Рішення № 103144295, 13.01.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року

справа №380/4345/21

провадження № П/380/4408/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6, код ЄДРПОУ 42334907) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 01 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 02.03.2021 по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що при зміні статусу Державного бюро розслідувань із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, законом передбачено гарантії прав працівників - державних службовців, які були призначені за конкурсом на відповідні посади до набрання чинності змінами у Закон. Зокрема, передбачено гарантію продовження здійснення повноважень директорами територіальних управлінь, слідчими, оперуповноваженими у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань. Стверджує, що звільнення державних службовців - слідчих, у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового і начальницького складу прямо суперечить підпунктам 3, 4 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань». Крім цього, наказ про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби. Вказує, що рішення про звільнення позивача, як державного службовця, прийнято особою, яка не наділена відповідними повноваженнями. Позивач зазначає, що кількість слідчих відділів в оновленій структурі ТУ ДБР у м. Львові не зменшено, а навпаки збільшено, а отже не скорочено посади слідчих цих структурних підрозділів. Відтак, в організаційній структурі ТУ ДБР у м. Львові займана позивачем посада слідчого залишилася, але дещо змінилась назва, при відсутності зміни правового статусу, обсягу завдань і основних функцій слідчого відділу ТУ ДБР у м. Львові. Наведене свідчить про те, що реального скорочення посади слідчого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Львові не відбулося. Позивач вважає, що звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» без пропонування йому вакантної посади державної служби, якщо така наявна, буде незаконним рішенням та грубим порушенням законодавства про працю. Таким чином, рішення про звільнення позивача прийнято в порушення норм Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», якими передбачено продовження здійснення повноважень слідчими органів ДБР при визнанні цих посад посадами рядового і начальницького складу, не уповноваженою особою та за відсутності фактичного скорочення посади. Просить позов задовольнити.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що Державне бюро розслідувань, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» з моменту набрання чинності цим Законом припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган, Директором та заступниками Директора якого є особи рядового і начальницького складу. Стверджує, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу – в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку). Враховуючи, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань. Наказом ДБР від 20.10.2020 № 198дск з 01.03.2021 зі штату ТУ ДБР у м. Львові було виведено абсолютно усі посади слідчих, в тому числі посаду, яку займав позивач. Водночас, уведено посади рядового та начальницького складу (із спеціальними званнями ДБР) – штатні посади у слідчих відділах (Перший (з дислокацією у м. Львові), Другий (з дислокацією у м. Луцьку), Третій (з дислокацією у м. Тернополі), Четвертий (з дислокацією у м. Івано-Франківську), П`ятий (з дислокацією у м. Ужгороді) та у відповідних оперативних підрозділах. Тобто, в ТУ ДБР у м. Львові відбулась зміна організаційної структури і внаслідок цього відбулось скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, а формулювання причин звільнення є дослівним відтворенням приписів п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Стверджує, що відповідач не був зобов`язаний пропонувати позивачу іншу вакантну посаду, однак відповідач також наголошує, що попри відсутності такого обов`язку у нього фактично і не було можливості пропонувати іншу вакантну посаду. Відповідач стверджує, що оскільки наказ прийнято 19.02.2021, має застосовуватись частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» станом на цей час, а не станом на фактичну дату звільнення. Директор Державного бюро розслідувань (або особа, що його заміняє), посада якого віднесена до посад, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, набуває повноважень керівника державної служби в Державному бюро розслідувань, як державному правоохоронному органі. Здійснення Директором Державного бюро розслідувань повноважень, визначених у Закону України «Про Державне бюро розслідувань», стосовно працівників, зокрема державних службовців, щодо призначення, переведення, звільнення, в сукупності з іншими є повноваженнями, що притаманні керівнику державної служби в Державному бюро розслідувань. Просив у задоволенні позову відмовити.

29 березня 2021 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

30.11.2021 протокольною ухвалою суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

З`ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Львові від 22 листопада 2018 року № 32 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, відділ з розслідування військових злочинів) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові №35-1 о/с від 26 листопада 2018 року, відповідно до наказу ДБР від 26.11.2018 № 193-о/с «Про внесення змін в організаційні структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», змін до штатних розписів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Закону України «Про Державне бюро розслідувань», статті 41 Закону України «Про Державну службу», позивача переведено на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 26.11.2018.

22 жовтня 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові відповідно до наказу від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові на 2020 рік».

Наказом Директора ТУ ДБР у м. Львові № 58-ос від 19.02.2021 відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», наказу ДБР від 20.10.2020 №198 ДСК припинено державну службу та звільнено позивача з посади слідчого Третього слідчого відділу ТУ ДБР у м. Львові 01.03.2021 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Вважаючи вказаний наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Згідно з частиною другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спірні правовідносини регулюються Законами України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VІІІ (далі – Закон №794-VІІІ), «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (зі змінами, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон 889-VIII) та іншими нормативно-правовими актами.

Державне бюро розслідувань, згідно зі статтею 1 Закону №794-VІІІ, є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Державне бюро розслідувань організовується і діє, в тому числі, на засадах верховенства права, законності, неупередженості, незалежності та єдиноначальності у реалізації повноважень Державного бюро розслідувань (стаття 3 цього Закону).

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України про перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ, Верховною Радою України розпочато суттєву модернізацію системи державного управління, з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні, що є нагальним питанням відновлення суспільної довіри до державної влади та питанням національної безпеки.

У рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, шляхом усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного, процедурного та кадрового характеру, виявлених за час функціонування Державного бюро розслідувань, Президентом України внесено до Верховної Ради України законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», який прийнято Верховною Радою України 03.12.2019.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до статті 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній до 27.12.2019) передбачено, що державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно з Законом України «Про державну службу» та державної служби особливого характеру, згідно з Законом України «Про Державне бюро розслідувань», встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців Державного бюро розслідувань.

При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

Суд встановив, що у період з 23.11.2018 по 01.03.2021 позивач перебував у трудових відносинах із ТУ ДБР, розташованому у м. Львові та мав статус державного службовця.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Пунктом 1 частини 1статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25.09.2019, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону від 14.01.2020 №440-IX, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

02.02.2020 набрав чинності Закон України від 12.12.2019 №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.

Нормами зазначеного Закону змінений порядок скорочення державних службовців.

Відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14.01.2020 №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття спірного наказу була врегульована процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми спеціального законодавства.

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувало скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Відповідно до частин 1-4 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

Порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Щодо твердження позивача про те, що рішення про звільнення позивача прийнято з порушенням норм Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», якими передбачено продовження здійснення повноважень слідчими органів ДБР суд повідомляє наступне.

Статтею 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Беручи до уваги положення статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», переведення працівників ДБР між посадами різних категорій є неможливим і суперечить вимогам закону.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 №343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02.01.2020 №1 та від 03.01.2020 №2) затверджений Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі по тексту - Порядок №343).

Відповідно до пункту 6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

- «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

- «Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Таким чином, внаслідок реалізації приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» та Указу Президента України від 05.02.2020 №41/2020 фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідувань шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.

При цьому скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 (справа №640/11024/20).

У зазначеній вище постанові Верховного Суду від 28.07.2021 (справа №640/11024/20) також висвітлена наступна правова позиція: «Водночас, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.»

Таким чином, відповідач не зобов`язаний пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, висновується, що при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», положення частини 2 статті 40 та частини 2 статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

У цьому контексті суд наголошує, що норми частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком, що на переконання суду є дискреційними повноваження відповідного органу.

При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права на взяття участі у відкритому конкурсі на зайняття посад рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Посаду державної служби – слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові скорочено з 28.02.2021, про що позивач був обізнаний, попереджався під особистий підпис 26 жовтня 2020 року .

ОСОБА_1 отримав належним чином завірену копію наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19.02.2020 №58-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », трудову книжку, довідку про заробітну плату, з ним проведено повний розрахунок, виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Щодо доводів позивача відсутності в директора ТУ ДБР повноважень керівника суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 4, 8 частини 1 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, директор Державного бюро розслідувань: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Зі змісту вказаних норм видно, що вони не ставлять права директора Державного бюро розслідувань, передбачені підпунктом 4, 8 частини 1 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та його обов`язки, передбачені пунктом 1 частиною 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», в залежність від наявності чи відсутності затвердженого Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Суд також зауважує, що згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Пунктами 1, 2, 9 частини 1, 4 статті 12 вказаного Закону передбачено, що директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

У свою чергу, відповідно до підпункту 3 та 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру та прийняття на яку здійснюється на конкурсній основі.

При цьому, зазначені повноваження директора Державного бюро розслідувань притаманні і як суб`єкту призначення, і як керівнику державної служби.

Норми пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» оперують поняттям суб`єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб`єкта призначення та керівника державної служби.

При цьому, решта посилань та тверджень позивача фактично зводяться до незгоди з законодавчим регулюванням спірних правовідносин та реалізацією відповідних норм і організаційно-розпорядчих документів, у зв`язку з чим суд зауважує, що предметом спору в межах даної адміністративної справи є зазначений наказ про звільнення позивача, з огляду на що судом не можуть бути прийняті відповідні доводи, які не стосуються предмету спору.

Враховуючи викладене у сукупності, суд прийшов до висновку про правомірність прийнятого наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 01 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставні, та необґрунтовані та не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6, код ЄДРПОУ 42334907) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 17.01.2022.

Суддя Р.М. Брильовський