Рішення № 103141589, 01.02.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2022 р. справа № 300/5804/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, яке викладено у листі від 13.09.2021 №0900-0205-8/33475 про відмову у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком, та зобов`язати відповідача призначити позивача дострокову пенсію за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_2 , починаючи з дня звернення 02.09.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є матір`ю та виховувала сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом ІІ групи з дитинства, що підтверджується довідкою МСЕК від 20.03.2008 №232483. Зазначає, що вона у встановленому законодавством порядку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, проте, відповідачем було протиправно та необґрунтовано відмовлено призначенні пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем 24.11.2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем при поданні заяви про призначення пенсії не було додано висновок лікарсько-консультаційної комісії або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років, з огляду на що відсутні підстави для призначення пенсії.

Суд, розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 28.02.1990 серія НОМЕР_1 , виданого Тисівською сільською радою (а. с. 52).

20.03.2008 спеціалізованою психіатричною медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 було визнано дитиною з інвалідністю з дитинства ІІ групи, про що видано довідку серії МСЕ №232483, яка видана на підставі акта огляду МСЕК №603 (а. с. 53).

Болехівським міським управлінням праці та соціального захисту населення 17.12.2008 видано ОСОБА_2 посвідчення серії НОМЕР_2 про призначення державної соціальної допомоги як інваліду з дитинства ІІ групи на термін з 22.04.2008 довічно (а. с. 54).

ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою від 02.09.2021 про призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до вісімнадцятирічного віку, що підтверджується розпискою-повідомленням від 02.09.2021 №9749 (а. с. 59).

Листом від 13.09.2021 №0900-0205-8/33473 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило у призначенні дострокової пенсії за віком, оскільки не надано висновок лікарсько-консультаційної комісії або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками – 55 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно пункту 3 статті 115 Закону № 1058-ІV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до вісімнадцятирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною вісімнадцятирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до вісімнадцятирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі – Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід – особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Суд звертає увагу, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі № 2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі – Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту статті 115 Закону №1058-ІV убачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення вісімнадцятирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 18 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 12 статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно пунктом 2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Пунктом 2.18 цього Порядку також визначено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення 18-річного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення вісімнадцятирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.

Отже, п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону № 1788-XII та ст. 26, статті 115 Закону № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа №330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року (справа №21-133а14), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки спеціалізованої психіатричної медико-соціальної експертної комісії серії МСЕ №232483, МСЕК дійшла висновку про наявність у сина позивача ІІ групи інвалідності, при цьому в графі «причина інвалідності» зазначено – «інвалід з дитинства».

При цьому, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_2 визнаний особою з інвалідністю з дитинства, а інвалідність з дитинства йому була встановлена у віці 18 років.

Доводи позивача щодо можливості застосувати в даному випадку положення Закону України №1788-ХІІ, суд вважає необґрунтованими, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Відмовляючи у призначенні пенсії позивачеві, відповідач діяв у спосіб, строки та у межах, визначених чинним законодавством.

Отже, позивачем не не підтверджено підстав для призначення їй пенсії достроково, а відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним рішення відповідача від 13.09.2021 №0900-0205-8/33475 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, однак суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 має право повторно звернутися до відповідача з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства з долученням копії висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію достроково з дати звернення, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Разом з тим, згідно пункту 10 частини другої цієї статті, суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним індивідуального акта та обрання іншого способу захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, який забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання протиправним індивідуального акта, можливим є обрання належного способу захисту, необхідного для відновлення прав, свобод та інтересів.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання незаконним рішення відповідача викладеного у листі від 13.09.2021 №0900-0205-8/33475 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком залишено без задоволення, відповідно позовна вимоги про зобов`язання призначити позивачеві пенсію достроково з дати звернення, також не підлягає задоволенню, як похідна.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ – 20551088) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.

Рішення складене в повному обсязі 01 лютого 2022 р.