Рішення № 103143527, 02.02.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

02 лютого 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/7650/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29.11.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , страховий трудовий стаж: з 09.09.1976 по 31.10.1977 - 1 рік 1 місяць 22 дні на Антрацитівському релейному заводі; з 21.09.1982 по 02.02.1983 4 місяці 11 днів на Антрацитівському будівельному підприємстві; з 21.02.1996 по 31.05.1996 3 місяці 7 днів на автобазі в/о Антрацит; з 01.01.2004 по 03.11.2004 - 10 місяців 3 дні в 14-му Автобусному парку м. Москва;

- скасувати рішення начальника управління ПФУ в м. Сєвєродонецьк Луганської області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 22.03.2021 року;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про призначення пенсії за віком та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 22.03.2021 року пенсію за віком.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що 22 березня 2021 року він звернувся до Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області № 2209/2021 від 29.03.2021 ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії за віком за заявою від 22.03.2021 №2209 в зв`язку з відсутністю на день звернення необхідного страхового стажу роботи, а саме 26 років, що не відповідає вимогам ст. 26 Закону №1058.

В телефонному режимі позивачу повідомили, що його страховий стаж складає 25 років 7 місяців 10 днів, але не зараховано до страхового стажу спірні періоди роботи без уточнюючих довідок.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 06.12.2021 відкрито провадження в справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

20.12.2021 відповідач надав суду відзив на позов (арк. спр. 56-58), в обґрунтування якого зазначив таке. 22.03.2021 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням від 29.03.2021 №2209/2021 ( ОСОБА_1 ) управління відмовило в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю на день звернення страхового стажу.

Згідно трудової книжки позивача без надання уточнюючих довідок неможливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи:

з 09.09.1976 по 31.10.77 - 1 рік 1 місяць 22 дні на Антрацитівському релейному заводі за відсутності номеру наказу на прийняття та некоректного запису в даті звільнення з роботи (має місце виправлення);

з 21.09.1982 по 02.02.1983 - 4 місяці 11 днів на Антрацитівському будівельному підприємстві тому, що в записі на прийняття має місце виправлення.

Згідно трудової книжки позивача від 01.11.1977 та довідки про заробітну плату від 20.05.2014 №27 неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 03.11.2004 - 10 місяців 3 дні в Автобусному парку м. Москва, за відсутності підтвердження сплати страхових внесків до відповідного фонду Держави СНД (Росія), на території якої провадилась трудова діяльність.

За матеріалами наданих документів загальний стаж роботи становить позивача складає 25 років 7 місяців 10 днів, що не дає права на призначення пенсії відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Тому управління вирішило відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком згідно п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.01.2022 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) на підставі статті 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносин.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорту громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 11-15).

22.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області з заявою про призначення пенсії за віком (арк. спр. 62).

29.03.2021 УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області прийнято рішення № 2209/2021 ( ОСОБА_1 ) про відмову в призначенні пенсії. В обґрунтування оскарженого рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області послалося на те, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 від 01.11.1977 та без надання уточнюючих довідок неможливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи:

- з 09.09.1976 по 31.10.1977 - 1 рік 1 місяць 22 дні на Антрацитівському релейному заводі за відсутності номеру наказу на прийняття та некоректного запису в даті звільнення з роботи (має місце виправлення);

- з 21.09.1982 по 02.02.1983 - 4 місяці 11 днів на Антрацитівському будівельному підприємстві тому, що в записі на прийняття має місце виправлення.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 від 01.11.1977 та довідки про заробітну плату від 20.05.2014 № 27 неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 03.11.2004 - 10 місяців 3 дні в 14-му Автобусному парку м. Москва, за відсутності підтвердження сплати страхових внесків до відповідного фонду Держави СНД (Росія), на території якої провадилась трудова діяльність (арк. спр. 59-60).

Трудова книжка від 01.11.1977, видана на ім`я ОСОБА_1 , містить такі записи щодо спірного періоду роботи:

Антрацитівський релейний завод:

№ 1 – від 09.09.1976 – прийнято в пластмасовий цех учнем наладника пресів та пресформ;

№ 2 – від 25.10.1976 – присвоєно 2 розряд сітки наладника пресів та пресформ;

№ 3 – від 01.06.1977 – присвоєно 3 розряд сітки наладника пресів та пресформ;

№ 4 – від 31.10.1977 – звільнено у зв`язку з призовом в Радянську Армію;

Антрацитівська міжколгоспна будівельна організація:

№ 13 – від 21.09.1982 – прийнято механізатором;

№ 14 – від 02.02.1983 – звільнено за переводом;

14 Автобусний парк м. Москва:

№ 26 – від 07.05.2000 – прийнято водієм 2 класу на лінійний автобус категорії Д, Е на регулярні міські пасажирські маршрути по контракту;

№ 29 – від 01.01.2004 – ДДУП «14 Автобусний парк «Мосгортранс»» реорганізовано в Державне унітарне підприємство «Мосгортранс» філія 14 автобусний парк;

№ 30 – від 03.11.2004 – звільнено за закінченням строку трудового договору (арк. спр. 16-25).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788), “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058).

Відповідно до статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Порядок звернення за призначенням пенсії, строки призначення та виплати пенсії, припинення та поновлення виплати пенсії передбачені статтями 44, 45, 49 Закону № 1058.

Відповідно до положень частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Згідно з паспортом громадянина України НОМЕР_2 , дата народження ОСОБА_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на 22.03.2021 (дата звернення за призначенням пенсії) йому вже виповнилося 60 років.

Щодо наявності необхідного стажу тривалістю не менше 26 років суд зазначає, що відповідачем обчислено страховий у 25 років 07 місяців 10 днів та не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 09.09.1976 по 31.10.1977, з 21.09.1982 по 02.02.1983, з 01.01.2004 по 03.11.2004, тобто не зараховано 02 роки 04 місяці 08 днів до страхового стажу.

Надаючи оцінку доводам відповідача про неможливість зарахування до загального стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 09.09.1976 по 31.10.1977, з 21.09.1982 по 02.02.1983 на підставі даних трудової книжки, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутній номер наказу, в даті звільнення з роботи та в записі на прийняття має місце виправлення, суд виходить з такого.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі – Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Станом на час внесення спірних записів, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі – Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 “Про трудові книжки працівників та службовців” (далі – Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Оглядом трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що в записі № 1 від 09.09.1976 в графі “На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)” вказано “Пр. зап. 86”; запис № 4 від 31.10.1977 про звільнення позивача містить наведення та неточності в даті запису; запис № 13 від 21.09.1982 про прийняття на роботу містить виправлення в даті запису.

Суд зауважує, що в даному випадку записи у трудовій книжці виконані без дефектів, містять підписи посадових осіб, при цьому відсутність номеру наказу та виправлення в записі на прийняття в даті звільнення з роботи не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, тому спірні періоди роботи з 09.09.1976 по 31.10.1977, з 21.09.1982 по 02.02.1983 мають бути зараховані позивачу до загального страхового стажу.

Такий правовий висновок в повній мірі узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Орган Пенсійного фонду не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Окрім того, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Наведене також в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

За таких обставин суд дійшов висновку, що належним та допустимим доказом, а саме трудовою книжкою ОСОБА_1 підтверджується, що він має право на включення спірних періодів роботи: з 09.09.1976 по 31.10.1977, з 21.09.1982 по 02.02.1983 до загального страхового стажу.

Щодо незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 01.01.2004 по 03.11.2004 у Державному унітарному підприємстві «Мосгортранс» філія 14 автобусний парк через відсутність підтвердження сплати за ОСОБА_1 внесків до Пенсійного фонду суд зазначає таке.

Судом встановлено та записами в трудовій книжці підтверджується, що ОСОБА_1 здійснював трудову діяльність в ДУП «Мосгортранс» філія 14 автобусний парк, зокрема, у період з 01.01.2004 по 03.11.2004 (арк. спр. 25).

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про міжнародні договори України” 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

За приписами чинного пенсійного законодавства до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

13.03.1992 в місті Москві підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).

Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода), а саме статті 6 Угоди, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Статтею 7 даної Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до частини 3 статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 ратифікованої Законом № 290/95-ВР від 11.07.1995, працівники користуються правами і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N01-1/2-07 від 26.03.2008 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13.03.1992 встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.

Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі № 686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 21-457а14.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 (надалі, також - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Відповідно до абзацу 3 статті 3 Федерального закону “Про трудові пенсії в Російській Федерації” від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.

Федеральним законом від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 Федерального закону “Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації” № 167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов`язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що єдиною підставою у незарахуванні відповідачем спірних періодів є не підтвердження Пенсійним фондом Російської Федерації сплати страхових внесків роботодавцем позивача за період з 01.01.2004 по 03.11.2004.

На переконання суду вказана відмова позивачу зроблена з формальних підстав та не містить в собі ніякого нормативного підґрунтя.

Суд наголошує, що відносно всіх періодів роботи позивача здійснені записи трудової книжки, які оформлені у відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58, жодних виправлень, закреслень тощо, не містять. Водночас, відповідач не ставить під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про роботу позивачем на регулярних міських пасажирських маршрутах. На переконання суду записи в трудових книжках щодо роботи позивача самі по собі дають вичерпну інформацію про особливий характер його роботи.

Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Так, сплата страхових внесків, як єдина підстава у відмові призначення пенсії, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 27 березня 2018 року, справа № 208/6680/16-а; від 24 травня 2018 року, справа № 490/12392/16-а; від 20 березня 2019 року, справа № 688/947/17; від 9 вересня 2019 року, справа №242/5448/16-а; від 31 жовтня 2019 року, справа № 235/7373/16.

Таким чином, на переконання суду, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 03.11.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 29.03.2021 № 2209/2021 ( ОСОБА_1 ) є протиправним та таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини”, “Фадєєва проти Росії”, “Єрузалем проти Австрії” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058 передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області протиправного рішення від 29.03.2021 № 2209/2021 ( ОСОБА_1 ) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 29.03.2021 № 2209/2021 ( ОСОБА_1 ) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання ГУПФУ в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.03.2021 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 09.09.1976 по 31.10.1977 в Антрацитівському релейному заводі, з 21.09.1982 по 02.02.1983 в Антрацитівській міжколгоспній будівельній організації, з 01.01.2004 по 03.11.2004 на Державному унітарному підприємстві «Мосгортранс» філія 14 автобусний парк та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що “..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах”.

На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 908,00 грн судового збору (арк. спр. 10).

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме – в сумі 605,30 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код за ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження: вулиця Шевченка, будинок 9, місто Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 29.03.2021 № 2209/2021 ( ОСОБА_1 ) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.03.2021 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 09.09.1976 по 31.10.1977 в Антрацитівському релейному заводі, з 21.09.1982 по 02.02.1983 в Антрацитівській міжколгоспній будівельній організації, з 01.01.2004 по 03.11.2004 на Державному унітарному підприємстві «Мосгортранс» філія 14 автобусний парк, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,30 грн (шістсот п`ять грн 30 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун