункту 16 яких перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.

Згідно з пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Пунктом 4 Правил №30 передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 затверджений Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879).

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Положеннями пункту 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Судом встановлено, що в ході проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки Volvo, номерний знак НОМЕР_1 та причіпу марки fliegl, номерний знак НОМЕР_2 посадовими особами Управління встановлено перевищення нормативного допустимого навантаження на строєну вісь на 1,3 т., а саме: 23,3 т. при нормативно допустимому навантаженні 22 т. (перевищення вагових норм 5,91 %), що є порушенням законодавства про автомобільний транспорт та підпадає під дію абз. 14 ч.1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

При цьому, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що зважування транспортного засобу здійснювалось за відсутності Методик, затверджених Мінекономрозвитку та спеціально уповноваженим центральним органом у сфері метрології.

Оцінюючи доводи в цій частині, суд зауважує, що наявність та необхідність застосування такої методики була обумовлена п. 19 Порядку № 879 (в редакції від 05.04.2017 року), натомість Постановою КМУ №671 від 30.08.2017 року, п. 19 Порядку № 879 виключено.

В той же час, за змістом ст.ст. 4 та 29 Закону України "Про дорожній рух", ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідний орган Укртрансбезпеки, а відтак, суд вважає, що суб`єктом владних повноважень правомірно проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром "Інститут Метрології", свідоцтво про атестацію № 02-84-08 та вона не розповсюджується на транспорті засоби з рідким та сипучим вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі.

Однак, відсутність методичних рекомендацій для зважування сипучих вантажів, затверджених Мінекономрозвитку, сама по собі не може бути підставою для незастосування до позивача відповідальності, у зв`язку із порушенням ним законодавства про автомобільний транспорт, за умови підтвердження факту перевищення транспортним засобом вагових параметрів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 819/1381/16.

З огляду на зазначене, доводи позивача в цій частині є безпідставні і такі, що не впливають на факт виявленого порушення.

Що стосується доводів позивача про те, що визначення загального навантаження на строєну вісь шляхом сумування осьових навантажень на кожну окрему вісь є неправильним, оскільки при визначені навантаження на строєну вісь, три осі повинні зважуватись одночасно, то суд зауважує, що під вимірюванням (зважуванням) у Порядку № 879 розуміється процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Натомість, як вже зазначено вище, на цей час відсутня відповідна методика, затверджена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, яким є Мінекономрозвитку України. Проте, відсутність такої методики не позбавляє спеціально уповноважені органи компетенції із проведення габаритно-вагового контролю.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що посадовими особами Управління Укртрансбезпеки правомірно визначено загальну вагу строєної вісі, шляхом сумування ваги кожної з осей.

Подібного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 560/1721/21.

Більше того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 6 пункту 2 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання - це технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

За вимогами пункту 12 вказаного Порядку вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Згідно з пунктом 13 Порядку № 879 під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 22.01.2021, повірка ваг, якими зважувався транспортний засіб, чинна до 21.01.2022 року, тому на час проведення зважування транспортного засобу позивача метрологічна характеристика вимірювальної техніки відповідала вимогам нормативно-технічної документації.

Таким чином, приведеними вище положеннями пункту 22.5 Правил дорожнього руху, а також технічними характеристиками вагового обладнання, використаного при здійснення габаритно-вагового контролю, спростовують доводи позивача про невірне встановлення навантаження на строєну вісь внаслідок необхідності одночасного зважування всіх трьох осей.

При цьому, суд вважає, що позивачем не враховане незмінність значення, як при сумуванні по-осьового навантаження, так і при одночасному зважуванні трьох осей.

Крім того, суд зауважує, що форма акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, встановлена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567.

Форма довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю встановлена Порядком взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженим спільним Наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.10.2013 року № 1007/1207.

Форма акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів встановлена Порядком зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 року № 422.

Визначені вищезазначеними нормами форми актів та довідки не передбачають внесення до складених документів посилання на вагове обладнання, яким здійснювавсь точний габаритно-ваговий контроль, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Більше того, впевнитись у тому, який саме технічній засіб застосовувався під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів, міг безпосередньо водій, якій перебував на місці проведення перевірки та мав можливість отримати та ознайомитись з оригіналами документів на вагове обладнання.

Стосовно не дотримання відповідачем процедури накладення адміністративно-господарського штрафу в тій частині, що відповідачем на адресу позивача повідомлення про дату, час та місце розгляду справи не надсилалось, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи, надавати свої заперечення, пояснення, міркування, суд зазначає таке.

За змістом пунктів 25 - 27 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.03.2018 року в справі № 820/4810/17.

Більше того, згідно наданих відповідачем доказів, а саме відомостей офіційного веб-сайті Укрпошти (трек номер 2102102973393) вбачається, що про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлявся належним чином.

Також, заперечуючи проти виявленого порушення, позивач, серед іншого, посилався на те, що при вирішенні питання щодо притягнення його до відповідальності відповідачем не було враховано те, що вантаж, який перевозився є подільним, тобто не було враховано властивостей вказаного вантажу та можливість його переміщення по всім осям транспортного засобу під час руху.

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічно частиною 3 статті 48 Закону № 2344-III встановлено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до п. 22.1 ПДР маса вантажу, що перевозиться і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.

Згідно ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з п. 22.5 ПДР за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Таким чином, правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

В свою чергу, абз. 14 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз вказаної норми абз. 14 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за вказаною нормою необхідним є встановлення факту перевезення вантажу без відповідного дозволу.

Сторонами у справі не заперечується обставина, що позивач перевозив подільний (сипучий) вантаж, тобто такий, що при завантаженні може бути поділений на окремі частки без втрати або пошкодження її властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено.

Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.

Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

З огляду на не передбачення на законодавчому рівні можливості отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.

У такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п. 31-1 Порядку №879.

Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 17 січня 2022 року у справі 600/1846/21-а.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржувана постанова Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №227724 від 08.06.2021 року є протиправною та підлягає скасуванню.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Що стосується вимоги про стягнення судових втрат, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0.0.2208112186.1.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 349 від 26.04.2021 року.

В той же час, в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №227724 від 08.06.2021 року ухвалою суду від 06.09.2021 року відкрито провадження.

Таким чином, враховуючи те, що позов задоволено в повному обсязі, на користь позивача необхідно стягнути сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908 грн. за рахунок асигнувань відповідача.

Разом з тим, судом з`ясовано, що відповідач хоч і вважається суб`єктом владних повноважень в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, однак є територіальним (відокремленим) підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті, немає статусу юридичної особи та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються Державній службі України з безпеки на транспорті (див. Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103).

Відтак суд доходить висновку, що у даному випадку судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Що стосується іншої частини судового збору, то суд зазначає розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 132 КАС України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом від 08.07.2011 № 3674-VI.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Отже, для повернення сплаченої суми судового збору, позивачем до суду повинно бути подано відповідне клопотання, а тому судом при вирішенні даного спору, рішення про повернення сплаченої суми судового збору не приймається.

Щодо стягнення на користь позивача витрат понесених ним на правову допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

В силу частин 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 23 квітня 2021 року у справі №140/2371/19.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суду надано договір про надання професійної правничої допомоги №77/21-а від 10.06.2021 року, додаток до договору про надання професійної правничої допомоги №77/21-а від 10.06.2021 року.

Разом із тим, до матеріалів позовної заяви не надано жодних доказів, які б свідчити про фактичну сплату позивачем гонорару адвоката.

Таким чином, за відсутності доказів, які б підтверджували факт понесення (сплати) позивачем витрат на правову допомогу адвоката, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на його користь таких витрат.

Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 21.09.2021 року у справі 120/2308/21-а.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №227724 від 08.06.2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ 39816845).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036);

Третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя Дончик Віталій Володимирович