Рішення № 103139992, 28.01.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2022 року ЛуцькСправа № 140/13266/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0284 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини А 0284 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2017 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2017; зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2017 роки виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А 0284 та звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту. При звільненні з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 – 2017 роки.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, оскільки згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. З врахуванням вищевикладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

У відзиві на позов від 03.12.2021 №690/4481 відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що із наданої відповіді на усне звернення представників військової частини А0284 до командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, стало відомо. що Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій – 16.02.2016. Враховуючи те, що у військовій частині А0284 та у командуванні Десантно-штурмових військ Збройних Сил України відсутні документи, а самі протокол комісії про присвоєння статусу учасника бойових дій (наявний в Генеральному штабі Збройних Сил України) є необхідність підтвердження дати отримання документу. Зважаючи на викладені вище обставини. необхідно, витребувати в позивача посвідчення учасника бойових дій, для підтвердження чи спростування заявленого ним статусу.

Процедура надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, та категорії таких осіб регулюється Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і ^стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою КМ України від 20.08.2014 №413.

У вказаному вище порядку передбачена процедура отримання статусу учасника бойових дій.

Те, що позивач надав довідку про безпосередню участь в антитерористичній операції лише вказує на те, що ця довідка є підставою для отримання статусу учасника бойових дій, а не одразу надає права та пільги, якими учасник бойових дій може скористатись.

Вказане твердження підтверджується п. 4 Порядку №413, де зазначено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони. відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення.

Зазначає, що нормами спеціального законодавства врегульоване питання надання відпусток військовослужбовцям. Так, відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011 -XII (надалі - Закон № 2011-ХІІ) в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання інших видів відпусток військовослужбовцям, крім передбачених частинами 1,6, 12 ст. 10-1 Закону №2011-XII, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, припиняється.

Тобто, відповідно до норм ст. 10-1 Закон №2011-XII військовослужбовці Збройних Сил України мають право на такі відпустки: щорічна основна відпустка; канікулярна відпустка курсантам (слухачам) ВВНЗ; відпустка військовослужбовцям строкової військової служби; відпустка військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а вразі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку; відпустка у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії; відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше як 10 календарних днів.

Отже, нормами спеціального законодавства, в особливий період визначено виключний перелік відпусток на які мають право військовослужбовці Збройних Сил України.

Враховуючи викладене вище, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена лише у відповідних випадках, у разі наявності підстав та відповідного права.

Позивач під час проходження служби не звертався із рапортами про реалізацію пільги передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3553-XII (надалі - Закон № 3553- XII). В рік звільнення зі служби, ОСОБА_1 також не подав рапортів, що свідчить про небажання останнього отримувати компенсацію. В реалізації такої пільги як додаткова відпустка 14 днів на рік - відмови зі сторони відповідача не було. А тому, визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані додаткові відпустки є безпідставною.

Крім того, норма спеціального закону не передбачає механізму виплати компенсації колишнім військовослужбовцям у випадку не використання учасниками бойових дій додаткової відпустки під час проходження військової служби. Також, нормами спеціального законодавства не передбачене право на отримання компенсації за не реалізацію пільг, в тому числі такої як додаткова відпустка за всі роки, в яких така відпустка не використовувалася колишнім військовослужбовцем.

Крім того, відповідач зазначає, що висновки Верховного суду України по взірцевій справі № 620/4218/18 підлягають застосування в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації, при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Закон № 3553-ХІІ в період визначений п.п. 17-18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Оскільки, ОСОБА_1 не відмовлялося у виплаті компенсації за 2016-2017 роки., у зв`язку з тим, що він не звертався про виплату компенсації в період проходження служби та у рік звільнення з військової служби, то застосування позиції Верховного Суду України у взірцевій справі №620/4218/18 є безпідставними.

Позивач не оскаржував наказ про виключення зі списків особового складу військової частини А0284 та всіх видів забезпечення, а відтак погоджено проведення усіх необхідних розрахунків. Також, при звільненні ОСОБА_1 претензій до військової частини А0284 не мав.

З врахуванням наведеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У відповіді на відзив представника позивача не погоджується із доводами відповідача викладеного у відзиві, та підтримав свою позицію зазначену в позовній заяві (а.с.35 зворот-36).

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А0284, та згідно витягу із наказу командира військової частини від 06.09.2017 №191 молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира міномета 3 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу мінометної батареї 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284 звільнено наказом командира військової частини А0284 (по особовому складу) від 94.09.2017 №71-РС, з військової служби у запас згідно підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, з врахуванням підпункту «ї» (які в особливий період (кім проведення мобілізації та введення воєнного стану), пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, вважати, що 06.09.2017 справи та посаду здав.

Також, 06.09.2017 позивача виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Локачинського РВК Волинської області (а.с.7).

Як слідує з довідки Військової частини А0284 від 13.09.2017 №1053 позивач у продовж періоду з 04.10.2014 по 20.06.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.8).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.02.2016 позивач є учасником бойових дій (а.с.33).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткові відпустки протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16 Закону України «Про відпустки» встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності , особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Разом з тим, частинами 8, 10, 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».

При цьому, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій» (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Щодо строку, за який позивач має право на виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій суд зазначає таке.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції в зонах її проведення, може бути надано статус учасника бойових дій. Для цього Кабінет Міністрів України розробив і затвердив Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення від 20.08.2014 №413, у п. 9 якого зазначено, що у разі ухвалення рішення про присвоєння особі такого статусу їй видають посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак.

Тобто, факт присвоєння фізичній особі статусу учасника бойових дій засвідчується тільки відповідним посвідченням (форму наведено в постанові КМУ від 12.05.1994 р. № 302). Інші документи (довідки за формою додатка 1 або 2 до Порядку № 413, витяг з наказу Антитерористичного центру про участь особи в АТО, тощо) є лише підставою для присвоєння особі такого статусу.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.02.2016.

Враховуючи викладене, у позивача виникло право на отримання додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 16.02.2016, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за 2016-2017 роки.

На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 року по 2017 рік.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016 - 2017 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, відповідач безпідставно не здійснив виплату такої компенсації, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Як слідує з позовної заяви позивач повідомляє суд про понесенні ним витрати на професійну правничу допомогу в розмір 3 000,00 грн.

Розглянувши дану вимогу, суд виходить з такого.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина сьома статті 139 КАС України).

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вже вище вказано, представник позивача зазначає, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000,00 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат надано копії таких документів: договору від 05.10.2021 б/н про надання професійної правової допомоги, замовлення на надання правової допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер (а.с.5-6,15-17).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014 у справі «East/West Aliance Limited» проти України»), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Суд зазначає, що ця справа є справою незначної складності, а отже, розмір суми витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю цією справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх співмірність, розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи заперечення відповідача та те, що розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами до 1 000,00 грн.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а, від 18.03.2021 у справі № 520/4012/19, від 23.04.2021 у справі № 521/15516/19, від 14.06.2021 у справі № 826/13244/16).

Суд також враховую позицію Верховного Суду викладену у постанові від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18.

Також, суд зауважує про наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів у реєстрі не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Таким чином, суд дійшов висновку про присудження позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн., що, на думку суду, є співмірною сумою для даної справи.

Керуючись ст.ст. 2, 72-77, 90, 134,139, 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0284 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 вересня 2017 року.

Зобов`язати Військову частину А0284 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 вересня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0284 (79026, Волинська область, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 88, код ЄДРПОУ 08474967) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський